Порівняння перекладів поезії Рільке

Порівняння  перекладів поезії Рільке 

    Твори Марії Рільке перекладено на десятки мов світу. Багато літературознавців стверджують, що творчість Рільке позначена передусім філософською глибиною, і водночас -  насичена інтенсивним ліризмом, широтою його діапазону й експресивністю.  З цього можна зробити вивід, що перед перекладачами його віршів поставало нелегке завдання: потрібно було максимально відчути форму та мелодику вірша, вловити задум та ідею оригіналу, передати всі переживання автора, не підкоряючись власним, але й дати змогу розкритись власному потенціалу і «виплюснути» на папір ту енергію, яка б перемістила читача в просторі та часі саме туди, де був автор під час створення свого шедевра. У цьому контексті видатному австрійському поетові ХХ століття в Україні пощастило: його твори перекладали найчастіше справжні метри, знавці своєї справи,і серед яких Микола Бажан та Василь Стус. Саме їхні переклади вірша «Der Panther (Im Jardin des Plantes, Paris)» спробуємо проаналізувати.

    Перш  за все, кидаються у вічі розбіжності  у назві вірша: за М. Бажаном твір названий «Пантера», як того «забажав» сам автор; за В. Стусом же вірш отримав назву «Барс». І тут два різні начала (жіноче та чоловіче), на думку двох перекладачів, мають  право на існування. Що ж, щодо першої назви, то тут перекладач солідарний з автором і вживає прямий переклад слова. Щодо другої назви, то тут перекладач подає власний варіант назви. У німецькій мові пантера не жіночого, а чоловічого роду. І В. Стус не зупинився перед тим, щоб відкинути пантеру-жінку та замінити її чоловіком-барсом, бо у вірші Рільке відображена суто чоловіча дика енергія та воля, а не жіноча гнучкість та ніжність пантери української. Саме тому В. Стус волів назвати свій переклад "Барс", увібравши в це слово всю чоловічу силу, мужність, незламність та нескореність.

    Читаючи вірш, можна відчути в ньому втілення трагедії втраченої волі. Тут чітко звучить тема незламності духу полоненої живої істоти, тема внутрішньої свободи за металевими ґратами. Можна впевнено сказати, що другий варіант перекладу злегка відбиває в собі ноти суто стусівського, перепущеного через його долю (ув’язнення 1972-1977 років), страждання. Ефект цей підсилюється повторенням слова «грати».

    Подібних  елементів м не знаходимо в  перекладі М. Бажана, особистості, яка перебуваючи в умовах ідеологізованої літератури, знаходила можливість "певного вивільнення" у лірико-філософських жанрах і перекладах. М. Бажану в цьому плані вдалося віднайти споріднену душу - Рільке - поета, для якого характерні універсалізм мислення, сприйняття явищ дійсності і проблем у найширших буттєвих вимірах. Свого часу навіть сам В. Стус говорив, що єдиним українським партнером Рільке є Бажан, чия поетична сфера, а звідси і внутрішнє бачення зовнішнього цілого, є чи не найближчими до тих, які були властиві Рільке.

    Розглядаючи переклади з точки зору стилістики, обидва варіанти виконані в своєму, дещо затіненому дусі: в Бажана твір пронизаний деякою «нестримною стриманістю» істоти, яка стверджує ймовірний кінець світу за ґратами. Стус же не може змиритися зі світом перетвореним на грати. Та все ж присутні фрази, що задають твору основну думку. Так, поневолена істота в клітці наче виконує «танець сили…. волі», на що наголошують,як на мене, обидва перекладачі. Танець - дія, рух, і хоча навіть в неволі, та все ж це якась, можливо, надія на те, що колись все таки вдасться вирватися з цих металевих пут дійсності.

        Отже, порівнявши переклади , можна з впевненістю сказати, що перекладачам вдалося дотриматись заданого автором настрою, влучно подати ідею, з легкістю розкрити тему вірша. Як висновок, обидва варіанти мають повноцінне право на існування та визнання своїми читачами. І мені, як одному з читачів, до душі припав варіант перекладу В. Стуса. Чому? Просто якесь невимовне внутрішнє тяжіння до того яскраво вираженого незламного духу, що проходить стрижнем через увесь твір.