Функціонально - стилістичні особливості лексики на позначення кольору у творах О.Гончара

Метафора завжди прагне до розгортання (продовжити дію, приєднати до неї ще одну) і до реалізації: переносне значення посилити настільки, аби воно помінялось місцем із прямим. Метафора перетворює світ, як паличка чарівника. Використовуючи в метафорі кольороназви, автор подає чудові описи людини та її душевного стану: J бліднув обличчям ще більше, і на цій блідості ще більше виступали сині, небово-сині краплинки очей" [6:232], ,,Пo білому від хвилювання обличчю сонячним зайчиком перемайнуло щось світле" [7:7].

Відомий іспанський філософ X. Ортега-і-Гасет у праці „Дегуманіза­ція мистецтва" назвав метафору головною героїнею в долі поезії. „Раніше метафора, - пояснив  він свою думку, - огортала реальність, прикрашаючи її. Тепер, навпаки, вона прагне знищити додаткові підпори в поезії й житті; йдеться про те, щоб реалізувати метафору, перетворити її на предмет поезії"" [19:55]. І метафора справді стала у творчості багатьох поетів XX століття предметом не тільки поезії, а й прози. Що вирізняє метафору серед інших тропів? Що робить її роль особливою? У метафорі інтенсивність переносу досягає найбільшої напруги: один предмет не просто наділяється якістю іншого, як в епітеті, не просто за допомогою іншого виявляє приховані риси, як у порівнянні, він наділяється здатністю діяти, як інший предмет: „А тепер їм скорилося це тисячотонне сталеве громаддя, на сталевій арені могутніх рудо-іржавих палуб владарює їхній сміх, їхня любов!" [6:189].

Метафора завжди виражається дією, причому це дія, яка названому предмету органічно не властива. Магія і чари метафори зосереджені саме в її дієвості: „ А межівникові їхньому й краю нема, кудись він побіг аж за виднокрай, і тільки колосся хилиться звідти і звідси, та польова вика синіє, березка плутається під ногами, та червоно, росяно палає горо­шок...'' [6:30].

В українському літературознавстві є поширеними такі різновиди метафори як метонімія, синекдоха та перифраз.

Метонімія - буквально перейменування (загалом будь-яка метафора є також і перейменуванням: якщо один предмет стає іншим, він може змінити і назву), такий різновид метафори, коли взаємодія чи залежність понять дають можливість легко міняти їх місцями. Межа між метонімією, синекдохою і перифразом досить хистка і умовна. Не буде помилкою всі ці тропи визначити як метафори. Метонімія перейменовує предмет, оскільки можлива взаємозаміна понять, які в реальності взаємозалежні. Олесь Гончар теж користується таким стилістичним прийомом: „Ти будеш під Південним Хрестом. Тобі світитимуть інші, варті уваги сузір'я. Але й нашого Чумацького Воза не забувай... " [6:260].

Синекдоха ж акцентує кількісні взаємини: однина вжита замість множини: „Радгосп уже спав нічним трудовим сном, коли дівоча постать нечутно шаснула до Лукії в садок... " [6:181].

Перифраз дає можливість замість назви дати характеристику предмета, назвати його поетично означені якості: „Вечорова голуба красуня, що найперше зіходить на їхньому обрії і освітлює степ, вона ніби єднає їхні помисли, і вабить невідомістю, і пробуджує в душі солодку жагу мандрів, польотів, відкриттів... " [6:99].

Отже, за допомогою кольороназв Олесь Гончар творить такі чудові метафоричні образи. І саме у природі він черпає таку різноманітність кольорів та їх відтінків.

Розглянуті метафори увиразнюють мову творів О. Гончара, роблять її багатшою, емоційнішою, сприяють розкриттю ліричних образів, їх емоційно-психологічного стану. У творах письменника розкривається краса української мови, її аромат і колоритність, мелодійність й невичерпність. Мов із цілющого джерела черпаємо ми слова-перли, їх чарівність і ніжність, силу і міць.

Естетичний потенціал мови, її здатність викликати в людині різні складні асоціації і порівняння роблять мову могутнім засобом впливу на почуття читача.

У художню систему роману О.Гончара „Твоя зоря" автор вводить велику кількість епітетів та порівнянь, які мають у своєму складі кольороназви, і безпосередньо впливають на естетичне сприйняття художнього мовлення.

Порівняння є одним із засобів характеристики явища і предметів дійсності. Саме йому відводиться одна з найголовніших ролей у створенні образу Романа Винника, селянина, який любить і розуміє природу, землю, невтомно працює, збагачує світ добром і хлібом. Сам Роман - „ чародій", „ тайновидець ", садок його „наче повитий у чари ", а Романові яблука „ на цій гілці висить яблуко сніжно-біле, а на сусідній золотаве або й зовсім червонощокі, немов циганка", або „ніби росою та зорею вмиті" [5:78]. А груша-скороспілка „жовта, мов диня, від удару аж тріснула — соком-медом іскристим так і бризнуло з неї..." [5:80], сад „наче повен радості, повен серпневого світла й простору" [5:88]. За допомогою кольороназв О.Гончар створює чудові описи природи, і саме в ній, природі, автор черпає різноманітність кольорів та їх відтінків і створює чудові порівняння: „ ... одного літа ми помітили, як звідти, з-поміж яблуневого листя, починає проглядати щось наче живе, сміється червоною щічкою, ні на які інші плоди не схоже, справді, ніби росою та зорею вмите " [5:84], „ Цвіт його на картопляний схожий, а як доспіє, то висітимуть на ньому синенькі, аж чорні ягідки, неначе дикі виноградники " [5:89].

Романам О.Гончара властива максимальна насиченість світлом, кольором, різноманітними їх відтінками і переливами, що надає їм особливої якості, яка часто визначається такими штампами, як яскравість і соковитість.

Епітети в романах О.Гончара - образна характеристика предмета або явища за допомогою виразного метафоричного прикметника. їх уживання розраховане на появу естетичних емоцій у читача. За допомогою епітетів досягається бажана реакція на висловлювання з боку читача. Наприклад, у романі „Твоя зоря" епітети виконують різні функції: комунікативну, інформативну, конструктивну, взаємодіючи з іншими словесними засобами, які визначають найрізноманітніші явища, предмети і властивості. Так, яблука у Романа - „ сніжно-білі", "золотаві", „ червоно­щокі ", „ червонобокі". Описуючи картини природи, зокрема все той же сад Романа, автор оживляє і увиразнює його саме епітетами: „найчервоніші ягоди", „жовтогарячий заквіт", „зелені і жовті груші", „вишневий цвіт ", „ синенькі, аж чорні ягідки ".

Кольороназви відіграють велику роль в описі зовнішнього вигляду героїв Гончарівських романів: „/ все завдяки мереживу зморшок та особливій складці житніх вусів" [5:67], „кров з буйної голови, з рум'яного лиця, з чорних кіс, з карих очей!" [5:65], „ Серед гілля постаті її майже не видно, лише краєчок ситцевого плаття рябіє та загорілі ноги з-поміж листя поблискують у плямах сонця, в мереживі світлотіней" [5:96], „Це його, білявого, аж рудого, вона називала чорнобривчиком" [6:236], „... та, що в жовтій, соняшникового цвіту кофті, так славно, так незабутньо усміхнулась йому" [6:232].

Особливою виразністю, скорельованістю семантично мотивуючих апелятивів і асоціативно-контекстуального значення імені персонажа в прозі О.Гончара відзначаються прізвища типу composita [3:66].

Імена-композити, яких чимало зафіксовано у сучасних українських словниках власних імен людей, утворені за зразком давніх особових імен людей та прізвиськ.

Невеличкі екскурси, які здійснює О.Гончар у своїх творах до народного іменника, свідчать про те, що у своїй індивідуальній іменотворчості письменник орієнтується перш за все на традиції національного українського антропонімікону.

У художньому доробку прозаїка переважають прізвища з першим чи другим коренем прикметникового походження на позначення кольору: Золотокудра, Чорнобаба, Ясногорська, Цаберябий, Сіробаба, Красно-польський. Прізвища-композити у творах О.Гончара - прекрасний засіб характеристики персонажів. Як, наприклад, значення першого компонента імені-композита Ясногорська визначило семантичне наповнення антропоніма у тексті „Прапороносців". Домінуючими світлими кольорами описаний   портрет   героїні:   „білолиця,   тендітна,   мов   снігуронька", „усміхнена, сяюча", „очі її раптом засвітилися в сутіні", „сяючі по­гляди..., так і досі сяяли на ньому" [3:67]. Широке використання прозаїком лексичних засобів оживлення внутрішньої форми лексеми ясний, сприяє переростанню художнього образу в узагальнення душевної чистоти - краси людини.

У гумористичному плані створений у романі „Тронка" образ веселого жартуна з пишними вусами - льотчика сільськогосподарської авіації. У значній мірі цьому сприяє прізвище персонажа - Сіробаба, що контрастує як із зовнішністю, так і з професією і характером героя.

Тож, підсумовуючи все вище сказане, вкажемо, що серед найважливіших складових частин художнього відображення реальної дійсності в романах О.Гончара ми виділяємо кольори і фарби, що займають своєрідне місце у створенні творів і разом з іншими засобами створюють різні стилістичні конструкції, які реалізують зміст твору.

2.2. Назви зорових відчуттів як засіб створення стилістичних прийомів у творах Олеся Гончара

Для поетичного мовлення, словесно-художнього зображення дійсності характерним є використання в особливому стилістичному навантаженні тих лексичних засобів, які повинні викликати у читача певні образи, картини, сформовані на відчуттях зору.

Завдяки використанню слів на позначення зору створюється конкретна чуттєва образність художньої мови, бо за допомогою зорових відчуттів ми глибше пізнаємо навколишній світ.

Загальновідомо, що Олесь Гончар завжди був пристрасним борцем за високу культуру художньої мови, умів тонко видобути зі слова максимум барвистості, розмаїтості, краси.

Читаючи прозу Гончара, з'ясовуємо, що назви зорових відчуттів він використовує досить часто і з різною стилістичною метою.

Олесь Гончар вніс у літературу багато нових прийомів, головніші з них - глибоке розкриття людських характерів через діалоги, монологи, соціально забарвлені психологічні пейзажі, барвисту, колоритну мову.

У контексті художнього твору слово набуває нового значення й особливої якості.

Л. Руденко у своїй роботі зазначає: „Функціональна специфіка художнього мовлення полягає в підпорядкуванні кожного елемента загальному естетичному завданню, внаслідок чого виникають додаткові смислові зв'язки, елементи художнього тексту набувають додаткового функціонального навантаження" [22:156].

Стиль романів Олеся Гончара вражає своїм багатством і виразністю тропів. Яскравість картин, змальованих у творі досягається майстерністю поєднання епітетів, порівнянь, метафор та інших стилістичних прийомів, бо саме в них виявляються елементи стилю письменника-романіста. На фоні величезної кількості різного характеру і структури тропів, нехай з умовністю, але можна виділити метафори та порівняння виразно романтичного характеру, що вживаються для ілюстрації зорових відчуттів.

Своє бачення предметного світу митець передає влучними метафоричними висловами різного морфологічного вираження, які несподівано освітлюють семантику лексики на позначення зорових відчуттів: „ Стоїть недбало, поглядом нишпорить по кабінету" [7:8].

Дієслова у мовних конструкціях зі значенням передачі зорових відчуттів виконують важливу роль, і в поєднанні з відповідними іменниками, а також можливими прикметниками, дають нові відтінки словесного живописання, внаслідок чого створюються образні метафоричні картини: „Ти спершу подумай, спершу в себе заглянь" [7:14]. „Інакше не бачити тобі не те що кораблебудівного, а й зачуханого якого-небудь технікуму... " [6:95].

Номінації зору, репрезентовані лексемою очі та подібними назвами зору,  утворюються  шляхом  метафоричних  переносів.   їх  значення  в сучасній українській літературній мові можуть передавати також метафоричні описові звороти, до складу яких входять досліджені назви, за допомогою яких створюються виразні образні картини. Такі прийоми досить широко використовує і Олесь Гончар: „Твій батя після цього ще більше виростає в моїх очах" [6:91], „В щілинах очей виклик" [7:18], „В очах директора враз похолоднішало", „Іскринки сліз уже зблискують в матерних очах" [7:210], „Базон змінювався на очах''1 [7:225], „Хто міг таким очам горя завдати, хто міг скривдити їх?" [6:235]. Метафора виникає тоді, коли один предмет бере на себе роль іншого, а отже вона може викликати до життя цілий сюжет. З вищенаведених прикладів ми бачимо, що в деяких випадках воно міняється місцем з прямим.

Поряд з метафорами у романі широко представлені автором порівняння - це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для посилення одного з них за допомогою іншого [21:42]. Стилістична роль порівнянь полягає у виділені якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище. Письменник пояснює значення одного предмету через інші, подібні до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, ніби: „А вона так і пострілює на всіх своїми блискучими, як вишня в росі, очима, не всидить на місці, сміється, красується..." [6:114], „Чабан лівої руки Демид, контужений з війни і відтоді глухуватий, лупає очима, мов щось хоче спитати" [6:48], „Вона виповідала цьому сонцю, віддалившись поглядом, задивившись у прозорі текучі марева, мов у свої минулі літа" [7:217]. У художньому творі порівняння, з використанням лексики на позначення зорових відчуттів, увиразнюють мовлення, конкретизують уявлення про предмет, явища, а також відображають емоційне ставлення до нього мовця.

У мовну тканину романів, окрім порівнянь і метафор, автором широко вводяться епітети. Відомо, що „Епітет - це троп, сутність якого полягає в тому, що предмет набуває образної характеристики, тобто він визначається за допомогою метафоричного або метонімічного означення, а не через звичайне логічне означення" [13:29]. Виходячи з цього визначення, можемо стверджувати, що епітети, до складу яких входять назви зорових відчуттів, дають змогу Олесю Гончару показати предмет зображення з несподіваного боку, знайти в ньому нові риси. У романі в новелах „Тронка", слово очі має ряд епітетів, майстерно підібраних автором: розпалені очі, чорні очі, всевидющі очі, голодні очі, великі блискучі очі, блискучо-карі очі, горіхово-карі очі, лукаві очі, сиві очі, п'яні очі, осоловілі очі, хижі очі. Епітети в романах - образна характеристика предмета або явища за допомогою виразного метафоричного прикметника, їх уживання розраховане на появу естетичних емоцій у читача.

Автор широко користується синонімікою мови. Слова, що звучать неоднаково, але близькі за значенням, збагачують виразність зображуваного, урізноманітнюють стиль мови: позиркувати, стежити, дивитися, бачити, розглядати, позирати, вглядатися, гледіти.

Художньо-зорові              образи              створюються              синтаксичними

конструкціями, у складі яких є предмети і явища зору:

1.     Накидати оком - звертати увагу на когось. „ ... / хлопці з класу казали, що вона вже й погулює, що й вояки, приїжджаючи з полігона, вже нібито накидають на неї оком " [5:34].

2.     Не спускати очей - пильнувати, стежити, уважно дивитись на когось. „Дочку свою Яцуба посадив так, щоб вона була на виду, щоб міг не спускати з неї очей "[5:112].