Цілую хліб гарячий на столі, що пахне сонцем, щедрістю і полем

ВП НУБіП УКРАЇНИ  «БОБРОВИЦЬКИЙ КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ 

ТА МЕНЕДЖМЕНТУ ІМ. О. МАЙНОВОЇ »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цілую хліб гарячий на столі, що пахне  сонцем, щедрістю і полем

 

(СЦЕНАРІЙ  ВИХОВНОЇ ГОДИНИ)

 

 

 

 

 

 

ПІДГОТУВАЛА КУРАТОР ГРУПИ  М-31 Кучерявенко О.П.

 

 

 

 

 

 

 

2012

 

ТЕМА: «Цілую хліб гарячий на столі, що пахне сонцем, щедрістю і полем»

 

Мета: Познайомити з історією вирощування хліба, з народними традиціями, пов'язаними   з   хлібом.    Виховувати   шанобливе ставлення до хліба,  повагу до праці хлібороба.

План заходу

1. Хліб – символ святості, радості, щастя, здоров’я та багатства.
2. Історія походження хліба.
3. Жнива.
4. Традиції та секрети випікання хліба.

 

Ведучий: Красиве поле, де зеленіють жита і пшениці, терпким запахом парує земля. Прекрасне воно, коли золотом виграє, хвилюється в сонячний серпневий день. Неперевершено досконалий важкий колос, що в народі називають його не інакше, як золотий. Чудове й зерно, яке ввібрало в себе життєдайні сили землі. і, нарешті, як вінець хліборобської праці - хліб.

 

 Ведуча: На думку вчених, вперше людина почала збирати й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам'яному віці люди їли сирі, зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями і змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші.

Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом зерна почали обжарювати, а потім з'явився перший прісний хліб - коржі з густої зернової каші - тіста. Ці перші ячмінні коржі й знаменували собою початок епохи хлібопечення.

 

Студент:

Мій пращур брів із пралісу  густого,

Як звір, голодний, бо не вполював,

Остання сила гаснула  у нього,

І, падаючи між високих  трав,

Хапавсь у порятунку  за стеблину,

Здавалось, на самісінькім  краю,

І ненароком у руці живинку 

Відчув, затис, як знахідку свою...

Тоді, можливо, і з'явилось  жито,

Коли мій пращур залишивсь  живим,

Коли на сито пальців - перше сито –

Зерно просіяв і наситивсь  ним...

 

 Ведучий: Печений хліб був і в давні часи основним продуктом харчування українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби сучасних українців - орії - винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи відводилося хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося із поняттям «жити», «життя». А ось поняття «хліб» з'явилося пізніше й означало спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби.

 

Студентка:     

Яйце розіб'є, білком помаже,

На дерев'яну лопату - та в піч.

І тріскотітиме іскрами  сажа –

Мініатюрна зоряна ніч.

На хмелі замішаний, видме груди,

Зарум'янілий, круглий  на вид.

Скоринка засмалена  жаром буде,

 Аж розіграється  апетит.

В підсохлому тісті кленова лопата

Вийме з черені, де пікся в теплі, -

І зачарується білена хата

З сонця пахучого на столі

(Іван Драч)

 

 Ведучий: Великою шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський рік був тісно й ґрунтовно пов'язаний з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як відомо, проводять восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили реманент, кінську зброю.

 

 Ведуча: Селяни з нетерпінням чекали тої благодатної днини, коли вперше виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву, «щоб робота спорилася і нива щедро засівалася». Перед тим як вирушити в поле, господар скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було бур'янів у хлібі». Перед початком роботи розстеляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче наш». Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим духам і сонцю, розламував окраєць паски і розкидав крихти по полю. Посередині лану закопував великодню крашанку, а на межі — громичну свічку. Скропивши ниву свяченою водою, молився й благословляв її:

• Уроди, Боже, з сівка  три мішка: мірочку попові, коробочку  дякові, а ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна  врожаєм звеселяє!

 

 Ведучий: Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування.

 

 Ведуча: Жнива для селянина - це все: достаток у господі, затишок у родині, щаслива пісня і веселе свято. Увесь рік ждав він на те велике свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітку. Адже одна нещаслива година - і може пропасти вся річна праця.

 

Ведучий: На літо припадає найменше свят. І це цілком природно, адже настає найвідповідальніша пора у хліборобів — жнива. Починалися жнива зажинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки, якими в'язали снопи, крутили перевесла. Зажинок починали вдосвіта і обов'язково на легкий, тобто жіночий день. Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив'яний почин — обрядовий сніп. У цей день годилося бути чемними: не сваритись, ввічливо звертатись одне до одного, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивам не наврочити».

 

Ведуча: Перед початком роботи розстеляли на узбіччі білу скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодню цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу сонця, а господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки... Докотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодолі. Хмари дощові, бур'яни, громові-блискавиці, і ти, граде б'ючий, — обходьте ниву нашою стороною й до нас не наближайтесь...».

 

Ведучий: Після кількох хвилин зосередженої мовчанки господар статечно кланявся і промовляв:

— Боже, благослови!

Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори. Після цього готували непарну кількість (3,5 чи 7) снопів, ставили їх у коло колоссям догори та клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти.

 

Ведуча: Після їжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час жнив спина не боліла. Повертались додому без серпів та цурок, їх першого дня залишали під снопами на цілу ніч «на добрий починок». Брали з собою кілька колосочків. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти коровай. У цей день ніякої іншої роботи не починали.

 

Студент:      

В поле вийшов корсар на світанні;

Ждуть його обважнілі  жита,

Дзвонять радістю далі туманні,

Мов перейдені весни  й літа.

Приступає косар до роботи,

Скісся блискає і співа.

Чисті краплі солоного поту –

Ваговиті, мов чесні  слова.

Встало сонце і впало  в очі,

Хмари втому зняли  з плечей –

Служать людям ці руки робочі,

Сонце людям гріє з  очей.

Стали копи рядами на чати,

Залицяється колос до губ –

Так свій полудень зустрічати

Вміє щирий косар-працелюб

Хай тим стане оце  за диво,

Хто під регіт і  плач жоржин

Йде косить поетичну ниву,

Позичаючи мозку в  машин.

Буде, мабуть, повік "кустарно"

Оброблятися нива оця –

Там пускати машину марно,

Де працюють людські серця!

Устає косар до роботи,

Скісся блискає і співа.

Ніби краплі солоного поту,

Світять чесні його слова.

(Іван Драч)

 

Ведучий: Є у нашого народу ще один прекрасний звичай, пов'язаний із жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв'язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялося долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим'ятим з кількох колосочків зерном клаптик землі, приказуючи:

- Сійся-родися, жито-пшениця,  всяка пашниця, краща, ніж торік!

 

 Ведуча: Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті - місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали з-поміж себе найкращу дівчину — «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову. Найповажніший жнець обв'язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.

 

Ведучий: Стою біля пшеничного лану. Ще вчора тут ходила д вітром золота хвиля колосистої пшениці. Звалили у покіс останні загінки. Вдарив дощ. Але минула година - друга, і скошена маса під жарким сонцем швидко підсохла. Вздовж валків ідуть збиральні агрегати.

   Гудуть мотори. Пливуть степові кораблі. Як і на початку жнив, хлопці не женуться за гектарами, головне – намолот.

Дивлюсь на кожного і думаю: ось вони і є справжні творці врожаю. Завдяки їх справді самовідданій, героїчній праці вирощено і врятовано урожай. Залишились позаду великі тривоги. А як же вони цього року нас мучили. З осені клали ми зерно в суху землю. Зима була сувора, безсніжна. І весна не з добром прийшла - рання, вітряна. І літо теж - сухе. Якщо у нас зараз усе в нормі, то треба прямо сказати, що виручили досвід хліборобський, агротехніка,— все те, що ми називаємо високою культурою землеробства.

 

Студент:

 Яке це славне слово — хлібороб,—

 Що жартома ще звуть і гречкосієм!

До слів найкращих  я вписав його б,

До тих, які  ми серцем розумієм!

Який це труд, який солоний піт,

Яка жага і  втома життєдайна!

Ну, безперечно, знає цілий світ

Про роль почесну  трактора й комбайна...

Спасибі їм: помічники  живі

Вони у  чеснім хліборобськім щасті...

Та треба  працювать і голові,

Докласти  треба руки мозолясті,

Щоб красувався вбогий переліг 

Нечувано  багатим урожаєм,

Щоб гречка розливалася, як сніг,

Пшениця слалась  маревом безкраїм,

Щоб кукурудза  в строгому ладу

Підпорювала все нові простори,

Щоб жайворонки пісню молоду

Підносили над  колосисте море,

Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі 

У кожній хаті, домі та колибі...

Уклін земний працівникам землі!

Вам, сіячі, плугатарі,— спасибі!

(Максим  Рильський)

 

Студент:

Горджуся  родом хліборобів,

Майстрами хліба  і землі.  

Шаную скромний їх доробок,

Діла великі і малі.

 Ось дар  священний їх — хлібина

Лежить у мене на столі,

Неначе пісня  голубина,

Неначе сонце  на крилі.

Хто спік її, коли? Не знаю,

Чийого серця  там тепло.

Але я завше  в ній пізнаю

Життя людського  джерело.

У ній краса  земна і сила,

Пошана, щастя  і любов.

Недаром нива колосилась,

Вбирала в себе цвіт дібров,

Дівочий сміх, цілунок перший

І радість  тиху матерів,

Щоб хліб у  пісню перевершить 

Під сяйвом ранньої  зорі.

( Іван Турчак)

 

  Ведуча: Паляниця...Хліб...Здавалося б, що ж тут такого - звичайний тобі продукт харчування. Але скільки для кожного з нас; постає за цим звичайним словом! Неосяжне пшеничне поле, на якому мов пливе комбайн..., золотаве зерно, що переливається в натруджених долонях хлібороба..., духмяна паляниця на вишиваному рушнику, якою зустрічають гостей. "Хліб-сіль вам, Добрі люди", - так говорили здавна  на Україні. Ось і виходить, що хліб - це щось значно більше, вагоміше і дорожче, "він є основою основ.»

Студентка:

 На столі на білій скатертині

 Сяє, наче  сонце, паляниця

 З печі  вийнята. А господині 

 Радісно, бо сповнена світлиця

 Пахощами хлібними. Й здалося:

 Гімн землі й труду співа колосся

 На безмежних нивах Батьківщини,

 Де з облич котились, як перлини,

 Краплі поту...

Студент:

 Стомлено злипались

В трактористів очі від безсоння,

Мозолі тверділи на долонях,

Та механізатори старались -

В полі від  світання

Першими ідуть  вони в змаганні.

Студентка:

Їх святу пахучу паляницю

Тричі цілувала молодиця.

Хлібороб в пошані в нас, привіті-

 

Разом:

Хліб дорожчий над  усе на світі!

( Ольга Добахова)

Ведучий: Україна славиться на весь світ своїми диво-короваями. Кожне село, кожний хутір має свої традиції та секрети випікання хліба.

У наших предків хліб завжди символізував добробут, гостинність  господарів, сприяв продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба не викидали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід було підняти, очистити, поцілувати і з'їсти, а при зберіганні хліб має лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, — перевернутий хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи у магічну силу хліба, його прикріплювали до хомута або клали між дерев'яними держаками - це було запорукою доброго врожаю.

Студент:

Нема такого хліба на землі,

Як той, що моя мати випікала

На листі горіховому в печі,

Глибокій, мов тунель коло Яремча.

Як небо зорями, той мамин хліб

Обсипаний був зернятками тмину,