Фінансові інструменти та фінансовий інжиніринг

ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………………………3 
 1. Фінансові інструменти: сутність, види, класифікація…………………………4

2. Поняття фінансового інжінірінгу………………………………………………..9

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………18 
Список використаної літератури………………………………………………....19

 
  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП 
 
Темою даного реферату є «Фінансові інструменти та фінансовий інжиніринг». 
 Актуальність теми полягає в тому, що в нашій країні багато видів фінансових інструментів не використовуються. Поняття «фінансові інструменти» дуже містке. Воно включає в себе різноманітні види ринкового продукту. Тому детальний розгляд кожного виду фінансових інструментів представляється досить складним в подібного роду роботі ..

Мета даного реферату полягає в тому, щоб досліджувати застосування основних фінансових інструментів, емісії та розміщення фінансових інструментів, визначити їх призначення, а також види та форми випуску.

Безсумнівно, серед фінансових інструментів ринку складно виявити пріоритетні і потребують більш повної характеристиці, кожен вид відіграє важливе значення в економіці. 
В даний час перед Україною гостро стоїть проблема залучення іноземних інвестицій, без яких складно собі уявити повноцінний розвиток промисловості та здійснення великих проектів, через відсутність достатніх коштів всередині країни або небажання потенційних інвесторів-резидентів ризикувати своїм капіталом. У той же час про залучення іноземних інвестицій годі й говорити без розвиненого фондового ринку. Ринок же похідних фінансових інструментів є невід'ємною частиною фондового ринку, який дозволяє не тільки отримувати спекулятивний прибуток, але і, що особливо важливо для прямих інвесторів, проводити хеджування від ризиків. Терміновий ринок дуже важливий, так як без нього закінченого фінансового ринку в країні ніколи не буде. Для мене ж ця тема ще цікава й тим, що, на відміну від ринку цінних паперів, зовсім не була нами порушена в ході лекцій.

 

 

 

 

 

 

 
1. Фінансові інструменти: сутність, види, класифікація

 
В інвестиційній діяльності, особливо на ринку цінних бу-маг, до числа ключових входить поняття фінансового інструменту. Це одна з нових і дуже неоднозначно трактованих економічних категорій, що прийшли до нас із Заходу з початком поширення елементів ринкової економіки. Зараз ця категорія не тільки активно використовується у вітчизняній монографічної літературі, а й згадується у низці нормативних документів. Зокрема, це відноситься до Федеральним законом від 22 квітня 1996 р. № 39-ФЗ «Про ринок цінних паперів» (із змінами); крім того, окремі види новомодних фінансових інструментів починають застосовуватися й на вітчизняних фінансових ринках. Існують різні підходи до трактування поняття «фінансовий інструмент». Спочатку було поширено досить спрощене визначення, за яким виділялися три основні категорії фінансових інструментів: (1) грошові кошти (кошти в касі і на розрахунковому рахунку, валюта), (2) кредитні інструменти (облігації, кредити, депозити), (3) способи участі в статутному капіталі (акції та паї). 
У міру розвитку ринків капіталу та появи нових видів фінансових активів, зобов'язань та операцій з ними (форвардні контракти, ф'ючерси, опціони, свопи та ін) термінологія все більш уточнювалася, зокрема, з'явилася необхідність відмежування власне інструментів від тих предметів, з якими цими інструментами маніпулюють, або які лежать в основі того чи іншого інструмента, тобто від фінансових активів і зобов'язань. Більш того, в галузі фінансів сформувався новий напрямок, що отримало назву фінансового інжинірингу, в рамках якого якраз і дається систематизований опис традиційних і нових фінансових інструментів. Згідно з визначенням одного з провідних фахівців у цій галузі Дж. Фіннерті «фінансовий інжиніринг включає в себе проектування, розробку та додаток інноваційних фінансових інструментів і процесів, а також творчий пошук нових підходів до ре-шенням проблем в області фінансів» (Маршалл, Бансал, з . 33). Що стосується власне поняття «фінансовий інженер», то вважається, що воно з'явилося в середовищі фінансистів-практиків у середині 1980-х рр.., Коли лондонські банкіри почали створювати в своїх банках відділи з управління ризиками. Саме фахівці цих служб, які почали винаходити в рамках чинного законодавства спеціальні операції з фінансовими активами, що дозволяли мінімізувати або передати ризик, і стали називатися фінансовими інженерами. Пізніше фінансові інструменти стали розроблятися з метою отримання прибутку від спекулятивних операцій на строкових ринках, а також сприяння операціях на ринках капіталу, тобто операцій з мобілізації джерел фінансування.

З фінансовими інструментами в тій чи іншій мірі доводиться стикатися різним професіоналам: бухгалтерам, фінансовим аналітикам, аудиторам, фінансовим менеджерам, фінансовим інженерам та ін Тим не менш загальновизнано, що провідна роль в цій області належить саме фінансовим інженерам, які на відміну від усіх інших фахівців виступають не тільки і не стільки в ролі користувачів винаходів, зроблених в рамках фінансового інжинірингу, скільки в ролі розробників нових інструментів або конструювання за допомогою наявних інструментів таких їх комбінацій, які дозволяють чисто фінансовими методами вирішувати проблеми фінансування, підвищення ліквідності, отримання додаткових доходів, зниження ризику та ін 
Незважаючи на велику кількість монографічної літератури за фінансовими інструментами (маються на увазі насамперед закордонні джерела), найбільш систематизовано вони викладені в міжнародних стандартах фінансової звітності (МСФЗ). У цих регулятива не тільки наведені загальні визначення і дані розгорнуті інтерпретації, але також розглянуті окремі приклади неоднозначно трактованих фінансових інструментів, активів і зобов'язань. Аналізованої категорії присвячені два стандарти: «Фінансові інструменти: розкриття та подання» (МСФЗ-32) і «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» (МСФЗ-39). Згідно МСФЗ-32 ​​під фінансовим інструментом розуміється будь-який договір, в результаті якого одночасно виникають фінансовий актив у однієї компанії і фінансове зобов'язання або пайовий; інструмент - у іншої.

Основоположним у визначенні фінансового інструменту є поняття договору. Відповідно до ст. 420 ЦК РФ договором є домовленість двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Укладення договору передбачає прийняття на себе його сторонами певних зобов'язань. Зобов'язання - це певне відношення між сторонами. Згідно з п. 1 ст. 307 ГК РФ в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 
Зобов'язання виникають по одному з трьох підстав: закон, договір, делікт. У першому випадку зобов'язання виникає як необхідність проходження приписами законодавства (наприклад, обов'язок сплачувати податки), при цьому волевиявлення особи, на яку законом покладається зобов'язання, не береться до уваги (фірма зобов'язана платити податки незалежно від бажання її власників і адміністрації). У другому випадку чільним є волевиявлення сторін, що беруть участь в договорі, при цьому ніхто не має права примусити будь-яку з цих сторін до участі в договорі. У третьому випадку зобов'язання виникає внаслідок завданої шкоди (див. гл. 59 ЦК РФ). 
У бізнес-відносинах можуть мати місце всі перераховані підстави, однак домінанта, безумовно, належить саме договору.

У визначенні фінансового інструменту мова йде лише про тих договорах, в результаті яких відбувається зміна у фінансових активах, зобов'язаннях або капіталі. Ці категорії мають не цивільно-правову, а економічну природу, а їх трактування можна знайти, наприклад, у вищезазначених міжнародних стандартах фінансової звітності. 
До фінансових активів належать: (а) грошові кошти (тобто середовищ в касі, розрахункові, валютні та спеціальні рахунки); (б) договірне право вимоги грошових коштів або іншого фінансового активу від іншої компанії (наприклад дебіторська заборгованість); (в) договірне право на обмін фінансових інструментів з іншою компанією на потенційно вигідних умовах (наприклад опціон на акції, наведений у балансі його держателя); (г) пайовий інструмент іншій компанії (тобто акції, паї). 
Під фінансовим зобов'язанням розуміється будь-яка обов'язок за договором: (а) надати грошові кошти або інший фінансовий актив іншій компанії (наприклад кредиторська заборгованість); (б) обміняти фінансові інструменти з іншою компанією на потенційно невигідних умовах (наприклад опціон на акції, наведений у балансі його емітента).

Під інструментом власного капіталу розуміється спосіб участі в капіталі (статутному фонді) господарюючого суб'єкта. Крім пайових інструментів в інвестиційному процесі виключно важливу роль відіграють боргові фінансові інструменти (кредити, позики, облігації), які мають специфічні майново-правові наслідки для емітентів (кредиторів) та власників (позичальників).

Потенційна вигідність (невигідність), що згадується у визначенні-нии фінансових активів і зобов'язань, означає наступне. Опціон на акції передбачає можливість різних дій з боку емітента та власника опціону в залежності від кон'юнктури ринку. Емітент опціону на акції бере на себе зобов'язання продати держателю опціону певну кількість акцій у домовлений час і за обумовленою ціною. У свою чергу, власник опціону має право купити ці акції. Таким чином, в залежності від того, як співвідносяться поточна ринкова ціна акцій та ціна виконання, тобто ціна, зазначена в опціоні, дії та фінансові наслідки для емітента та власника опціону можуть бути різними. Якщо ціна виконання нижче поточної ринкової ціни, держателю опціону вигідно реалізувати своє право, тобто виконати опціон і купити акції, якщо співвідношення цін зворотне, то опціон не буде виконано. Саме перша ситуація, тобто потенційна можливість отримати дохід, і є стимулом для придбання опціону (що стосується інтересу емітента, то він полягає, зокрема, у залученні коштів від продажу опціонів) - тут має місце і потенційна вигідність для власника опціону ( він отримає дохід у вигляді різниці між поточною ціною і ціною виконання), і потенційна невигідність для емітента, який несе прямі або непрямі втрати від несприятливої ​​цінової динаміки. 
Як випливає з наведеного визначення, можна виділити дві видові характеристики, що дозволяють кваліфікувати ту чи іншу операцію як що має відношення до фінансового інструменту: по-перше, в основі операції повинні лежати фінансові активи і зобов'язання, по-друге, операція повинна мати форму договору (контракту ). 
Зокрема, виробничі запаси, матеріальні та нематеріальні активи, витрати майбутніх періодів, отримані аванси і т. п. не підпадають під визначення фінансових активів, а тому хоча володіння ними потенційно може привести до припливу грошових коштів, права отримати в майбутньому якісь фінансові активи не виникає. Що стосується другої характеристики, то, наприклад, взаємини з державою з приводу заборгованості з податків не можуть розглядатися як фінансовий інструмент, оскільки ці взаємини не носять контрактного характеру.

Перш ніж дати класифікацію фінансових інструментів, зауважимо, що наведене вище визначення інструменту через поняття договору може трактуватися вельми широко. Це легко побачити на прикладі одного з найпоширеніших в економіці договорів - договору купівлі-продажу. Згідно зі ст. 454 ЦК РФ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну де ніжну суму (ціну). Основний обов'язок продавця за договором купівлі-продажу - передача товару, при цьому всі умови такої пере дачі (місце, час, кількість, супутні документи і дії, порядок розрахунків, наслідки в разі невиконання або неналежного виконання договору тощо) можуть бути деталізовані в договорі. Відомі три базові варіанти оплати товару: передоплата, оплата за готівку і оплата з розстрочкою платежу.

У випадку передоплати у продавця одночасно виникають фінансовий актив (а саме отримані авансом кошти) і зобов'язання по розрахунках з покупцями і замовниками, а у покупця - фінансовий актив у вигляді дебіторської заборгованості. Однак у цьому випадку договір купівлі-продажу не можна трактувати як фінансовий інструмент, оскільки він передбачає поставку товару, тобто нефінансового активу. Крім того, тут немає і фінансового зобов'язання, а є зобов'язання поставити товар - просто воно виражене у грошовій формі для того, щоб бути включеним і систему бухгалтерського обліку. У разі оплати за готівку, по суті, відбувається просто трансформація активів у балансах покупця і продавця - знову немає ознак фінансового інструмента. 
Складніша справа в третьому випадку. Товар вже поставлено, і в ба-лансу покупця і продавця виникають відповідно кредиторська за-ваності, тобто фінансове зобов'язання, і дебіторська заборгованість, тобто фінансовий актив. Іншими словами, з формальних позицій договір купівлі-продажу в цьому випадку підпадає під визначення фінансового договору - в результаті його виконання у двох контрагентів одночасно виникли фінансовий актив і фінансове зобов'язання. Однак і тут навряд чи можна говорити про фінансовий інструмент, оскільки фінансові актив і зобов'язання з'явилися на завершальному етапі реалізації договору купівлі-продажу лише як результат особливої ​​форми його виконання і прийнятої системи розрахунків. 
Нічого не змінюється і в тому випадку, коли в якості товару виступають фінансові активи, наприклад цінні папери. Тут також не відбувається одночасного виникнення фінансового активу в одного контрагента та фінансового зобов'язання у іншого - має місце банальна трансформація активів у балансах контрагентів.

 

2. Поняття фінансового інжинірингу

 

Послуги типу «інжиніринг» з'явились в розвинених країнах в 60-ті роки і до теперішнього часу одержали достатньо широкий  розвиток. Міжнародний інжиніринг – діяльність по наданню комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, здійснених як спеціалізованими фірмами, так і промисловими, будівельними та іншими компаніями.

Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:

1) пов'язані  з підготовкою виробничого процесу  (передпроектні, проектні, післяпроектні  та спеціальні);

2) по  забезпеченню нормального ходу  процесу виробництва і реалізації  продукції. В цю групу входять  роботи, пов'язані з оптимізацією  процесів експлуатації, управління підприємством і реалізації його продукції.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб  підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його завданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

1) системного  підходу до здійснення проектів;

2) багатоваріантності  технічних й економічних розробок, їх фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;

3) розробки  проекту з урахуванням можливості  застосування прогресивних будівельних  і виробничих технологій, обладнання  і матеріалів;

4) застосування  сучасних методів організації  й управління всіма стадіями  виконання проектів.

Як самостійний  вид міжнародних комерційних  операцій, інжиніринг передбачає надання на основі договору на інжиніринг одною стороною (названої консультантом) другій стороні (названій замовником) комплексу чи. окремих видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу. у виробництво.

Надання на основі договору на інжиніринг повного  обсягу послуг і поставок, необхідних для будівництва нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Він нараховує три окремих види інженерно-технічних послуг:

1) консультативний  інжиніринг, який пов'язаний, головним  чином, з інтелектуальними послугами, що здійснюються при проектуванні об'єктів, розробці планів будівництва і контролю за проведенням робіт;

2) технологічний  інжиніринг нараховує надання  замовнику технологій, необхідних, необхідних для будівництва промислових об'єктів і їх експлуатації (договори про передачу виробничого досвіду і знань, розробку проектів по енергопостачанню, водопостачанню, транспорту та ін.);