Курсовая работа по "Логике"

2

Тітул_Логіка_Варіант № 10

Зміст

1. Логічна суть гіпотези та криміналістичної версії

2. Основні етапи побудови та перевірки криміналістичної версії

Задача № 1.

Задача № 2

Задача № 3

Задача № 4

Задача № 5

Задача № 6

Задача № 7

Задача № 8

Задача № 9

Задача № 10

Список використаної літератури

1. Логічна суть гіпотези та криміналістичної версії

Достовірному пізнанню в науковій або практичній області завжди передує раціональне осмислення і оцінка фактичного матеріалу, що доставляється спостереженням. Ця розумова діяльність супроводжується побудовою різного роду здогадів і можливих пояснень спостережуваних явищ. Спочатку пояснення носять проблематичний характер. Подальше дослідження вносить виправлення в ці пояснення. У підсумку наука і практика долають численні відхилення, помилки і протиріччя і досягають об'єктивно дійсних результатів.

Вирішальною ланкою в пізнавальному ланцюжку, що забезпечує становлення нового пізнання, є гіпотеза.

Гіпотеза - це закономірна форма розвитку знань, що представляє собою обґрунтоване припущення, висунуте з метою з'ясування властивостей і причин досліджуваних явищ.

Найважливішими серед відзначених у визначенні будуть наступні характерні риси гіпотези.

Гіпотеза - це загальна і необхідна для будь-якого пізнавального процесу форма розвитку знань. Там, де є пошук нових ідей або фактів, закономірних зв'язків або причинної залежності, там завжди буде присутня гіпотеза. Вона виступає сполучною ланкою між раніше досягнутим знанням і новими істинами і одночасно пізнавальним коштом, що регулює логічний перехід від колишнього неповного і неточного знання до нового, більш повному і більш точного [3, c. 114].

Побудова гіпотези завжди супроводжується висуванням припущення щодо природи досліджуваних явищ, які є логічною серцевиною гіпотези і формулюються у вигляді окремого судження або системи взаємозалежних суджень.

Щоб перетворитися в достовірне знання, гіпотеза підлягає науковій і практичній перевірці. Протікаючи з використанням різних логічних засобів, операцій і форм висновку процес перевірки гіпотези приводить у підсумку до спростування або підтвердження і подальшого її доказу.

Отже, гіпотеза завжди містить у собі примус перевірки ймовірним знанням. Доведене ж на її основі положення вже не є власно гіпотезою, тому що містить перевірене і дійсне знання, яке не викликає сумнівів.

Виникаючі при побудові гіпотези припущення народжується в результаті аналізу фактичного матеріалу, на базі узагальнення численних спостережень. Важливу роль у виникненні плідної гіпотези відіграє інтуїція, творчі здібності і фантазія дослідника. Однак наукова гіпотеза - це не просто здогад, фантазія або припущення, а, прийняте припущення, що опирається на конкретні матеріали.

Відзначені особливості дають можливість більш чітко визначити істотні риси гіпотези. Будь-яка гіпотеза має вихідні дані, або підстави, і кінцевий результат - припущення. Вона включає також логічну обробку вихідних даних і перехід до припущення. Завершальний етап пізнання - перевірка гіпотези, що перетворює припущення в достовірне знання або, що спростовує його [6, c. 98].

У процесі розвитку знань гіпотези різняться за своїми пізнавальними функціями і за об'єктами дослідження.

За функціями у пізнавальному процесі розрізняють гіпотези: описові і пояснювальні.

Описова гіпотеза - це припущення про властиві досліджуваному об'єкту властивості. Вона звичайно відповідає на запитання: «Що представляє собою даний предмет?» або «Які властивості має даний предмет?»

Описові гіпотези можуть висуватися з метою виявлення складу або структури об'єкта, розкриття механізму або процедурних особливостей його діяльності, визначення функціональних характеристик об'єкта.

Особливе місце серед описових гіпотез займають гіпотези про існування якогось об'єкта, їх називають екзистенціальними гіпотезами. Прикладом такої гіпотези може служити припущення про колись спільне існування материка західного (Америка) і східного (Європа й Африка) півкуль.

Пояснювальна гіпотеза - це припущення про причини виникнення об'єкта дослідження. Такі гіпотези звичайно з'ясовують: «Чому відбулася дана подія?» або « Які причини появи даного предмета?»

Приклади таких припущень: гіпотеза про Тунгуській метеорит; гіпотеза про появу льодовикового періоду на Землі; припущення про причини вимирання тварин у різні геологічні епохи; гіпотези про спонукальні причини і мотиви здійснення обвинуваченим конкретного злочину тощо.

Історія науки показує, що в процесі розвитку знань спочатку виникають екзистенціальні гіпотези, що з'ясовують факт існування конкретних об'єктів. Потім виникають описові гіпотези, що з'ясовують властивості цих об'єктів. Останній крок - побудова пояснювальних гіпотез, що розкривають механізм і причини виникнення досліджуваних об'єктів. Послідовне ускладнення гіпотез у процесі пізнання - про існування, про властивості, про причини - відбиття властивої процесу пізнання діалектики: від простого - до складного, від зовнішнього - до внутрішнього, від явища - до сутності [8, c. 117].

За об'єктом дослідження розрізняють гіпотези: загальні і часткові.

Загальною гіпотезою називають обґрунтоване припущення про закономірні зв'язки і про емпіричну регулярність. Прикладами загальних гіпотез можуть служити: розвинена в XVIII в. М.В. Ломоносовим гіпотеза про атомістичну будову речовини; сучасні конкуруючі гіпотези академіка О.Ю. Шмідта і академіка В.Г. Фесенкова про походження небесних тіл; гіпотези про органічне і неорганічне походження нафти тощо.

Загальні гіпотези виконують роль будівельного матеріалу у розвитку наукових знань. Будучи доведеними, вони стають науковими теоріями і є коштовним внеском у розвиток наукових знань.

Робоча гіпотеза - це висунуте на перших етапах дослідження припущення, яке служить умовним допущенням, що дозволяє згрупувати результати спостережень і дати їм первісне пояснення.

Специфіка робочої гіпотези - в умовному і тим самим тимчасовому її прийнятті. Для дослідника надзвичайно важливо систематизувати наявні фактичні дані на самому початку розслідування, раціонально обробити їх і намітити шлях подальшого пошуку. Робоча гіпотеза саме виконує в процесі дослідження функцію першого систематизатора фактів.

Подальша доля робочої гіпотези двояка. Не виключається, що з робочої вона може перетворитися в стійку плідну гіпотезу. Разом з тим вона може бути замінена іншими гіпотезами, якщо буде встановлена її несумісність із новими фактами.

В історичному, соціологічному або політологічному дослідженні, а також у судово-слідчій практиці при поясненні окремих фактів або сукупності обставин часто висувають ряд гіпотез, що по-різному пояснюють ці факти. Такі гіпотези називають версіями (від латинського versio - «оборот», versare - «видозмінювати») [1, c. 67].

Версія в судочинстві - одна з можливих гіпотез, що пояснює походження або властивості окремих юридично значимих обставин або злочину в цілому.

При розслідуванні злочинів і судовому розгляді будують різні за об’ємом і охопленням обставин версії. Серед них розрізняють загальні і приватні версії.

Загальна версія - це припущення, що пояснює всі злочини в цілому як єдину систему конкретних обставин. Вона відповідає не на один, а на безліч взаємозалежних питань, з'ясовуючи всю сукупність юридично значимих обставин справи. Найважливішими серед цих питань будуть наступні:

- який злочин скоєний? хто його скоїв? де, коли, при яких обставинах і яким способом він скоєний? яка мета, мотиви злочину, вина злочинця?

Невідомою реальною причиною, з приводу якої створюється версія, виступає не принцип розвитку або об'єктивна закономірність, а конкретна сукупність фактичних обставин, з яких складається одиничний злочин. Висвітлюючи всі підлягаючі з'ясуванню в суді питання, така версія носить риси загального підсумовуючого припущення, що пояснює весь злочин у цілому.

Приватна версія - це припущення, що пояснює окремі обставини розглянутого злочину. Будучи невідомою або маловідомою, кожна з обставин може бути предметом самостійного дослідження, із приводу кожної з них також створюються версії, що пояснюють особливості походження цих обставин.

Прикладами приватних версій можуть бути наступні припущення: про місцезнаходження викрадених речей або про місцезнаходження злочинця; про співучасників діяння; про спосіб проникнення злочинця в місця скоєння діяння; про мотиви скоєння злочину тощо.

Часткові і загальні версії тісно взаємозалежні один від одного у процесі розслідування. Знання, отримані за допомогою приватних версій, служать основою для побудови, конкретизації і уточнення загальної версії, що пояснює злочинне діяння в цілому. У свою чергу, загальна версія дає можливість намітити основні напрямки для висування приватних версій щодо ще не виявлених обставин справи [3, c. 101].

2. Основні етапи побудови та перевірки криміналістичної версії

Побудова версії в судовому дослідженні, як і будь-якої гіпотези, складається з трьох послідовних етапів. Перший етап - аналіз окремих фактів і відносин між ними, другий етап - синтез фактів, їх узагальнення; третій етап - висування припущення.

У процесі побудови версії, щоб усвідомити характер злочинного діяння і осіб, винних у його здійсненні, необхідно аналітично досліджувати наявний фактичний матеріал, тобто розчленувати на складові версії і послідовно вивчити їх. Ціль аналізу - виділити серед безлічі фактичних обставин такі, які прямо або побічно, явно або неявно, близько або віддалено пов'язані зі злочинною дією.

Вихідний фактичний матеріал виявляють у процесі проведення огляду і обшуку, при ознайомленні з документами, при допитах свідків і обвинувачуваних. Наприклад, при огляді місця події фіксують сліди ніг, відбитки пальців, сліди ушкоджень, можливі знаряддя злочину, забуті речі. Не залишають без уваги такі предмети, які спочатку видаються не пов'язаними з досліджуваною дією, наприклад шматочки паперу, недокурки і т.п., але які згодом допоможуть заповнити картину злочину.

У процесі аналізу важливо виявити в різних фактичних обставин щось загальне, а саме наявність їх зв'язку зі злочином. При цьому враховують, що загальна для багатьох фактів ознака - зв'язок кожного з них із дією - проявляється щораз у специфічній формі залежно від особливостей кожної конкретної справи.

Зв'язок окремих фактів з картиною злочину встановлюється логічним шляхом. Успішна розв'язка цього завдання крім знання техніки, тактики і методики оперативної і слідчої роботи припускає також оволодіння мистецтвом логічного аналізу [7, c. 99].

Умовивід, за допомогою якого аналізують факти, залежить як від особливостей самих фактів, так і від характеру раніше набутих знань. Якщо слідчий прибігає до загальних знань, його висновок протікає у формі дедуктивного умовиводу. У якості вихідних посилок таких силогізмів виступають або перевіренні наукою положення, або отримані в судово-слідчій практиці емпіричні узагальнення.

У процесі аналізу використовують також інформацію про одиничні випадки і факти, які зустрічалися при розслідуванні інших справ, тобто будують умовивід за аналогією, уподібнюючи одне одиничне явище іншому.

Аналіз фактів може протікати і у формі індукції. Наприклад, за подібними особливостями почерків в ряді анонімних наклепницьких письмових заяв слідчий зробив можливий узагальнюючий висновок про те, що всі вони написані однією особою. Це припущення надалі підтвердилося.

Наступний крок у логічній обробці фактів - це синтез, тобто уявне об'єднання аналітично виділених фактів у єдність, виокремлення їх від випадкових обставин.

Розслідування злочинів вимагає розвиненого аналітико-синтезуючого мислення, вміння правильно зв'язувати факти, виявляти серед них особливе, специфічне. Виявлення залежності між фактами, тимчасової послідовності їх появи дозволяють відновити весь ланцюг причинного зв'язку, пізнати ті факти, які лежать на початку цього ланцюга і які обумовили появу всіх інших обставин. Синтез фактичних даних у єдину систему є основною передумовою побудови гіпотези, або версії - народження обґрунтованого припущення про картину злочину [2, c. 198].

Кожна кримінальна справа поряд із загальними рисами являє собою неповторний збіг обставин. Аналіз і синтез припускають виявлення індивідуального характеру зв'язків між ними. Нерідко особливе у відносинах між фактами проявляється в незвичайному характері самих фактів для даних умов, місця і часу або в неповторному характері окремих дій і обставин. Такого роду факти і відносини можуть послужити ключем побудови плідної версії щодо обставин злочину або версії щодо особистості злочинця.

Так, в одній справі важливою особливістю розшуку злочинця послужили відбитки слідів взуття, за якими можна було визначити, що злочинець кульгає. тому що розворот сліду правої ноги був значно більше розвороту лівої. Згідно показань свідків було встановлено, що потерпілого бачили в суспільстві кульгавого чоловіка. Ці прикмети допомогли затримати злочинця.

Роль специфічної ознаки може виконувати особливість в діях злочинця, його поведінка, приналежність йому речі. Найчастіше особливе не лежить на поверхні явищ, а проявляється в особливому характері відносин і зв'язків між численними і різнорідними обставинами справи. У цих випадках суддя і слідчий, зіставляючи і зв'язуючи окремі факти, уподібнюються археологові, що відновлює розбиту вазу або статую з окремих шматочків.

Побудувати найбільш правдоподібну версію, ігноруючи інші, - значить підійти до справи односторонньо. Це загрожує тим, що слідчий попадає в полон фактів, і якщо в одних випадках захоплення однієї версією лише затримує розслідування в часі, то в інших це може привести до судової помилки.