Колористичний контраст і засоби його реалізації у російських поетичних текстах 70 80 х рр. ХХ ст. (белый — черный)

     Порушив камень,

     Вызмеились  корни.

     Они чернеют среди белых плит.

     Аналізуючи  колористичні означення, які відносяться  до дальньої периферії белого та черного кольорів, слід виділити серед них найпоширеніші — светлый і темный;

     Быстро  мчится меж ними (берегами)

     Река,

     Днем  светла,

     А ночами темна.

     (Л.Татьяничева)

     Периферійні компоненти можуть створювати контраст, вживаючися в основному фрагменті тексту поряд із ядерними:

     Очи светлые,

     Брови черные,

     Будто соболи

     Прирученные.

     (Л.Татьяничева)

     Четыреста лет не бывало ни неба,

     Ни  солнца такого на Влтаве и Висле,

     И белыми сделались ленточки крепа,

     И темными стали с звездой обелиски.

     (С.Орлов)

     Б.Ахмадуліна індивідуально у вірші “Черемуха белонощная” використовує прислівники светло і темно, іменники свет і тьма, темь, оказіональний іменник темно, створюючи особливий тип – колоризми – лексичні одиниці із суміщеним значенням світла і кольору [6, 2]. Сполучене вживання колоризмів-антонімів змальовує незвичну, важку для сприймання картину – така затримка є необхідною умовою актуалізації образу. Об’ємність та індивідуальний його характер створюються завдяки несподіваній сполучуваності колористичних номінацій, поєднанню їх у складі генітивної метафори із стрижневим іменником абстрактного значення – словом спеціального вжитку закись [10, т. 4]:

     И снова ночь. Как  удалась мгновенью 

     такая закись света и темна?

     Туоми, так ли? Я тебе не верю.

     Прощай, Туоми. Я люблю тебя.

     (Б.Ахмадулина)

     Поетеса утворює складний оказіональний  предикативний прислівник темно-светло в єдиному комплексному значенні, що виникає десь посередині завдяки поєднанню протилежностей:

     Так значит, как вы делаете, други?

     Пораньше  встав, пока темно-светло,

     открыв  тетрадь, перо берете в руки

     и пишете? Как, только и всего?

     Семантичні  ознаки проміжного типу (вже не темно, але ще немає світла) вербалізуються, що робить образ об’ємним, рельєфним. Ужитий автором оказіональний прислівник є яскраво індивідуальним та емоційно насиченим, він утверджує самоцінність слова в поетичному тексті. М.М.Бахтін найвище цінує це відчуття народження значущого слова: “Это не чувство голого органического движения, порождающего физический факт слова, но чувство порождения и занимания позиции цельным человеком, движения, в которое вовлечен и организм, и смысловая активность, ибо порождается и плоть и дух слова в их конкретном единстве” [4, 81]. Увесь вірш Б.Ахмадуліної побудований за принципом антитези: поетеса зіставляє власний метод творчості з працею своїх колег, наголошуючи на відмінності. А сполучені колористичні антоніми у структурі антитези обігрують взаємооберненність компонентів:

     Нет, у меня — все  хуже, все иначе.

     Свечу истрачу, взор сошлю  в окно,

     как второгодник, не решив задачи.

     Меж тем в окне уже  светло-темно.

     Протиставлення  увиразнюється й ужитими поряд  прислівниками часу – пока темно-светло й уже светло-темно.

     Світловий контраст у ліриці 70-80-х рр. ХХ ст. найчастіше слугує тлом, котре відбиває:

     а) складний душевний стан ліричного героя:

     Уж  много раз менялись свет и темь.

     В пустыне мглы, в  тоске неодолимой,

     сиротствует и полыхает День,

     мой невоспетый, мой любимый  — львиный.

     (Б.Ахмадулина)

     б) внутрішню боротьбу, болісну трансформацію  особистості:

     Ты  весь огонь берешь себе на грудь,

     И, свет зари перемежая с тенью,

     Твоей свободы выстраданный путь

     Проходит  через гибель к  воскресенью.

     (М.Дудин)

     в) надію на зміни до кращого у  майбутньому:

     В глазах темно,

     И сердце как кистень,

     Но  все равно

     Светлеет  новый день.

     (М.Дудин)

     Для периферійних компонентів колористичного поля, як це було відзначено раніше для  ядерних, характерною є наявність  дієслівних форм — від темный — темнить, белый — белить і под.;

     Но  Заболоцкий спал. Его  черты

     темнила ночь Италии. Белила

     луна  Италии, что с высоты

     лучами  нашу комнату делила.

     (Б.Слуцкий).

     Лірика 70-80-х рр. ХХ ст. виявила прагнення  до посилення експресивного забарвлення  художнього твору, що збуджує емоційні відчуття людини. Тому поети нерідко  актуалізують семи блиску, що було характерною  ознакою поетичного мовлення XVIII-XIX ст. Такі семи у складі антитез виявляють багатство і розмаїтість їх форм, відбиваючи протиборство, психологічні протистояння:

     Ямой  черною за ней зияли

     эти года два,

     а глаза осветились и сияли

     с высоты метр восемьдесят  два.

     (Б.Слуцкий) 

     Мы  сами раскрыли ворота, мы сами

     счастливую  тройку впрягли,

     и вот уже что-то сияет пред нами,

     но  что-то погасло вдали.

     (Б.Окуджава) 

     Подсолнечное  семечко без блеска,

     Сейчас  — вот словно тусклая железка

     В тевтонской маске. Но, прозрев, тяжелый

     Кольчужный  лик яснеет...

     (Н.Матвеева)

     До  компонентів дальньої периферії  також належать і такі колоризми  та колористичні позначення: белесый, молочный, ясный, бледный, прозрачный, карий і т.п. (белесый фланг  і черная палка, полусвет молочный і  темный сон, в небо ясный вход і темнеющая загадка, прозрачный чертог і свалка чернот, дрожь карих радуг і белизна). Вони звичайно виступають тільки у складі метафоричних конструкцій (за винятком означення бледный: бледная женщина в черном).

     Поєднання, “двоєдине” вживання белого і черного кольорів — найяскравіший колористичний контраст у російській поезії 70-80-х рр. ХХ ст. Цей контраст є образним навіть тоді, коли колористичні номінації вживаються у “прямому” значенні: на виникнення образних ускладнень впливає естетична функція слова в художньому цілому, загальне лексичне оточення.

     Найбільш  продуктивними способами реалізації колористичного контрасту в художніх текстах є такі: 1) сумісне вживання прямо протилежних колірних позначень  ядерних і периферійних одиниць; 2) накладення або поєднання колористичних номінацій; 3) виділення протилежного кольору на тлі антонімічного відповідника.

     В оформленні антитези в поетичних  текстах беруть участь і ближня, і дальня периферії колористичного поля. 

     Література

     1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс (Теория метафоры). — М.: Прогресс: 1990. — С. 5-32.

     2. Бабій І. Колірне  означення як ситуаційний  конкретизатор // Актуальні проблеми  менталінгвістики: Наук.зб. — К.: Брама, 1999. —   С. 188-190.

     3. Басилая Н.А. Метафора  в поэзии Сергея  Есенина // Слово в русской советской поэзии. — М.: Наука, 1975. — С. 234- 246.

     4. Бахтин М.М. Проблема  содержания, материала  и формы в словесном  художественном творчестве // Бахтин М.М. Литературно-критические  статьи. — М.:Худож.лит., 1986. — С.26 -89.

     5. Винокур Г.О. Об изучении языка литературных произведений // Винокур Г.О. О языке художественной литературы. — М.: Высш. шк., 1991 — С.32-62.

     6. Григорук С.І.Колористична  лексика в поезії  Г.Р.Державіна (у  контексті поетичного  мовлення епохи): Автореф. канд.дис. — К., 1998. — 18 с.

     7. Еремина Л.И.Рождение  образа (О языке  художественной прозы  Льва Толстого). —  М.: Наука, 1983. — 191 с.

     8. Літературознавчий  словник-довідник. —  К.: Академія, 1997. —  752 с.

     9.Словарь  русского языка:  В 4 т. — М.: Русский  язык, 1981.

     10. Словарь современного  русского литературного  языка: В 17 т.  — М.-Л.: Изд-во  АН СССР, 1948-1965.

     11. Філон М.І. Символічні  значення лексичних  одиниць у поезії  Тараса Шевченка // Слово про Шевченка. — Х.:Основа, 1998. —  С. 92-101.

     12. Черкасова Е.Т.  Опыт лингвистической интерпретации тропов // Вопр. языкознания. —  1968. — № 2. — С. 28-38.