Образ козака в українській літературі XVII-XVIII ст

Харківський національний університет  радіоелектроніки

 

 

 

 

 

Домашня контрольна робота

З предмету: Історія української  культури

На тему: образ козака в українській літературі         XVII-XVIII ст.

 

 

 

 

 

 

 

Перевірила:                                                                   Виконала:

Студентка I курсу

Групи ІНФ-12-1

Некрасова Клавдія

 

 

 

 

м. Харків, 2012 
Зміст:

Вступ……………………………………………………………………………3

Актуальність…………………………………………………………………...3

1. Поняття «Козак». ………………………………………………………….4
2. Українська література XVII-XVIII ст…………………………………….5

2.1. Літопис Самовидця……………………………………………………5

2.2. Літопис Григорія Грабянки…………………………………………..6

2.3. Літопис Самійла Величка……………………………………………..7

3.   Образ  козака в українській літературі XVII-XVIII ст………………….....8

3.1. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки………………..8

3.2. Літопис Самовидця……………………………………………………9

3.3. Літопис Самійла Величка……………………………………………10

Висновок………………………………………………………………….........11

Література……………………………………………………………………...12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ. Визначними літературними творами, які вперше з’явилися наприкінці XVII ст., були так звані козацькі літописи. Провідне місце серед творів цього жанру займають літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка. Їх праці знаменують перехід від літописання до власне історичної науки, від хронологічного переліку подій до їх осмислення й прагматичної інтерпретації. Джерелами для авторів були мемуарні, господарські, військові, дипломатичні та інші документи, тому їх праці називають літописами лише умовно. В центрі уваги козацьких літописців були передусім бурхливі події Національно-визвольної війни та Руїни. Визначальні історичні події відтворено у цих працях із загальнонародних патріотичних позицій, хоча автори були виразниками старшинських станових інтересів, негативно ставлячись до виступів “черні”. Українське козацтво виступає у цих творах рушійною силою національної історії. Союз із Москвою в цілому схвалювався, однак висловлювалося невдоволення утисками царських воєвод і фаворитів, відстоювалися давні права і вольності козацтва. Українці називаються окремим “козако-руським” народом. Центральними постатями козацьких літописів стають українські гетьмани, а на сам перед Б.Хмельницький, кошові, полковники та інша старшина, які відстоюють свободу і честь “козацької вітчизни.

Актуальність. Я вважаю цю тему актуальною тому, що образ козака – захисника Батьківщини, під час важливих для України подій, і борця проти соціальної несправедливості є найкращим відтворенням (втіленням) України, як самостійної та незалежної держави.

На сучасному етапі, Україна переживає період становлення як європейської країни з розвинутою історією. Козачество є невід'ємною частиною української культури, тому ця тема дуже актуальна, так як про це говориться дуже мало, і сучасна молодь майже не володіє інформацією про своє минуле. Ми маємо розвивати цю тему, тому що це майбутнє Нашої Країни.

 

 

1. Поняття «Козак»

Коза́ки  (рус. козакъ, пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням козацтва. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані у прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Під час громадянської війни в Росії, що спалахнула після більшовицького перевороту 1917 року, в акваторії Чорного моря виникло три козацькі державні утворення: Українська держава, Кубанська народна республіка та Донська республіка. Після створення СРСР комуністична влада фізично винищила козацький стан у ході репресій і голодомору. Залишки козаків воювали проти радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни.

З 1991 року, після  розвалу СРСР, ряд громадських  організацій України, Білорусі, Росії  та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. В державній символіці  України активно використовуються козацькі атрибути та діячі козацької історії.

 

2. Українська література XVII—XVIII ст.

Історії Запорозької  Січі присвячені численні розвідки —  від суто популяризаторських до капітальних праць. Різними дослідниками це явище висвітлюється по-різному: і як цілісний процес, і його окремі складові чи персоналії. Протягом останнього століття світ побачили ґрунтовні роботи Д. Яворницького, М. Андрусяка, В. Голобуцького, М. Грушевського, І. Крип'якевича, О. Оглобліна, Н.  Полонської-Василенко, В. Антоновича та багатьох інших. Сьогодні інтерес до козацької доби значно зріс.

Першоджерела історії виникнення, становлення і розвитку Запорожжя тривалий час були невідомі дослідникам. У ході роботи з періодичними виданнями минулого століття складається враження, що автори відтворюють не дійсну, а емпіричну історію 1 лише у 1841-1845 pp. А.Скальковський, який знайшов і оприлюднив архів Запорозької Січі, увів в обіг оригінальні документи, частково їх опрацювавши, заклавши підвалини наукового підходу до проблеми. Щоправда, він сам так і не зміг повною мірою осягнути значущості даних матеріалів.

 

2.1. Літопис Самовидця

1846 p. за активної участі О.  Бодянського, вченого секретаря  "Общества истории и древностей Российских", побачив світ ''Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусіб'я, що були в Малій Росії, і про його смерть". Автор літопису був скромною людиною, це було в традиціях літописців, тому ім'я його невідоме. Він, як свідчить текст, був безпосереднім учасником війни Б.Хмельницького та, напевно, дожив до кінця XVII ст. Зразу ж по виході роботи розгорілася дискусія про особу Самовидця — хто він, козак чи особа священного сану. Ми більше схильні до версії, що це був козак. Адже козаки були високоосвіченими людьми.

Лексичний аналіз також дає підставу для такого ствердження. Самовидець веде розповідь про події, які відбувалися в Україні, і зв'язує їх з процесами у сусідніх державах — Росії, Польщі, Молдавії та інших. Висвітлюється діяльність сподвижників Б.Хмельницького, не обходяться увагою історичні діячі сусідів — російського царя Олексія Михайловича, Степана Разіна та інших. Він, напевно, користувався архівом Коша Запорозького, оскільки в літопису наводиться низка документів про дипломатичні місії запорожців, точні цифри чисельності реєстрового козацтва тощо.

Постать, яка претендує  на роль Самовидця, - Роман Ракушка-Романовський - суспільний діяч часу Руїни. Його особа проходить через всю книгу. Можливо, в майбутньому це буде доведено або спростовано.

Цей літопис має непересічну  цінність для науковців. Він дає змогу ґрунтовніше вивчити добу козаччини та особистості, які її творили.

Перший козацький літопис анонімний, а наступні — авторські. Григорій Граб'янка і Самійло Величко уклали зводи, де розповіли про козацтво з тією повнотою висвітлення матеріалу, який був їм доступний. Безперечно, обидва автори знали "Літопис Самовидця", але кожен тлумачить події по-своєму.

 

2.2. Літопис Григорія  Граб'янки

Повна назва літопису Григорія Граб'янки така: "Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького з поляками за найясніших королів польських Владислава, потім і за Казимира, яка в 1648 році почала виправлятися і за літ десять, по смерті Хмельницького не закінченої. Із різних літописців і з діаріуша на тій війні писаного. В місті Гадячу, працею Григорія Граб'янки зібрано і стверджено самобутніх старожилів свідченнями. Року 1710."

Незважаючи на те, що основна  тема твору Граб'янки — події  визвольної війни 1648-1654 pp., він чільне місце відводить питанню походження козацтва, полемізує з польськими письменниками Коховським, Стриковським та Гвагніним, заперечуючи їм у тому, що слово "козак" походить від кози, і робить спробу вивести походження січовиків від скіфів. Аргументація досить наївна, але заслуговує на увагу.

Він яскраво описує побут  та життя козаків, їх моральні засади, стверджує, що за брехню, блуд і безчестя винний може бути покараний на смерть.

Граб'янка щиро вболіває за долю України, особливо після Люблінської унії 1569 p. Його обурюють утиски козаків та людності, які стали майже безправні й віддані на відкуп панам та орендарям, народ був приречений на вимирання.

Образ Богдана Хмельницького  висвітлюється досить об'єктивно  і, виходячи з контексту, людиною, яка ставилася до даної особи з великою повагою.

Дана праця й сьогодні є цінним першоджерелом. До неї додаються  два реєстри гетьманів Війська Запорозького — до Хмельницького та після його смерті. Граб'янка вводить до літопису словник незрозумілих слів, що полегшує розуміння твору.

Вперше текст літопису був опублікований 1793 р у журналі  Федора Туманського "Российский магазин".

 

2.3. Літопис  Самійла Величка

Найбільш фундаментальною  працею є чотирьохтомний літопис  Самійла Величка. Незважаючи на пропуски, що стосуються 1649-1652 pp., автор доносить до читача багато джерел. У літопису використано цитати і посилання на іноземних авторів, подано значний обсяг інформації.

Автор "Літопису" не відокремлює Україну 1648-1654 pp. від  історичного розвитку країн, з якими її звела доля, наводить багато цитат історичних праць зарубіжних авторів, часто мовою оригіналу. Зокрема, він цитує німецького історика Пуффендорфа, який розповідає про Б.Хмельницького та його оточення. Оповідання Величка про похід І. Сірка на Крим і про листування Сірка послужили мотивом для створення картини І. Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.

Літопис С. Величка за своїми жанровими особливостями  відноситься до художньо-літературного дослідження. Даний жанр допускає можливість викласти певну гіпотезу бачення проблеми. Автор стверджував, що український народ виживе, незважаючи на всі намагання сусідів звести його з історичної арени. Свої аргументи він підкріплює словами Стефана Баторія: "...король хотел решительно истребить козачество, но не успел, и сказал незадолго до кончины: "из зтих лотриков-козаков образуется когда-то самостоятельное государство".

Літопис Величка вперше видано у Києві 1858 р. "Временною  комиссиею для разбора древних актов".

 

3. Образ козака  в українській літературі XVII—XVIII ст.

Народ в усі віки пишався своїми героями, милувався їхньою відвагою і сумував, коли вони гинули, а хто, як не козаки завжди були справжніми героями Вітчизни. Дуже цікаво було б розвідати образ козака, як мужнього, благородного і сильного духом героя, який заради свободи і незалежності рідної землі готовий йти навіть на смерть.

Як раніше зазначувалось, у літературі XVII—XVIII ст. існувало три основних літописи, я б хотіла розглянути образ козака в кожному з них. Почнемо з літопису гадяцького полковника Григорія Грабянки.

 

3.1. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.

Образ козацтва: "козаки в пустельних лугах на узбережжях Дніпра та Бугу з давніх давен збираються не заради наживи, а тільки заради оборони та зміцнення віри християнської": таким чином Г. Грабянка стоїть біля початків традиції героїзації, возвеличення козацтва.

Він досліджує походження "малоросійського народу або ж козаків": походження слова "козак" виводить від назви племені козар (хазар), які є предками козаків. Описує їх так: козари мали звичаї грубі та жорстокі, мандрівне життя, хліба не знали, золотом-сріблом нехтували, тільки лицарської звитяги навчалися; хоробрі, страху не знали, допомогали в походах Кіру, Олександру Македонському.

Козари раніш за Рюриковичів володіли Києвом та іншими слов'янськими землями, бо відомо з літописів, що отримували з них данину. Ця концепція зображує козар, а, отже, козаків, більш законними володільцями слов'янських земель, аніж "зайди" Рюриковичі. Це в той час, коли правонаступництво Київської Русі Московією російська історична школа виводила саме через правлячу в Москві (до кінця XVI cт.) династію Рюриковичів.

Образ Богдана  Хмельницького: центральна постать літопису, поєднує риси реальної історичної особи та ідеального вождя: "преславний вождь запорозький", "муж хитрий у військовій справі і дуже розумний", "в науці латинської мови вправний", бувши "найбільшим недругом шляхти, все ж у вівйні цій виявив себе і найбільшим справедливцем".

Грабянка приписує Хмельницькому  промови у найзначніших справах та історичних моментах - в традиціях літописів Київської Русі. Посмертну характеристику Б. Хмельницького (також давньоруська літописна традиція), автор витримує в дусі традиційних доброчесностей воїна-богатиря.

Хмельницький має дві  основні заслуги - визволення України від "тяжкого ярма лядського" та приведення її до російського монарха у підданство.