Засоби гумору і сатири у повісті «Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького

    Побожним, чуйним і добрим був Кайдаш, мріяв  про смерть по-християнськи: зі сповіддю, причастям, соборуванням. Але тяжке  пияцтво призвело до передчасної  страшної смерті, яка не відповідала  християнським уявленням. Сини і невістка Мотря надто часто порушували четверту заповідь Божу: не поважали і не шанували батьків. А народна мораль грунтувалася в основному на заповідях Божих. У селі зневажали злодіїв, п'яниць, покриток, ледарів, хвальків, безбожників Тут ніколи нікому нічого не забували. Не могли забути й Мотрі того, що вибила свекрусі око, а Карпові – що ганявся за матір'ю з дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негідними: вибираючи Карпа десяцьким, хтось підкреслив, що “буде добрий сіпака”, а пропонуючи жартома кандидатуру Мотрі, селяни висміяли цю жінку:

    – А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, – прикинув слівце один жартівливий  чоловік.

    – Не можна, вона повибиває  всім бабам очі, –  гукнули чоловіки, сміючись.

    Глибокий  знавець селянського життя і побуту, селянської психології І. Нечуй-Левицький розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. У центрі повісті – повсякденний плин життя селянської сім'ї, в якому на перший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Жанрова специфіка твору полягає у тому, що цей повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Гумор письменника сягає корінням у народний грунт і міцну національну літературну традицію. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невід'ємним елементом національної психіки, що “затаївся в усіх звивах розуму і фантазії щирого уіфаїнця і є глибоко своєрідним”. Контрасти створеного народом величного епосу і дріб'язкової хатньої війни надають повісті особливого іронічного забарвлення (“Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину”). У повісті письменник гумористично показав взаємні заздрощі, плітки та шалені вибухи злості серед Кайдашів. Проте гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив на психологію Кайдашів їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потра-пили в нові, незвичні обставини. Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім'ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров'я на безглузді супе-речки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не відповідає справжній суті “народ-ного духу”. Духовна роз'єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю і мораллю.[7;11]

    Яскравий  колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні розглядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі, насичена прислів'ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави вважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                РОЗДІЛ 3

               Скрізь понад Россю стоять круті пари, як висока покрівля хат... На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Ввесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безяічними могилами похована українська воля. Вся країна без лісу, гола, спустошена». Такі думки, зрозуміло, не могли сподобатись цензурі. [12;16] 
      Друга редакція завершується тим, що груша всохла і між сім'ями настав лад. А в першій редакції груша продовжувала розростатись, провокуючи все нові й нові сутички між Кайдашами. Нещадному винищенню підлягли ті місця твору, в яких пиєьмен: ник висміював ченців, попів і церкву. Отже, внаслідок компромісу з цензурою з тексту було вилучено 25 уривків.  
      За жанром «Кайдашева сім'я» — це соціально-побутова сатирично-гумористична повість, в якій змальовується життя українського села в перші десятиріччя після скасування кріпацтва. Повість вийшла майже через два десятиріччя після реформи 1861 року й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя селян, непомірні податки, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян, яких внаслідок їхньої неосвіченості й недосвідченості в громадських справах було легко обдурити, підкупити й роз'єднати, як це сталося в історії з жидом Берком. Важливою проблемою було і пияцтво селян, відсутність культурного, духовного дозвілля. Разом з тим І. Нечуй-Левицький звернувся у своїй повісті і до питань одвічних: добра й зла, кохання, сімейних стосунків, взаємин батьків і дітей, проблеми людської гідності та свободи, віри в Бога, моралі та авторитету в громаді. Слід також додати, що реалістичності твору додає той факт, що окремі персонажі твору мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім'я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками і колотнечами, мали Мазурі й реальних багатих сватів — Довбушів. [14; 8]                                    
      Вперше з Кайдашами ми зустрічаємось за роботою: Омелько майструє в повітці, а сини Лаврін і Карпо на току поправляють місця для стіжків, стара Кайдашиха порається в хаті. Тобто перед нами звичайна селянська родина. Ситуація починає загострюватись після того, як Карпо одружується з Мотрею. Бо Кайдашиха сподівається, що з приходом у дім невістки може вже й відпочити на старість, але запальна («серце з перцем») Мотря не збирається ставати наймичкою. До того ж поява молодої сім'ї викликала суперечки між батьками й дітьми за власність, розбудила егоїстичні інстинкти та пристрасті героїв. Звідси й розпочинаються конфлікти між Кайдашихою та Мотрею, поступово до «воєнних дій» втягуються чоловіки: Кайдаш і Карпо, а після одруження Лавріна з Малашкою конфлікт стає нескінченним.  
      Стосунки в родині Кайдаша пояснюються не лише особливостями характерів героїв, а й умовами, в яких живе село після скасування кріпацтва.

      Герої  Нечуя-Левицького на всі боки  сиплють прислів’ями та приказками. І все це в коміксі має  дотепне втілення. Ось Карпо каже, що ”немає де втопитися, бо  в ставках води — жабі по  коліна” — й тут-таки й зображено  ту саму жабу по коліно в болоті. Коли про Химку говорять, що її кирпатий ніс ”чує, як у небі млинці печуть” — то бачимо ніс і два млинці вгорі. А коли хтось ”кусливий, як муха в Спасівку” — мухи теж є. 
      І. Нечуй-Левицький широко користується різними прийомами та засобами зображення комічного: від комічних сцен до образних специфічних висловів. Причому гумор має різні відтінки — від добродушного жарту до їдкої сатири. Читаючи «Кайдашеву сім'ю», ми з перших же сторінок бачимо, що гумор повісті породжений самим життям цієї родини, невідповідністю між великою енергією персонажів і дрібною метою, на: яку ця енергія витрачається. І. Нечуй-Левицький виявив себе великим майстром у доборі різноманітних і дуже влучних прийомів гумористичного зображення, наприклад: використання комічних ситуацій, сцен (Мотря з курячими яйцями в пазусі на горищі в Кайдашихи, помилкове залицяння ченця до баби Палажки, поїздка Кайдашів на розглядини на Западинці тощо), вони нагадують народні анекдоти або навіть невеличкі інтермедії; широке вживання комічних діалогів (Карпо і Лаврін розмовляють про дівчат і вибір майбутніх дружин, розмова Кайдашихи з малими дітьми Балашів під час оглядин тощо); використання кумедних описів («В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горщику; підіймаючи затужавілий вершок угору...»); застосування контрасту або невідповідності між піднесеним, героїчним характером розповіді й тими дріб'язковими, нікчемними вчинками героїв, про які йдеться; вживання різних етилів мовлення («Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха...»; «В тебе, Лаврін, молоко на губах не обсохло, а ти брехню завдаєш преподобним жонам»; «Пом'яни, господи, раба божого Омелька, та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще тую, що телятиною обшита... Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах...»); вживанню незвичайних епітетів, смішних і дотепних словосполучень та елів («видроока Кайдашиха», «пані економша». Мотря тримала за пазухою «делікатний крам» — яйця; Кайдашиха вдарилася у Балашга об одвірок і зробила, на очіпкові «правдиві Западинці»; «свекрушище» тощо); введення автором у текст жартівливої народної пісні, при чому досить грубої, наприклад, спів Мотрі на зло лихій свекрусі; використання жартівливих народних прислів'їв, приказок фразеологізмів (Лаврін говорить Мотрі: «Хіба ж ми просилитвою курку на наше сідало? Чи шапку перед нею здіймали, чи що?»; у Meлашки, коли вона місила тісто, «дядьки з носа виглядають»; Кайдашиха запросила бабу-знахарку до хворого чоловіка, а та так загоріла на жнивах, що Маруся подумала: «Чорна, як сам чорт, ще перелякає мого чоловіка»). [18;21] 
      Говорячи про народний мовний колорит твору, слід окремо зазначити, що повість І. Нечуя-Левицького справедливо називають енциклопедією народознавства: настільки точно він описав побут української родини, красу народних обрядів, традицій, звичаїв, одягу, ремесел. Хоча при цьому письменник і не вдається до детального опису весілля, народин, хрестин, похорону. Це новий крок у розвитку української літератури, бо автор прагне дослідити психологію породженого пореформеною епохою селянина-індивідуаліста, засудити його егоїзм. «Кайдашева сім'я» — твір дуже цікавий та важливий своєю проблематикою. До головних проблем, безперечно, автор відносить проблеми виховання, взаємини батьків і дітей. Він з сумом констатує, що колишні патріархальні традиції покори та глибокої поваги до батьків поступово втрачаються українцями. З подачі старої Кайдашихи Лаврін і Карпо зневажають Кайдаша, не цінують його праці. Це пізніше призводить до того, що Карпо піднімає руку спочатку на батька, а потім і на матір. Так само не має поваги до старших і Мотря: гримаючи на рідну матір, вона вважає себе вправі кричати і на свекруху, і на свекра. Причиною цих трагічних наслідків автор вважає багаторічне кріпацтво, яке виховало в Кайдашисі облесливість у розмовах, фальшиву манірність, прагнення почванитись перед біднішим, зневагу до оточуючих, дріб'язковість, а в Кайдаші прагнення «топити» всі негаразди, у тому числі сімейні, в чарці. Молодше покоління також більше думає не про духовні цінності, а про можливість якнайшвидше розбагатіти. Тут також не останню роль грає суспільний лад, який привчає до думки, що вартість людини вимірюється розмірами її хати, городу, саду. А значить, гарні будь-які засоби збагачення. Головне — досягти своєї мети. [19;25]

    Характерною особливістю творчої індивідуальності  І. Нечуя-Левицького є органічне поєднання  тонкого ліризму і винятково дотепного гумору. Показовою цього погляду є передусім повість «Кайдешева сім'я». У ній   м'які,   пастельні   описи   української природи, розповіді про найінтимніші, найніжніші почуття молодих героїв твору змінюються непривабливими картинами сварок, бійок, зображенням«ідіотизму» патріархального селянського побуту, першопричиною якого була приватна власність на 
землю та вся система суспільних відносин 
пореформеного часу. 

    За  авторитетними  свідченням  Н.  Є.  Крутікової      «гумор І.   Левицького являє… одну з найсильніших, найцікавіших і найяскравіших особливостей його таланту».[6;110]

                   Дослідниця звернула увагу на  характерні особливості гумору  письменника, підкресливши, що він обертається сумною стороною, в   ньому   чути     відголоски     «сміху крізь сльози», бо автор не тільки сміється над героями, а й жаліє їх, співчуває їх долі.

         Гумор І.С.Нсчуя-Лсвицького має безсумнівну життєву, реальну основу, але він також тісно пов'язаний з фольклором   і літературною традицією. Це підкреслюють всі дослідники творчості письменника.

          І.С. Нечуй-Левицький неодноразово висловлював свою переконливість у тому, що схильність до жартів та гумору – це одна з національних  рис, притаманних українському народові, і що ця відмітна і відмінна риса народної психіки наклала свій відбиток на усну народну творчість і на українську літературу.  Зокрема, специфіку української поезії порівняно з поезією інших народів він вбачав у «багатстві сатиричної й гумористичної поезії жартів та сміху». На думку І. Нечуя-Левицького, найбільш яскравими виразниками народного гумору були  І.П. Котляревський,           М.В. Гоголь.

          Таким чином, сам письменник засвідчив, що витоки його сатири і гумору – у невичерпній гумористичній творчості українського народу і в глибоких надрах традицій української та російської літератур.[20;65]

            У «Кайдашевій сім'ї» І. Нечуй-Левицький постає перед нами як неперевершений майстер сміху. Арсенал гумористичних засобів письменника надзвичайно різноманітний. Але  їх можна звести до трьох груп.

    1.Ситуаційні засоби гумору. При ситуаційному комізмі смішним є передусім сам зміст події, ситуації, у яку потрапляють персонажі твору, а не слова, якими ці ситуації передаються Справді, самі гумористичні ситуації, у яких опиняються Кайдаші та їх односельці, допомагають авторові реалістично показати їх як дрібних і дріб'язкових  власників, висміяти їхній індивідуалізм, забобонність, заздрісність, взаємну ворожнечу. Такі комічні сценки — невід'ємний структурний компонент тексту повісті. Це епізоди з горбом, який ніхто не хоче розкопати, хоч через нього поламалися десятки возів, це пригоди п'яного Кайдаші, це сімейні   баталії   Кайдашів   тощо.[20;66]

    2.Власне мовні засоби гумору. У цих випадках комічний ефект досягається суто мовними прийомами комізму. Найхарактернішими з них є такі:

        а)гумористичні порівняння: «Кайдашиха  стала шута, як безрога корова», «вона [Мотря] вискочила, як козак, з маку» ,витріщивши   очі [Карпо]   на яблуню, неначе корова на нові ворота» тощо.

     Усі ці порівняння взяті письменником 
безпосередньо з розмовно-побутової сфери. Часто-густо порівняльні конструкції  з усно-побутового   мовлення   селян подані поряд контрастно до порівнянь фольклорно-поетичного   походження, що посилює гумористичний ефект. Наприклад:  Кайдашиха:«Катря тиха дівчина й гарна, мов калина,  процвітає». Лаврін: «Правда, що процвітає, як макуха під лавкою».[20;66]

       І.О. Білецький     підкреслював, що І.  С.  Нечуй-Левицький здобув славу майстра   порівнянь,   але   вважав,   що   у використанні  їх    він   подекуди    втрачав  міру :«Письменника прославляли як майстра в галузі   порівнянь,   і   в   нього   дійсно   багато дотепних, іноді оригінально-образних  порівнянь. Але   в звертанні   до   них — особливо в пізніх творах — він втрачає   міру».[20;66]

          При всій повазі до авторитетного  вченого не можемо поділити його думку про надмірне вживання порівнянь. Адже митець ішов від реального життя, від традиції народної гумористики, від усномовної практики, де  порівняння—один з     найпоширеніших тропів.

 б) гумористичні епітети: іродова гора, сучий горб, каторжний  горб.

         Впадає в око такий прийом використання гумористичних епітетів: автор «нагнітає» їх і поєднує з іншими видами тропів — гумористичними порівняннями, гумористичними метафорами, чим інтенсифікує комізм висловлювання. Наприклад: «— Так було б ще луччс ... та ще якби взяти заступом поза тим сучим горбом,— сказав Кайдаш, випивши чарку і запаливши люльку.-Та вже й посадило той горб, неначе оту , на твоїй лисині, куме! Вже той каторжний  горб сидить мені отут, в печінках» .

 в) гумористично забарвлені синоніми :хрьопнути, свиснути, лупити ,ґвалтувати, сичати, наробити ґвалту, підняти ґвалт, кабан, кнур (контекстуальні синоніми до Карпо), сатана 
(контекстуальний   синонім   до  Мотря).

       Часто ці синоніми ампліфїковані, завдяки чьому значно посилюється сатирично-гумористична експресія.[20;66]