Розбещення неповнолытных

Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Декабря 2011 в 02:05, курсовая работа

Краткое описание

Кожне цивілізоване суспільство повинно забезпечити безпеку своїм громадянам. А також визначити як першочергове завдання захист дітей і підлітків від різних негативних проявів сучасного життя, тому що неповнолітні завжди є найменш захищеними. Соціально-правовий захист дитинства є одним з основних показників рівня розвитку суспільства, його цивілізованості і перспективності.
Відповідно до п. 1 ст. 1 КК України визначено завдання Кримінального кодексу в нашій країні: КК України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Оглавление

ВСТУП 3
1. Поняття та ознаки розбещення неповнолітніх 5
1.1. Об`єкт розбещення неповнолітніх 10
1.2. Об`єктивна сторона розбещення неповнолітніх 12
1.3. Суб`єкт розбещення неповнолітніх 13
1.4. Суб`єктивна сторона розбещення неповнолітніх 13
2. Відмежування розбещення неповнолітніх від суміжних злочинів 14
3. Проблеми кваліфікації розбещення неповнолітніх 15
ВИСНОВКИ 22
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 23

Файлы: 1 файл

ПЛАН1.docx

— 39.10 Кб (Скачать)

Зростання злочинності проти статевої недоторканності  дітей призводить до того, що закордонні держави застосовують значні санкції  за такі види злочинів. Також встановлюється вікова різниця між жертвами за даними злочинами, і в залежності від  віку жертви передбачається відповідальність злочинця. Так, у ст. 118 Кримінального  кодексу Узбекистану зґвалтування особи, яка вочевидь для винного  не досягла вісімнадцяти років, карається  позбавленням волі від десяти до п'ятнадцяти  років, а зґвалтування особи, яка  вочевидь для винного не досягла  чотирнадцяти років, карається позбавленням волі від п'ятнадцяти років або  смертною карою. У ст. 102 КК Республіки Молдова передбачені теж різні  строки покарання за зґвалтування неповнолітньої особи — позбавлення волі на строк  від п'яти до п'ятнадцяти років, а зґвалтування малолітньої, яка  не досягла чотирнадцятирічного  віку, карається довічним ув'язненням або позбавленням волі на строк від  десяти до двадцяти років. Стаття 129 КК Киргизької Республіки має кваліфікуючу ознаку: зґвалтування, вчинене щодо неповнолітньої особи. За скоєння цього  злочину встановлене покарання  у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти  років, а зґвалтування, вчинене щодо малолітньої особи, а, зокрема, коли воно тягне особливо тяжкі наслідки, карається позбавленням волі від  сімнадцяти до двадцяти років або  смертною карою. Стаття 177 КК Японії також  передбачає покарання особи, яка  шляхом насильства або погроз спокусила  особу жіночої статі (котра досягла  тринадцяти років) і вчинила зґвалтування, карається позбавленням волі з примусовою фізичною працею на строк не нижче  двох років. Так само карається особа, яка спокусила особу жіночої  статі, що не досягла тринадцяти років. Стаття 120 КК Республіки Казахстан передбачає як кваліфікуючу ознаку зґвалтування неповнолітньої особи і карає  позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років, а за зґвалтування особи, якій не виповнилось чотирнадцять років, встановлено покарання —  позбавлення волі на строк від  семи до п'ятнадцяти років. КК Китайської Народної Республіки (ст. 236) передбачена  відповідальність за зґвалтування, вчинене  із застосуванням до жінки погроз та насильства. Ці дії караються  позбавленням волі на строк від трьох  до десяти років. А названі дії  щодо дівчини, яка не досягла чотирнадцяти років, караються максимально суворим  покаранням з передбаченого (десять років позбавлення волі). Такий  самий принцип покарання встановлений і у інших зарубіжних кримінальних кодексах, тобто залежно від віку жертви статевого злочину визначається різний термін покарання для винної особи. Це свідчить, що неповнолітні, а  особливо малолітні, менше розуміють  значення скоюваних з ними дій і не можуть чинити опір злочинцю .

Кримінальне законодавство зарубіжних країн  передбачає посилену охорону неповнолітніх  і малолітніх у тих випадках, коли статеві злочини були скоєні їх рідними  або названими батьками, опікунами, особами, яким доручено виховання або навчання дитини, або коли винний грубо використовував свою перевагу, яку дає його вік і досвід, та мав місце примус неповнолітнього до статевих зносин. Крім того, у всіх кримінальних кодексах кваліфікуючою ознакою визнається: вчинення посягань на статеву недоторканність дітей і підлітків з боку батьків, піклувальників, працівників навчальних та інших закладів, де виховуються неповнолітні .

Наприклад, КК Данії у главі 24 «Статеві злочини» у параграфі 219 передбачає: будь-яка  особа, що є службовцем або начальником  в'язниці, реабілітаційного центру, дитячого чи підліткового будинку, лікарні для  психічно хворих, установи для слаборозумових або іншого аналогічного закладу, і вступає у статеві зносини з особою, яка тримається в останньому, підлягає тюремному ув'язненню на будь-який строк, що не перевищує чотирьох років. А у параграфі 223 (1) встановлено відповідальність особи, яка вступає у статеві зносини з особою, котра не досягла вісімнадцятирічного віку і є її всиновленою дитиною, пасинком або падчеркою, чи прийомною дитиною, або ввіреною для тренувань чи навчання, підлягає тюремному ув'язненню на будь-який строк, що не перевищує чотирьох років .

Параграфом 174 КК ФРН передбачена відповідальність за сексуальні дії щодо опікуваних — (1). Той, хто вчиняє сексуальні дії:

1. З  особою, яка не досягла шістнадцяти  років, котрій ввірено її для  виховання, навчання або для  соціального піклування;

2. З  особою, яка не досягла вісімнадцятирічного  віку, що її ввірено для виховання,  навчання або для соціального  піклування, чи підлеглим йому  по службі або роботі, у зв'язку  з цією залежністю у відносинах  виховання, навчання, соціального  піклування, по службі чи роботі;

3. Зі  своєю кровною або прийомною  дитиною, яка не досягла вісімнадцяти  років, або дозволяє вчиняти  ці дії піклувальникам щодо  себе, карається позбавленням волі  на строк до п'яти років або  грошовим штрафом.

Стаття 152 КК Республіки Узбекистан «Зґвалтування» встановлює кваліфікуючу ознаку —  вчинення зґвалтування близьким родичем. КК Республіки Болгарія (ст. 152) передбачає кваліфікуючу ознаку і підвищення відповідальності у разі вступу в статеві зносини  з ріднею по низхідній лінії .

Стаття 211 КК Австрії «Кровозмішання» встановлює наступне:

(1) Хто  має статеві зносини з особою, яка є родичем по прямій  лінії, той карається позбавленням  волі на строк до одного  року.

(2) Хто  схиляє до статевих зносин  особу, яка є його рідним  по висхідній лінії, той карається  позбавлення волі на строк  до трьох років.

(3) Хто  вчиняє статеві зносини зі  своїм братом або сестрою, той  карається позбавленням волі  на строк до шести місяців.

(4) Хто  до часу скоєння злочинного  діяння ще не досяг дев'ятнадцятирічного  віку, не карається за кровозмішання, якщо він був схилений до такого.

Зарубіжні законотворці акцентують увагу та відокремлюють таку кваліфікуючу ознаку статевих злочинів як зараження ВІЛ — інфекцією поряд з іншими тяжкими наслідками чи настанням смерті.

Аналіз  складів статевих злочинів у чинних кримінальних кодексах зарубіжних країн  щодо неповнолітніх свідчить, що вони мають наступні особливості: законом  однаково охороняються неповнолітні обох статей; статеві зносини з малолітніми  у всіх випадках визнаються зґвалтуванням; караються не лише статеві зносини  з неповнолітніми, а й розпусні дії щодо них; згода неповнолітніх  на вчинення з ними дій сексуального характеру не звільняє винного від  покарання; у кримінальних кодексах робиться наголос на інцестні зв'язки і підвищується покарання за них .

Кримінальні кодекси зарубіжних країн у ряді статей беруть під спеціальну охорону  статеву недоторканність неповнолітніх, що відповідає міжнародній Конвенції  про права дитини. У кримінальних кодексах захист неповнолітніх і  малолітніх від статевих злочинів та сексуальної експлуатації проводиться  всебічно, грунтовно і у належному обсязі, торкаючись всіх аспектів цієї проблеми. Позитивним є те, що у зарубіжному законодавстві вирішено питання про кримінальну відповідальність батьків та осіб, що їх замінюють, чи тих, які безпосередньо займаються вихованням дітей, за жорстоке поводження та статеве насильство над ними. На жаль, такі норми не знайшли відображення у Кримінальному кодексі України.

Для докорінної зміни становища дітей в Україні  необхідно, в першу чергу, привести національне законодавство у  відповідність з міжнародними стандартами. Особливо слід звернути увагу на підвищення кримінальної відповідальності за вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх  і малолітніх у сім'ях та з боку тих, хто зобов'язаний їх виховувати. В даному аспекті цілком доречним є прийняття Верховною Радою  України 25 вересня 2008 року змін до КК України, які передбачають більш жорстоку кримінальну відповідальність за розбещення неповнолітніх. Саме такі заходи у галузі захисту прав та законних інтересів  неповнолітніх, їх честі і гідності, нормального фізичного та морального розвитку сприятимуть розв'язанню проблем, пов'язаних з порушенням прав й інтересів останніх. А підвищення кримінальної відповідальності батьків і осіб, що їх замінюють, а також вихователів стане конкретним засобом захисту дітей до 18 років і у деякій мірі профілактикою статевих злочинів проти неповнолітніх.

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

 Таким  чином, розбещення неповнолітніх  полягає у вчиненні розпусних  дій щодо особи, яка не досягла  16-річного віку. Розпусні дії носять  сексуальний характер і спрямовані  на задоволення статевої пристрасті  винного або на збудження статевого  інстинкту у потерпілої особи.  Вони, проте, не можуть полягати  в природних або неприродних  статевих зносинах, відповідальність  за які встановлена в статтях  152, 155 і 154 ККУ. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними (наприклад, проведення цинічних розмов з потерпілим на сексуальні теми, ознайомлення з порнографічними зображеннями, відеофільмами тощо).

Потерпілими від цього злочину є особи  чоловічої або жіночої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді  потерпілої особи на вчинення розпусних  дій з нею. Не має також значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин з дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою  статтею кваліфікується добровільне  мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої  згоди винний відповідає за статтями 152 чи 153.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єктом  злочину є особа чоловічої  або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 156 встановлена відповідальність за наявності таких кваліфікуючих  ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або  особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний  суб'єкт злочину за родинною ознакою. 
 
 
 
 
 

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 
 

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

Кримінальний  кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України) від 5 квітня 2001 року.

Постанова ПВС України „Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” N 4 від 27.03.92 – Законодавча база „Інфодиск”.

Борисов В.І., Дорош Л.В. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (коментар до законодавства) // Форум  права. -2006. -№ 1. –С.4-15 [Електронний ресурс].

Воробей П. Загальне поняття кримінально-правового ставлення в вину // Право України. – 1999. – № 6. – С. 113–115.

Джужа О.М. Віктимологія на захист прав і законних інтересів жертви злочину. // Право України. – 2002. - № 2. – С. 135-137.

Джужа О.М., Гапон О.А., Кирилюк А.В. Кримінально-правові та кримінологічні проблеми злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. // Науково-практичний журнал. - № 10. – 2004. – С. 51-54.

Завальнюк А.Х. Судово-медична експертиза статевих станів та при статевих злочинах // Лекція для студентів. - Тернопіль. - 1998. – 72 с.

Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (Половые преступления). – М.: Юрид. лит., 1966. – 207 с.

 Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 729 с.

Косенко С. Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів. // Право України. - № 2. – 2003. – С. 24-26.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник  для студ. вищ. навч.закладів / Нац.юрид.академія України; М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - Київ-Харків: ЮрІнком Інтер-Право, 2004.- 544с.

Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.

Кримінальний  кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я, Тація. – Вид. третє, переробл. і доповнен. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2006. – 1184с.

Маляренко В.Т., Мачужак Я.В. Пре статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх / Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). -К.: Юрінком Інтер, 1996.- 284 с.

Мачужак Я.В. Відповідальність за статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх //ВВСУ. - 1997.- № З.-С. 52-60.

<

Информация о работе Розбещення неповнолытных