Валютный рынок

Валютний  ринок та валютні  системи 

      Валюта – будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономічними відносинами (виконують функцію світових грошей). Це поняття включає гроші не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів (готівки) чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, які справді можуть слугувати міжнародними засобами обігу чи платежу, а й інші валютні цінності – платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати, акредитиви тощо), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні цінності національного походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни.

      На  практиці поняття «валюта» застосовується також для позначення того типу грошей, який буде використовуватися в тій чи іншій економічній операції: «валюта ціни», «валюта платежу». При цьому мова йде про валюту як грошову одиницю, а не про валютні кошти.

      Критерії  класифікація валюти:

1. Емітентська належність валюти:
• національна валюта, яка виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою (гривня, рубель, долар тощо);
• іноземна валюта, виражена в грошах, що емітуються банківською системою інших країн (рубель, долар тощо);
• колективна валюта, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами (євро).
2. Режим використання валюти:
• неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується;
• конвертованим є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон. Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всіма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами). Часткова конвертованість валюти означає, що валюта обмінюється на іноземну з певним обмеженням (для резидентів – внутрішня конвертація, для нерезидентів – зовнішня, за поточними операціями – поточна, за рухом капіталу - капітальна).

     Валютні відносини – сукупність економічним відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств різних країн. Розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. За економічним змістом валютних ринок – сектор грошового ринку, на якому урівноважується попит та пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За своїм призначенням та організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Ціною на валютному ринку є валютний курс.

     Валютний  курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Установлення курсу називається котируванням валюти.

     Режими  валютних курсів: фіксовані, плаваючі курси.

      Україна використовувала кілька режимів  валютного курсу – від плаваючого (1992р.) до фіксованого (1993р.) з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу (з 1996р.- встановлення валютного коридору). З листопада 1999р. НБУ відмовився від валютного коридору та проголосив перехід до гнучкого валютного курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку. Офіційно встановлений курс повинен кореспондувати з його реальним значення.

     Методи  регулювання валютних курсів:

• валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок;
• дисконтна політика – змінення дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових коштів;
• девальвація та ревальвація – зниження та підвищення платіжного курсу.

     Валютна система – організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору (відповідних валютних ринків). Валютні системи поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні), світова.

     Національні валютні системи базуються на національних грошах і є складовими грошових систем окремих країн. Елементами національної валютної системи є:

• назва, купюрність та характер емісії національної валюти (Україна – гривня);
• ступень конвертованості національно валюти (гривня є частково вільно конвертованою);
• режим курсу національної валюти;
• режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті (Україна – заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах з 1995р., за виключенням: іноземних позичок банками; оплата послуг, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю, та інших випадках, визначених НБУ);
• режим формування і використання державних золотовалютних резервів (Україна – для підтримки рівноваги на національному валютному ринку);
• режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні (Україна, наприклад: експортерам заборонялось вільно розпоряджатися валютною виручкою, і вони зобов’язані були повністю або частково продавати її на валютному ринку);
• регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів (Україна – нормативним актами визначається порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку, НБУ ліцензує діяльність КБ з валютних операцій тощо);
• регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин (Україна – нормативними актами регламентується порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків (рахунків ЛОРО) і, навпаки, – рахунків НОСТРО; порядок переказування іноземної валюти за кордон тощо);
• визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їх прав та обов’язків (Україна – Кабінет Міністрів України, НБУ, Державна податкова адміністрація, Державний митний комітет, Міністерство зв’язку України). Валютна політика – сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

     Міжнародні  та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн та міжнародних (колективних) валютах. Світова валютна система – це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин. Складовими світової валютної системи є:

• форми міжнародних засобів платежу (національні валюти, міжнародні валютні одиниці – СДР (Special Drawing Rights), ЕКЮ (European Community Unit), євро);
• уніфікований режим валютних курсів та паритетів (співвідношень купівельних спроможностей національних валют);
• умови взаємної конвертованості валют;
• уніфікація правил міжнародних розрахунків;
• режим валютних ринків;
• міжнародні валютно-фінансові організації;
• міжнародне регулювання валютних обмежень.

Етапи розвитку світової валютної системи:

      1. Система, заснована на золотомонетному стандарті (ХІХ – поч. ХХст.).

      2. Система, заснована на золотодевізному стандарті (1922 – 1933р.р.);

      3. Бреттон-Вудська валютна система, заснована на золотовалютному стандарті (1945 –1971р.р.);

      4. Ямайська валютна система, що має характер паперово-валютної (девізної) системи (з 1978р.).

     Міжнародна (регіональна) валютна система – договірна-правова форма організації валютних відносин окремих країн. У 1979р. створено Європейську валютну систему (ЕКЮ → євро).

     Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.

     Інструменти валютного регулювання:

• валютні обмеження (норми, заборони, правила);
• курсова політика;
• валютна інтервенція;
• регулювання сальдо платіжного балансу;
• формування та використання золотовалютних резервів.

     Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами економічних суб’єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць). За формою ПБ є статистичним звітом про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн чи груп країн. За економічним змістом – це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни із зовнішнім світом. Торговий баланс – це співвідношення обсягів надходжень та платежів за товари через економічні межі країни з переходом права власності.

     Якщо  надходження перевищують платежі, то платіжний баланс буде активним, а його сальдо позитивним; якщо платежі перевищують надходження, то платіжний баланс буде пасивним, а його сальдо – негативним.

     Золотовалютні резерви – це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядження органів грошово-кредитного регулювання та можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.