Об’єкти і правила впізнавального фотографування

Науковою основою судової  фотографії безпосередньо є спеціальні науково розроблені й обґрунтовані методи, прийоми, рекомендації. У сучасній літературі використовується термін „криміналістична фотографія”. Тим самим підкреслюється криміналістичний аспект використання цього методу фіксації.

Традиційним залишається  найменування „Судова фотографія”, що відбиває кінцевий результат її використання: розгляд, дослідження, оцінку судом фотозображень.

Рекомендації з використання судової фотографії знаходять відображення в Кримінально-процесуальному законі, у криміналістичній тактиці і методиці розслідування окремих видів злочинів.

На підставі вище викладеного  можна зробити висновок про предмет судової фотографії: судова фотографія являє собою науково обґрунтовану систему видів, методів і прийомів зйомки, що застосовуються при проведенні слідчих дій, оперативних заходів і криміналістичних експертиз з метою розслідування злочинів і представлення в суд наочного доказового матеріалу.

Система судової фотографії.

Розглянувши історію  судової фотографії і визначивши її предмет, можна обґрунтовано вважати  що вона складається з двох частин:

Судово-оперативної фотографії (фіксуючої) і судово-експертної фотографії (дослідницької).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об'єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об'єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого. Слідчий, як правило, використовує загальновідомі, гласні методи й способи криміналістичної техніки згідно з нормами кримінально-процесуального закону. Орган дізнання застосовує як криміналістичну, так і спеціальну техніку.

Судово-дослідницька фотографія як розділ криміналістичної техніки  досліджує методи та засоби природничих і технічних наук і на цій основі розробляє нові засоби й методики або пристосовує вже розроблені для дослідження матеріальних джерел доказової інформації.

Судово-дослідницька фотографія як практична галузь – це сукупність засобів криміналістичної техніки та спеціальних засобів і методів зйомки речових доказів з метою одержання доказової інформації, яку важко одержати шляхом звичайної фотозйомки.⁴

Судово-дослідницька фотографія – це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабовидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об'єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.⁵

У літературі зустрічається  також розподіл судової фотографії на:

• оперативно-розшукову;
• судово-слідчу;
• судово-експертну.

Оперативно-розшукова  фотографія, хоча і має свої особливості, але по своєму змісту близька до судово-оперативної. Тому перша система класифікації судової фотографії більш поширена.

Для наступної класифікації судово-оперативної фотографії можна  обрати наступні критерії:

1. За об'єктом (видом) зйомки;
2. За способом (методом) зйомки;
3. За призначенням судового знімка (прийоми зйомки).

Прийоми зйомки можна  визначити як сукупність правил і  рекомендацій, спрямованих на вирішення  оперативно- тактичних завдань, про  обсяг інформації, що відображається на фотознімку.

Методи судової фотографії – це теж сукупність правил і  рекомендацій, але за вибором фототехнічних засобів і способів їхнього застосування відповідно меті зйомки з урахуванням фізичних властивостей об'єктів. (панорамна зйомка, масштабна, сигналетична та ін.).

Види зйомки можна  визначити як сукупність методів  і прийомів зйомки, стосовно до особливостей криміналістичних об'єктів (зйомка місця події, живих осіб і ін.).

Таким чином, види судово-оперативної  фотографії підрозділяються за об'єктами, що попадають під дію слідства, і фіксуються під час проведення слідчих дій.

Методи судово-оперативної фотографії – це практична діяльність при проведенні зйомки слідчих дій, об'єктів і слідів.

Методи судової  фотографії – це сукупність способів (правил і рекомендацій) щодо обрання фототехнічних засобів і прийомів їх застосування. Сукупність методів і способів (прийомів) зйомки щодо особливостей криміналістичних об'єктів становлять види зйомки.

Прийоми зйомки – це фіксування на фотознімку визначеного обсягу інформації, для вирішення слідчо-тактичних  завдань.

Фотозйомка повинна  передувати будь-якому іншому способу фіксації інформації і виконуватися відповідно до криміналістичних рекомендацій. За своєю правовою природою фотознімки належать до документів і можуть бути використані у кримінальному процесі як джерело доказів.

Впізнавальна зйомка при розслідуванні проводиться для фіксації зовнішності живих осіб з метою кримінальної реєстрації, розшуку й упізнання, а також для фіксації при слідчому огляді зовнішності невпізнаних трупів з метою встановлення їхньої особистості. Правила цієї фотозйомки забезпечують найбільше точне і повне фіксування тих ознак зовнішності, які дають можливість впізнати людину або ідентифікувати особистість при експертизі шляхом порівняння фотознімків.

По правилах впізнавальної (сигналетичної) зйомки фотографуються:

• заарештовані та засуджені за вчинення злочинів, для перевірки їх особи на попередньому слідстві, в період судового розгляду та в місцях відбування покарання, а також для розшуку у випадку втечі;
• затримані по підозрі у вчиненні деяких видів злочинів (наприклад, шахрайства) – для обліку цих осіб з метою подальшого пред'явлення фотознімків для впізнання потерпілим;
• затримані за бродяжництво і жебракування – для обліку їх з метою встановлення рецидиву;
• невпізнані трупи – з метою встановлення особи загиблих.

В якості спеціального методу фіксації зовнішності людини сигналетична зйомка була розроблена у 80-х роках  минулого сторіччя відомим французьким криміналістом А. Бертильоном і складала поруч з антропометрією (описом розмірних характеристик тіла) та словесним портретом систему реєстрації злочинців-рецидивістів, відому у свій час за назвою „бертильонаж”. Сигналетична зйомка і в наш час широко застосовується криміналістичними установами різних країн.

У порівнянні з іншими фотознімками людини (художніми, аматорськими, для документів, знімками, що засвідчують  особу), сигналетичні знімки найбільш повно і точно відтворюють  зовнішній вигляд сфотографованої людини. Ця властивість сигналетичних фотографій досягається за рахунок дотримання таких правил і рекомендацій, що ставляться до умов зйомки і виготовлення фотознімків.

При сигналетичній зйомці живих осіб послідовно виготовляються чотири знімки: три погрудних – правий профіль, анфас (спереду) і з поворотом голови праворуч (напівпрофіль), а також знімок анфас у повний зріст (при цьому припускається заміна двох останніх знімків одним зображенням – у повний зріст з поворотом всього тулуба і голови праворуч).

Для одержання найбільш точного відображення рис зовнішності  голова особи, що фотографується під  час зйомки в анфас і в профіль, повинна займати вертикальне  положення. Положення голови слід вважати  вертикальним, якщо при зйомці в профіль лінія, що проходить через козелок та зовнішній кут ока, утворює з лінією горизонту, що проходить через козелок кут, рівний 15°; а зйомці анфас – медіальна лінія обличчя вертикальна, зінична – горизонтальна, а козелкова – розташовується на рівні нижніх країв орбіт.

Під час зйомки напівпрофіль голова особи, що фотографується, повинна  бути трохи піднята і повернута  праворуч таким чином, щоб можна  було чітко побачити ліву вушну раковину. Зйомка проводиться з так званої „нормальної точки”. Під „нормальною точкою” зйомки розуміється таке положення фотоапарата, за якого утворюються найменші перспективні викривлення об'єкта. При фотографуванні голови (портретна зйомка) такою „точкою” буде розташування фотоапарата на рівні ока особи, що фотографується, по пояс – на рівні її підборіддя, у повний зріст – на рівні поясу.

Якщо фотоапарат зміщений з „нормальної точки” зйомки, а  також з нахилом голови вбік апарата  або відхиленні її назад, на зображенні виникають перспективні викривлення  рис обличчя, що істотно ускладнює правильне судження про зовнішність сфотографованих і використання знімків з метою впізнання. З тієї ж причини не можна фотографувати і з дуже близької відстані -в такому випадку неминуче порушення пропорцій обличчя (явище ракурсу): частини обличчя, розташовані найближче до апарата, здаються надмірно великими, а найбільш віддалені від апарата – надто малими.

Для кримінальної реєстрації злочинців звичайно, роблять знімок тільки в правий профіль. Якщо ж на лівій стороні особи містяться  які-небудь особливості (шрами, дефекти, сліди різних хвороб і ін.), рекомендується зробити знімок і в лівий профіль. При фотографуванні зовнішності невпізнаних трупів доцільно зафіксувати обличчя й у правий, і в лівий профіль, а також у повороту голови. Окремо фотографуються вушні раковини, особливі прикмети на всіх частинах тіла. Бажано зробити знімок трупа цілком в одязі. Іноді такій зйомці передує туалет трупа, здійснюваний судово-медичним експертом. Обличчя повинно бути повністю відкритим, головний убір і окуляри знімаються, волосся не повинні закривати вушну раковину. На знімках з поворотом голови та у повний зріст особа, що фотографується, повинна бути в тому вигляді, в якому вона була затримана (у головному уборі, окулярах і т. п.). Ці зображення призначені в основному для пред'явлення потерпілим і свідкам із метою впізнання, тому на них мають бути зафіксовані такі важливі ознаки, як вигляд і стан верхнього одягу, манера носити головний убір і т. д.

Сигналетична зйомка проводиться з освітленням, що дозволяє найбільш повно виявити рельєф обличчя і його особливості. Звичайно, застосовується комбіноване освітлення, що складається з одного достатньо інтенсивного джерела світла (вікно, софіт) з екраном, із білої тканини або паперу для його відбивання. Джерело розташовують на відстані 1,5-2 м від особи, що фотографується, попереду та ліворуч від нього, дещо вище рівня голови. Більш точно місцезнаходження джерела світла визначається по зображенню особи, що фотографується в профіль. Вирішальним моментом при цьому є правильне висвітлення вушної раковини: на знімку повинні чітко відобразитися всі її особливості.

Екран розташовують праворуч від об'єкта зйомки таким чином, щоб відбиті  промені повно висвітлювали затінені частини обличчя. Замість екрана може бути використане інше, менш інтенсивне джерело світла (бажано з фільтром, що розсіює) для того, щоб характер освітленості обличчя при цьому був аналогічний освітленості, одержуваної в умовах описаного варіанта. За такого освітлення фотознімки відображають всі основні ідентифікаційні ознаки голови (обличчя) аж до дрібних зморшок та інших особливостей шкіри. За будь-якого варіанту освітлення зображення не повинне мати великих різко затінених ділянок, що заважають достовірному судженню про прикмети. Під час фотозйомки доцільно використовувати рівне, відносно світле нейтральне поле.

Типова схема освітлення при сигналетичній зйомці: 1 - особа, що фотографується; 2 - джерело світла; 3 - екран; 4 - камера; 5 – фон.

Найкращі результати сигналетичної зйомки досягаються внаслідок фотографування в павільйоні за допомогою спеціального фотоапарата конструкції А. Бертильона. Такий апарат має стаціонарну павільйонну камеру з фокусною відстанню об'єктива 25 см і касетою-мультиплікатором, що дозволяє одержувати на одному негативі 13x18 см весь комплекс зображень людини, що реєструється (профіль, анфас, напівпрофіль та в повен зріст). Апарат облаштований видошукачем з осями-орієнтирами, за якими визначається під час зйомки положення голови особи, що фотографується. Сигналетичну зйомку можна також проводити вітчизняними великоформатними павільйонними камерами моделі ФК – 13x18, а також вузькоплівковими дзеркальними апаратами „Зеніт” і „Київ-19м”. Малоформатні плівкові камери з оптичним видошукачем з цією метою менш зручні, оскільки фотографуючи з невеликих відстаней (це необхідна умова для одержання достатньо великого негативного зображення) потрібно робити поправки на паралакс.

При сигналетичній зйомці застосовується спеціальний (сигналетичний) стілець, що має на сидінні ребро і на спинці штатив-головоутримувач. З їх допомогою під час зйомки фіксується положення особи, що фотографується, а також ускладнюється зміна пози на час експозиції. Крім того, на таких стільцях монтуються масштабна лінійка і касета для набірної алфавітно-цифрової „каси”. Лінійка призначена для визначення масштабу зображення при виготовленні відбитків і для визначення розмірних характеристик тіла сфотографованого – зросту, комплекції і т. п. За допомогою набірної „каси” у профільне зображення вводяться найменування установи, де проводиться реєстрація затриманого, його прізвище, ініціали і рік народження, а також дата фотографування. Для зйомки особи, що реєструється з різноманітних положень, стілець кріпиться до підлоги на поворотному стрижні.