Хірургічні захворювання шиї

Хірургічні захворювання шиї

Вади розвитку

До вад розвитку шиї відносять  кривошию та природжені фістули і  кісти шиї.

• Кривошия – різкий нахил шиї вбік. Природжена кривошия виникає внаслідок рубцевого переродження, укорочення грудинно-ключично-соскоподібного м’яза
• Природжені фістули та кісти шиї є наслідкомвад ембріонального розвитку. Найчастіше зустрічаються серединні та бічні кісти і фістули. Серединні - зумовлені аномалією розвитку щитоподібної залози
• Основною причиною травми шиї є забій. Травми шиї поділяють: на закриті і відкриті, з ушкодженням і без ушкодження її органів (трахеї, бронхів, гортані і ін.).
•      Клінічні ознаки. Основними клінічними ознаками закритої травми шиї без ушкодження її органів є біль, припухлість і крововилив. Травма в ділянці груднино-ключично-соскоподібного м'яза може призвести до зміни положення голови (кривошия) у бік. Забої в ділянці гортані (щитоподібний хрящ) можуть викликати рефлекторні напади ядухи або навіть зупинку серцевої діяльності, що може бути причиною смерті.
• Лікування. Перша допомога і лікування залежить від ступеня пошкодження тканин шиї. При забоях шиї призначають болезаспокійливі засоби (анальгін, баралгін, бутадіон й ін.), накладають пов'язку з троксевазиновою, бутадіоновою мазями, потім проводять фізіотерапевтичні процедури (солюкс, УВЧ, ЛФК та ін.). При перших ознаках утрудненого дихання потерпілого слід направити в лікарню, оскільки внаслідок забою можуть розвинутись різної величини гематоми, розриви трахеї, бронхів, які можуть викликати медіастинальну емфізему, стискати трахею і спричиняти асфіксію.

Відкриті ушкодження поділяють на вогнепальні і невогнепальні (різані, колоті, рвані, укушені).Вони бувають поверхневими і глибокими. При поверхневих ранах ушкоджується шкіра, підшкірна фасція,  м’яз,поверхневі кровоносні судини шиї.

• При пораненні сонної артерії спостерігається масивна кровотеча (яскраво-червона кров витікає пульсівним струменем)
• При пораненнях яремної вени витікає темно-червона кров рівномірним струменем, чути звук повітря, що засмоктується.
• При пораненнях трахеї розвивається підшкірна екзема обличчя та шиї.
• При пораненні гортані – задишка і кашель, виділяється кров’янисте мокротиння. Можливі аспірація кров’ю, емфізема обличчя та грудної клітки.
• При пораненнях стінки стравоходу може розвинутись медіастиніт

      При поранення  кровоносних судин потрібно спинити  кровотечу, при всіх інших пораненнях  – накласти асептичну пов’язку. Хворого негайно транспортують у хірургічне відділення для оперативного лікування

      Сторонні  тіла (копійки, гудзики, кульки, кісточки та ін.) в дихальні шляхи можуть потрапити під час їди, при чханні, сміху, іграх і ін.

      Клінічні ознаки. Закупорення дихальних шляхів може бути частковим і повним. Часткова непрохідність дихальних шляхів розвивається при неповному закупоренні стороннім тілом гортані, трахеї або одного з головних бронхів.

      У випадку  часткового закупорення дихальних шляхів у потерпілого виникає сильний кашель, який супроводжується свистячими звуками (особливо під час вдиху). У цих випадках потерпілий повинен кашляти до тих пір, поки дихальні шляхи не звільняться від стороннього тіла і не відновиться нормальне дихання.

      При повному закупоренні дихальних шляхів людина не може ні дихати, ні кашляти, ні говорити, хапається за горло однією або обома руками, і цей жест є однією із основних ознак ядухи, спричиненої повним заку- поренням дихальних шляхів.

• Лікування розпочинають з надання невідкладної допомоги. Сторонні тіла, що викликають раптове закупорення дихальних шляхів, видаляють за допомогою методу черевних або грудних поштовхів.

 

    Сторонні тіла з дихальних шляхів у стаціонарних умовах видаляють спеціальними щипцями за допомогою бронхоскопа. При неможливості такого видалення проводять торакотомію.

     Опіки стравоходу виникають при випадковому або умисному проковтуванні лугів (їдкого калію, натрію, каустичної соди та ін.) або кислот (сірчаної, соляної, азотної, оцтової та ін.).

     При опіках  лугами внаслідок омилення жирів  і розплавлення тканин настає  глибоке пошкодження стінки стравоходу (колікваційний некроз), яке може викликати її некроз і перфорацію. При ушкодженнях кислотами виникає коагуляція білків поверхневих шарів слизової оболонки, внаслідок чого утворюється струп (коагуляційний опік).

• Клінічні ознаки. Ступінь пошкодження стінки стравоходу залежить від концентрації, кількості та тривалості дії розчину. В клінічному перебізі опіків стравоходу виділяють чотири періоди:

     1) гострий, який  триває 3-5 днів і характеризується вираженим больовим синдромом, блюванням, дисфагією і некротичними змінами стінки стравоходу;

     2) період позірного  покращення стану хворого (7-10 днів) - зникає біль, нудота, блювання, спостерігають відход- ження некротизованих ділянок слизової стравоходу;

     3) період формування  рубцевих звужень (стриктур) (з  3-4 тижня), в цей час відбувається  розвиток грануляцій і розпочинається  процес епітелізації;

     4) період сформованої  рубцевої стриктури (від 2 до 6 місяців).

• Лікування. При наданні першої допомоги потерпілим з опіками стравоходу дають випити слабкий розчин лугу (натрію гідрокарбонату) для нейтралізації кислоти. При опіках лугами дають випити слабкий розчин оцту або лимонної кислоти. Якщо немає цих засобів, дають пити молоко, сирі яйця, проводять промивання шлунка. Вводять болезаспокійливі (анальгін, фентаніл, дроперидол). При сильному болю застосовують наркотики (омнопон, промедол). Для зменшення болю рекомендують прийняти вершкове масло, соняшникову олію, дають випити 0,5 % розчин новокаїну.
• При сприятливому перебізі опіків з 10-14-го дня необхідно проводити бужування (розширення) стравоходу спеціальними бужами.
• Для профілактики рубцювання призначають лідазу, гідрокортизон, преднізолон та ін. У хворих з тяжкими і глибокими опіками накладають шлункову фістулу, яку використовують для харчування хворих і одночасно для бужування стравоходу. При відсутності ефекту від бжування і розвитку рубцевої стриктури стравоходу проводять оперативне лікування - створення штучного стравоходу.
• Дивертикули стравоходу - це мішкоподібні випинання його стінки, в яких можуть затримуватись слиз, залишки їжі.
• Клінічні ознаки. Основними ознаками дивертикулів є надмірне виділення слини - салівація, незручності при ковтанні - дисфагія. може виникати неприємний запах із рота внаслідок застою та загнивання їжі - кокосмія
• У тяжких випадках можуть виникати ускладнення у вигляді запалення дивертикулу - дивертикуліт, перфорація, кровотеча, переродження в рак - малігнізація.
• Вирішальне значення у встановленні діагнозу має рентгенологічне дослідження із суспензією сульфату барію, езофагоскопія.

     Лікування.  Наявність дивертикулу є показанням до оперативного втручання. Хворим з Ценкерівськими дивертикулами проводять розріз у ділянці шиї, паралельно до груднино-ключично-соскоподібного м’яза, інші дивертикули видаляють при торакотомії. 

Ахалазія стравохідно-кардіального переходу - неможливість розслаблення нижнього стравохідного сфінктера у відповідь на ковтання.

            Розрізняють чотири стадії захворювання:

• 1) функціональний спазм без розширення стравоходу;
• 2) стійкий спазм із помірним розширенням стравоходу;
• 3) рубцеві зміни стінки із вираженим розширенням стравоходу;
• 4) значне S-подібне розширення стравоходу із ерозивними змінами слизової оболонки.
• Клінічні ознаки.

     дисфагія, стравохідне блювання (регургітація), що виникає внаслідок накопичення рідини в стравоході. У хворих виникає біль і відчуття стиснення за грудниною, під час сну появляються симптоми “мокрої подушки”, “нічного кашлю” внаслідок витікання і затікання стравохідного вмісту в трахею. Хворі втрачають вагу, працездатність.

 Вирішальне значення  у встановленні діагнозу мають  рентгенологічне та ендоскопічне  дослідження. 

• Лікування. Хворим з першою і другою стадіями ахалазії призначають консервативну терапію. їжа повинна бути протертою, без гострих приправ, хімічно щадною, повноцінною. В комплекс лікування призначають місцеві анестетики - 0,5% розчин новокаїну, спазмолітики - 0,1 % розчин сульфату атропіну, седативні препарати. При відсутності ефекту від лікування у цих хворих можна проводити кардіодилатацію - розширення кардіального відділу стравоходу за допомогою кардіодилататорів. Хірургічне лікування проводять у хворих із ІІІ-ІV стадіями ахалазії.

Стеноз гортані

Виникає в результаті звуження її просвіту. За швидкістю розвитку стенози гортані поділяються  на :

• гострі
• підгострі
• хронічні.

    Причиною стенозу  бувають алергічні набряки, порушення  іннервації, запальні процеси, травми та ін.

• Клінічні ознаки. Ознаки стенозу гортані залежать від ступеня і швидкості розвитку звуження. При гострій непрохідності гортані особливо характерна інспіраторна задишка (сповільнений шумний вдих). Часто виникає страх, збудливість. Хворі набувають сидячого положення, тримаючись руками за ліжко. Обличчя вкрите холодним потом, губи, ніс і нігті синюшні (акроціаноз). При огляді грудної клітки спостерігається втягування надключичних і підключичних ділянок при вдиху.
• Лікування. Перша допомога і лікування повинні проводитись швидко. В першу чергу при загрозі стенозу призначають відволікаючу і дегідратаційну терапію (гірчичники, ванни для ніг, тепле пиття, інгаляції з гідрокортизоном, антигістамінні препарати - діазолін, супрастин, димедрол, сечогінні - лазикс і ін.

    Усі хворі зі  стенозом гортані підлягають  направленню в ЛОР або в  хірургічне відділення. При відсутності ефекту від консервативної терапії і погіршенні стану хворого проводять інтубацію трахеї або трахеотомію

• Лімфаденіт – гостре запалення лімфатичних вузлів. Його сричинюють тонзиліти, інфіковані рани, подряпини голови та шиї, фурункули, на цих самих ділянках або на вушній раковині. Клінічні ознаки. Спочатку припухає один лімфатичний вузол, потім процес поширюється на інші вузли. Підвищується температура тіла, лімфатичний вузол збільшений в розмірі, болючий, зберігає рухливість і еластичну консистенцію. Якщо запалення поширюється на клітковину розвивається періаденіт. У разі  прогресування у центрі вузла утворюється ділянка некрозу, визначається симптом флюктуації.
• Лікування. В початковий період консервативне (УВЧ, зігрівальні компреси)

     Антибіотики,  сульфаніламідні препарати. За  наявності флюктуації показане оперативне лікування

 

• Лімфогранулематоз (хвороба Ходжкіна)

     злоякісна пухлина  лімфоїдної тканини яка характеризується наявністю гігантських клітин Березовського-Штернберга.

    Уражаються лімфатичні  вузли, селезінка. Проявляється  гарячкою, свербіжем шкіри і профузною нічною пітливість.

Лікування комбіноване – променева терапія + хіміотерапія.

    Лімфосаркома  – злоякісна пухлина морфологічним субстратом якої є клітинні елементи лімфатичної тканини. Уражаються лімфатичні вузли шиї, нерідко вражаються внутрішні органи і кістковий мозок.

     Розрізняють  такі морфологічні варіанти лімфосаркоми:

• модулярна
• лімфоцитарна
• лімфобластна
• лімфоплазмоцитарна
• імунобластна
• Клінічні ознаки. Вузли щільні, не болючі, не зв’язані між собою і з прилеглими тканинами. Хвороба чутлива до променевої терапії та хіміотерапії, при локальних формах призначають гамматерапію, при поширеному процесі застосовують хіміопрепарати (адріаміцин, циклофосфан, вінбластин, вінкристин, метотрексат)

Рак гортані 

Злоякісна пухлина верхніх  дихальних шляхів, часто виникає  на фоні хронічного ларингіту, лейкоплакії.

                             Розрізняють:

• екзофітну форму
• ендофітну форму

Розрізняють пухлини вестибулярного, серединного та підскладкового відділів, а також їх комбінації. Ранніми симптомами є дисфонія, охриплість голосу, ядуха, скарги на відчуття стороннього тіла в глотці, парестезія і біль що іррідіює у вухо.

Лікування: хірургічне або  комбіноване.

Рак стравоходу

• Злоякісне новоутворення виникненню якого сприяють куріння, вживання надто гарячої їжі, міцних напоїв. Розвивається на фоні хронічних езофагітів, лейкоплакій. Можуть малігнізуватися поліпи і папіломи стравоходу.
• За морфологічними ознаками розрізнять наступні форми раку стравоходу: вузлуваті (екзофітні), виразкові (ендофітні) і дифузні (інфільтративні), що уражають всю товщу стінки органу.
• За гістологічною структурою рак стравоходу відноситься до групи плоскоклітинних ракових пухлин. Значно рідше зустрічається аденокарцинома з залоз слизової оболонки і лише в ділянці переходу стравоходу в кардію - з слизової шлунка.
• Клінічні ознаки. Основними ознаками раку стравоходу є дисфагія, яка на початку проявляється у вигляді незначного, непостійного, неприємного відчуття при ковтанні (прилипання харчового комка). В подальшому з ростом пухлини розвивається звуження, виникає затримка грубої, а потім і рідкої їжі, у хворих настає прогресуюче виснаження. В останній фазі захворювання формується повна непрохідність стравоходу. Поряд з дисфагією виникає біль, який посилюється при проходженні їжі.
• Залежно від поширеності процесу розрізняють:

     І стадію - малігнізована виразка або невелика пухлина стравоходу без звуження його просвіту; ІІ стадія - пухлина звужує стравохід, але не виходить за його межі;

     ІІІ стадія - пухлина проростає всю стінку  стравоходу та поширюється на  оточуючі тканини і дає метастази  в регіонарні лімфатичні вузли;

     ІV стадія - пухлина проростає в сусідні органи і метастазує у віддалені лімфатичні вузли.

Лікування. Найбільш надійним способом лікування раку стравоходу є радикальна операція. Показаннями до такої операції є наявність пухлини і відсутність віддалених метастазів.

Захворювання шитоподібної залози

    Зоб - захворювання щитоподібної залози, що характеризується стійким пухлиноподібним дифузним або вузлуватим її збільшенням.

• Розрізняють ендемічний, епідемічний і спорадичний зоб. Ендемічний зоб трапляється у відповідних географічних зонах, переважно в горах (Карпати, Закарпаття). Причинами його виникнення є йодна недостатність, погані санітарно-гігієнічні умови, незбалансоване харчування.

      Епідемічний  зоб часто спостерігається у місцях великого скупчення людей, особливо молодого віку (тюрми, військові частини). Причинами його вважають вітамінну недостатність, недоброякісну питну воду, незбалансоване харчування. Спорадичний зоб трапляється у вигляді окремих випадків у будь-якій місцевості. Зоб в основному буває у жінок молодого віку. Його виникнення переважно пов’язують з нейрогормональними розладами в організмі, які викликають збільшення щитоподібної залози.