Конкурентоспроможність шкіряного взуття

Розвиток шкіряного виробництва  в Росії залежить від дуже багатьох чинників. В якості основних необхідно  відзначити організацію виробництва, державне регулювання у зовнішньому  середовищі підприємств, фірмове обслуговування, асортиментну політику і ціноутворення, регулювання витратного механізму, проблеми кооперування виробників шкіри  і їх споживачів, розвиток консультаційного бізнесу, оптимізацію допоміжних матеріалів, підготовку кадрів.

Негативні моменти в розвитку шкіряного виробництва в Росії  в даний час пов'язані, з одного боку, з його відособленістю, слабкими корпоративними зв'язками з постачальниками, а з іншого боку, з особливостями  структури своєї продукції. Фактично шкіряні підприємства мають одного кінцевого споживача своєї продукції - взуттєву фабрику. Незначний обсяг  натуральної шкіри споживають шкіргалантерейні та швейні фірми.

У Росії практично відсутня потреба в шкірах для автомобілів, які в асортименті шкір розвинених країн (і навіть підприємств Африки і Південно-Східної Азії) займають провідне місце. Немає жодних виробничих контактів наших шкіряних підприємств  з великими автомобільними фірмами. У той же час Росія є великим  постачальником "вет-блю", виробництво якого за всіма економічними уявленнями нерентабельно: значна частина прибутку, яку можна "вичавити" з шкірсировини, втрачає з цієї причини шкіряна підприємство.

Входження наших підприємств  у світову господарську систему  можна розглядати тільки в тому випадку, якщо доведені "до фінішу" шкіри  будуть в значущих кількостях продаватися  на світовому ринку. А тому на сьогодні економічний ефект від покупок  імпортних хімічних матеріалів в нашій країні є несуттєвим.

Отже, найважливіші напрямки розвитку шкіряної галузі бачаться у  зміні асортиментної політики вітчизняних  підприємств, у кооперації з взуттєвими фірмами, і в той же час у  скороченні питомої ваги виробництва  шкір для верху взуття, в організації  спільно з провідними автомобільними фірмами Росії виробництва автомобільних  шкір. Остання вимагає, правда, поступового  впровадження шірокопроходного обладнання для обробки цілих шкір. [5]

Щоб вийти на передові позиції  в галузі, використовуючи напрацьований  практикою арсенал прийомів конкурентної боротьби, шкіряна підприємство зобов'язане, у першу чергу, оцінити свої рейтинг  і можливості позиціонування на ринку. Завдання було б значною мірою  спрощена, якби вітчизняні шкіряні  підприємства зуміли знайти форми організаційно-економічного об'єднання, щоб залишити кризовий стан "одинаків". Необхідність об'єднання  в доступних на сучасному етапі  формах, включаючи холдингову, стала  неминучою в російській дійсності  для підприємств багатьох галузей, в т. ч. шкіряно-взуттєвої.

Самооцінка підприємства, яка проводиться керівниками, економістами, маркетологами та іншими провідними фахівцями, покликана не стільки  констатувати його становище в галузі, скільки виявити перспективи  розвитку, навіть в умовах несприятливої  ​​зовнішньої середовища. При цьому недоліки і прорахунки у внутрішньому середовищі повинні своєчасно виявлятися і долатися. У керівництва підприємства завжди є можливості їх уникати, і вплив зовнішнього середовища в даному випадку не має вирішального значення.

Як відомо, шкіряна підприємство має велику кількість постачальників і споживачів і, маніпулюючи відносинами  з ними, знаходить свої цільові  ринкові сегменти, на яких намагається  зміцнитися за рахунок асортименту  та якості шкір, ціни, розподілу продукції, комунікаційних можливостей у вигляді  реклами, стимулювання збуту, персональних продажів і зв'язку з громадськістю. Зазначені прийоми зміцнення  своїх позицій в конкурентній боротьбі представляють собою комплекс маркетингу.

Для початкової оцінки підприємства, його функціонального напряму або  проекту можна використовувати  метод, званий SWOT-аналізом. Абревіатура  чотирьох англійських слів означає: S - сильні сторони, W - слабкі сторони, O - можливості, T - загрози.

Фактори, позначені даною  абревіатурою, дозволяють розробити  матрицю SWOT-аналізу, засновану на об'єктивних фактах і даних маркетингових  досліджень. Вимоги до цього виду аналізу: він повинен бути сфокусований на найбільш важливих, визначальних елементах  і співвідноситися з найбільш сильними конкурентами на даному ринку. Всі елементи, що характеризують фактори, повинні представлятися в матриці  в порядку важливості, окремо мати докази для їх підтримки.

Особливості технології виробництва  товару

Процес виробництва шкіряного  взуття є чинником, що визначає і  формує два основних ринкових критерії - якість і асортимент взуття. Тому доцільно стисло розглянути основні етапи  цього процесу. Безпосередньо технологічним  операціям виготовлення взуття передує  розробка моделей взуття (проектування), що здійснюється з урахуванням вимог  моди, звичаїв країни, кліматичних  умов, асортименту і властивостей взуттєвих матеріалів, технології виробництва, потреб населення в різноманітних  видах взуття.

До основних технологічних  операцій виготовлення взуття належать: контроль якості взуттєвих матеріалів і добір їх у партії; збірка заготовок, формування верху взуття, скріплення деталей низу з деталями верху, оздоблювальні  операції.

Розкроювання матеріалів відповідно до ескізного проекту  моделі проводять після контрольної  перевірки якості взуттєвих матеріалів і готових деталей, що їх комплектують у виробничі партії залежно від  призначення, товщини, кольору, відтінку.

Збірка заготовок полягає  в з'єднанні оброблених деталей  верха взуття нитковими швами  або спеціальними клеями і проводиться  у визначеній послідовності залежно  від виду взуття і його конструкції.

Формування верха взуття полягає в наданні деталям  заготовок необхідних розмірів і  об'ємної форми. Формування здійснюється шляхом натягування зібраної заготовки  верху взуття на колодку. Таким чином, за рахунок витяжки матеріалів заготовки  забезпечується краща формостійкість взуття.

Наступною технологічною  операцією виготовлення взуття є  закріплення деталей верху і  низу взуття. Слід зазначити, що цей  етап суттєво впливає на зовнішній  вигляд взуття, його міцність, зносостійкість, зручність у ході та інші властивості. Для виготовлення модельного взуття і взуття масового попиту застосовують різноманітні методи кріплення. Вибір  методу залежить від виду і призначення  взуття, матеріалів верху і низу та ін. Усі методи кріплення можна  підрозділити на такі основні групи: хімічні (клейової, пресової вулканізації, лиття); ниткові (прошивний, бортовий, виворітний, допельний, сандальний, рантовий, "парко"); гвинтово-цвяхові (цвяховий і гвинтовий); комбіновані (рантово-клейовий, допельно-клейовий, строчечно-клейовий та ін.).

Тенденції розвитку ринку

Сьогоднішня ситуація цілком відповідає до теорії попиту: у відповідь  на зниження прибутків і на ще більш  значне зростання цін споживач відповідно зменшив кількість одержуваного взуття до рівня мінімальних потреб і перейшов до споживання більш дешевої  і низькоякісної продукції. Оскільки цей рівень споживання приблизно  в 4 рази нижче за раціональну норму, закономірно припустити, що підвищення прибутків і зниження цін на взуття призведе до помітного зростання  попиту на нього. Таке зростання триватиме, тобто попит залишатиметься еластичним доти, доки населення не відновить звичні для нього особистий асортимент і кількість взуття, що сформувалися ще в епоху дефіциту і швидко скорочуються в ході інтенсивної експлуатації взуття.

Останніми роками зазнала  докорінних змін інфраструктура ринку  взуття. Централізовано організована система товароруху, що включає оптову і роздрібну ланки, частково зруйнована. Найбільшого збитку нанесено оптовій  ланці торгівлі. Так, із 63 регіональних оптових баз у даний час  функціонує лише 1/3, інші або змінили  профіль, або розформовані. Найбільше  від дезорганізації оптової торгівлі постраждали вітчизняні взуттєві підприємства. Якщо 2000 р. через оптові бази було продано 50 % виготовленого ними взуття, то в 2009 - лише 25 %. Інші 75 % вітчизняного взуття реалізовані його виробниками самостійно, у тому числі за договорами із роздрібною торгівлею. Наразі формується нова інфраструктура торговельної мережі, що включає комерційні оптові організації, дрібнооптові склади-магазини, дилерські склади вітчизняних і  закордонних фірм. Слід сказати, що створення численних організацій  мініопту, що займаються закупівлею і перепродажем взуття, сприяло збереженню внутрішнього ринку взуття. Поряд з інфраструктурою ринку, змінилися і умови реалізації взуття в Україні. У результаті лібералізації ціноутворення підприємства промисловості та роздрібної торгівлі позбавилися оборотних коштів, необхідних для забезпечення безперервності процесів виробництва і реалізації продукції. З двох найбільше поширених варіантів розрахунків за продукцію - "із передоплатою" і "на реалізацію" - перший не влаштовує торговельні організації, другий - виробничі підприємства. З цієї причини роздрібна торгівля переключилася на торгівлю, в основному, імпортним взуттям, яке постачальник спроможний передавати "на реалізацію". Це вкрай погано відбилося на вітчизняних промислових підприємствах, для яких відсутність оборотних коштів гальмує весь процес виробництва.

У даний час важливу  роль відіграють форми, просування товару на ринку. Найбільше поширеною формою просування товару на ринку взуття є реклама. Основні види засобів  поширення реклами - це засоби масової  інформації (газети, спеціалізовані журнали, телебачення, у тому числі кабельне, радіо, рекламні щити). (Реклама вітчизняного взуття практично відсутня. Що ж  стосується" реклами імпортного взуття, то вона нерідко має риси несумлінної конкуренції: повідомляє недостовірні відомості про властивості  та якість товару, про його виробника. Вітчизняний виробник через відсутність  реклами найчастіше програє закордонним  фірмам у конкурентній боротьбі, навіть маючи продукцію, що не поступається за споживчими та іншими характеристиками імпортним товарам.

Створення умов для стабільного  розвитку внутрішнього ринку передбачає забезпечення його захищеності. Переважання  на ринку імпортного взуття, що досягається  нерідко за рахунок несумлінної  конкуренції і демпінгових цін, потребує підвищеного захисту вітчизняного товаровиробника в період формування в українській економіці конкурентного  середовища. Повинні бути забезпечені  однакові умови ціноутворення й  оподатковування для імпортерів і вітчизняних підприємству У  зв'язку з цим із 1 серпня 1996 року введено підвищені мита на товари, які ввезено в порядку неорганізованого імпорту (так званими човниками), на який припадає велика частка імпортованого  взуття. З 1 вересня 1999 р. підвищено мита на товари, які ввезені зовнішньоторговельнимиорганізаціями й акціонерними товариствами. Щодо взуття встановлено комбіновані мита: 20 % до контрактної ціни постачання плюс мито в розмірі 2 екю ( - $ 2,5) на шкіряне взуття, 1 екю - на взуття з верхом із текстильних матеріалів. Проте дотепер не використовуються такі засоби захисту, як квотування імпорту, запобігання надмірному імпорту й антидемпінгове законодавство, сертифікація ввезеної продукції тощо.

Фактори, що формують споживчі переваги до товару

Торгівля взуттям - це сезонна  торгівля, отже приблизно чотири рази на рік майже повністю оновлюється  асортимент. У більшості магазинів  одночасно виставлено в продаж кілька сотень моделей. Найкраще купувати взуття на початку сезону, коли є найбільший вибір - і за моделями, і за кольором, і за розміром. У цьому сезоні модні бірюзовий, коричневий, червоний і чорний кольори. Українські жінки (переважно середнього достатку) найбільше люблять чорний колір взуття, адже воно до всього підходить. Взуття чорного кольору ми продаємо до 50 %.

Якщо ще років 10 тому найбільш ходовими були 37-38 розмір, то тепер акселерація  зробила свою справу, і найбільш ходовими стають 39-41 розміри. Поряд  із цим, як це не дивно, стало більше дівчат із 35-36 розміром ноги.

Майже 60 % взуття населення  України купує сьогодні на речових  ринках. Тут взувається близько половини жінок і двох третин чоловіків. Купувати на ринках найбільше схильні підлітки, молодь, старше покоління, найменше - жінки  середнього віку. Дівчата й молоді жінки, особливо у великих містах, віддають перевагу фірмовим магазинам, а жінки старші - універмагам та спеціалізованим магазинам. Ще 5-6 років  тому майже 60 % населення України  бажали придбати виключно продукцію  зарубіжних виробників, а стійкими прихильниками вітчизняного взуття були лише 8 %, та й то переважно на селі. Сьогодні на придбання імпортного взуття налаштовані 22 % населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних  покупців не має значення, вітчизняний  товар чи імпортний.

Серед великого розмаїття  можна побачити польське, словацьке, індійське, італійське, китайське, пакистанське, португальське і турецьке взуття, однак, як правило, все воно виготовлено  на італійських лініях і обладнанні.

Привозять його як із країн-виробників, так і з українських оптових  ринків - одеського, чернівецького, хмельницького. Тим, хто торгує великими партіями взуття, найвигідніше привозити його безпосередньо  із підприємств-виробників. Як правило, в торговельній мережі ціну на взуття встановлюють на 50 % вищу, аніж та, за якою його було придбано у виробника, адже треба не лише покрити витрати  на митні платежі, транспортування, зарплату працівників, оренду приміщення, комунальні послуги, а ще й заробити. Коли ж після закінчення сезону торгівля встановлює нам 20-30 % знижки, то все одно ми платимо за взуття більше, аніж воно коштувало у виробника. Зрідка в  кінці сезону ці знижки можуть сягати максимуму, до 50 %, і тоді маємо шанс придбати взуття за ціною виробника.

Фахівці радять: взуття треба  купувати за розміром своєї ноги, лише тоді воно буде зручним і добре  виглядатиме. Коли жінки, піддаючись на вмовляння продавців, мовляв, розноситься, купують тісне взуття, то воно розтягується, деформується, втрачає форму. Раніше, коли в країні був тотальний дефіцит, ми при нагоді купували взуття будь-яке, незважаючи на те, чи підходило воно за колодкою, кольором чи розміром. Тепер  асортимент такий великий, що кожна  жінка може вибрати собі зручне і  гарне взуття. До речі, зараз дуже часто жінки хочуть придбати взуття разом із аналогічного кольору сумочкою.

В окремих магазинах вже  стараються формувати такі комплекти, але, на жаль, вибір сумок дуже невеликий, навіть за кордоном. Скажімо, ринок  дуже слабо відреагував на модні  бірюзовий, червоний, бордовий кольори. Аксесуарів і сумок таких кольорів майже немає.

А щодо того, яке краще  купувати взуття - прошите чи проклеєне, то фахівці переконані, що це не має  жодного значення. Зараз такі добрі  технології, що клеєне взуття досить високої  якості. Знаю, що навіть багато харківських  ремонтних майстерень вже відмовилися  від такого виду ремонту, як прошивання взуття. Вони використовують високоякісний  клей, який за міцністю не поступається звичному для нас прошиванню.