Гострий не одонтогенний остеомієліт

Вплив на осередок захворювання полягає  у проведенні своєчасної й адекватної локальної декомпресії; локальної  антибіотикотерапії; раціональної фіксації.

Для декомпресії внутрішньокісткового осередку в уражений сегмент уводять  постійні голки конструкції К. П. Алексюка (голка діаметром до 2 мм має бічні □отвори, а її кінець виконано у вигляді свердла. Це дозволяє не тільки ощадливо дренувати кістку, але й вводити безпосередньо у осередок запалення антибіотики, антисептики, інгібітори протеолізу тощо Необхідність локальної антибіотикотерапії при ГО обумовлена патогенезом захворювання. У зв’язку з локальними порушеннями кісткового кровопостачання тільки внутрішньоосередкове введення препаратів спроможне забезпечити їх локальну терапевтичну концентрацію Тривалість внутрішньоосередкової антибіотикотерапії - 3-4 тиж препарати змінюють кожні 7-10 діб відповідно до антибіотикограми

При підокісній флегмоні або флегмоні м’яких тканин роблять ощадливі розрізи  довжиною до 2 см потім дренують осередок Артрити що виникли у малюків пунктують а у дітей старшого віку здійснюють мікродренування або ощадливу артро томію

Метою фіксації є не тільки забезпечення спокою ураженого остеомієлітом  сегмента але й профілактика таких  ускладнень як патологічний перелом  дистензійний вивих Користуються глибокими гіпсовими шинами або застосовують функціональні засоби витягання за манжетку за «гіпсовий чобіток» розвантажувальні апарати, при ураженні кульшового суглоба в малюків стремена Pavlik, клеолове витягання за Somerville і Mau.

До ускладнень гострого ГО належать несправжній суглоб, що формується після патологічного перелому, сегментарний дефект кістки, який утворюється після  видалення тотального секвестра; деструктивний  вивих і нестабільність у суглобах внаслідок повної або часткової деструкції епіфіза; порушення росту та деформації кісток через повну або часткову деструкцію росткової зони. Усі вищезазначені ускладнення підлягають хірургічному лікуванню (реконструктивні втручання на суглобах, кісткова пластика, дистракційний остеосинтез).

Лікування гострого ГО, неадекватне за часом та обсягом, призводить до його підгострого перебігу, який супроводжується стиханням гострих запальних явищ, покращанням загального стану хворого та поліпшенням параклінічних показників, але з боку locus morbi зберігаються помірна інфільтрація м’яких тканин та деяке підвищення місцевої температури, хоча біль, як правило, утамовується.

Якщо патологічний процес триває більше як 4-6 міс, то у таких випадках йдеться  вже про хронічну стадію захворювання вторинно-хронічний ГО.

Травматичний  остеомієліт розвивається при відкритих переломах кісток, операціях на них (у тому числі при накладенні скелетного витягнення або введенні спиці), вогнепальних пораненнях. Бактерії потрапляють у кістку відразу з ранового каналу.

Розвитку запального процесу сприяють пошкодження нервів і судин. М’які  тканини, які знаходяться біля місця  перелому, стають нежиттєздатними через  дії самої травми і порушення  кровопостачання. Коли вони відмирають, утворюється велика кількість гною. Продукти розпаду ушкоджених тканин викликають спазм артерій і додатково ушкоджують нервові волокна.

Омертвілі частини кістки, які позбулися  харчування, називаються первинними секвестром. Вони піддаються гнилостному  розкладанню, що посилює інтоксикацію. Пізніше запалення з м’яких тканин переходить на життєздатну кістку. Так формуються вторинні і третинні секвестри. Якщо в кістки є тріщини, то запальний процес поширюється по ним вище або нижче місця травми, іноді переходить на порожнину поруч розташованого суглоба.

У нормі при загоєнні перелому в  місці порушення цілісності кістки утворюється кісткова мозоль. Але  при остеомієліті ця структура або  зовсім не формується, або розвивається дуже повільно і буває нестійкою. У першому випадку утворюються  хибні суглоби, а у другому — виникають часті вторинні переломи.

Мікроорганізмами, які викликають травматичний остеомієліт, є гемолітичний стрептокок, стафілококи, синьогнійна  паличка, кишкова паличка. Найчастіше запальний процес викликає не один вид бактерій, а їх поєднання.

Гострий травматичний остеомієліт. Він  за своїми проявами в чому схожий на вогнепальний остеомієліт. У зоні пошкодження  кістки формується глибока, велика рана, яка швидко нагноюються. Коли запалення  поширюється на кістку, то людина починає  відчувати болі за межами ранової поверхні. Виразність інтоксикації також може бути різною.

Діагностика

Тривало протікає нагноительной процес у рані і виражені ознаки інтоксикації дозволяють запідозрити гострий  остеомієліт. Поява свищів — типова ознака переходу захворювання в хронічну форму.

Основний метод діагностики  остеомієліту — рентгенологічне  дослідження. Перші ознаки визначаються тільки через місяць після початку  захворювання. При хронічному остеомієліті цінну інформацію дає повторне проведення рентгенографії, яке потрібно виконувати через кожні три або чотири тижні.

Лікування і профілактика

Лікування остеомієліту повинно поєднувати консервативні та оперативні методи. Антибіотики призначаються в  обов’язковому порядку. При цьому  визначається чутливість хвороботворної мікрофлори до них, вибираються найбільш ефективні засоби.

Хірургічне  втручання — це основний метод  лікування травматичного остеомієліту. Проводиться розтин гнійних затекло, видалення вільно лежачих уламків  кістки і відмерлих тканин. Якщо в місці перелому кістка довго не зростається, то виконується економна резекція (часткове видалення) кісткових відламків. Після цього поверхні кістки зіставляють і фіксують гіпсовою пов’язкою. У багатьох випадках після операції накладають апарати зовнішньої фіксації, які дозволяють утримувати кістки в певному положенні і перешкоджають їх зміщення.Профілактика остеомієліту спрямована на те, щоб попередити появу гнійного запалення в місці перелому або вогнепального поранення. Своєчасне звернення до лікарів-фахівців, хірургічна обробка рани і іммобілізація (створення нерухомості) ушкодженої частини тіла значно зменшують ризик розвитку травматичного остеомієліту.