Звязок культури та освіти

В.І. Андрєєв (1988), визначаючи творчість як вид людської діяльності, називає ряд ознак, що характеризують її як цілісний процес:

– наявність суперечності проблемної ситуації або творчого завдання;

– соціальна, особиста значущість і прогресивність, яка робить внесок у розвитку суспільства й особистості;

– наявність об’єктивних  (соціальних,  матеріальних)  передумов,  умов для творчості;

– наявність суб’єктивних  (особистісних якостей – знань,  умінь,  особливо позитивної мотивації, творчих здібностей особи) передумов для творчості;

– новизна й оригінальність процесу або результату.

Якщо з названих ознак  осмислено виключити хоча б одну, то творча діяльність або не відбудеться, або діяльність не може бути названа творчою.

Академік В.А. Енгельгард писав, що творчість у своєму першоджерелі є результат природженої, фізіологічної  потреби, “результат якогось інстинкту, що відчувається так само сильно,  як потреба птаха співати або прагнення риби плисти проти течії бурхливої гірської річки”.  Справді,  людина в будь-якій,  навіть найбільш, здавалося б, далекій від творчості праці, не усвідомлюючи того сама, вносить елементи творчості.

Проте творчість може бути різною. Це зумовлене творчим потенціалом особистості,  який,  якщо говорити про педагога, формується на основі накопиченого ним соціального досвіду,  психолого-педагогичних і наочних знань,  нових ідеї, умінь і навичок, що дають змогу знаходити й застосовувати оригінальні рішення, новаторські форми й методи і тим самим вдосконалювати виконання своїх професійних функцій.  З іншого боку,  досвід переконує, що творчість приходить тільки тоді і тільки до тих, для кого характерне ціннісне ставлення до праці, хто прагне підвищення професійної кваліфікації,  поповнення знань і вивчення досвіду як окремих педагогів, так і цілих педагогічних колективів.

Всі ці визначення об’єднує спрямованість на підвищення ефективності навчального процесу,  використовуючи творчий процес в педагогічній діяльності, який гарантує досягнення запланованих результатів навчання.

Узагальнюючи вище сказане, загальноприйнятим тлумаченням  є таке: творчість – це діяльність, що породжує щось нове на основі реорганізації  наявного досвіду та формування нових комбінацій знань, умінь, продуктів [8, с. 500]. Результатом творчості є введення в педагогічний процес інновацій. М.М. Князева (1995) зазначає, що педагогічні інновації – це такі актуально значущі і такі, системно самокеровані новотвори, що виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень,  які стають перфективними для еволюції освіти й позитивно впливають на розвиток.

Виділяють декілька рівнів інновацій:

– відкриття, що затверджує ідеї, здатні перетворювати педагогічну  дійсність;

– винаходи,  розробка та впровадження нових елементів педагогічних технологій;

– педагогічна раціоналізація – вдосконалення, пов’язані з  модернізацією та адаптацією до конкретних умов уже використовуваних методів  і засобів виховання й навчання.

На відміну від творчості в інших сферах  (наука,  техніка, мистецтво),  творчість педагога не має на меті створення соціально цінного нового, оригінального, оскільки його продуктом завжди залишається розвиток особистості. Звичайно, педагог, який творчо працює, а тим більше педагог-новатор, створює свою педагогічну технологію, але вона є лише засобом для отримання найкращого результату.

Творчий потенціал педагога формується на основі двох компонентів: педагогічно-професійного й соціального  досвіду. Без спеціальної підготовки і знань успішна педагогічна творчість неможлива. Тільки ерудований педагог, який має спеціальну підготовку, на основі глибокого аналізу ситуацій, що виникають, і усвідомлення суті проблеми, шляхом творчої уяви та уявного експерименту, здатний знайти нові оригінальні шляхи і способи її вирішення.

Педагогові доводиться часто вирішувати безліч типових  і нестандартних педагогічних завдань  у мінливих обставинах. Вирішуючи  ці завдання,  педагог,  як і будь-який дослідник, будує свою діяльність відповідно до загальних правил евристичного пошуку: аналізує педагогічну ситуацію; проектує результат відповідно до початкових даних; аналізує наявні засоби, необхідні для перевірки припущення та досягнення шуканого результату; оцінює отримані дані; формулює нові завдання.

Отже, творча педагогічна діяльність складається з таких етапів: виникнення задуму,  його опрацьовування та перетворення в ідею –  гіпотезу,  пошук способу втілення задуму й ідеї. Досвід творчості педагог набуває за умови систематичних вправ у вирішенні спеціально підібраних завдань,  що відображають педагогічну дійсність, та організації як навчальної, так і реальної професійно-орієнтованої діяльності майбутніх педагогів.

Частіше сферу прояву творчості педагога мимоволі звужують, зводячи її до нестандартного,  оригінального вирішення педагогічних завдань. Тим часом творчість педагога виявляється і при вирішенні комунікативних завдань, що виступають своєрідним фоном і підставою педагогічної діяльності.

У сфері особистості  педагогічна творчість виявляється  як самореалізація педагога на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю, як визначення індивідуальних шляхів свого професійного зростання та побудова програми самовдосконалення.

В.А. Кан-Калік,  Н.Д. Никандров (1990)  виділяють такі рівні педагогічної творчості:

1) відтворення готових  рекомендацій (елементарної взаємодії  з учнями): педагог використовує  зворотний зв’язок,  корегує свої  дії за її результатами,  але  він діє “за методичкою”, “за  шаблоном”, за досвідом інших  учителів;

2) оптимізація діяльності  на занятті,  починаючи з його планування,  коли творчість виявляється в умілому виборі й доцільному поєднанні вже відомого педагогові змісту, методів і форм навчання;

3) використання творчих  можливостей живого спілкування  з аудиторією;

4) використання готових  прийомів і привнесення особистісного начала, що відповідає творчій індивідуальності педагога, особливостям особистості вихованця, конкретному рівню розвитку учнів.

Інколи творчість пов’язують тільки з передовим педагогічним досвідом. Проте це не зовсім правильно. Під передовим досвідом розуміють високу майстерність педагога. Його досвід може й не містити в собі чого-небудь нового, оригінального,  але служити зразком для викладачів,  які ще не оволоділи педагогічною майстерністю. У цьому значенні досягнуте педагогом-майстром є передовим досвідом, гідним поширення. Це характерно для першого й другого рівнів педагогічної творчості.

Третій і четвертий  рівні педагогічної творчості містять  у собі елементи творчого пошуку, новизни, оригінальності й зазвичай приводять до новаторства. Воно відкриває нові шляхи в освітній практиці та педагогічній науці. Наслідком можуть бути як часткові зміни в змісті освіти й педагогічних технологіях, так і глобальні перетворення у сфері освіти. Тому саме новаторський досвід підлягає аналізу, узагальненню та поширенню в першу чергу. Творчий потенціал будь-якої людини, у тому числі педагога, характеризується рядом ознак творчої особистості. Існують різні переліки таких ознак. Одні автори виділяють здатність особистості помічати й формулювати альтернативи, ставити під сумнів,  на перший погляд,  очевидне,  уникати поверхневих формулювань; уміння заглибитися у проблему й водночас відірватися від реальності,  побачити перспективу; здатність відмовитися від орієнтації на авторитети; уміння побачити знайомий об’єкт з абсолютно нового боку, у новому контексті; готовність відмовитися від теоретичних думок, поділу на чорне й біле,  відійти від звичної життєвої рівноваги і стійкості заради невизначеності та пошуку.

Інші відносять до ознак творчої особи легкість асоціювання  (здатність до швидкого й вільного переключення думок, здатність викликати в свідомості образи і створювати з них нові комбінації); здатність до оцінних думок і критичність мислення (уміння вибрати одну з багатьох альтернатив до її перевірки, здатність до перенесення рішень); готовність пам’яті (оволодіння достатньо великим обсягом систематизованих знань, упорядкованість і динамічність знань) і здатність до узагальнення та відкидання неістотного.

Треті автори вважають особистість  творчою, якщо в її характеристиці присутні креативність,  тобто здатність перетворювати свою діяльність на творчий процес. Е.С. Громів і В.А. Моляко виділяють сім ознак креативності:  оригінальність, евристичність, фантазія, активність, концентрованість, чіткість, чутливість).

Сфера прояву педагогічної творчості визначається структурою педагогічної діяльності й охоплює  всі її сторони: конструктивну, організаторську, комунікативну і гностичну. Проте  для здійснення творчості в педагогічній діяльності необхідний ряд умов (Н.В. Кузьміна, В.А. Кан-Калік):

– тимчасова “спресованість”  творчості, коли між завданнями і  способами їх вирішення немає  великих проміжків часу (ситуація браку часу);

– пов’язаність творчості  педагога з творчістю учнів та інших педагогів;

– відстроченість результату й необхідність його прогнозування;

– атмосфера публічного виступу;

– необхідність постійного співвідношення стандартних педагогічних прийомів і нетипових ситуацій.

Отже, педагогічна творчість  – це процес, що починається із засвоєння того,  що вже було накопичено  (адаптація,  репродукція,  відтворення знань і досвіду) і завершується перетворенням існуючого досвіду. Це шлях від пристосування до педагогічної ситуації,  до її перетворення,  що становить суть динаміки творчості вчителя (В.М. Гриньова, А.П. Журавльов, В.А. Кан-Калік, Н.Ф. Тализіна, Р.К. Шакуров, А.І. Щербаков та ін.).

Кожен педагог так  чи інакше перетворює педагогічну діяльність, але тільки педагог-творець активно  бореться за кардинальні перетворення й сам у цій справі є прикладом.

 

Література

 

1. Амонашвили Ш.А. Школа жизни. – М., 1998.
2. Бондаревская Е.В., Кульневич С.В. Педагогика: личность в гуманистических теориях и системах воспитания. – Ростов-на-Дону, 1999.
3. Гадамер Х.Г. Истина и метод. – М., 1988.
4. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века. – М., 1997.
5. Дистервег А. Избранные педагогические сочинения. – М., 1956.
6. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Твори: У 5-ти т.т. – Т.2 – К., 1977.
7. Турковский М.Б., Турковская С.Б. Культурная сущность образования // Культура, традиции, образование. Вып. 1. – М., 1990.
8. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1981.
9. Цели образования и право на образование. Материалы семинаров / Под ред. А.В.Гладкого. – М., 1993.
10. Основы педагогического мастерства /  под ред. И.А. Зязюна. – М. :  Высшая школа, 1989. – 230 с.
11. Роджерс К. К теории творчества. Взгляд на психологию человека / К. Роджерс. – М.,  1994. – 350 с.