Система цивільного захисту в Україні та в світі

Для вирішення завдань МППО організовувалися відповідні сили - військові частини  МППО, що підкорялися командуванню військових округів, і добровільні  формування МППО: у міських районах - дільничні команди, на підприємствах - об'єктові команди, при домоуправліннях групи самозахисту. Формування МППО створювалися з розрахунку: 15 чоловік від 100-300 робітників і службовців - на підприємствах і в установах і від 200-500 чоловік жителів - при домоуправліннях. Дільничні команди складалися з різних спеціальних формувань, а групи самозахисту, як правило, із шести підрозділів: медичного, аварійно-відбудовного, протипожежного захисту, охорони порядку і спостереження, дегазаційного й обслуговування об'єктів. Дільничні команди і групи самозахисту підкорялися начальнику відділення міліції.

Підготовка кадрів для МППО здійснювалася  на спеціальних курсах МППО, а навчання населення - через мережу суспільних оборонних організацій.

 

З 1935 р. підготовка населення з протиповітряної  оборони і протихімічного захисту  здобуває ще більшого розмаху, зокрема  були встановлені нормативи здачі  на значок «Готовий до ППХО» (протиповітряної і протихімічної оборони). Підготовка населення удосконалювалася у складі добровільних формувань МППО.

З метою удосконалення форм поширення  санітарно-оборонних знань і навичок  були введені нормативи комплексу  «Готовий до санітарної оборони» (ГСО) - для дорослих і «Будь готовий  до санітарної оборони» (БГСО) для школярів. Упровадження цих нормативів покладалося  на комітети Товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Важливою віхою на шляху зміцнення  МППО була постанова РНК СРСР від 20 червня 1937 р. «Про місцеву (цивільну) протиповітряну оборону Москви, Ленінграда, Баку і Києва», яка намітила ряд  нових заходів для посилення  місцевої протиповітряної оборони  в цих містах, зокрема безпосереднє керівництво МППО в цих містах було покладено на місцеві органи влади - Ради депутатів трудящих, до складу виконкомів міських Рад цих  міст були введені посади заступників  голів виконкомів Рад депутатів  трудящих з МППО.

Незадовго до початку Великої Вітчизняної  війни було завершено створення  і підготовка різних служб МППО: оповіщення і зв'язки, медико-санітарної, охорони порядку і безпеки, об'єктів, транспортної, торгівлі і громадського харчування, водопостачання і каналізації, відновлення будинків, доріг і  мостів, світломаскування. Служби створювалися на базі відповідних підприємств  і організацій, міських органів  влади; у роботі їх брало участь широке коло фахівців, які мали у своєму розпорядженні значні матеріальні  й технічні ресурси. До цього часу всі міські підприємства в загрозливій  зоні були об'єктами місцевої протиповітряної  оборони, на особливо важливих об'єктах  були введені штатні посади заступників  директорів підприємств з МППО.

Таким чином, до початку Великої  Вітчизняної війни була виконана велика робота з підготовки населення  і міст загрозливої зони до протиповітряної  оборони і протихімічного захисту. Досить сказати, що все населення  цієї зони мало уявлення про способи  захисту від засобів нападу з  повітря, для жителів міст була накопичена велика кількість протигазів.

У зв'язку з місцевим характером діяльності органів і сил МПВО і необхідністю зосередити зусилля Наркомату оборони  СРСР на підготовці Збройних Сил до війни, що наближалася до границь  країни, постановою РНК СРСР від 7 жовтня 1940 р. керівництво МППО було передано Наркомату внутрішніх справ СРСР, у складі якого було створено Головне  управління МППО.

22 червня 1941 р. усі штаби, служби  й сили МППО були приведені  в бойову готовність. Перші ж  дні війни переконливо показали  високу готовність системи МППО  й одночасно розкрили в ній  деякі недоліки, що швидко усувалися.

Важливу роль у мобілізації МППО на успішне вирішення завдань, що постали у зв'язку з нападом  фашистської Німеччини на Радянський Союз, зіграла постанова РНК СРСР від 2 липня 1941 р. «Про загальну обов'язкову підготовку населення до протиповітряної  оборони». Відповідно до цієї постанови  всі громадяни від 16 до 60 років  повинні були, опанувати необхідними  знаннями з МППО. Крім того, чоловіки від 16 до 60 років і жінки від 18 до 50 років були зобов'язані входити  в групи самозахисту. Виконуючи  вимоги партії й уряду, Міністерство внутрішніх справ СРСР 3 липня 1941 р. затвердило Положення про групи  самозахисту житлових будинків, установ  і підприємств. Важливу роль в  активізації МППО зіграла промова  І. В. Сталіна 3 липня 1941 р., в якій вказувалося  на необхідність негайно «... налагодити місцеву протиповітряну оборону».

МППО в роки війни стрімко  набирала силу. Чисельність її формувань  перевищила 6 млн. чоловік; дільничні  формування були реорганізовані в міські військові частини МППО, число  інженерно-протихімічних військових частин значно зросло.

Сили МППО успішно справилися зі своїм завданням в роки війни. Вони ліквідували наслідки більше 30 тис. нальотів фашистської авіації, запобігли в містах понад 32 тис. серйозних  аварій на об'єктах народного господарства, знешкодили понад 430 тис. авіабомб і  майже 2,5 млн. снарядів і мін. Зусиллями  формувань і частин МППО було ліквідовано 90 тис. загорянь і пожеж. Отже, у взаємодії  з частинами Збройних Сил МППО внесла в роки війни істотний вклад  у справу захисту населення і  народного господарства від нальотів фашистської авіації, у ряді випадків МППО брала участь у відображенні атак сухопутних частин противника на міста.

У післявоєнний період, спираючи на багатий  досвід Великої Вітчизняної війни, МППО продовжувала удосконалюватися. Було введено в дію нове положення  про місцеву протиповітряну оборону, в якому знайшов відображення весь позитивний досвід попередньої  діяльності МППО. Були уточнені завдання й організаційна структура МППО.

Поява в арсеналі збройних сил США  ядерної зброї і швидке нарощування  її запасів змусило в 1956 р. знову  переглянути організацію МППО. МППО була названа системою загальнодержавних  заходів, здійснюваних з метою захисту  населення від сучасних засобів  ураження, створення умов, що забезпечують надійність роботи об'єктів народного  господарства в умовах нападу з повітря, проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт. Хоча ядерна зброя при цьому не називалася, але основні зусилля МППО були націлені на організацію захисту  саме від неї.

На МППО покладалася відповідальність за організацію підготовки населення  країни до протиповітряного, протиатомного, протихімічного і протибактеріологічного захисту. Начальником МППО був Міністр внутрішніх справ СРСР. Начальниками МППО в союзних і автономних республіках були міністри внутрішніх справ, загальне керівництво проведенням заходів МППО було покладено на Ради міністрів союзних і автономних республік, а в областях, краях, містах і районах, у міністерствах і відомствах - на виконкоми Рад депутатів трудящих, міністерства і відомства.

Найбільш масовими силами МППО стали  формування республіканських, крайових, обласних і районних служб МППО - загони, бригади, команди і т.д. У  житлових масивах міст і селищ, як і раніше, передбачалося створення  груп самозахисту. Були переглянуті  способи захисту населення й  об'єктів народного господарства.

Цивільна оборона (ЦО) являє собою  систему загальнодержавних оборонних  заходів, здійснюваних з метою захисту  населення і народного господарства в надзвичайних ситуаціях (НС) мирного  і воєнного часу, підвищення стійкості  функціонування об'єктів народного  господарства, а також проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РіІНР) при ліквідації наслідків стихійних лих, аварій (катастроф) і у вогнищах ураження.

Для організації робіт з ліквідації наслідків стихійних, лих, аварій (катастроф), забезпечення постійної готовності органів управління і сил для  ведення цих робіт, а також  для здійснення контролю за розробкою  і реалізацією заходів для  попередження НС у мирний час створюються  Державна комісія Кабінету Міністрів  СРСР з НС, комісії з надзвичайних ситуацій (КНС) при радмінах союзних республік, виконкомах крайових, обласних і міських Рад народних депутатів.

Вони працюють під керівництвом відповідних радянських органів, вищестоящих  КНС, а також урядових (державних) комісій, створюваних для розслідування  причин і ліквідації наслідків особливо великих аварій (катастроф) або стихійних  лих.

Робота КНС зорганізується у взаємодії з органами ЦО, МВС, КДБ, військового командування й організаціями державного нагляду і контролю. При них створюється постійний робочий орган на базі штабів і служб ЦО.

Рішення КНС під час НС є обов'язковими для виконання всіма організаціями  і підприємствами, розташованими  на відповідній території.

У 1992 р. Радянський Союз розпався і  Українська республіка стала незалежною державою. Треба було видавати свої закони.

3 лютого 1993 р. було прийнято Закон  України № 2974-12 «Про цивільну  оборону України», згідно з яким  у країні створювалася державна  система органів управління і  засобів захисту населення від  наслідків НС техногенного, природного  й воєнного характеру.

28 жовтня 1996 р. Указом Президента  України було відкрито нову  сторінку в розвитку Цивільної  оборони України - утворено Міністерство  України з питань

3 серпня 1998 р. постановою Кабінету  Міністрів України № 1198 затверджено  Положення про Єдину державну  систему запобігання і реагування  на НС техногенного й природного  характеру (ЄДС НС), яка мала  завдання щодо запобігання і  реагування НС мирного часу, але  без залучення цивільного населення  для захисту від наслідків  НС.

Термін «Цивільна оборона» сприймається як система оборонних заходів  держави щодо цивільного населення  у повоєнний час. Зрозуміло, що назва  є застарілою, якщо йдеться про  мирний час. Виходить, що система з  такою назвою повинна «оборонятися»  від небезпечних хімічних речовин, землетрусів, зсувів і повеней та іншого «нападу». Керівництво МНС  ініціювало прийняття Закону України  № 1859-15 від 24.06.2004 р. «Про правові засади цивільного захисту». Цей Закон визначає правові й організаційні засади у сфері цивільного захисту населення  і територій від НС техногенного, природного й військового характеру, повноваження органів виконавчої влади  та інших органів управління, порядок  створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального  і правового захисту особового  складу органів і підрозділів  цивільного захисту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 Роль і місце ЦО в загальній системі оборонних заходів

Кожна людина у випадках аварій, катастроф, стихійних лих повинна вміти  захистити себе, свою родину і надати допомогу потерпілим. Необхідність цього  вимагає саме життя, наша дійсність.

Науково-технічний прогрес значно збільшив можливості виробництва, але  приніс із собою техногенну та екологічну небезпеки для людини і навколишнього  середовища. Більшість регіонів держави  підпадають під вплив небезпечних  природних явищ. От чому кожний з  нас повинен добре знати способи  й методи збереження здоров'я і  життя.

У Законі України про ЦО сказано: «ЦО України - це державна система  управління, сил і засобів, які  створюються для організації й забезпечення захисту населення від наслідків НС».

Громадяни України мають право  на захист свого життя і здоров'я  від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих і вимагати від  Уряду України, інших органів  державної виконавчої влади, адміністрацій, підприємств, установ і організацій  незалежно від форм власності  й господарювання гарантій із забезпечення його реалізації.

Серед заходів захисту населення  особливо важливим є оповіщення, що покладається на органи ЦЗ. З метою  оповіщення населення із січня 1989 р. в Україні встановлений єдиний сигнал «Увага всім», що подається включенням сирен, гудків підприємств, гудків транспортних засобів

Почувши сигнал, населення зобов'язано  включити радіо, радіотрансляційні  й телевізійні приймачі, прослухати екстрене повідомлення зі штабу ЦЗ промислового об'єкта або управління з надзвичайних ситуацій і у справах  захисту населення від наслідків  Чорнобильської катастрофи обласної адміністрації.

В екстреному повідомленні, що передається протягом не менше 5 хвилин, надається інформація про НС і дії населення при ній.

Можливими видами інформації в НС мирного часу є:

-  аварія на АЕС;

-  аварія на ХНО (хімічно-небезпечні  об'єкти);

-  можливість землетрусу, повені;

-  штормове попередження.

Можливими видами інформації в НС воєнного часу є:

-  повітряна небезпека;

-  відбій повітряної небезпеки;

-  загроза хімічного зараження;

-  загроза радіоактивного зараження.

Завдання ЦЗ випливають з НС мирного  і воєнного часу. Завдання ЦО викладені в Законі України від 24 березня 1999 року:

• попередження виникнення НС техногенного походження і вжиття заходів, які  зменшують збитки у випадку аварії, катастрофи, стихійного лиха;

•  оповіщення про загрозу НС у мирний і воєнний час;

•  захист населення від наслідків  аварій, катастроф, стихійного лиха і  застосування сучасних засобів ураження;

•  організація життєзабезпечення  населення під час аварій, катастроф, стихійних лих у воєнний час;

•  організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт;

•  створення систем аналізу  і прогнозованого управління, оповіщення та зв'язку, спостереження й контролю для стійкого функціонування об' єктів в НС мирного і воєнного часу;