Розслідування грабежів

3. Слідчі ситуації і завдання розслідування.

      На  відміну від криміналістичної характеристики злочину слідча ситуація відображає характеристику процесу розслідування. Вона може бути визначена як система  інформації, що свідчить про стан розслідування  на визначений момент часу, встановлених у справі фактичних даних, джерелах їхнього одержання. Та обставина, що поняттям слідчої ситуації охоплюються не тільки встановлені в справі фактичні дані, але також джерела їхнього одержання, має принципове значення, скласти досить повне і точне представлення про конкретну слідчу ситуацію неможливо без обліку того, завдяки яким слідчим, іншим процесуальним діям результати отримані. Результати ж зазначених дій виражаються в єдності визначених зведень і джерел їх одержання. Важливість зроблених процесуальних дій при з'ясуванні слідчої ситуації обумовлено також тим, що вони впливають на планування подальшого розслідування, на розробку мір, які необхідно додатково здійснити.[5]

      Типові  слідчі ситуації є одним з видів  слідчих ситуацій, сутність яких полягає  в тому, що вони характерні для гнітючого  більшості злочинів визначеного  виду. Характер типової слідчої ситуації робить самий безпосередній вплив на методику розслідування. Правильна побудова і коректування методики неможливі без осмислення результатів раніше виконаних дій, успішно вирішених слідчих задач і поповнення відсутньої криміналістично-значимої інформації.

У залежності від сформованої типової слідчої  ситуації обирається унікальний набір слідчих дій і тактика їх проведення, а також необхідних оперативно-розшукових заходів.

По справах  про грабежі і розбої виникають  наступні типові ситуації:

1) злочинець  затриманий на гарячому на  місці злочину або відразу  ж після його здійснення;

2) злочинець  затриманий при збуті викраденого;

3) затриманий  скупник або збувальник викраденого  майна, яким відомий злочинець;

4) злочинець  відомий, але сховався, і місце  його перебування невідомо;

5) злочинець  невідомий, але про нього є  неповні дані (ознаки зовнішності, одягу, ім'я, кличка, місця, де він з'являється);

6) злочинець  невідомий і про нього немає  ніяких даних.

      При розслідуванні справ даної категорії  висуваються версії про характер події, що відбулися. Версії про осіб, які зробили напад, залежать від змісту вихідної інформації (місце здійснення нападу, число злочинців і їхньої прикмети, спосіб дії в момент нападу, сліди і предмети, що залишилися на місці події). Про місце перебування викрадених цінностей і майна. Для розшуку відомого злочинця, але який сховався, будується версія про місце його можливого перебування - квартири родичів, знайомих, готелів, вокзали й аеропорти й ін.[5,6]

Для вирішення  перерахованих слідчих ситуацій звичайно висуваються наступні типові версії:

1) злочин  зроблений відомою конкретною особою;

2) злочин  зроблений збувальником викраденого  чи ким-небудь з кола його  зв'язків;

3) злочин  зроблений особою, раніше засудженою  за аналогічні діяння або деякі  інші злочини;

4) злочин  зроблений неповнолітніми, що стоять  на обліку в органах внутрішніх справ за майнові і корисливі-насильницькі злочини, а також за викрадення автотранспорту;

5) злочин  зроблений особами, раніше не  засудженими, але неодноразово  притягувані за ще не розкриті  грабежі і розбої аналогічним  способом;

6) злочин зроблений особами, тривалий час не працюючими, без визначеного місця проживання, які зловживають спиртними напоями, наркоманами;

7) злочин  зроблений «гастролерами»;

8) злочин  зроблений особами по «наведенню».

      З метою ефективної перевірки версій розробляються детальні плани розслідування. Найбільш оптимальний спосіб розслідування складається в проведенні тактичних чи операцій їхніх комплексів (трохи послідовних чи паралельно проведених тактичних операцій).

      У першій ситуації оптимальна система  слідчих і оперативно-розшукових дій може бути наступною: затримання, особистий обшук і допит підозрюваного, огляд місця події, допит потерпілого і його огляд, обшук за місцем проживання і роботи затриманого, огляд і пред'явлення для упізнання вилучених речей і предметів, призначення експертиз, установлення можливих очевидців і їхній допит.[5]

      В другій ситуації найважливішими слідчими діями є особистий обшук і  допит затриманого, пред'явлення  для упізнання потерпілими і  свідкам підозрюваного, а також  вилучених викрадених речей, обшук за місцем проживання і роботи підозрюваного. Найбільш ефективними оперативно-розшуковими заходами є спостереження за підозрюваним і зв'язаними з ним особами, а також встановлення очевидців у місцях збуту викраденого.

      У третій ситуації після затримки скупника чи збувальника краденого необхідно провести особистий обшук, огляд місця затримки і допити. Після цього провадяться обшуки за місцем проживання і роботи затриманого, слідчим і оперативним шляхом установлюються його зв'язки, що ретельно досліджуються в основному негласними методами, вилучені речі і цінності пред'являються для упізнання, накладається арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію.[5]

      Четверта  типова слідча ситуація, коли злочинець  відомий, але сховався, і місце  його перебування невідомо — досить поширена. У розглянутій ситуації визначальним фактором є час, тому дії слідчого й оперативного працівника повинні відрізнятися невідкладністю і забезпечити збір пошукової експрес інформації шляхом короткого допиту потерпілого й свідків-очевидців про кількість що нападали, індивідуальних ознаках особистості (прізвища, місць чи проживання роботи, прикметах зовнішності), напрямку, у якому сховалися, а також характері і відмітних прикметах викраденого майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злочинців по гарячих слідах.

      У п'ятої ситуації, оптимальний комплекс слідчих і оперативно-розшукових дій значно розширюється. Розслідування  даної групи злочинів доцільно почати з огляду місця події, допиту потерпілих і свідків. Паралельно зі слідчими діями проводяться оперативно-розшукові заходи: переслідування «по гарячих слідах», перекриття можливих шляхів відходу злочинця.

4. Тактика першопочаткових  слідчих дій.

      При розслідуванні грабежів і розбоїв  — злочинів, які супроводжуються  небезпечним нападом на людей головним чином на відкритій місцевості (іноді в приміщенні чи на транспорті), велику роль грає огляд місця події. На жаль на практиці воно явно недооцінюється. Причина полягає в помилковій думці, що на місці події нічого істотного не залишається, тому що злочин відбувається швидко на маленькому просторі, дії злочинців не складні.[11]

      Огляд місця події необхідно проводити  у всіх випадках розслідування грабежів і розбоїв, тому що дана слідча дія  дозволяє одержати інформацію про подію  злочину й особу, яка його здійснила.

Важливою  особливістю огляду місця події  по справах про грабежі і розбої є те, що до участі в цій слідчій  дії доцільно залучити потерпілого.

      Огляд місця події проводиться по загальних  тактичних правилах, розробленим  криміналістикою. Деякі особливості обумовлюються конкретним місцем і способом зазіхання. Так, на відкритій місцевості повинні бути оглянуті шляхи приходу і відходу злочинця з місця події. Оскільки напад з метою заволодіння майном на відкритій місцевості часто відбувається з засідки, необхідно ретельно оглянути ті місця, де злочинець міг укриватися перед нападом на потерпілого. Знаходячись у засідці, злочинці поводяться менш обережно і, залишають різні сліди і деякі предмети.

      При розслідуванні справ по розбійних нападах на водіїв таксі доцільно оглянути не тільки машину, але і місця, де злочинці сіли в таксі і де вони кинули автомашину. Це може сприяти з'ясуванню даних про місце проживання злочинців, їхні звичні маршрути.

Допит потерпілого проводиться негайно  після огляду місця події, а в окремих випадках (коли з моменту злочину пройшло багато часу) може і передувати йому. Допит потерпілого відкладається в, випадках поганого стану здоров'я потерпілого.[11]

      Тактичні  особливості допиту потерпілого  по справах про грабежі і розбої визначаються поруч факторів, до яких, насамперед, відносяться: конкретна слідча ситуація, наявність у потерпілого даних про злочинця, чи наявність відсутність фіктивної поведінки потерпілого.

      Допит свідків. Свідків можна розділити  на дві великі групи: особи, що дають правдиві показання, і особи, що дають помилкові показання (псевдо-свідки).

      Огляд одягу й огляд потерпілого  і підозрюваного. У ході здійснення грабежів і розбоїв потерпілий часто  знаходиться в контакті зі злочинцем, і в результаті цього мікроволокна одягу останнього можуть потрапити на одяг потерпілого і навпаки. Крім того, на одязі можуть залишитися сліди розрізу, розриву, які необхідно зафіксувати.

Огляд одягу проводяться при гарному  освітленні з використанням луп  з великим збільшенням і підсвічуванням, а також пилососів зі спеціальною насадкою. При цьому фіксується вид, форма і розподіл усіх слідів, виявлених на тілі (подряпини, садна, синці, поранення, сліди кіптяви, фарби, бруду). В огляді бере участь судово-медичний експерт, лікар або більш вузький фахівець.[10,11]

      Допит підозрюваного (обвинувачуваного). Тактика  допиту залежить від наявності в  слідчого доказів і сформованої  конкретної ситуації в справі. Звичайно допит починається з припущення про зроблений злочин, а при  необхідності пред'являються наявні докази. У конфліктній ситуації застосовується ряд тактичних прийомів допиту підозрюваного, психологічного і логічного впливу на допитуваного.

Пред'явлення  для упізнання особи, підозрюваного  в здійсненні злочину, а також  предметів, вилучених у нього при обшуку, якщо потерпілий не може пізнати злочинця, а підозрюваний визнає свою провину і стверджує, що може впізнати потерпілого, то останнього варто пред'явити підозрюваному для упізнання. 

Висновок.

      Ефективність розслідування як слідство, показники розкривання таємних розкрадань безпосередньо залежать від активності процесу розслідування, що припускає: 1. належна взаємодія слідчого з підрозділами кримінальної міліції. 2. своєчасне одержання інформації про здійснення крадіжки; 3. негайний виїзд слідчо-оперативної групи для огляду місця події; 4. ефективне забезпечення роботи повного складу слідчо-оперативної групи на місці події; 5. максимальний і своєчасний витяг інформації зі слідів, і предметів, виявлені на місці події; 6. негайне використання й перевірка, інформації, отриманої при проведенні первісних слідчих дій і оперативно-розшукові заходи; 7. якісне проведення слідчих дій; На жаль, доводиться констатувати, що слідчі не завжди проводять слідчі дії, які диктуються необхідністю. До числа таких дій відносять: пред'явлення для впізнання; слідчий експеримент, перевірка показань на місці, експертизи. До того ж при проведенні таких слідчих дій, нажаль припускається безліч процесуальних і тактичних помилок. Але ж специфіка перерахованих слідчих дій полягає в тому, що при їхньому проведенні вдається не тільки перевірити зібрані в справі докази, але й одержати нові. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Нормативно-правові  акти та список літератури.

1. Конституція України: прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996  р. - К: Юрінком, 1996
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. із змінами станом на 25.02.2007. К., Офіційний документ, 2007
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1991 р. із змінами станом на 01.05.2006 р. К., Юрінком, 2006
4. Інстукція  про призначення та проведення судових експертиз і науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р.
5. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криміналістика / Під ред. Р.С. Белкіна. М.: Норма-Инфра-М, 2000.
6. Балугіна Т.С. Криміналістика. Загальні положення методики розслідування злочинів. Лекції. - Краснодар, 2003.
7. Белкін Р.С. Курс криміналістики. У 3 т. Т. 3: Криміналістичні кошти, прийоми і рекомендації. - М.: Юристъ, 1997.
8. Васильєв А.Н. Тактика окремих слідчих дій. - М.: Юридична література, 1981.
9. Герасимов И.Ф., Ципленкова Е.В. Загальні положення методики розслідування злочинів // Криміналістика. - М.: Вища школа, 1994.
10. Гриненко А.В. Посібник з розслідування злочинів: Навчальний посібник. - М.: Вид-во НОРМА, 2002.
11. Єрмолович В.Ф. Криміналістична характеристика злочинів. -Мінськ, Амалфея, 2001.
12. Звірбуль А.К., Змістів В.И. Розслідування крадіжок, грабежів і розбійних нападів. - М.: 1982.
13. Лаврів В.П. Криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування корисливих-насильницьких злочинів. Спецкурс лекцій: Учебн. посібник для вузів. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.
14. Образцов В.А. Криміналістична характеристика розкриття злочинів // Боротьба зі злочинністю на сучасному етапі. - Барнаул, 1982.
15. Керівництво для слідчих / Під ред. Н.А. Селиванова, В.А. Снеткова. - М.: ИНФРА-М, 1997.