Аналіз і прогнозування комплексного соціально-економічного розвитку регіону

     ринкової  економіки,  суперечливістю цих процесів,  а головне,  відсутністю

     довготривалих орієнтирів, які сприяли б зростанню економіки.

     У довготерміновому прогнозуванні має  домінувати підхід від загаль-

     ного  до часткового,  від варіантів  розвитку соціально-економічної системи

     країни  до обґрунтування прогнозу в рамках конкретного регіону з врахуван-

     ням його специфічних особливостей. Системний  підхід до прогнозування со-

     ціально-економічного розвитку регіону – це, у першу чергу, спосіб представ-

     лення відповідних задач прогнозування,  які вимагають врахування як внут-

     рішніх, так і зовнішніх факторів.

     Всі етапи процесу розроблення прогнозу вимагають узгодження з пос-

     тавленими завданнями та визначеними цілями. При цьому в одних випадках

     на основі поставленої мети прогнозуються шляхи її досягнення,  в інших –

     процес  прогнозування здійснюється для  того,  щоб визначити бажану мету,

     яка відповідає потребам соціально-економічного розвитку системи. У першо-

     му  випадку йдеться про нормативне прогнозування, у другому – про  дослід-

     не. Поєднання нормативного і дослідного прогнозування дає змогу найбільш

     ефективно визначити тенденції розвитку великих  систем.

     При прогнозуванні соціально-економічного розвитку регіону важливе

     значення  має принцип черговості постановки задач прогнозування.  За оцін-

     кою спеціалістів,  нараховується більш ніж 150 методів прогнозування,  хоча

     на  практиці використовується 10-15.  Серед  них можна виділити інтуїтивні,

     аналітичні  і статистичні, які включають  такі групи методів: Український  державний лісотехнічний університет

     168 Збірник науково-технічних праць

     ● інтуїтивні – методи експертних оцінок, методи історичних та географічних

     аналогій;

     ● аналітичні – сіткові методи, матричні методи, методи ігрового моделюван-

     ня, методи оптимізації;

     ● статистичні – методи екстраполяції, методи кореляції і регресії.

     Інтуїтивні  методи використовуються у випадках неможливості кіль-

     кісної  оцінки окремих явищ  (процесів) або  неможливості врахувати і значну

     кількість факторів через складності об'єктів.  Ці методи базуються на вико-

     ристанні  експертних оцінок.

     Суть  методу експертних оцінок полягає у здійсненні експертизи  (ана-

     лізу  явищ, об'єктів, процесів та можливих шляхів їх розвитку) окремими фа-

     хівцями  (індивідуальна експертна оцінка),  або групою фахівців  (колективна

     експертна оцінка).  За допомогою цього методу виявляються особливості

     прогнозних  завдань і систематизується інформація,  необхідна для розробки

     стратегії соціально-економічного розвитку регіону,  а також для прийняття

     управлінських рішень за її реалізації. Хоча отримані результати експертного

     аналізу носять певною мірою суб'єктивний характер,  його переваги поляга-

     ють в отриманні незалежних та фахових  оцінок.

     При здійсненні експертних оцінок перевагу має фаховість експертів, а

     не  їх кількість. Однак при проведенні експертної оцінки залучається якомога

     більша  кількість експертів – спеціалістів різного профілю з метою отримання

     комплексної оцінки досліджуваних проблем. Якість експертних оцінок зале-

     жить, по-перше, від рівня фаховості і знань експерта; по-друге, від рівня во-

     лодіння інформацією про об'єкт дослідження, але цей вид оцінки дуже важ-

     ливий тому, що він:

     ● забезпечує зворотний зв'язок розробників стратегії з населенням регіону;

     ● дає змогу відстежувати таку інформацію, яку неможливо отримати з матері-

     алів  статистичної звітності, фондових та нормативних  матеріалів;

     ● надає більш широкий діапазон критеріїв оцінок;

     ● розкриває перспективне бачення розвитку оцінюваних позицій.

     Метод експертних оцінок є одним з новітніх методів ситуаційного

     аналізу,  придатним до використання з метою  з'ясування ступеня гостроти

     проблем розвитку об'єкта у процесі розробки стратегії регіону. Відомі в ос-

     новному два види експертних оцінок: індивідуальні  і групові. Методи індиві-

     дуальних  експертних оцінок, у свою чергу, діляться на аналітичні експертні

     оцінки,  інтерв'ю,  парні порівняння та інші.  Методи колективної експертної

     оцінки  включають метод комісії,  метод  Дельфі,  Паттерн та інші. Метод  ін-

     терв'ю  передбачає бесіду організатора експертизи з спеціалістом-експертом у

     певній  сфері знання. Метод аналітичних  записок  (оцінок) передбачає можли-

     вість довготермінової та ретельної роботи експерта над поставленими запи-

     таннями.  Суть методу комісії полягає в тому,  що спеціалісти погоджують

     свою  думку про стан будь-якого процесу  в майбутньому або шляхах і  мето-

     дах досягнення цілей у відкритій дискусії. 

     Сутність  і принципи формування господарського механізму

     В основі розвитку економіки підприємства лежать об'єктивні економічні закони розвитку суспільного виробництва. Керувати економікою на будь-якому організаційному рівні - це значить надходити у виробництві так, як вимагають економічні закони, одним з яких є, наприклад, закон випереджаючого зростання продуктивності праці в порівнянні із зростанням заробітної плати. Його порушення призведе до порушення грошового обігу, появи в зверненні так званих "зайвих грошей", породить незадоволений попит, дефіцит багатьох видів продукції та інші негативні явища. Пізнанням економічних законів займається економічна наука.

     4) 4. Загальні принципи формування механізму господарського керування регіоном  
У практиці господарської діяльності люди стикаються не з самими економічними законами в їх загальній характеристиці, а з формами їх прояву та методами використання. Закон вартості, наприклад, об'єктивно вимагає, щоб продукція реалізувалася за вартістю відповідно до витраченим на її виробництво суспільно необхідним працею. У реальному житті люди мають справу не з самою вартістю, а з формою її прояву - ціною. Ціна - об'єктивна економічна категорія, форма практичного використання закону вартості. Звідси виникає необхідність оволодіння механізму ціноутворення, використання цін у регулюванні економіки. Аналогічно іде справа з використанням інших економічних законів - закону розподілу по праці, закону зростання продуктивності праці і т.п.

     Для розумного і ефективного  господарювання економічна наука і практика виробила відповідний  господарський механізм, своєрідний інструментарій використання економічних законів. Цей інструментарій є не що інше, як сукупність різних форм методів, за допомогою яких керуючий суб'єкт (держава, органи управління галузі, підприємства) цілеспрямовано впливає на об'єкт економічного управління - народне господарство в цілому, його галузі, підприємства.

     Під формами розуміються різні економічні категорії, через які в господарському житті проявляється дію економічних законів - різні види планів, їх показники, норми і нормативи, заробітна плата, премії, економічні оцінки ресурсів, ціни, податки, прибуток, фінанси, кредити та ін

     Під методами господарювання розуміються способи впливу на виробництво, в процесі якого використовуються перераховані вище форми - планування, госпрозрахунок, стимулювання, ціноутворення, нормування та ін

     Все різноманіття форм і методів можна розділити на дві групи:

     1 ) Адміністративні.

     2) Економічні.

     Адміністративні методи засновані  на авторитеті влади  керівника і за своєю природою носить примусовий (директивний  характер). Інструментами адміністративного керівництва є централізовані планові завдання, постанови, накази, розпорядження, вказівки, інструкції.

     Економічні  методи - це методи непрямого  впливу на економіку. Вони базуються на використанні економічних (матеріальних) інтересів - колективних і особистих. Інструментами економічного керівництва є економічні важелі і стимули - госпрозрахунок, матеріальна зацікавленість. заробітна плата, премії, ціна, прибуток, економічні нормативи та ін

     Слід  зазначити, що адміністративні  та економічні методи органічно переплітаються. Вони не взаємно виключають одне одного.

     Контроль  діяльності підприємства за допомогою адміністративно-розпорядчих методів гальмує розвиток виробництва, сковує ініціативу і заповзятливість. Непряме регулювання виробництва через економічні важелі і стимули без певної регламентації веде до зниження цілеспрямованості, особливо в довгостроковому плані. породжує елементи стихійності.

     Таким чином, господарський  механізм являє собою  сукупність різних форм і методів, що використовуються для свідомого, цілеспрямованого впливу на економіку з метою всесвітньої її інтенсифікації про підвищення ефективності.

     Соціально-економічна природа господарського механізму визначається пануючими відносинами власності на засоби виробництва. Кожному способу виробництва суттєвий власний господарський механізм.

     Ядром господарського механізму, що визначає його результативність, є система стимулів, які формують спонукальні  мотиви досягнення високих  кінцевих результатів. Від дієвості цих стимулів, їх в'язі з об'єктивно існуючими, постійно змінюються інтересами людей залежить результат виробничої діяльності.

     Виділимо  деякі загальні принципи формування господарського механізму, характерні як для галузі, регіону. так і для окремого підприємства або його підрозділу:

     - по-перше, господарський  механізм на будь-який  щаблі ієрархії  повинен бути зорієнтованим  на досягнення  різноманітних, взаємозв'язаних і періодично змінюються цілей виробничої системи даного рівня, тобто на досягнення кінцевого. а не проміжного результату виробничої діяльності;

     - по-друге, господарський  механізм повинен  погоджувати з  об'єктивно існуючим  неспівпаданням і  суперечливістю інтересів  різних ланок виробництва, груп та окремих працівників, виробляючи порядок застосування того чи іншого стимулу. Ігнорування цієї вимоги може обернутися значними економічними, соціальними, екологічними втратами. Тому дуже важливим є наукове обгрунтування умов застосування різних довготривалих нормативів, порядку їх визначення, рівня стабільності і гнучкості цін, процентних ставок, податків, пільг, санкцій тощо;

     - по-третє, господарський механізм повинен виробляти також способи впливу на процес залучення у виробництво різного роду ресурсів, які стимулювали б, з одного боку, прагнення трудових колективів і окремих працівників до максимально можливого при даному рівні розвитку виробничої системи наближенню до мети, з іншого боку - прагнення до мінімально необхідного залученню у виробничий процес кількості живої і матеріалізованої праці. А саме, господарський механізм за допомогою стимулів повинен забезпечувати ефективне й якісне функціонування виробничих систем;