Курсовая работа по "Логике"

Гіпотеза, або версія, перевіряється двома етапами: перший з них дедуктивне виведення слідства, що випливає із гіпотези, другий - зіставлення слідства із фактами.

Щоб успішно провести гіпотетико-дедуктивне виведення слідства, необхідно мати достатню інформацію як про саму причину, так і про можливості у конкретних умовах місця і часу дії цієї причини. Тут слідчий саме і використовує весь комплекс раніше придбаних наукових знань у сукупності з узагальненнями судово-слідчої практики і особистими спостереженнями [5, c. 106].

Оскільки в судовому дослідженні розробляється не одна, а кілька версій, що по-різному пояснюють невідому дію, то і вимога дедуктивного виведення слідства стосується кожного висунутого припущення.

Цінність логічної операції дедуктивного виведення слідства визначається тим, що вона дозволяє раціонально, тобто послідовно, планово, ефективно, будувати весь процес розслідування. Якщо первісне узагальнення не відрізняється особливою систематичністю і строгістю, то після побудови версії і дедуктивного виведення слідства воно стає більш методичним і систематизованим, тому що тепер переслідує завдання виявлення не будь-яких, а лише тих фактів, які випливають із припущення. Версія в судовому дослідженні виконує роль логічної основи планування оперативно-слідчої роботи.

Другий етап перевірки гіпотези або версії полягає в зіставленні логічно виведених слідства із фактами з метою її спростування або підтвердження.

Спростування версії відбувається шляхом виявлення фактів, що суперечать виведеним в процесі слідства.

Версія вважається спростованої лише в тому випадку, якщо її неспроможність цілком обґрунтована. Це значить, що версію не можна вважати неспроможної лише на тій підставі, що слідство не підтвердило її обставинами справи. Може трапитися, що відповідні факти просто не вдалося виявити і зафіксувати.

Серед різних способів, до яких прибігає слідчий для спростування версій, особливе значення має емпірична перевірка, яка цікавить суд має вигляд слідчого або судового експерименту. Практика має численні приклади, коли, відтворюючи картину події, установлюють неможливість спостерігання певної події з того місця, про який говорить свідок, неможливість чути розмову через двері або стіну або чути постріл. У таких випадках доводиться хибність показань свідка або обвинувачуваного і відповідно спростовується версія, яка опирається на це показання [8, c. 198].

Послідовне спростування в процесі перевірки спочатку висунутих, а потім неспроможними версій проходить згідно методу виключення у формі заперечувально-стверджувального модусу розділово-категоричного умовиводу. Відкидаючи за методом виключення неправильні версії, тим самим звужують коло можливих пояснень і наближаються до виявлення справжньої причини злочину.

Імовірнісний підхід до питання щодо підтвердження гіпотези шляхом підтвердження слідства, які випливають із нього, має важливе евристичне значення для судово-слідчої практики, оскільки показує принципову тенденцію підвищення імовірнісного значення гіпотез. Разом з тим, якою би імовірної не була судова, слідча або оперативна версія, вона не може бути основою для ухвалення судового рішення за обвинуваченням конкретних осіб у здійсненні тих або інших злочинів.

Судове рішення завжди повинно бути засноване на достовірному знанні обставин розглянутої справи. Це значить, що кожна гіпотеза в судовому дослідженні повинна бути доведена і тим самим повинна перетворитися в безсумнівне знання, що містить об'єктивну істину [3, c. 173].

Задача № 1.

Визначте тип відношення між поняттями і зобразіть за допомогою кодових схем: навмисна дія, ненавмисна дія, правопорушення.

              Відповідь: В даному випадку тип відношення: підпорядкованість (субординація).

              У відношенні підпорядкованості знаходяться поняття, об’єм одного з яких повністю входить в об’єм іншого, складаючи його частину. У такому відношенні і знаходяться вищевказані поняття, а саме поняття «навмисна дія» і «ненавмисна дія» входять в поняття «правопорушення».

              Схематично відношення підпорядкованості зображується так:

де А – «правопорушення», В – «навмисна і ненавмисна дія»

Задача № 2

Дати аналіз дефініції (визначити, чи правильна вона, коли ні – то яке правило порушено): «Хуліганство дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства.

Відповідь: В даному випадку це реальна дефініція через рід і видову відмінність. Дана дефініція розкриває сутність поняття –«Хуліганство» і відмежує його від інших понять.

Суб’єктом в цьому судженні є поняття «Хуліганство дії», предикатом –«грубо порушують порядок і виражають явну неповагу до суспільства. Зв’язка виражена «що».

Таким чином, ця дефініція є правильною.

Задача № 3

Дати аналіз поділу (визначити чи є правильним і яке правило порушено) «Логічна доведення поділяються на прямі, аналогічні, розділові та доведення методом від протилежного».

Відповідь: При здійсненні поділу треба керуватися наступними правилами:

1. Поділ поняття повинен бути співмірним. Тобто сума обсягів членів поділу повинна вичерпувати обсяг діленого поняття. Порушення цього правила призводить до помилок, які називаються «занадто вузький поділ» і «занадто широкий поділ». Суть помилки «занадто вузький поділ» полягає у тому, що не всі члени поділу знайдені.

2. Поділ слід здійснювати за однією підставою. Порушення цього правила веде до помилки «підміна підстави поділу».

3. Члени поділу повинні виключати один одного.

4. Поділ повинен бути послідовним, тобто, члени поділу повинні бути однопорядковими видами. Порушення цього правила веде до помилки, яка називається «стрибок в поділі».

Таким чином, проаналізувавши правила поділу доходимо до висновку, що даний поділ є невірним, тому що порушено четверте правило поділу, а саме члени поділу не є однопорядковими видами.

Задача № 4

Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру). «Інколи закони не мають зворотної сили». Записати судження, яке суперечить цьому.

              Відповідь: Простим називають таке судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням. Або простим називається судження, яке не має самостійних частин. Судженням звідношеннями називається такий вид простих суджень у яких предикат представляє таку ознаку як відношення між предметами.

Логічна структура судження складається із суб’єкта (S), предикату (Р) і логічної зв’язки «є – не є».

              В даному випадку це частковозаперечувальне атрибутивне судження, його структура виглядає так:

              Інколи S не є Р, де S – закони, а не – логічна зв’язка, Р – мають зворотну силу.

              Судження, яка суперечить вищевикладеному можна записати так:

              «Завжди закон має зворотню силу».

Задача № 5

Формалізувати судження: Поданий відбиток пальця було залишено Д. чи Н.

Відповідь: щоб формалізувати судження треба знати ознаки атрибутивних суджень, а саме в атрибутивних судженнях: а) стверджується наявність властивості у окремого предмета; б) йдеться про існування якогось об'єкту, що задовольняє деяку умову; в) стверджується, що деякій умові задовольняє будь-який об'єкт предметної області.

В даному атрибутивному судженні S – символ загального імені «відбиток», х- ті, хто залишив відбиток пальців. Читатися таке судження буде так: «Існують такі х, що мають властивості S», у формулі таке судження виглядає так: S(x) Ŷх.

Задача № 6

Встановити дотримання основних законів правильного мислення у міркуванні «В момент вчинення злочину Л не було ні вдома ні на роботі. Л. – рецидивіст. Л. у поганих стосунках з потерпілим Л. казав, що збирається вчинити злочин. Злочин вчинено Л.

Відповідь: Існує чотири головні логічні закони:

- закон тотожності,

- закон виключеного третього,

- закон протиріччя,

- закон достатньої підстави.

Закон тотожності можна сформулювати так: «Будь-яка думка протягом даного міркування (за будь-яких перетворень) повинна зберігати один і той самий зміст».

Закон тотожності застерігає: перш ніж починати обговорення будь-якого питання, потрібно чітко визначити його зміст, а в процесі обговорення треба чітко витримувати головні визначення цього змісту, не підміняти даний зміст іншим, не змішувати понять, не припускати двозначностей. Закон тотожності - це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що вкладати в думку про один і той самий предмет, взятий в один і той самий час, в одному і тому самому відношенні, можна лише один і той самий зміст.

Закон протиріччя - це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними; у крайньому разі одне з них буде обов'язково хибним, а то й обидва можуть бути хибними. Щоб ефективно використовувати закон протиріччя, необхідно чітко враховувати умови його застосування (тобто, що дві протилежні думки, висловлені з одного і того ж самого приводу не можуть бути істинними в

один і той же самий час, і в одному й тому ж відношенні).

Закон виключеного третього - така вимога до процесу міркування, з якої випливає, що з двох суперечливих суджень, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, - одне обов'язково істинне.

Закон достатньої підстави фіксує співвідношення власне достатньої підстави і того положення, яке потрібно обґрунтувати.

Отже, враховуючи викладене в даному міркуванні порушено закон тотожності і закон достатньої підстави.

Задача № 7

За допомогою таблиць істинності визначити чи є логічним законом така формула

А↔В→((А→В)^(В→))

Відповідь: таблиці називаються істинними тому, що розкладаючи вихідне висловлювання на елементарні висловлювання (на атоми), ми намагаємося знайти набір значень атомів, при яких би вихідне висловлювання було хибне.

Для побудови аналітичної таблиці необхідно виконати такі умови:

1. Нумерацію рядків таблиці розпочинають з 0 (нуля).

2. Наслідки відділяються від припущення горизонтальною рискою.

3. Наслідки, які отримані із одного з попередніх висловлювань позначають римськими цифрами.

4. Аналітична таблиця складається з гілок. Таблиця вважається замкненою, якщо в ній зустрічається пара висловлювань ТА і FА, а вся аналітична таблиця вважається замкненою, коли кожна її гілка замкнена.

Враховуючи ці умови побудуємо для висловлювання

А↔В→((А→В)^(В→))аналітичну таблицю:

0.      F(A↔В→((А→В)^(В→)

I.                    1. TA↔B

2. FA↔B

3. FB→A^

II.               4. TA

              5. TBT

              6. TBA^

III. 7. FA

              8. FB→

              9. FBA^

IV.               10. TBF

              Отже, ми бачимо, що таблиця не замкнута, а відповідно можна стверджувати, що дане висловлювання не коректне відносно правил висновку логіки висловлювань.

Задача № 8

              Наведіть приклад розділово-категоричного силогізму та напишіть його формулу

Відповідь: розділово-категоричним силогізмом називається умовивід у якому один засновок розділове судження, а другий засновок і висновок категоричні судження.

Наприклад, до Києва із Одеси можна доїхати потягом або автобусом. До Києва із Одеси не можна доїхати автобусом. Отже, до Києва з Одеси можна доїхати потягом.

Розділово-категоричний силогізм має два правильних

різновиди:

-         modus tollendo ponens;

-         modus ponendo tollens

Modus tollendo ponens у перекладі з латинської мови означає «заперечувально-стверджуючий модус». Наприклад, Злочин міг скоїти N або М. N не був причетним до злочину. Отже, злочин скоїв М.

Структура цього умовиводу така: [(р v q) ^ р] |= q.

Другим правильним різновидом розділово-категоричного умовиводу є стверджувально-заперечувальний модус, або латинською мовою «modus ponendo tollens».

Наприклад, цей студент киянин або іногородній. Цей студент - іногородній. Отже, цей студент не є мешканцем м. Києва. Логічна структура цього умовиводу така: [(р v q) ^ q] |=p.

Задача № 9

Яку помилку зроблено при спростуванні: Неправда, що Д винен у вчиненні злочину, оскільки: 1) участь Д зумовлена обставиною С; 2) причетність В зумовлена фактом А; 3) А і С доведені факти; 4) В і Д не могли бути співучасниками, проте причетність до злочину одного з них не викликає сумнівів. Формалізуйте розв’язку задачі.

Відповідь: основні помилки при спростуванні даної тези:

-         теза не ясно і нечітко сформульована;

-         нечітко визначені модальні характеристики судження;

-         теза двозначна і не визначена за смислом.

Теза повинна виглядати так: «Д не винен у злочину, оскільки: 1) участь Д не зумовлена обставиною С; 2) непричетність В доказана фактом А; 3) А і С доведені факти; 4) Д не міг бути співучасником В.