Структура та завдання виконавчої служби.Порядок проведення виконавчих дій

ДЕРЖАВНА  ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНІЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ (ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА)

з курсу: «Судова та правоохоронна діяльність»

на тему: Структура та завдання виконавчої служби.Порядок проведення виконавчих дій.

 

 

 

 

                                                                                                     

                                                                                                      Виконав:

                                                                                                      Студент  групи ПБ 12-8

                                                                               Давиденко Владислав

 

 

 

 

 

Вступ. 1. Мета та завдання  державної виконавчої служби. 2.Статус державних виконавців  та Державної виконавчої служби  України. 3. Реформування органів  державної виконавчої служби. 4. Оскарження дій посадових  осіб державної виконавчої служби. 5. Шляхи удосконалення  діяльності державної виконавчої  служби. Висновки. Список використаних джерел.

 

 Вступ

Результатом проведення реформи  органів юстиції в Україні  став фактичний початок роботи з  лютого 1999 р. районних, міських (міст обласного  значення), районних у містах управлінь  юстиції та відповідних відділів державної виконавчої служби.

Державна виконавча служба — це орган, який створено відповідно до Закону України «Про державну виконавчу  службу» від 24 березня 1998 р., основною метою якого є примусове виконання  рішень судів та інших органів (посадових  осіб). До набрання чинності зазначеним Законом ця робота була покладена на судових виконавців загальних судів України. Згідно з ст. 373 Цивільного процесуального кодексу України контроль за правильним і своєчасним виконанням судових рішень було покладено на суддю того ж суду, при якому знаходився судовий виконавець.

Але життя не стоїть на місці. Побудова правової держави потребує вдосконалення правових відносин, зокрема, відносин, пов'язаних з виконанням рішень. За роки існування незалежної Української  держави зміцніло її законодавство, відбулися певні зміни у структурі  її органів влади та управління.

Сукупність таких чинників, як відсутність належної матеріальної бази (автомобілів, оргтехніки, канцелярських  приладів), недостатність юридичних  знань у судових виконавців, нестабільне  економічне становище в Україні, зростання звернень громадян до суду щодо захисту їх законних прав та свобод і, як наслідок, зростання чисельності  виконавчих документів, спрямованих  на виконання, призвели до утворення  Державної виконавчої служби. Безпосередніми працівниками цієї служби є державні виконавці, а саме: начальник відповідного відділу Державної виконавчої служби, старші державні виконавці та державні виконавці. Усі вони мають статус державних службовців.

 

 

1. Мета та завдання  державної виконавчої служби

Відповідно до ст. 1 Закону «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. виконавче провадження  — це сукупність дій органів і  посадови осіб, спрямованих на примусове  виконання рішень судів та інших  органів посадових осіб, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах  повноважень, визначених цим Законом, нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших  законів, а також рішеннями, що згідно з цим Законом підлягають примусовому  виконанню. Нагляд за законністю виконавчого  провадження здійснюють органи прокуратури.

Закон наділив державних  виконавців широким спектром прав, у тому числі і накладення стягнень у вигляді штрафу на громадян і  посадових осіб у випадках, передбачених законом, звернення з поданням до суду про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, наприклад, за ст. 114 КК «Ухилення від сплати аліментів на утримування дітей»; за ст. 1764КК «Невиконання судового рішення» за умисне невиконання посадовою  особою рішення, вироку, ухвали чи постанови  суду або перешкоджання їх виконанню; за ст. 182 КК «Утаювання майна, що підлягає конфіскації, або утаювання чи розтрата майна, на яке накладено арешт  або яке описано».

Згідно з ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» державний  виконавець також має право: входити  до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними; проводити  огляд зазначених приміщень і  сховищ, при необхідності примусово  відкривати їх в установленому порядку, опечатувати їх; одержувати необхідні  для проведення виконавчих дій пояснення, довідки; здійснювати перевірку  виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників  та інше.

Правова держава повинна  мати юридичні гарантії законності. Останні  зумовлені соціально-економічним  та державно-правовим розвитком суспільства, закріплені у чинному законодавстві. Але ж необхідною передумовою  та творчим починанням правового  становища суспільства є правова  культура особи, яка виражає ступінь  і характер правового розвитку самої  особи, знаходить вияв у рівні  її правомірної діяльності. Вона близько  примикає до таких понять, як освіченість  та правове виховання людини. Від  кожного із нас у тій чи іншій  мірі залежить, в якій державі будемо жити ми та наші діти.

Додержання законності та правопорядку, здійснення правомірної  поведінки, як найбільш доцільного її орієнтиру, що відповідає суспільним інтересам, дає нам в цілому шанс побудувати дійсно правову державу та забезпечити  ефективну діяльність усіх державних  та політичних інститутів в Україні.[1]

 
2.Статус державних  виконавців та Державної виконавчої  служби України

Відповідальність органів  та посадових осіб Державної виконавчої служби України.

У процесі розбудови України  як правової держави та впровадження правової реформи кількісно і  якісно зростають можливості судового захисту громадян України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права  і свободи людини та громадянина  захищаються судом. У цій же статті зазначено, що кожен має право  будь-якими, не забороненими законом  засобами, захищати свої права і  свободи від протиправних посягань.

Разом з тим практика свідчить, що сьогодні одним з найменш законодавчо  врегульованих та найменш ефективних етапів судового процесу залишається  виконання судових рішень.

Стадія судового виконання  є сукупністю норм цивільного процесуального права, які регулюють порядок  примусового виконання постанов суду та інших юрисдикційних органів. Цей порядок визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних  прав і обов'язків органу судового виконання та учасників виконавчого  провадження, а також здійснюваних його суб'єктами процесуальних дій[2].

За визначенням Н.А. Абрамова, виконавче провадження є завершальною стадією господарського процесу, в  якій реалізується постановлене рішення[3].

Оскарження дій чи бездіяльності  органів Державної виконавчої служби (далі — ДВС) передбачено, зокрема, ст. 1212 Господарського процесуального кодексу  України. Відповідно до цієї статті скарги на дії чи бездіяльність органів  ДВС щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником  чи прокурором протягом десяти днів з  дня вчинення оскаржуваної дії або, коли зазначеним особам стало про  неї відомо, або, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів  ДВС розглядаються господарським  судом, про час і місце розгляду яких ухвалою повідомляються стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання  судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу ДВС  у судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду останньої виноситься ухвала, яка  надсилається стягувачеві, боржникові та органу виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому  цим Кодексом порядку.

Зі змісту ст. 1212 ГПК України  випливає, що вона містить лише одне узагальнене поняття: «органи Державної  виконавчої служби». В ньому не йдеться  про державних виконавців відділів ДВС, на яких безпосередньо покладено  обов'язок здійснювати примусове  виконання рішень судів, не йде мова й про посадових осіб відділів ДВС — начальника її відділу та його заступника які, зокрема, відповідно до ст. 4 Закону «Про державну виконавчу  службу» є одночасно і державними виконавцями.

В цьому контексті слушно зазначити, що діяльність ДВС та її відповідальність передбачена спеціальними законами, а саме: «Про державну виконавчу  службу» та «Про виконавче провадження».

Відповідальність державних  виконавців за невиконання чи неналежне  виконання судового рішення передбачена  ст. 11 Закону «Про державну виконавчу  службу» та ст. 85 Закону «Про виконавче  провадження».

Відповідно до ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу»  державні виконавці несуть дисциплінарну  відповідальність і порядку, встановленому  законом. У вчинення під час виконання  службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину, чи адміністративного  правопорушення, державний виконавець підлягає кримінальній або адміністративній відповідальності порядку, встановленому  законом.

 

 

3. Реформування  органів державної виконавчої  служби

При викладені концепцій  розвитку державної виконавчої служби окремої уваги було приділено, зокрема, можливості створення окремого урядового  органу державного управління у системі  Міністерства юстиції України для  здійснення єдиної державної політики у сфері виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) із чіткою вертикальною підпорядкованістю.

З прийняттям Указу Президента України від 20.04.2005 № 701/2005 "Питання  Міністерства юстиції України", постанови  Кабінету Міністрів України від 23.04.2005 № 320 "Про утворення урядового  органу державного управління у складі Міністерства юстиції" та Закону України  від 23.06. 2005 № 2716 „Про внесення змін до законів України „Про державну виконавчу службу" та „Про виконавче провадження" розпочався процес реформування органів державної виконавчої служби.

Прийняття вказаних вище нормативно-правових актів дало поштовх створенню  окремого урядового органу державного управління в складі Міністерства юстиції  України для здійснення реалізації єдиної державної політики у сфері  виконання рішень судів та інших  органів (посадових осіб) із чіткою вертикаллю підпорядкованості.

Основною метою даного процесу є підвищення ефективності діяльності органів державної виконавчої служби, стану примусового виконання  рішень, а також виключення можливості подвійного підпорядкування регіональних та територіальних органів державної  виконавчої служби: одночасно Департаменту державної виконавчої служби та відповідним  регіональним і територіальним управлінням  юстиції.

Зокрема, зазначеним вище Законом  встановлено, що Департамент державної  виконавчої служби є урядовим органом  державного управління у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання  рішень.

Відповідно до ст. З Закону України "Про державну виконавчу  службу" та п. З Положення про  Департамент державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2005 № 711, до складу Департаменту входить державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Департамент державної виконавчої служби, державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах  у містах є юридичними особами, мають  печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, відповідні бланки, самостійний баланс, поточні  та вкладні (депозитні) рахунки в  органах Державного казначейства України, а також реєстраційні рахунки  в органах Державного казначейства України для зарахування стягнутих  з боржників коштів та їх виплати  стягувачам.

Законом України "Про державну виконавчу службу" визначено, що Департамент державної виконавчої служби як урядовий орган державного управління здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне  керівництво діяльністю державних  виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної  виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, дає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

4. Оскарження дій  посадових осіб державної виконавчої  служби

Відповідно до законів  України "Про державну виконавчу  службу" та "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в  Україні покладається на Державну виконавчу  службу, яка входить до системи  органів Міністерства юстиції України.

Державний виконавець є представником  влади і здійснює примусове виконання  судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових  осіб), виконання яких покладено  на державну виконавчу службу в порядку, передбаченому законом. Умови і  порядок виконання рішень судів  та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому  виконанню у разі невиконання  їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче  провадження".

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового  виконання рішень, встановлених цим  Законом, неупереджено, своєчасно, повно  вчиняти виконавчі дії.