Запобіжні заходи у кримінальному процесі

Питання про звернення застави  у прибуток держави вирішується  судом у судовому засіданні Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави у прибуток держави.

Питання про повернення застави  заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Запобіжний захід у вигляді  застави під час попереднього слідства обирає слідчий, виносячи про  це постанову. Санкція прокурора  або згода суду при цьому не потрібні. Однак запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка утримується під вартою, до направлення справи до суду може бути обраний лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду – судом.

Заставодавець може відмовитися від зобов’язань, які він узяв на себе до виникнення підстав для звернення застави у прибуток держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в орган розслідування або в суд для заміни йому цього запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік У виключних випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, і на строк не більше одного року.

До осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ст. 56, 56-1, 57-60, 62, 63, 69, 69-1, 71, 78-80, ч. 3 ст 81, ч. 3 і 4 ст. 82, ч. 3 ст. 83,ч. 3 ст.84,ч. 2 ст. 86,ст. 86-1,93,ч.3 і 4 ст. 117, ч. 2ст 118,ч. З і 4 ст. 141,ч. 3 ст. 142, ч. 2 і 3ст. 168, ч. 2ст. 169, ч. 2 ст. 170, ст. 190-1. 217-2, ч. З ст. 217-3, ч 2 ст. 229-1, ч 2 і З ст. 229-2, ст. 229-4, ч. 2 ст. 229-5, п. “в” ст. 234, п. “б” і “г” ст. 241, ст. 242, п. “в” ст. 245, ст. 257, 260, 261 Кримінального кодексу України, взяття під варту може бути застосовано за мотивами самої лише небезпечності злочину.

Місцем попереднього ув’язнення, тобто місцем для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчий ізолятор. В окремих випадках ці особи можуть утримуватися в тюрмі або в  місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше трьох діб. Якщо доставка ув’язнених до слідчого ізолятора  в цей строк неможлива з  причини віддаленості або відсутності  належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обране щодо осіб, які вчинили  злочин під час відбування покарання  в місцях позбавлення волі, вони можуть утримуватися у штрафному  ізоляторі виправно-трудової колони або в дисциплінарному ізоляторі  виховно-трудової колонії.

Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. У відповідності  з ч. 1 ст. 155 КПК України він  застосовується, як правило, лише у  справах про злочини, за вчинення яких кримінальний закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік. Взяття під варту обирається звичайно тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримінального процесу. При цьому повинні враховуватися обставини, вказані в ст. 150 КПК України (вік, стан здоров’я, сімейний стан, особистість обвинуваченого, тяжкість вчиненого злочину).

Під винятковими випадками, про  які говориться в ч. 1 ст. 155 КПК  України, тобто випадками, коли арешт  застосовується у справах про  злочини, за які передбачено покарання  у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року, слід розуміти відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого. систематичні пияцтво та дебош у сім’ї, порушення запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання.

Фактичною підставою взяття під  варту є наявність системи  неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінальне  караного діяння (злочину, за який законом  передбачено покарання у вигляді  позбавлення волі).

Згідно із ст. 14 КПК України, яка  відтворює конституційний принцип  недоторканності особистості, арешт  допускається тільки на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Тому орган дізнання та слідчий, обираючи як запобіжний захід взяття під варту, зобов'язані отримати санкцію прокурора, від якого і залежить остаточне  вирішення питання про обрання  цього запобіжного заходу.

Відносно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено  особливий порядок їх арешту (депутати, судді, адвокати).

Так, наприклад, судді та народні  депутати не можугь бути заарештовані без дозволу Верховної Ради, кандидати в народні депугати - без дозволу відповідної виборчої комісії, адвокати - без санкції прокурора області. Обрання запобіжного заходу “взяття під варту” включає в себе:

- прийняття рішення про обрання  запобіжного заходу та його  оформлення;

- доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;

- вжиття необхідних додаткових  заходів, які випливають із  суті обраного запобіжного заходу.

Про обрання запобіжного заходу органи розслідування та прокурор виносить мотивовану постанову, а суд-ухвалу.

Якщо суд приймає рішення  про обрання запобіжного заходу під час проголошення вироку, то воно викладається в резолютивній частині  вироку. Взяття під варту застосовується тільки з санкції прокурора або за рішенням суду.

В постанові (ухвалі), крім даних, передбачених ст. 130 КПК України, вказуються: прізвище, ім’я, по батькові, рік та місце народження обвинуваченого, його місце проживання, дані про колишню судимість, сутність обвинувачення з посиланням на статтю кримінального закону, за якою кваліфіковано  його дії, та підстави застосування запобіжного  заходу. Необхідно викласти всі обставини, які обумовили застосування даного запобіжного заходу.

Постанова про взяття під варту  складається в чотирьох примірниках: перший приєднується до справи, другий до наглядового провадження, третій направляється адміністрації місця  попереднього ув’язнення, четвертий - прокурору.

Прокурор дає санкцію на арешт  підозрюваного або обвинуваченого за наявності підстав, передбачених законом. При вирішенні питання  про санкцію на арешт прокурор зобов’язаний ретельно ознайомитися з усіма матеріалами, що містять  підстави для взяття під варту, і  в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого - в усіх випадках.

Право давання санкції на арешт  особи належить Генеральному прокурору  України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст. районів. Таке право  надається також заступникам  прокурорів міст і районів з чисельністю  населення понад 150 тисяч чоловік, якщо це обумовлено спеціальним наказом  Генерального прокурора України.

Здійснюючи нагляд за розслідуванням справи, прокурор може сам прийти до висновку про необхідність взяття обвинуваченого під варту. В такому разі він виносить постанову про обрання запобіжного  заходу у вигляді взятгя під варту або у відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 227 КПК України дає про це вказівку органу дізнання або слідчому.

Постанова про застосування як запобіжного  заходу взяття під варту виконується  органом, який обрав запобіжний захід. У необхідних випадках він має  право доручити виконання постанови  органам внутрішніх справ.

Один примірник постанови з  санкцією прокурора направляється  разом з арештованим у відповідне місце попереднього ув’язнення для  виконання.

Доручення особи, яка провадить  дізнання, слідчого, прокурора та суду виконати рішення про тримання під  вартою як запобіжний захід є обов’язковим для органів внутрішніх справ.

Виконання постанови (ухвали, вироку) про застосування арешту полягає  в доставці особи під вартою в  місце попереднього ув’язнення.

Постанова (ухвала) перед виконанням об’являється обвинуваченому, що засвідчується  його підписом на цьому документі.

Постанова слідчого, особи, яка провадить  дізнання, прокурора, вирок або ухвала суду про обрання як запобіжного  заходу взяття під варту е підставою  для попереднього ув’язнення під  варту.

Виконання постанови про взяття під варту обвинуваченого, який перебуває  на території іншої держави, здійснюється через Прокуратуру України.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо особи, у якої є  неповнолітні діти, що залишаються  без нагляду, слідчий зобов’язаний негайно внести з цього приводу  подання до комісії у справах  неповнолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі цих дітей  на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи.

Про вжиті заходи слідчий повинен  письмово повідомити прокурора, а також  заарештовану особу, а копію листа  прилучити до справи.

Обираючи запобіжний захід у  вигляді взяття під варту, особа, яка провадить дізнання, і слідчий  зобов’язані з’ясувати. чи є у  обвинуваченого (підозрюваного) діти до 18 років, які не можуть залишатися без  нагляду. До справи доцільно приєднати  довідку про склад сім’ї обвинуваченого (підозрюваного).

Якщо буде встановлено, що в сім’ї  не залишається осіб, які можуть здійснювати нагляд за дітьми, особа, яка провадить дізнання, і слідчий  зобов’язані негайно повідомити про це комісії у справах неповнолітніх  за місцем проживання дітей.

При взятті підозрюваного чи обвинуваченого під варту слідчий зобов’язаний вжити заходів до охорони майна  і житла ув’язненого, якщо вони залишаються  без нагляду.

Вжиття заходів до охорони майна  і житла ув’язненого, які залишилися без нагляду, доцільно оформлювати  постановою.

Про заходи, вжиті до охорони майна  і житла ув’язненого, слідчий  чи особа, яка провадить дізнання, повинні повідомити його письмово під  росписку на постанові.

Про арешт підозрюваного чи обвинуваченого та його місце перебування слідчий  зобов’язаний сповістити членів його сім'ї (чоловіка або дружину чи іншого родича), а також повідомити за місцем його роботи.

Якщо обвинувачений є громадянином іншої країни, то копія постанови  про арешт направляється в  Міністерство іноземних справ України.

Процесуальним документом, який засвідчує  виконання слідчим (особою, яка провадить  дізнання) вказаних вимог, є приєднана  до справи копія письмового повідомлення.

Строки тримання під вартою визначаються ст. 156 КПК України. Тримання під вартою під час розслідування справи не може тривати більше двох місяців. Цей термін може бути продовжений  районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з’єднання, гарнізону та прирівняним до нього  прокурором у разі неможливості закінчити  розслідування і за відсутності  підстав для зміни запобіжного  заходу — до трьох місяців. Подальше продовження терміну може бути здійснено  лише з причини особливої складності справи прокурором Автономної Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округа, флоту  та прирівняним до них прокурором - до шести місяців з дня взяття під варту.

Строк тримання під вартою понад  шість місяців може бути продовжений  заступником Генерального прокурора  України - до одного року та Генеральним  прокурором України - до півтора року.

Подальше продовження строку не допускається, і утримуваний під  вартою обвинувачений підлягає негайному  звільненню. У разі неможливості закінчити  розслідування у повному обсязі в наданий законом строк тримання під вартою і за відсутності підстав  для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або  його заступник дають згоду про  направлення справи до суду в частині  доказаного обвинувачення. Щодо не розслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком.

Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи мають бути пред’явлені  для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніше ніж  за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами  кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного  заходу не враховується.

У разі повернення судом на нове розслідування  справи, за якою термін тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами  справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінений бути не може, продовження строку тримання під вартою провадить прокурор, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Подальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених ч. 1, 2 та 6 ст. 156 КК України.