Кабинет міністрів України

Національний університет біотехнологій та природокористування України

Реферат

На  тему: Система комунікацій  з громадськістю  при взаємозв'язку «споживач-постачальник»

З предмету: Маркетинг Закупок

Виконав: Харсун Андрій

 

Зміст

1. Зв’язки між споживачем та постачальником
2. Система комунікацій з громадськістю

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зв’язки між споживачем та постачальником 
 

       У процесі обміну матеріальними ресурсами між постачальниками і споживачами продукції виникають певні господарські зв'язки. Вони являють собою сукупність організаційних, економічних та правових взаємовідносин, що виникають між споживачами і постачальниками сировини, матеріалів, палива й т. п. Раціональна структура господарських зв'язків значною, а іноді й у вирішальній мірі визначає ефективність виробництва.

       Зміст господарських зв'язків утворює матеріальні (майнові) та організаційні дії підприємств щодо реалізації продукції, надання послуг, виконання робіт. У їх рамках відбувається взаємний обмін результатами виробничо-господарської діяльності організацій.

       Важливу роль у вдосконаленні господарських  взаємовідносин торгівлі та промисловості має відіграти система господарських зв'язків по поставкам товарів. Система господарських зв'язків включає такі важелі економічного впливу торгівлі на виробництво, як заявки на потребу і виробництво товарів, замовлення на виробництво і постачання, договори поставки.

       Систему господарських зв'язків за характером і послідовності взаємодії промисловості й торгівлі можна умовно розділити на три етапи: підготовчий, документального оформлення поставки, виконання (функціонування). Господарські зв'язки на поставку товарів розрізняються по своїй структурі, числу учасників, строком дії, відомчої підпорядкованості, нормативної типізації.

       За  своєю структурою господарські зв'язки можуть бути простими і складними.

       При простій структурі договори на поставку укладаються безпосередньо між  підприємствами-виробниками товарів і різними торговими підприємствами і організаціями. Так укладаються договори на багато продовольчі товари, фізико-хімічні властивості яких вимагають реалізації товарів у свіжому вигляді (хліб, хлібобулочні вироби та молочні продукти, безалкогольні напої та ін.)

       Для складної структури характерна участь у господарських зв'язках одного або декількох посередників оптових баз. За кількістю посередників розрізняють одно-, двох-і багатоланкові зв'язку. При участі в господарських зв'язках одного або декількох посередників знижується оперативність планування виробництва й торгівлі, ефективність впливу її на промисловість по випуску товарів у відповідність з попитом населення, дорожчає процес руху товару, сповільнюється оборотність товарів.

       За  кількістю учасників договірних відносин господарські зв'язки підрозділяються на прямі та опосередковані. Під прямими зв'язками маються на увазі взаємини двох учасників договорів поставки: підприємств-виробників або виробничих об'єднань безпосередньо з роздрібними організаціями та підприємствами. Поряд з ними в торгівлі широкого розповсюдження набули так звані безпосередні (прямі) господарські зв'язки організацій і підприємств з промисловими об'єднаннями щодо постачання товарів без участі оптових посередників. Опосередкованими називаються господарські зв'язки, в яких беруть участь три і більше учасників, у тому числі оптові підприємства й організації.

       За  термінами дії укладених договорів  та угод розрізняють контрактні (до одного року) та тривалі (п'ять, десять і більше років) господарські зв'язки. Тривалі господарські зв'язки розраховані на час дії перспективних планів економічного і соціального розвитку країни і встановлюються між підприємствами-виробниками товарів і оптовими торговими підприємствами.

       Розрізняють також прямі тривалі господарські зв'язки, що встановлюються між підприємствами-виробниками  й організаціями роздрібної торгівлі. Висновок тривалих угод сприяє впорядкуванню відносин торгівлі із промисловістю, підвищує відповідальність торгівлі за обгрунтованість заявок і замовлень, а промисловості - за випуск товарів відповідно до попиту населення.

       За  відомчої підпорядкованості учасників розрізняють міжсистемні і внутрішньосистемні господарські зв'язки. При міжсистемних договірних зв'язках взаємини по поставках товарів встановлюються між підприємствами і організаціями споживчої кооперації та підприємствами промислових міністерств і відомств, оптовими базами міністерств торгівлі та іншими підприємствами. Внутрішньо господарськими зв'язками називають договірні відносини з поставки товарів одними підприємствами та організаціями іншим. Зокрема, внутрішньосистемний характер носять господарські зв'язки в оптовій торгівлі, підприємства якої не реалізують товари іншим міністерствам.

       Також господарські зв'язки підрозділяються на нормативно-типізовані і нетипізовані. До першої групи належать ті майнові зв'язки, юридична модель яких передбачена в законодавстві у вигляді певного зобов'язання (договірного або недоговірні). Типізація може проводитися на різних рівнях узагальнення господарських відносин і з різною глибиною регламентації прав і обов'язків їх суб'єктів. Наявність нормативної моделі регулятивного зобов'язання свідчить певною мірою про законодавче схвалення відповідного виду відносин. У подібній ситуації сторони повинні будувати свої взаємини згідно нормативної моделі. Поняттям нетипізований охоплюються господарські зв'язки, модель яких законодавчо не закріплена. Відсутність нормативної моделі ще не свідчить про несхвальне ставлення законодавця до названих зв'язків. Крім того, для визнання їх правомірними недостатньо констатувати відсутність спеціальної заборони відповідного виду діяльності. Необхідно, щоб ці відносини, не суперечили загальним положенням законодавства.

       Залежно від того, чи є управлінські рішення, що регламентують параметри парного відносини, юридичною передумовою господарських зв'язків, їх можна підрозділяти. У юридичній літературі велика увага приділяється розробці типів (видів) договірних зобов'язань.Запропоновано різні підстави поділу, безліч логічно повних класифікацій. Однак законодавець при вирішенні питання про необхідність регламентації того чи іншого виду господарських зв'язків може виходити насамперед із їх поширеності, важливості та інших управлінських критеріїв. Тому законодавчо заборонені типи господарських зв'язків можуть і не охоплювати всі їх логічні мислимі моделі. У законодавстві прямо окреслено сфери, де планові акти являють собою необхідну основу встановлення господарських зв'язків. За їхніми межами можливо ініціативне формування господарських зв'язків волевиявленням сторін. Поряд з цим є області діяльності, де планове підстава не служить обов'язковою передумовою господарської зв'язку - воно може або бути, або не бути.

       З юридичних підстав виникнення господарські зв'язки підрозділяються на договірні  і недоговірні. Останні формуються лише тоді, якщо це спеціально передбачено законодавством.Останнім часом намітилася стійка тенденція розширення договірних зв'язків, зокрема, вводиться договірне регулювання відносин щодо постачання товарів для експорту, яке раніше здійснювалося тільки відповідно до замовлень-нарядами, що видаються зовнішньоторговельними і деякими іншими організаціями. Не слід, однак, вважати, що недоговірні зобов'язання є в принципі неадекватне засіб регулювання господарських відносин. В економіці є сфери, які потребують у силу самого характеру зв'язків та недоговірні регулювання.

       До  цих пір мова йшла про різні види правомірних господарських зв'язків. Але не можна забувати про існування і неправомірних господарських взаємовідносин. Підставою визнання тих чи інших господарських зв'язків неправомірними може бути спільний нормативний заборона окремих видів господарської діяльності. Так, чинним законодавством заборонено вести державні закупівлі не уповноваженим організаціям і підприємствам.

       Неправомірні господарські зв'язки можуть виникати і функціонувати на основі угоди сторін, але подібні угоди мають визнаватися недійсними юридично згідно ст. 14 «основ цивільного законодавства». Разом з тим у господарських відносинах в силу їх специфіки фактично не застосовується загальне наслідок визнання угоди недійсною-двостороння реституція, оскільки вона в ряді випадків можлива (сировина використано для виготовлення продукції) і може спричинити за собою додаткові втрати (демонтаж устаткування, знос будівлі). Тому господарське законодавство йде шляхом встановлення спеціальних наслідків.

       Зазначені зв'язку повинні стати об'єктом  дослідження і економістів, і юристів. Вивчення неправомірних зв'язків може привести до висновку про необхідність вжиття додаткових заходів для викорінення або, навпаки, санкціонування таких відносин, якщо заборона буде визнано необгрунтованим. В даний час, наприклад, знятий існував багато років загальна заборона на проведення обміну матеріальними ресурсами між підприємствами. Ця законодавча новела, по суті, санкціонувала широко поширені на практиці обмінні операції.

       Динаміка  неправомірних зв'язків відображає певні тенденції в економіці, їх збільшення може свідчити про збої в господарському механізмі.

       Бездоговірний називаються господарські відносини, не засновані всупереч закону на договорі. Причому арбітражна практика бездоговірний вважає не тільки зв'язку, що виникли без угоди, а й зв'язку, в яких ці ​​угоди не оформлені документально. Бездоговірне господарські зв'язки є наслідком незадовільної постановки правової роботи на підприємствах або довільних неправомірних дій однієї зі сторін. Прийняті в останні роки заходи щодо поліпшення правової роботи та зміцнення договірної дисципліни призвели до значного скорочення бездоговірний відносин.

       При адміністративно-командної системи управління економікою організація господарських зв'язків по поставках товарів піддавалася детальному державному регулюванню і регламентування. Державне регулювання господарських взаємовідносин постачальників і покупців щодо поставок товарів було введено з самого початку розвитку централізованої адміністративної системи економіки. Однак форми і вираз нормативних документів регулювання поставок товарів були різні на окремих етапах розвитку економіки.

       До 1959 року діяли численні Основні умови  поставки окремих видів товарів. У 1959 році вперше було затверджено Єдиний положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Поряд з положеннями діяли численні Особливі умови поставки, регулювання особливості поставок окремих видів товарів. У 1969 і 1981 роках положення про поставки були переглянуті і скориговані в бік більшої регламентації умов поставок від постачальників до покупців. Положення про постачання, а також Особливі умови поставок істотно обмежували ініціативу підприємств і організацій, позбавляли їх можливості самостійно вирішувати питання, пов'язані з укладанням договорів поставки. У положеннях панували норми директивного характеру, які обмежували вибір партнера, можливості сторін визначати в договорах умови, що відповідають конкретній поставки товарів. Особливі умови поставки також містили безліч норм, обов'язкових при укладенні та виконанні договорів.Ярмарковий комітет на оптовій ярмарку пропонував єдиний для всіх її учасників текст договору. У результаті сторонам залишалося мало можливості самим формувати умови договору. Договір у зв'язку з цим втрачаючи йому відведену роль основного документа, що визначає права та обов'язки сторін з урахуванням конкретних особливостей кожної поставки.

       Нові  умови господарювання, пов'язані  з переходом до ринкової економіки, зажадали значного розширення самостійності  та рівноправності партнерів за договором, усунення зайвої регламентації, переходу від адміністративно-командних методів управління до економічних, від централізованого розподілу матеріальних ресурсів до вільного продажу товарів, підвищення ролі господарського договору.