Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет

імені Лесі Українки

історичний факультет

                          Індивідуальне навчально-дослідне завдання

на тему

" Колодяжненський  літературно-меморіальний музей Лесі Українки "

                                                                                                 Підготувала

                                                                                                студентка  16 Д групи

              Селедець Оксана

                                                                                                Науковий керівник

                                                                                                Петрович Валентина

                                                                                              Василівна

Луцьк 2010

                            План

Вступ

1.Передумови  заснування музею Лесі Українки в Колодяжному

2.Створення музею

3.Експозиція музею

   а) рожева кімната

   б) блакитна кімната

   в)"сірий" будиночок

4.Вірші Лесі Українки у експозиції музею

Висновок

Вступ

Колодяжне - чарівний куточок Волині, заквітчаний красою довколишньої природи, освітлений чистотою джерел, був справжньою криницею творчих і життєвих сил славетної Лесі Українки. З Колодяжним пов'язано цілих 15  років її недовгого, але яскравого життя, де Леся Українка жила і плідно працювала з деякими перервами від 1882 до 1907 року. Тут вона написала близько 80 літературних творів, займалася перекладами, записала 156 народних пісень, багато повір'їв та казок. Неповторність чарівної Волині, її легенди, звичаї Леся Українка увічнила в своєму безсмертному творі - драмі-фієрії "Лісова пісня". Леся Українка вважала Колодяжне своїм єдиним домом, тому тут а ні де інде і створено музей  - садибу імені Лесі Українки.

"Найрідніший край" – так Леся Українка називала Волинь. Тут провела вона частину свого дитинства, юність, а згодом не раз відвідувала волинську оселю. Саме тут, захоплена і зачарована природою краю, народом, його фольклором і міфологією, черпала поетеса творчу наснагу, шукала образи і героїв для своїх творів.

  У травні 1882 року сім’я Косачів перебралася з Луцька в село Колодяжне і замешкала у будинку, який у будинку звався великим. Тут народилися молодші - Оксана, Микола, Ізидора. Діти підростали, тому в 1890 році на садибі побудували Лесин "білий" будиночок,а в 1896 році розпочали спорудження "сірого" будинку (в родині його називали "батьківським").

    Косачі дуже любили Колодяжне і не раз у листах висловлювали свої почуття: "Колодяжне, це власне, вдома , а решта , то це все так собі – між іншим."

   З Колодяжного Леся Українка давала братові Михайлові настанови щодо створення бібліотечки кращих творів світової літератури українською мовою, до якої увійшли понад сімдесят імен письменників. Відповідно до порад і за джерелами, присланими Михайлом Драгомановим , 1890 року Леся склала курс "Стародавня історія східних народів". І перша збірка її поезій готувалася до друку тут, у Колодяжному. У лютому 1907 року Леся востаннє побувала в селі.

   Мешканці села опікувалися садибою Косачів, і у травні 1941 року виконавчий комітет обласної ради ухвалив створити у Колодяжному музей. Але перешкодила війна , під час Якої частину подвір'я  було знищено. Вже у 1941 році в одній кімнаті відремонтованого Лесиного будинку розташовувався музей на громадських засадах, а у другій сільська бібліотека.  У травні у 1963 році в "сірому" будинку відкрито літературну експозицію, а Лесин будиночок став меморіальним.

   У 1980 році у новозбудованому приміщенні літературного музею розгорнуто експозицію , яка висвітлювала життєвий і творчий шлях Лесі Українки, а "сірий" будинок доповнив меморіальну частину музею-садиби. У 1991 році експозицію оновлено і сьогодні вона складається з таких розділів : "Волинськими стежками Лесі Українки", "Колодяжне - колиска Лесиного таланту","Крізь все життя – до Лісової пісні", "Історія музею. Трагедія родини Косачів".

   В експозиції представлено меморіальні речі Лесі Українки та її родини, прижиттєві видання творів поетеси та її матері – Олени Пчілки, фотографії, речі побуту та етнографії Волині, відтворені фрагменти робочого кабінету і сільської хати.

   Рожева кімната була не лише спальнею, а й робочим кабінетом Лесі Українки. "Почуваю себе "як не може бути" (себто як слід) в своїй новій, маленькій рожевій хатинці з білими меандрами", бо "... тут окрім писання, і живе діло, і милі для мене люди, тут не почуваю себе зайвою на світі", - пише поетеса в листах до Михайла Драгоманова та Миколи Павлика.
У робочому кабінеті перед вікнами стоїть робочий стіл, на якому копії її рукописів, письмове приладдя, настільна лампа, вазочка для квітів, дві поштові листівки, секретки, чашечка. Біля столу крісло, обтягнуте червоним оксамитом. Праворуч – етажерка, на її поличках твори Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Віктора Гюго, Вільяма Шекспіра, Віктора Короленка, примірники журналів "Киевская старина" та "Літературно – науковий вісник",  праці з історії, філософії. Книги свідчать про широкі уподобання й зацікавлення Лесі Українки.

На верхній полиці етажерки в рамочках фото сестер Лесі – Ольги та Оксани, скляна вазочка з ломикаменем. Над етажеркою, в рамі чорного кольору -                        фото дядька Лесі Михайла Драгоманова. Ліворуч від дверей – ліжко з червоного дерева, застелене білим покривалом, на ліжку гаптований рушник. У кутку туалетний столик з великим овальним дзеркалом. На столику в шкатулці – намисто, запонки, стрічка, -меморіальні речі Косачівської родини.

  У Лесиній кімнаті була досить велика рослина "лимон" - що виріс із кісточки, що хтось з дітей посадив. Лимонне деревце прикрашає і нині Лесину рожеву кімнату.

   Блакитна кімната – вітальна з чотирма вікнами, більша за розмірами від рожевої. Ліворуч – коминок, біля якого Леся писала, відпочивала. Велику частину кімнати займає рояль, бо Леся страшенно любила музику, була до неї дуже здатна, здатна навіть до композиторства, бо часто грала свої власні, дуже хороші імпровізації – композиції.В кутку великий годинник. Він показує годину смерті поетеси. Середину кімнати займає овальний стіл з червоного дерева, накритий гаптованою лляною скатертиною. На столі твори
Генріха Гейне, гасова лампа. Біля стіни невеликий м’який диван з високою спинкою, оббитий зеленим оксамитом. На ньому дві подушки. На стінах краєвиди міст Італії, Єгипту, де бувала письменниця.

   1896 року розпочато спорудження "сірого" будинку, вікна і віконниці якого пофарбували в сірий колір, від чого і пішла його назва. Будинок має три кімнати, кухню, дві веранди. Велика простора кімната – вітальна Косачів. Побудована за проектом Олени Пчілки, зі сценою на невеликому підвищенні, де відбувалися домашні вистави. Середину вітальні займають великий стіл під білою вишитою полотняною скатертиною і стільці. У вечірні години кімнату освітлювали підвісна лампа, свічник зі свічкою.
Праворуч від сцени – буфет, у якому посуд (тарілки, чашки, вазочки) із села Запруддя (тепер Камінь - Каширського району) з маєтку тітки Лесі Олени Косач. На маленькому столику, накритому родинною серветкою, - шкатулка Лесі Українки з гудзиками, голками, гачком для в’язання. У простінку між вікнами – етажерка. На полицях книги, сімейний альбом, статуетки. На стіні портрет Тараса Григоровича Шевченка. В кутку праворуч – великий годинник.
    У робочому кабінеті Петра Косача стоїть старовинний секретер з письмовим приладдям, підставкою для олівців, тут же – окуляри, кишеньковий годинник, підсвічник. Неподалік етажерка з книгами ХІХ ст., які гіпотетично могли бути в домашній бібліотеці Косачів; книшкова шафа з енциклопедичними словниками Брокгауза і Єфрона; на стіні в рамочці фото Олени Пчілки.

    Третя кімната служила родині Косачів за спальну. В простінку столик, на якому журнал "Літературно – науковий вісник" з творами Лесі Українки, стрічки, збережені родиною Ізидори Косач. На ліжку полтавська плахта, сорочка, яку Ольга Косач – Кривинюк вишила власноручно. Зі спальні двері виходять на простору веранду. Тут розміщені дорожня скриня, корзини для збирання фруктів, овальний стіл, плетене розкладне крісло.
В різний час в Колодяжному працювали, гостювали, відпочивали відомі діячі української культури: І. Франко, Ф. Красицький, сім’ї М. Лисенка та М. Старицького. Дім Косачів був своєрідним волинським університетом. Тут збирався цвіт української інтелігенції. Велися літературні розмови, співались українські пісні, лунала музика.В 1980 році у новозбудованому приміщенні літературного музею розгорнуто експозицію, яка висвітлювала життєвий і творчий шлях Лесі Українки. В 1991році до 120 річниці від дня народження Лесі Українки було відкрито нову експозицію літературного музею. Над її художнім вирішенням працювали львівські художники; головний художник-архітектор Роман Батіг. "На жаль, дуже сіра будівля - цей музей зовні. Але які талановиті люди творили його зсередини, з самої душі свого розуміння, своєї пам'яті про Лесю Українку! Спасибі їм", - написала в книзі відгуків Ліна Костенко 7 вересня 1991 року.

   В експозиції представлені меморіальні речі Лесі Українки і родини Косачів, прижиттєві видання творів письменниці та Олени Пчілки.
Виставка в музеї розділена на чотири експозиційні зали – "Волинськими стежками Лесі Українки", "Колодяжне – колиска Лесиного таланту", "Крізь все життя – до "Лісової пісні", "Історія садиби Косачів". "Трагедія родини". При вході в музей, вздовж дороги, шумлять кронами старезні каштани, посаджені Михайлом Косачем. За металевою брамою широка алея веде в глибину саду, де відвідувачів зустрічає бронзове погруддя Лесі Українки на гранітному постаменті (скульптор В. Сколоздра, 1958 рік).

За пам’ятником, обіруч нього, меморіальна частина музею – садиби – два невеликих будинки, що потопають в зелені.

    В експозиції першої зали – фото Лесі 1878 – 1879 років, фото Олени Антонівни та Олександри Антонівни, план вулиці і план будинку, в якому в 1890 – 1891 рр. жила сім’я Косачів, виконані Ольгою Косач – Кривинюк, вид Луцького замку; копія вірша “Надія”. Окрасою є вишита хрестиком й мережана сорочка, яку Леся подарувала сільській подрузі Варварі. Вона дуже любила носити вишивану сорочку і вінок, про що свідчать фотокартки. Тут же фото колодяженців, які знали поетесу, знімок "старого дому" Косачів, поштові листівки з видами міста Ковеля.В експозиції музею – видання перекладів Олени Пчілки, "Українські узори" (1912 рік) з написом "Лілі од мами", примірники журналу "Молода Україна", єдиного на той час українського дитячого журналу, види Одеси початку ХХ століття, копія автографа поезії Лесі Українки "Подорож до моря". У вірші поетеса не лише намалювала прекрасні волинські та подільські пейзажі, а й прощалася з улюбленим краєм:

Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний листочок ...
 

   Ще 1885 року до Колодяжного з Києва привезли рояль. Леся грала на ньому, коли дозволяв стан здоров’я, разом із сестрою Ольгою розучувала композиції Миколи Лисенка з опери “Різдвяна ніч”. Серед експонатів: ноти творів улюблених композиторів Лесі Українки, копія автографа елегії “До мого фортеп’яно”, в якому Леся прощається з мрією стати музикантом:

Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розставатися надовго... Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідуватать думки веселі і сумні.

1893 р. у Львові вийшла перша збірка поезій Лесі Українки “На крилах пісень” (на титульній сторінці дата “1892”). Книга остаточно готувалася до друку в Колодяжному. Саме тут працювала поетеса над її композицією, саме тут на перше місце поставила мотив національної свідомості:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.

В експозиції – збірка поезій "На крилах пісень", твори, написані в Колодяжному: "Самсон", "Біда навчить", копії автографів віршів "Мій шлях", "Досвітні вогні", "В’язень", "Веснянка", журнал "Житє і слово", № 1, 1894 року, в якому надруковано фольклорні записи Лесі Українки "Купала на Волині".
Традиційно Купала – свято молодості й любові. В цей день парубки і дівчата знайомляться, закохуються, хлопці стрибають через багаття, дівчата прикрашають дерево стрічками і квітами, ворожать, пускають віночки на воду, співають пісні. Але Леся, описуючи дійство, знайшла в ньому ширший підтекст: на цьому святі молодь оспівує три символи людського життя: вогонь, дерево і воду, три складові, без яких людське життя взагалі не може існувати. В музеї вивішено гобелен "Ой на Івана, ой на Купала".
На збірнику "Народні мелодії". З голосу Лесі Українки записав і упорядив Климент Квітка, що в експозиції, автограф: "Вельми шановному професору І. Огієнкові від Квітки". Поряд – фото Климента Квітки, збірка "Дитячі ігри", пісні й казки з Ковельщини, Луччини та Звягельщини на Волині. Зібрала Лариса Косач. Голос записав К. Квітка (1903), бандура початку ХХ століття та інші матеріали, що розповідають про єдність геніальної поетеси з невмирущою народною піснею.Чільне місце в експозиції займає друге видання творів Лесі Українки "На крилах пісень" ( Київ 1904 рік), дуже скалічене цензурою, поштова листівка "Леся Українка" (початок ХХ століття), журнали "Дзвін", "Киевская старина", "Нова рада", в яких надруковано її поезії. Поетеса багато уваги приділяла перекладам. Вона переклала 65 віршів з "Книги пісень" Генріха Гейне, поему "Атта Троль", "Ткачі" Г. Гауптмана тощо. Разом з Максимом Славинським 1892 р. видала переклади Генріха Гейне окремою збіркою (експонується). 1903 р. виходить "Атта Троль. Раткліф: Балади" в перекладі Лесі Українки і Максима Славинського. З Віктора Гюго вона зробила переспіви "Сіроми", "Лагідні поети, співайте!", перекладала з польської, російської, італійської, англійської, старогрецької та давньоїєгипетської.В експозиції – фото М. П. Драгоманова, родини, будинку, в якому жила Леся в Софії; копії автографів віршів: "І все – таки до тебе думка лине", "До товаришів", фото Лесі Українки з сестрою Аріадною Драгомановою. В простінку між вікнами фрагмент робочого кабінету: крісло (з родинних меблів), на столі підсвічник, ваза, привезена Лесею з Італії. Особливу цінність має рамочка, розшита бісером, яку власноручно зробила Олена Пчілка і вправила в неї фото Лесі, дві рамочки з родинними фотокартками і картина А. Г. Лазарчука "Краєвид поля". На столі копія автографа вірша :