Культура повсякденності та її складові. Соціально-філософська і культурологічна традиція та проблема осмислення повсякденності

Тема 1. Культура повсякденності та її складові. Соціально-філософська і культурологічна традиція та проблема осмислення повсякденності (частина 1)

Рекомендована література:

1. Арутюнов С.А. Народы и культуры. Развитие и взаимодействие / С.А. Арутюнов. – М. : Наука, 1989. – 248с.
2. Ахиезер А.С. Россия: критика исторического опыта (Социокультурный словарь). Том. III / А.С. Ахиезер. – М. : Философское общество, 1991. – 471с. 
3. Георгиева Т. С. Культура повседневности : Частная жизнь и нравы от Средневековья до наших дней: учебное пособие / Т.С. Георгиева. – М.: Высшая школа, 2006. – 478 с.
4. Гуревич П. С. Культурология: Учебник для вузов / П. С. Гуревич. – М. : Проект, 2003. – 332 с.
5. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. – М. : Медиум, 1995. – 323 с.
6. Бочуля О. Повсякденність: загальний аналіз природи і структури / О. Бочуля // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. – 2012. – Вип. 15. – С. 120-128.

7. Вальденфельс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности Б. Вальденфельс // Социо-Логос : Социология, антропология, метафизика. – М. : Прогресс, 1991. – Вып.1. – С. 39-50.

8. Козлова Н.Н. Горизонты повседневности советской епохи: голоса из хора / Н.Н. Козлова. – М., 1996. – 216с.  

9. Козлова Н. Н. Повседневность / Н.Н. Козлова  // Современная западная философия: Словарь. – М. : ТОН.– Остожье, 1998. – С. 318-319.

10. Марков Б. В. Культура повседневности: учебное пособие / Б.В. Марков. – СПб. : Питер, 2008. – 352 с.

11. Скопинцева Т.Ю. Теория и история культуры повседневности России: учебное пособие / Т.Ю.Скопинцева. – Оренбург: ОГУ, 2010. – 142с.

Культурологія повсякденності – новий комплексний напрям гуманітарного знання, який почав формуватися приблизно з середини 90-х років XX ст. Проте історична традиція дослідження повсякденного життя в окремих наукових дисциплінах відома давно.

Однією з таких наук є історіографія. Ще в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. були опубліковані роботи М. Костомарова, І. Забєліна, П. Гіро, Е. Фукса та ін., присвячені різним аспектам побуту, повсякденного життя. Питання, які піднімали вчені, можна згрупувати:

1. Макро- та мікросередовище проживання: природа, місто, село, помешкання (внутрішній простір, інтер'єр, меблі, начиння тощо).

2. Тіло і турбота про його природні та соціокультурні функції: харчування, фізичні вправи, гігієна, лікування, костюм.

3. Обряди переходу – народження (хрещення), створення сім'ї (весілля), смерть (похорон).

4. Сім'я, сімейні відносини, міжособистісні відносини в інших мікросоціальних групах (професійних, конфесійних та ін).

Для робіт цього періоду характерний фактографічно-описовий підхід. При цьому дослідники зосереджують увагу на зовнішньму, предметно-матеріальньному боці життя, на зовнішньому боці дій, вираженні людських почуттів, уявлень, відносин, зафіксованих в усталених формах: звичаях, обрядах, ритуалах. Навіть описуючи звичаї цих соціально запропонованих стереотипів поведінки, у яких виявляються установки свідомості на загальновизнаність («як усі»), дослідників цікавлять стереотипи поведінки, а не установки масової свідомості, що регулюють їх.  

У ХХ ст. Й. Хейзінга та представники школи Анналів (Л. Февр, М. Блок, Ф.Бродель, Ж. Ле Гофф та ін.) звертаються до вивчення ментальних структур повсякденності. З іменами представників цієї школи пов'язаний другий етап (1920-1980) розвитку історіографії повсякденності, для якого характерна увага дослідників до ціннісних смислів і проявів повсякденного життя, ментальних структур повсякденності.   Ж. Ле Гофф звертає особливу увагу на неусвідомлене, повсякденне, на автоматизм поведінки, на неособистісні аспекти індивідуальної свідомості, на те, що було спільним у Цезаря і останнього солдата його легіонів, у Св. Людовіка і селянина, який працював у його доменах, у Колумба і матроса на його каравелах...

Ідеться про певні соціально-психологічні інваріантні утворення, які в соціальній психології відомі як стереотипи свідомості. Деякі дослідники твердять і про неявну присутність у таких ментальних структурах архетипового. У працях представників школи Анналів та їх послідовників  формується нова, культурологічно орієнтована історична наука, історія повсякденності як один з наукових напрямів. 
У 1970-ті рр. історія повсякденності об'єднується в єдиний науковий напрям з мікроісторією – науковий інтерес стосується мікроісторії, життя пересічних людей і соціальних груп,  їх повсякденного життя. Отже, для «мікроісториків» одиничне, випадкове і приватне в історії пов'язане з закономірним і доповнює його.

Третій етап (1980-ті рр.) характеризується прагненням до комплексного охоплення як матеріально-предметних, так і ментальних структур повсякденності, урахування макроісторичних і мікроісторичних подій в їх взаємодії і взаємовпливі (А. Гуревич, Р. Кнабе та ін.). Поряд з традиційними характеристиками простору проживання (місто, село, будинок), одягу, харчування, повсякденних обрядів значна увага приділяється опису особливостей взаємовідносин між людьми, ціннісних установок свідомості різних станів, особливостей масової свідомості (релігійність, віру в чудеса, значення снів та ін.).

У сучасних дослідженнях аналізуються конкретні форми і способи взаємозв'язку і взаємодії побуту, повсякденності й історії, побуту і культури (Р. Кнабе, Ю. Лотман). Органічним наслідком такого бачення повсякденності стала поява семіотичного та естетичного підходів до повсякденності. Розглядаючи побутові речі, костюм, способи відпочинку, форми спілкування чи інші прояви повсякденного життя як знаки, дослідники вивчають побут у символічному аспекті, шукають можливості проникнути у «внутрішні форми культури», установити з досліджуваною культурою змістовний діалог.

Важливим науковим напрямом, представники якого звернулися в ХХ ст. до феномена повсякденності, була соціологія повсякденності (А. Шюц, П. Бергер,  Т. Лукман та ін). У рамках цього, феноменологічно орієнтованого, напряму були окреслені межі повсякденності. Вона постала як особлива реальність, протилежна іншим модусам людського буття: «світу фантазії», «світові дитячої гри», «світу мистецтва», «світу релігійного досвіду» та ін. «Світ повсякденного життя» в роботах феноменологів – це ментальна структура, конструйована в процесі міжособистісної взаємодії за допомогою смислових моделей реальності, що містяться в розмовній мові та мовах невербального спілкування.

Проблеми ментальних структур повсякденності, здорового глузду, буденної свідомості, масової свідомості є традиційними для філософсько-гносеологических і соціально-психологічних досліджень, у яких буденна свідомість розглядається як особливий модус суспільної свідомості, звернений до повсякденних практичних турбот. Виявляється спільність буденного та інших, спеціалізованих, форм свідомості: міфологічного, релігійного, наукового, художнього. Постійна взаємодія і взаємовплив зазначених форм свідомості створює загальні світоглядні установки й стереотипи мислення, загальні основи духовного життя культури певного історичного періоду, так званий «дух часу», «дух епохи». У роботах деяких дослідників ставиться питання і про соціальний тип особистості, який є типовим носієм повсякденної свідомості, рядової людини, обивателя.

Слід зазначити, що мистецтво набагато раніше науки «дослідило» й затвердило культурну цінність повсякденного життя і життя пересічних людей. Досить згадати реалістичний роман, реалістичний живопис (інтерес до скромних сімейних радощів і турбот, поетизація світу речей, домашнього інтер'єру та ін).  
Якщо «маленька людина», «обиватель» лише порівняно недавно і епізодично привертає увагу вітчизняних дослідників, то в західній мікроісторії, зокрема, в німецькій голос «маленької людини» був почутий вже в 80-90-ті рр. XX ст. У працях представників цього напряму активно розробляється тема повсякденності «пересічних» людей, як звичайних, так і маргіналів (злочинців, інакомислячих, представників сексуальних меншин та ін).

До теми повсякденності звертаються і такі відносно молоді наукові напрями, як семіотика історії і семіотика культури (Р. Барт, Р. Кнабе, Ю. Лотман, Ю. Степанов, В. Топоров, У. Еко та ін). У рамках цих напрямів ставляться проблеми багато вимірності повсякденного життя, досліджуються як семантика розмовної мови, так і «мови тіла»: міміка, жести, пози, мова комунікативного простору. У роботах Р.Барта, Р. Кнабе, Ю. Лотмана аналізується процес семіотизації повсякденності з допомогою мов культури: міфу і ритуалу, мистецтва. Р. Барт здійснює «критику мови так званої масової культури», звертається до сучасних міфів масової свідомості. У працях із семіотики фольклору предметом дослідження є устрій життя традиційного, у тому числі селянського суспільства. Учені реконструюють міфологічно-релігійну картину світу, що визначає як святково-обрядові, так і буденні, повсякденні прояви традиційної культури, звертаються до найважливіших її концептів – «світ», «будинок», «людина» та ін. і до основних семантичних бінарних опозицій культури (сакральне/профанне, чоловіче/жіноче, праве/ліве, верх/низ та ін.).

Прояв естетичного в повсякденному житті – предмет вивчення естетики. Естетика повсякденності склалася наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Основну увагу вчених було сконцентровано навколо традиційного питання про співвідношення мистецтва та життя, а також навколо проблем прикладного мистецтва, дизайну, естетичного оформлення предметно-просторового середовища. Проте естетичні аспекти повсякденності досліджувалися і раніше, зокрема, у роботах теоретиків дизайну,   працях істориків. Так, в «Осені середньовіччя» Й. Хейзінги, а також в деяких мистецтвознавчих, семіотичних, естетичних дослідженнях 80-90-х рр. ХХ ст. сформувалось коло основних тем естетики повсякденності, а саме: естетичні почуття, які відчуває людина в повсякденному житті, у тому числі почуття любові; еталони зовнішності; косметика; костюм; ритуалізовані форми спілкування: застілля, любовне залицяння; речовинно-предметне середовище проживання людини. Якщо традиційні мистецтвознавчі та естетичні дослідження зверталися переважно до речовинно-предметних аспектів повсякдення, то роботи істориків, культурологів, семіотиків – до психологічних, ціннісних, поведінкових проявів повсякденного життя.

У 90-х роках ХХ ст. до комплексу наук, що вивчають повсякденність, приєднується культурологія. Увага до повсякденності тут збіглася з потужним зростанням публікацій наукової та науково-популярної літератури, присвяченої повсякденності. Пройшло більше десяти спеціально присвячених повсякденності конференцій, було захищено більше десятка кандидатських і докторських дисертацій, в освітній вишівський стандарт за фахом «Культурологія» було введено навчальний предмет «Культура повсякденності» – все це свідчить про ґрунтовну інституціалізацію теми та проблематики повсякденності в сфері гуманітарного знання.

Предмет курсу – сукупність постійно повторюваних упродовж життя кількох поколінь культурних явищ та процесів, об’єднаних поняттям культури повсякденності, що становлять певну традицію мислення та поведінки людських спільнот, колективів, мас.

Основними характеристиками повсякденності є: буденність, рутинність, традиційність, звичайність, прагматичність, універсальність, незмінність, повторюваність, зрозумілість.

Незважаючи на консервативність та незмінність, культура повсякденності має свою історію, оскільки ментальні структури, хоча й дуже повільно, але історично змінюються від однієї культурної епохи до іншої. Будучи тісно пов’язаною з природними та кліматичними умовами, етнічною та національною своєрідністю певного народу, побутом, що історично склався, обрядовістю, трудовою діяльністю, дозвіллям, культура повсякденності має відбиток регіональної, епохальної та етнокультурної своєрідності.

Виникає слушне питання: що ж таке повсякденність?

Повсякденність як феномен життєвого світу досліджується у роботах багатьох зарубіжних учених (Е. Гуссерль, П. Бергер, Т. Лукман, А. Шюц, Б.Вальденфельс, М.Хайдеггер, Н.Еліас та ін.), а також російських та українських (Г.Волков, В. Луков, Л.Іонін, І.Кон, Б. Марков, Н. Козлова,  А. Худенко, М. Галушко, І. Карівець, І. Бутенко, І. Добронравова та ін.). Проте до цього часу не вироблено єдиного термінологічного визначення цього поняття, не розроблено цілісної методології аналізу, не визначеного повного й вичерпного переліку елементів, які входять до структури повсякденного буття й мислення.

Так, Т. Скопінцева визначає повсякденність як найближчий до людини план життя, пов'язаний з її відчуттями життя, відчуттям реальності буття. У повсякденності кожен найбільш повно витрачає свою природність, в якій він (як природна і одночасно культурна істота) відчуває себе людиною.

 П. Бергер і Т. Лукман зазначають, що повсякденне життя являє собою реальність, яка інтерпретується людьми і має для них суб’єктивну значимість як цілісний світ.

Б. Вальденфельс повсякденне визначає як звичне, упорядковане, близьке, невиразне, дилетантське, імпровізоване, оказіональне.

Б. Марков розуміє повсякденність як стандартизований і нормований зріз емпіричного життя. Це звички, стереотипи, правила, мислення й переживання людей, їх поведінка, діяльність, що регулюється  нормами та соціальними інститутами. Крім того, це  зрозуміла сама по собі реальність, фактичність; світ буденного життя, де люди народжуються й помирають, радіють і страждають.

Подібне тлумачення подає О. Ахієзер, який визначає повсякденність як людське життя, що розглядається з погляду тих функцій і цінностей, які щільно заповнюють життя особистості, враховуючи працю, побут, відпочинок, пересування  та ін.  Повсякденність завжди відновлюється як потужний пласт взаємовідносин, цінностей, як постійна система людських турбот .