Поняття і функції відповідальності за порушення екологічного законодавства

   Одним з основних елементів складу екологічного правопорушення є об'єкт протиправного посягання. Вирізняють загальний і спеціальний об'єкти. Загальний об'єкт екологічних правопорушень — це визначений і закріплений законом екологічний правопорядок. Його основу становить суспільне ставлення до екологічної безпеки, раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Будь-яке посягання на цей правопорядок є протиправним.

   Загальний об'єкт екологічних правопорушень  диференціюється на спеціальні об'єкти. Це обумовлено комплексним характером суспільних відносин, пов'язаних з використанням природних ресурсів і охороною навколишнього природного середовища. Як спеціальні об'єкти екологічних правопорушень можна виокремити групи однорідних суспільних відносин, наприклад щодо охорони і раціонального використання землі, вод, надр, тваринного і рослинного світу, атмосферного повітря тощо.

   Важливим  елементом складу екологічних правопорушень  є їх суб'єкти. Ними можуть бути як окремі громадяни і посадові особи, так  і підприємства, установи і організації — юридичні особи. Правопорушниками в галузі екології можуть бути і державні органи управління чи органи місцевого самоврядування, які, наприклад, незаконно розпоряджаються природними ресурсами, порушують встановлений порядок передачі природних ресурсів у власність або надання їх у користування. Суб'єкти екологічних правопорушень — фізичні і юридичні особи — не обов'язково повинні бути власниками природних ресурсів чи природокористувачами або взагалі носіями екологічних прав. Екологічні правопорушення можливі, наприклад, з боку проектних організацій, які розробляють проекти розташування і будівництва об'єктів, містобудівну документацію тощо.

   У певних випадках юридичну відповідальність несуть як вітчизняні, так і іноземні фізичні і юридичні особи. До суб'єктів  екологічних правопорушень належать і створені в Україні спільні  підприємства, міжнародні об'єднання, організації, фірми тощо.

   Громадянин  як суб'єкт екологічного правопорушення повинен досягти, за загальним правилом, 16-річного віку і на момент вчинення неправомірних дій бути дієздатним.

   Обов'язковою  ознакою екологічних правопорушень  є причинний зв'язок між протиправними діями (або бездіяльністю) і наслідками, що настали (наприклад, завданими збитками або реальною загрозою їх заподіяння). При відсутності такого зв'язку сам факт заподіяння збитків природному середовищу в цілому або окремим його компонентам не можна визнати правопорушенням, вчиненим конкретною особою.

   Із  суб'єктивного боку екологічне правопорушення характеризується наявністю вини. Відповідальність суб'єкта без вини можлива лише в  разі, коли шкода завдається джерелом підвищеної небезпеки, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством. Так, згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особи, які володіють джерелом підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що ця шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ або навмисних дій потерпілих.

   Окремі  екологічні правопорушення можуть вчинятися  лише навмисно, наприклад незаконне  полювання, нецільове використання природних ресурсів тощо. Деякі правопорушення в зазначеній галузі можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах та ін.).

   Необхідною  ознакою екологічного правопорушення в ряді випадків є наявність шкоди, збитків або реальна загроза їх настання. Шкода, завдана в результаті екологічних правопорушень, полягає у знищенні або пошкодженні окремих природних ресурсів, комплексів, виснаженні природних об'єктів, а також у забрудненні або засмічуванні природного середовища або окремих його компонентів, які перебувають у власності чи користуванні суб'єкта або ж під охороною держави ( скажімо, коли йдеться про природно-заповідні території).

   Під зазначеною шкодою в правовому аспекті розуміють ті негативні наслідки дії або бездіяльності, яких за сучасних умов можна було б уникнути, не порушуючи екологічних зв'язків та існуючого співвідношення економічних і екологічних інтересів суспільства.

   Шкода має об'єктом свого посягання насамперед майнові права і інтереси суб'єкта (власника природних ресурсів або природокористувача), тобто їй притаманний майновий характер. Але вона може завдаватись і безпосередньо навколишньому природному середовищу. Така шкода пов'язана з погіршенням якісного стану навколишнього природного середовища. У тих випадках, коли має місце заподіяння шкоди об'єктам природи, що перебувають у власності держави, фактично поєднуються економічні, господарські збитки і екологічна шкода, які обумовлюють зниження природних якостей об'єкта та зниження його економічної, майнової цінності.

   Щоб виступати підставою юридичної відповідальності, екологічне правопорушення повинно бути належним чином виявлено і зафіксовано. Цю функцію здійснюють уповноважені державні органи і посадові особи.

   Чинним  законодавством екологічні правопорушення фактично розглядаються як посягання  на права власників природних  ресурсів, як порушення громадського правопорядку і т. ін. Проте всі  вони об'єднуються однією суттєво  важливою ознакою — негативним впливом  на стан природного середовища, тобто  мають екологічну спрямованість. Саме в цьому і полягає особливість екологічних правопорушень.

   За  своїм складом екологічні правопорушення є неоднорідними і можуть бути класифіковані. Так, якщо в основу класифікації екологічних правопорушень буде покладено вид відповідальності, характер застосованих санкцій, то можна розрізняти кримінальні злочини, адміністративні проступки, дисциплінарні і цивільно-правові правопорушення. Наявність такої класифікації пов'язана з тим, що екологічне право як самостійна галузь права не містить усього комплексу правових санкцій, які застосовуються до суб'єктів екологічних правопорушень. Тому для боротьби з цими правопорушеннями воно використовує ті санкції, які містяться в інших галузях сучасного права, зокрема у кримінальному, цивільному, адміністративному, трудовому та ін. Проте для застосування зазначених санкцій необхідно, щоб порушення екологічного законодавства одночасно виступало і як порушення правових норм відповідних галузей права.

   Перелік екологічних правопорушень досить широкий. В узагальненій формі екологічні правопорушення сформульовані і  закріплені в ст. 68 Закону України  «Про охорону навколишнього природного середовища», а також у галузевому поресурсовому законодавстві. Але  цей перелік не вичерпує усієї  різноманітності екологічних правопорушень, які трапляються на практиці або потенційно можливі.

   Кожен вид екологічних правопорушень  характеризується притаманними йому специфічними ознаками і властивостями. Так, з урахуванням суб'єктного складу можна виокремити три види екологічних правопорушень:

1) вчинені  власниками природних ресурсів;

2) вчинені  природокористувачами;

3) вчинені  особами, які не є власниками  природних ресурсів або природокористувачами.

   Окреме  місце належить екологічним правопорушенням, пов'язаним, наприклад, з порушенням суб'єктивних прав власників природних  ресурсів (права володіння, права  користування і права розпорядження) і із завданням шкоди, збитків  самим об'єктам права власності. Найпоширенішим правопорушенням першого  різновиду є незаконні угоди з природними ресурсами, а також самовільне їх використання. Серед другого різновиду екологічних правопорушень перше місце як критерій має посісти стан об'єкта природи (його знищення, псування, погіршення).

   Класифікувати екологічні правопорушення можна за об'єктом посягання на земельні, водні, гірничі, лісові та ін. Ця класифікація має практичну спрямованість  і використовується, наприклад, для  розробки збірників нормативних  актів, характеристики напрямків правової охорони навколишнього середовища тощо.

   У випадку ж виділення за об'єктом  посягання групи однорідних екологічних  правопорушень і конкретизації  видів правової поведінки має  місце подальша класифікація. Такий  поділ, доповнений іншими ознаками, наприклад  предметом посягання, дає змогу  виокремити такі узагальнені екологічні правопорушення:

   1) протиправне знищення і пошкодження  природних ресурсів (наприклад, забруднення  і засмічення вод, знищення  або пошкодження лісу, лісових  культур, пошкодження сільськогосподарських  та інших земель);

   2) погіршення об'єктів навколишнього  природного середовища (наприклад,  вибіркова розробка багатих родовищ  корисних копалин, яка призводить  до необгрунтованих втрат балансових  запасів корисних копалин тощо);

   3) порушення правил передачі у  власність, надання в користування  природних об'єктів, пов'язаних  з можливим заподіянням шкоди  довкіллю (наприклад, введення в  експлуатацію підприємств та інших об'єктів без споруд, які запобігають забрудненню і засміченню вод);

   4) бездіяльність, невиконання правил (скажімо, невиконання правил  охорони надр);

   5) використання природних ресурсів  з корисливих мотивів (незаконне  збирання дикорослих рослин тощо).

   Можлива й інша класифікація екологічних  правопорушень залежно від мети та критерію, який буде покладено в  основу класифікації. 

   Розділ 3. Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення

   Екологічні  правопорушення тягнуть за собою  юридичну відповідальність винних суб'єктів.

   Вчинення  екологічного правопорушення — фактично єдина підстава юридичної відповідальності. Але неодмінною умовою для притягнення до відповідальності повинна бути також наявність у законі прямої вказівки про застосування відповідних заходів впливу до правопорушника, тобто правовою підставою юридичної відповідальності є правові норми, які закріплюють у галузі екології санкції за недотримання або порушення цих обов'язків.

   В основу класифікації юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства  покладено характер конкретної санкції, яка застосовується за вчинення правопорушення. Згідно з цим критерієм вона поділяється  на: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову і дисциплінарну.

   Фізичні і юридичні особи, винні в порушенні  екологічного законодавства, притягуються у встановлених законом порядку  і випадках до відповідальності.

   Стосовно  кожного з названих вище видів юридичної відповідальності санкції за екологічні правопорушення і порядок їх застосування мають свою специфіку.

   Певні особливості властиві насамперед цивільно-правовій відповідальності. На підприємства, установи, організації і громадян Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68) і поресурсові кодекси покладають обов'язок відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у порядку і розмірах, визначених законодавством України. При цьому в законодавстві підкреслюється, що застосування заходів дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, завданої забрудненням навколишнього природного середовища і погіршенням якості природних ресурсів. Це означає, що винні особи несуть цивільно-правову відповідальність незалежно від їх притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності за порушення екологічного законодавства у встановлених законом випадках.

   Сутність  цивільно-правової відповідальності за порушення екологічного законодавства  полягає в покладенні на особу, винну  у вчиненні екологічного правопорушення, несприятливих майнових наслідків (санкцій).

   Крім загальних умов настання юридичної відповідальності необхідною умовою цивільно-правової відповідальності в галузі екології виступає неправомірність дій громадянина або юридичної особи, наслідком яких є майнова шкода (здоров'ю людей, майну, природним ресурсам тощо). При відсутності такої шкоди питання про цивільно-правову відповідальність не виникає.

   Застосування  цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення характеризується передусім тим, що, крім збитків, які виражені у грошовій формі, в результаті неправомірних дій можливе завдання екологічної шкоди. Поняття екологічної шкоди в науці поки що недостатньо розроблено. Але сутність її зводиться головним чином до певного погіршення якісного стану навколишнього середовища.