Об’єкти і правила впізнавального фотографування

• тривалість імпульсу світла = 1/2000 сек.;
• мінімальний інтервал часу між спалахами—20 сек.; вага—1,6 кг;
• кут розсіювання світла—45 градусів;
• живлення від мережі 220 В, або від двох батарей;
• ведуче число (для плівки чутливістю 65 од. ГОСТ) – 22.

Знаючи ведуче число  і відстань від фотоспалаху до об'єкта зйомки, можна визначити число діафрагми об'єктива: для цього необхідно ведуче число розділити на відстань (в метрах)

На освітлювачі фотоспалаху  є калькулятор, на якому встановлюється чутливість плівки, а потім, відповідно до дальності до об'єкта, що знімається, визначається діафрагма об'єктива. Фотозйомка провадиться при витримці 1/30 сек.

Характеристика світлочутливих матеріалів.

Промисловість випускає наступні фотоматеріали:

а) фотопапір стандартних форматів;

б) котушкова фотоплівка: шириною 8, 16, 35 і 60 мм. Фотоплівка (фотопапір) складаються з підкладки, на яку нанесені:

• емульсійний шар (галогенід срібла і желатин);
• підшар (желатин з додаванням дубителя);
• протиореольний шар (барвник) і ін. 
  Світлочутливий слон фотоматеріалів характеризується

рядом параметрів:

1. світлочутливість (S)—величина, зворотна кількості освітлення, необхідного для одержання визначеного почорніння шару.

Фотоматеріали по світлочутливості маркіруються в одиницях ДСТУ (державний  стандарт), Американські—в одиницях ISO (ASA) (які в основному збігаються з нашими), німецькі у DIN.

Негативні фотоматеріали  мають дуже широкий діапазон світлочутливості: від 11 до 350 од. ДСТУ і більше; позитивні  фотоплівки – від 0,2 до 2 од. ДСТУ; фототехнічні плівки – від 0,1 до 130 од. ДСТУ.

На фотоматеріалі високої світлочутливості можна робити зйомку при малому освітлені.

2. фотографічна широта (L) – це інтервал експозицій при зйомці й інтервал щільності негативу з яких може бути отримане оптимальне зображення. Чим більшу фотографічну широту мають негативні фотоплівки тим вони якісніші. На практиці цей параметр визначає можливість зробити при зйомці витримку більше або менше нормальної (відповідно одержати при прояві темний або світлий негатив), а при друкуванні (варіюючи витримкою), – одержати оптимальний фотознімок;
3. контрастність (γ) – відношення різниці оптичних щільностей у зображенні деталей на фотознімку. Контрастність фотоматеріалу на практиці означає здатність його передавати чорне, біле зображення і півтони;
4. роздільна здатність (V) – здатність фотоматеріалу передавати дрібні деталі об'єкта зйомки. Роздільна здатність чисельно виражається кількістю штрихів (ліній) на 1 мм зображення спеціальних іспитових таблиць. Фотоматеріал, що має велику роздільну здатність, складається з дрібних зерен галогенного срібла (дрібнозернистий), що має малу роздільну здатність – з більш великих зерен. Перші мають малу світлочутливість, другі – велику;
5. світлочутливість (Sц) – здатність поглинати зі спектра тільки визначену частину випромінювання однієї спектральної зони – це здатність чорно-білого фотографічного матеріалу передавати кольорове зображення в правильній градації чорно-білих тонів. Звичайне галогенне срібло (галогеніди срібла), що є основою фотоемульсії, відчутне лише до короткохвильової частини видимого спектра світла – фіолетової і синьої. Для розширення спектральної чутливості (світлочутливості) чорно-білої фотоемульсії в неї вводять органічні барвники – спектральні сенсибілізатори.

Знання цього питання  безпосередньо пов'язано з кольоровою фотографією, тому що на основі звичайної чорно-білої емульсії створюються шари кольорового фотоматеріалу. Фотоемульсії по методу сенсибілізації розділяються:

• несенсибілізовані, – чуттєві до синіх, блакитних, фіолетових променів;
• ортохроматичні і ізоортохроматичні, – чуттєві до зелених, жовтих, жовтогарячих, ясно-червоних;
• ізохроматичні – чуттєві до темно-червоного кольору;
• панхроматичні і ізопанхроматичні, – чуттєві до всіх кольорових променів. Останній вид сенсибілізації найбільш чуттєвий до червоного кольору.

Негативний і позитивний процеси.

Хіміко-технологічний  процес виготовлення фотографії складається  з двох стадій: негативного і позитивного  процесів.

При негативному процесі  сховане зображення, що виникло у  світлочутливому шарі фотоматеріалу  під час зйомки, перетворюється у видиме зображення – негатив, у якому почорніння інвертовані яркостям деталей об'єкта. При негативному процесі експонований світлочутливий матеріал піддається прояву, тобто виборчому відновленню підданих дії світла мікрокристалів галогеніду срібла (галогенного срібла) у зерна металевого срібла, що і утворять негативне (чорне) зображення. Негативний процес включає також:

• фіксування – перетворення в розчині гіпосульфіту незасвічених галогенідів срібла, що залишилися після прояву, у розчинні солі;
• промивання – видалення водою розчинних речовин;
• сушіння – видалення з фотоматеріалу води. Якість отриманого негатива оцінюють по оптичній щільності почорніння, контрастності, зернистості.

Позитивний процес –  це сукупність операцій, у результаті яких з негатива одержують позитивне зображення, відношення яркостей якого відповідає відношенню яркостей об'єкта зйомки.¹

Позитивний процес складається  з друку й обробки матеріалу  шляхом прояву, закріплення, промивання. При контактному друкуванні позитивний матеріал накладають світлочутливим шаром на емульсійний шар негатива, а при проекційному друкуванні негативне зображення проектують за допомогою збільшувача на поверхню позитивного матеріалу й експонують необхідний час. Якість позитивного зображення залежить від правильності підбору контрастності позитивного фотоматеріалу контрастові негативу. Позитивний матеріал підбирають до негативу, керуючись наступною схемою: контрастний негатив друкують на малоконтрастному (м'якому) фотопапері, малоконтрастний (млявий) негатив – на контрастному фотопапері. Величина витримки при друкуванні сильно впливає на якість позитиву. При недодержані витримки виходить малоконтрастне зображення без деталей у найбільш світлих частинах, а при перетримуванні – дуже щільне зображення з відсутністю деталей у тінях. Витримка при друкуванні визначається щільністю негатива, світлочутливістю фотоматеріалу, силою світла і розмірами збільшення. Тривалість витримки визначається методом проб або за допомогою спеціальних приладів. На практиці кращий результат при фотодруці дає найменша витримка і повний прояв.

Денне світло сприймається нами як білий. У дійсності це складна суміш  кольорів – веселка кольорів: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.

У фізиці під кольором розуміється властивість тіла викликати певне зорове відчуття у відповідності зі спектральним складом відбитого або створеного цим тілом випромінювання.

Різноманіття кольорових тонів  і відтінків може бути отримане при  змішувані досить обмеженої кількості  кольорових випромінювань (або фарб) різного кольору, тону і яскравості. Відповідно до триколірної теорії зору, відчуття будь-яких квітів можна одержати із синіх, зелених і червоних променів, узятих у різних співвідношеннях. При поєднанні попарно проекції основних кольорових променів одержують додаткові кольори: синій і зелений – дає блакитний, синій і червоний – пурпурний, зелений і червоний – жовтий. Таке з'єднання кольорів називається аддитивним. Кольори синій, зелений і червоний одержали найменування основних, а жовтий, пурпурний і голубий – додаткових. При поєднанні всіх основних, променів одержують білий колір, усіх додаткових – чорний. Попарне поєднання додаткових кольорів дає можливість одержати основні кольори.

При оптичному змішанні основного  кольору з додатковим виникає сприйняття білого кольору.

Сприйняття різних кольорів можна  викликати не тільки аддитивним способом, але і методом вирахування  із білого кольору кольорових променів. Цей спосіб називається субтрактивним. Триколірна теорія зорового сприйняття кольору пояснюється наявністю в людському оці трьох видів рецепторів, кожний з яких реагує на випромінювання з довжиною хвилі, що відповідає одному з основних кольорів.

Теорія триколірного відображення складає фізичну основу відомих  способів кольорової фотографії. На вирахуванні з білого кольору певної кількості синіх; зелених і червоних променів заснований субтрактивний спосіб кольорової фотографії (на тришарових фотоматеріалах).

Кольоровий фотоматеріал складається  з трьох основних світлочутливих шарів. Верхній чутливий до синього, середній до зеленого, нижній до червоного кольору. Між першим і другим знаходиться жовтий фільтровий шар, що поглинає сині промені, не пропускаючи них у зеленочутливий і червоночутливий шари.

Протиореольний шар наноситься на зворотний бік підкладки і не допускає її засвідчування з протилежної від емульсії сторони.

Основою трьох кольорочутливих  шарів кольорового фотоматеріалу  є галогенне срібло, тобто та фотоемульсія, що застосовується в чорно-білій  фотографії. У першому шарі використовується несенсибілізована емульсія, що найбільш чуттєва до синіх променів; у другому – ортохроматична, чуттєва до зелених променів; у третьому – ізопанхроматична – чуттєва до червоних променів. У ці шари вводяться кольорові компоненти, відповідно жовтий, пурпурний і голубий.

У процесі фотозйомки на кольорові  фотоматеріали (яка принципово не відрізняється  від зйомки на чорно-білі фотоматеріали) у кожному шарі утворюється сховане  зображення відповідно до кількості  попавшої світлової енергії і  її кольору. Кольоровий негативний процес складається в основному з трьох стадій: кольорового прояву, відбілювання і фіксування (може бути додаткове фіксування). Кожна стадія супроводжується промиванням.

Па першому етапі кольорового  прояву в кожному шарі (відповідно до кількості поглиненого „світла” і „кольору”), – галогенне срібло (галогенід срібла) переходить у видиме металеве срібло, утворюючи чорно-біле негативне зображення. На другому етапі виявляється кольоровий компонент у додаткових кольорах: відповідно жовта, пурпурна і блакитна. На ділянках, фотоемульсії, куди при фотозйомці не потрапило світло, галогенне срібло залишається недоторканим. Таким чином, у процесі кольорового прояву утвориться зображення, що складається з металевого чорного срібла і барвника (кольорового компонента).

На другій стадії – відбілюванні – окисляється (знищується) металеве срібло зображення (негативне чорно-біле зображення).

На третій – фіксуванні – розчиняється галогенне срібло (що не брало участі у процесі утворення фотонегативу). При остаточному промиванні воно видаляється з фотоемульсії. У результаті, усього процесу, одержують негатив з додатковими кольорами.

Фотохімічний процес при виготовленні кольорової фотографії (позитивний процес) аналогічний негативному, але кольорові  компоненти відтворюються в основних кольорах. У результаті на фотографії залишається натуральне кольорове зображення. Одержання оптимального кольорового фотознімка забезпечується при фотозйомці точною експозицією, з урахуванням висвітлення, правильною добіркою фотоматеріалу і суворим дотриманням негативного і позитивного процесу.

Судова фотографія – галузь криміналістичної техніки, яка становить собою  систему наукових положень, а також  рекомендацій щодо застосування технічних  засобів і методів зйомки з  метою розслідування злочинів².

Судова фотографія –  це галузь криміналістичної техніки, яка  розробляє фотографічні засоби, прийоми  і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів.³

Тому і завдання, що стоять перед судовою фотографією, так само мають спеціальний характер.

Завдання судової фотографії:

1. забезпечувати технічними засобами та практичними прийомами виявлення, фіксацію та дослідження матеріальних джерел доказової інформації;
2. здійснювати об’єктивну фіксацію слідчих дій та їх результатів;
3. вдосконалювати існуючі та розробляти нові технічні засоби збирання фіксації й дослідження доказів;
4. забезпечувати принцип наочності в доказуванні та профілактичній діяльності слідчого органу дізнання, експерта-криміналіста.

Використання фотографічної  зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:

1) дає змогу якнайточніше зафіксувати об'єкт, його стан, ознаки;

2. забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об'єктів;
3. дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об'єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;
4. існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.

При проведенні слідчих  дій судова фотографія застосовується для того, щоб зафіксувати об'єкти, їхні деталі й обставини, зв'язані  з розслідуваною подією.

Результати фотозйомки успішно використовуються при розслідуванні різних видів злочинів, під час провадження різноманітних слідчих дій (огляду місця події, слідчого огляду документів, обшуку, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події та ін.), у експертних дослідженнях, в оперативно-розшуковій діяльності. Фотографічний метод фіксації не порушує стану матеріальних об'єктів або слідів. У деяких випадках фотографічна зйомка може заповнити прогалини в описі фактів у протоколах слідчого огляду, виявити слабовидимі або невидимі деталі чи ознаки об'єкта. Ілюстративність і наочність фотографії дозволяють застосовувати її в попередженні злочинів, у розшуку осіб, які зникли безвісти, та злочинців.

При проведенні експертиз  в кримінальних справах, судова фотографія використовується для фіксування загального виду речових доказів, що надійшли на дослідження, для виявлення невидимих і слабовидимих ознак, для одержання зображення досліджуваних об'єктів при їхній ідентифікації, для ілюстрації висновків.

Суб’єктами застосування судової фотографії є:

• слідчий у процесі попередження, розкриття та розслідування злочинів;
• оперативний працівник у ході провадження оперативно-розшукової роботи;
• експерт при проведені експертизи та участі у слідчих діях як спеціаліст;
• представники громадських організацій та окремі особи, які здійснюють свої права з охорони громадського порядку та суспільної безпеки.