Український романтизм як суспільно-історичне явище

В українській романтичній особистісно-психологічній прозі найвиразніше окреслюються три типи особистості: герой, який (часто жертовно) співвідносить свої вчинки з інтересами коханої людини; романтично-просвітительський, етичний, але малодійовий герой; власне романтичний (баладний) герой, який, нехтуючи моральними нормами свого середовища, домагається реалізації своїх пристрастей. Як правило, другий тип героя не відповідав просвітительському авторському ідеалові. Своєрідний духовний диктат Просвітництва в кінцевому підсумку випливав із недостатньої розвиненості суспільно-економічних умов в Україні.

 На відміну від принципового космополітизму просвітителів (хоч інтерес до народного життя проявляється саме в них) романтики першими висувають проблему народу як своєрідної історично-культурної спільноти. За Фіхте («Промови до німецької нації», «Про призначення вченого»), кожний народ, оберігаючи свій «дух», виражає певну ідею людства, розвиваючи її по-своєму. Виходячи з цих філософських ідей, утверджуючи право на суверенність нації, українські романтики відіграли велику роль у відновленні й активізації історичної пам'яті та національної самосвідомості, в ознайомленні світу із звичаями, віруваннями, етичними й естетичними уявленнями свого народу, з його національним характером і менталітетом.

Відкриття національного світу України, включення його у світовий історичний процес зробило її, за словами А. Міцкевича, обітованою землею слов'янської романтичної поезії. Цьому, зокрема, немало сприяла й діяльність поетів «української школи» в польській літературі, через посередництво яких, за словами І. Франка, «сни о Україні — не дійсній, не ідеалізованій навіть, а чисто висненій, фікційній» [7] швидко поширилися мало чи не по всій Європі. Козацька Україна, що протягом багатьох століть перебувала у тісних контактах із тюркським Сходом, бачилася Західною Європою в орієнтальному романтичному ореолі. На початку XIX ст. інтерес до «екзотичної» країни з'являється у французів, німців, англійців, іспанців (праці Леруа де Флажі, К. Мальт-Брюна, X. Решберга, Н.-Л. Піссо та ін.) і дає імпульс до появи художніх творів у європейському романтизмі (в літературі — Байрон, Гюго, Шаміссо, Готшалль, Еспронседа та ін., у живописі — Буланже, Верне, у музиці — Бетховен, Ліст). Усе це сприяло входженню України як історико-культурного комплексу у свідомість західноєвропейських і насамперед слов'янських народів, пробудженню інтересу до її літератури (саме у цей час починають з'являтися переклади творів українських письменників іноземними мовами). Романтизм в українській літературі — історично закономірне явище, важливий крок у розвитку духовного життя суспільства взагалі і художньої свідомості зокрема. Тоді як просвітительська літературно-естетична думка (просвітительський реалізм) була зорієнтована насамперед на відображення дійсності, а не на перетворення її, романтична естетика внесла в мистецтво і літературу той суб'єктивний підхід до предмета, ту вимогу перетворення дійсності, яка активізує творчі потенції особистості, переводячи її з об'єкта в суб'єкт дії. Виступаючи на захист свободи народу і суверенної особистості, романтична естетика високо піднесла і роль поета як творця нової дійсності, розширила проблематику літератури, вивела людину на зустріч з історією, поставила важливі суспільно-політичні і філософські питання: одиничне і загальне, життя і смерть, свобода і тиранія, народ і влада, особистість і колектив, утвердження активної ролі особистості. На відміну від переважаючої екстравертності просвітительського реалізму, що замикав психологічну діяльність героїв на зовнішній світ, романтики зосередили увагу на розкритті внутрішнього життя людини (принцип інтравертності), що привело до перевороту у пізнанні психології особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Творчість українських романтиків дала поштовх розвитку художньої  фантазії, утвердила протиставлення і контраст як провідний художній принцип (високе — низьке, вічне — скороминуще, минуле — сучасність, реальне — ідеальне). Розглядаючи дійсність як боротьбу суперечностей, рух, романтики зруйнували класицистичну ієрархію жанрів та поєднали в цілісні художні структури лірику, епос і драму (поява ліро-епічних та ліро-епіко-драматичних жанрів). Вони утвердили в літературі жанри побутової й історичної балади, історичної поеми, драми і трагедії, ліро-епічної поеми, любовної і громадянської лірики, «думи», медитації та ін. Художні відкриття і досягнення романтиків органічно ввійшли в критичний реалізм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Бовсунивская  Т., Феномен украинского романтизма. — Киев, 1997

2. Івашків В. М. Українська  романтична драма 30—80-х років. К., 1989

3. Нахлік Є. К, Українська романтична проза 20—60-х років. К., 1988

4. Петров Н. И. Очерки истории  украинской литературы XIX столетия . —К., 1884

5. Тертерян И. Романтизм как  целостное явление . —К., 1983

6. Украинские поэты-романтики 20-60-х гг. 19 в. — К, 1987

7. Яценко М. Т. Українська романтична  поезія 20—60-х років XIX ст. —Львів, 1998