Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Апреля 2013 в 10:03, реферат
Ім‘я талановитого драматурга Івана Кочерги назавжди увійшло до української літератури, як автора прекрасних п‘єс, що стали окрасою вітчизняної драматургії. З часом твори митця не втрачають своєї актуальності, адже в центрі уваги Івана Антоновича незмінно перебувала людина, її нелегкі шляхи самоствердження і морально-духовних пошуків. При очевидній схильності до символіки та умовно романтичних форм письма, добро і правда, зло і кривда у Кочерги завжди невигадані, а відтак і зрозумілі кожному. Високі ідеї патріотизму, вільнолюбства, гуманізму, ідеали братерства, вірності обов‘язку і одухотвореної чистої любові, що їх відстоював і пропагував упродовж усього життя письменник, торкаються струн душі кожної людини, що потрапляє у світ чудових комедій, трагічних історичних епопей, ліричних драм.
Поетична образність, як вже зазначалось, виявляється у творі і в будові в цілому, і в окремих елементах п‘єси. Одною з найхарактерніших рис поетики є часте повторення образів чи лейтмотиву, покладеного в основу драми. Це повторення можна назвати обігруванням образу “свічки". Так цей образ фігурує як реальна свічка (зелена весільна свічка Меланки), як гра-пісня, світло в хаті умираючої (сцена смерті матері Меланки), як узагальнений образ світла в оселях робочого люду (“право на світло”, “заборона світла”), образ кохання й відданості (вогник в руках Меланки в буряну ніч), образ повстання - Іван Свічка, гасло повстання - “за свіччине весілля - засвітимо весільні ми вогні!" - вигук ватажка повстанців, як символ народної душі, нарешті як символ влади:
В той самий час, кат там на горі
Пани вельможні чутно бенкетують
При грані сурм та полум‘ї свічок -
Ми в темряві примушені томитись…
Ще одна ознака поетичного мислення Кочерги полягає в самому змісті і характері тих образів, які він кладе в основу своїх творів: його приваблює в людині сильне почуття, романтика, мрія, казка, краса зовнішня, як вияв внутрішньої. Вигук “яка краса!" вихоплюється часто з вуст героя, що бачить вперше Меланку.
“О, яка ж краса!" - вигукує Ольшанський, побачивши Меланку на весіллі.
“Яка ж краса! ” - вигукує Кезгайло, коли Меланка скидає плащ і з‘являється перед лицарями в замку у весільному вбранні.
“Яка ж краса, чудова та відмінна…" - повторює за ним воєвода.
До цього
мотиву сяючої краси приєднується і
мотив мрії, яку людська душа зберігає
протягом життєвого шляху, до якої прагне,
як до ідеалу щастя і добра. Такою
мрією у творі являється
Як бачимо, п‘єса “Свіччине весілля" була справжньою перлиною і в творчості самого письменника, і в українській драматургії загалом. Показово те, за зауваженням Н. Кузякіної, в якому оточенні вона з‘явилась на світ. “Позаду і поруч - “кооперативні" п‘єси, і “Ліза... ", в яких немає ні правди характерів, ні краси, де поглядові ні на чому відпочити, а душі нічим захопитися, попереду - грубість “Ворога на сходах”, безсила жорстокість вигадки “Коли сурми заграють", духовне сум‘яття “Фаустини". А в центрі - як благодатна оаза - “Свіччине весілля". Отже, Іван Кочерга, створивши історичну драму “Свіччине весілля", залишив своїм нащадкам дивовижний скарб - багатство добра і правди, ідеї гуманізму і патріотизму, ідеали романтичного кохання, вірної дружби, любові до свого народу й України.