Історичний розвиток паремій, їх зв´язок з писемною літературою та дослідження

Що ж таке прислів’я і приказка? 

ПРИСЛІВ’Я –  жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характе-ру, що являє  собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні. 

ПРИКАЗКА –  жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні. 

Приклади ПРИСЛІВ’ЇВ: “Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш”, “Собака на сіні: і  сам не гам, і комусь не дам”, “Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько”. З перших двох прислів’їв утворюються приказки, самостійні образні вислови констатуючого характеру, з натяком на висновок: “Рідна мова – не полова”, “Собака на сіні”. Із третього прислів’я шляхом усічення приказки не вийде, бо вислів “шануй батька й

неньку”– добра  моральна настанова без відповідних  ознак жанру приказки. 

Приклади ПРИКАЗОК: “Правда очі коле”, “У страху великі очі”, “Ото велике цабе!”, “Дожився до ручки”, “Він тертий калач”, “Грушка-минушка”.

Відома приказка “рука руку миє” має характер констатації, усталену, але відкриту форму. Для утворення на основі приказки твору іншого жанру – прислів’я – додається ще частина, вислів стає замкненим, завершеним, набирає узагальнюючої сили висновку (іноді – народного вироку): “Рука руку миє – і обидві чорні”. 

Більшість прислів’їв за структурою двочленні: “Який Сава – така й слава”, “Мудрий думає, що говорить, а дурний говорить, що думає”, “Мудрий носить язик в серці, а  дурень –серце на язиці”, “В місто  – по гроші, в село – по розум”. Але трапляються зразки, що скла-даються з двох або й більшої кількості частин: “Обмок, як вовк, обкис, як лис, а змерз, як пес”, “Говори мало, слухай багато, а думай ще більше”, “Коза дере лозу, а вовк козу, вовка пастух, пастуха пан, пана юриста, а юристу чортів триста”. 

Тематика прислів’їв та приказок різномнітна, зміст їх невичерпно багатий. Це своєрідна крилата енциклопедія, що охоплює всі сфери життєдіяльності  українського народу: уявлення про  світобудову, час, про рослини, господарську працю, взаємини між людьми.

Українських народних прислів’їв та приказок зібрано сотні  тисяч. Одними з перших збирачів народної афористики були літописці Київської  Руси, а також автори славетних  творів, козацьких літописів. Окрему сторінку в збиранні прислів’їв та приказок започаткував видатний поет другої половини XVII ст. Климентій Зиновіїв, зафіксувавши півтори тисячі зразків народної мудрості. Його збірка “Приповісті посполиті” стала першою солідною публікацією цього безсмертного матеріалу. 

В історії української фольклористики, едиційної практики найвагоміші видання здійснили: Матвій Номис: “Українські прислів’я, приказки і таке інше”(1864), Іван Франко: “Галицько-руські народні приповідки” в шести книгах (1901-1910), Михайло Пазяк: “Прислів’я та приказки” в трьох томах (1989-1991, академічна серія “Українська народна творчість”). 

Серед досліджень народного мудрослів’я відзначимо такі: О.Потебня: “З лекцій із історії  словесності: Байка. Прислів’я. Приказка.”(1894); М.Сумцов: “Спроба історичного вивчення українських прислів’їв”(1896); П. Попов: “Прислів’я і приказки”//Українська народна поетична творчість: У двох томах.– К., 1958.– Т.1.– С.331-353; –Т.2.– С.267-297; Н.Шумада: ”Золоті зерна народної мудрості” //Народ скаже, як зав’яже. – К., 1971; М.Грицай: “Прислів’я та приказки” //Грицай М. С., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Ф. Українська народнопоетична творчість / За ред. проф. М.С. Грицая .– К.,1983.– С.74-84; М.Пазяк: ”Українські прислів’я та приказки: Проблеми пареміографії”. – К., 1984. – 204 С.; передмови та коментарі М.Пазяка до згаданих трьох томів, до перевидання збірника М.Номиса (1993). 

Найновіший збірник  “Прислів’я та приказки” (–К.: Ред. часопису “Народознавство”, 2000. – 248 С.) побудовано за історико-тематичним принципом розташування текстів. Матеріали до книги взято з видань: “Прислів’я та приказки” в трьох томах (1989-1991, упоряд. М. Пазяк), “Мудре слово: Прислів’я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини” /Зібрав і впоряд. Віктор Чабаненко. – Запоріжжя, 1992. – 170 С., “Народні прислів’я та приказки” /Упоряд., передм. М.Дмитренка. – К.: Ред. часопису “Народознавство”, 1999. – 180 С. Використано й наші власні записи, здійснені на Поділлі в 1970-1990-і рр. 

“З ким поведешся, того й наберешся”, – говорить народ. Сподіваюсь, тисячі юних, молодих та й старших людей спрагло припадуть до криниці народної мудрості з цілющою джерелицею, збагатять розум і душу, загартують волю, поставлять перед собою високу й благородну мету. Як справжні сини й дочки своїх батьків, як діти найкращої в світі країни – України (“кожна пташка своє гніздо хвалить”).  

Микола ДМИТРЕНКО

УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА: iсторiя, теорiя, практика