Характерні особливості механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення

31

Зміст.

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення.

   1.1. Законодавчо-теоретична база механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення в Україні.

   1.2. Громадська безпека і здоров’я населення як об’єкт кримінально-правового регулювання.

Розділ ІІ. Характерні особливості механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення

   2.1. Екологічні чинники охорони здоров'я населення.

   2.2. Застосування права в галузі охорони довкілля в Україні.

   2.3. Природно-заповідний фонд України як об‘єкт правової охорони.        Особливості організаційно-правової охорони природно-заповідного фонду.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ.

            Актуальність проблеми полягає у тому, що орієнтація України на міжнародні стандарти у галузі прав людини накладає на нашу державу певні зобов’язання, пов’язані насамперед з реальним забезпеченням проголошених Конституцією України прав та свобод, зокрема невід'ємного права на життя, права на охорону здоров'я, права на безпечне для життя і здоров'я довкілля    (ст. 27, 49, 50 КУ).[2] Це зумовлює необхідність створення та вдосконалення механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення з урахуванням як певних особливостей цієї галузі взагалі, так і специфіки функціонування такого механізму на території України.

У системі гарантій права людини на життя важливе місце займає його кримінально-правова охорона, оскільки завданням Кримінального кодексу  (КК) України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам. [3]

Важливим поняттям у механізмі кримінально-правової охорони здоров'я населення є поняття загальної безпеки, яке потребує конкретизації і кримінально-правової охорони: більшість складів злочинів проти громадської безпеки і здоров’я населення не відповідають іншим безпосереднім об’єктам тих громадських відносин, які покликані охороняти норми закону.  Це породжує ускладнення при кваліфікації не лише конкретних злочинів, але і при застосуванні кримінального законодавства в сфері охорони загальної безпеки. Виникають проблеми і в попередженні вказаних злочинів, що призводить, в певних випадках, до послаблення боротьби з тяжкими насильницькими і корисливо-насильницькими злочинами.

Вирішення цих питань сприятиме подальшому розвитку науки кримінального права, підвищенню ефективності боротьби з означеними  злочинами. Пропозиції, що містяться в дисертації з удосконалення законодавства, можуть бути використані під час прийняття нового Кримінального кодексу України.

Незважаючи на інтеграцію України до європейського простору, поза увагою науковців залишилась проблема права населенняна охорону здоров'я  як цілісного об’єкту кримінально-правової охорони, що вимагає поглибленого та комплексного аналізу в контексті державотворчих процесів сучасної України.

Отже, кримінально-правова охорона здоров'я населення є досить складним явищем, яке потребує комплексного, системно-функціонального, концептуально нового підходу, який повинен знайти відображення у новій Концепції кримінально-правової охорони здоров'я населення. Недостатня розробка у кримінально-правовій літературі обраного аспекту проблеми, її наукове та практичне значення і обумовлюють актуальність питання.[7]

Мета: дослідити особливості механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення.

Об'єкт: механізм кримінально-правової охорони здоров'я населення.

Предмет: особливості розвитку та функціонування кримінально-правової охорони здоров'я населення в Україні.

Гіпотеза: передбачається, що:

1)     В Україні існує механізм кримінально-правової охорони здоров'я населення.

2)     У механізмі кримінально-правової охорони здоров'я населення наявні певні специфічні особливості.

Задача: провести теоретико-методологічний аналіз механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення.

        Методи:для розв’язання поставленої задачі використовувався метод теоретичного аналізу наукової літератури.

Розділ І. Загальна характеристика механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення

   1.1.  Законодавчо-теоретична база механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення в Україні.

   Основою законодавчого обґрунтування існування та функціонування механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення є Конституція України. Проголошені у Розділі І Конституції України права людини пояснюють необхідність існування зазначеного механізму. До таких прав належать, зокрема, положення про те, що  «Кожна людина має невід'ємне право на життя. … Обов'язок держави — захищати життя людини.» (ст. 29); «Кожен має право на охорону здоров'я.» (ст. 49); «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля» (ст. 50).[2] Таким чином, охорона здоров'я населення  цілому і кожної людини зокрема є прямим обов’язком держави; держава зобов’язана створити механізм кримінально-правової охорони здоров'я населення та забезпечити нормальне його функціонування, так як це випливає з положень, проголошених у Конституції України.

   Іншим важливим джерелом є Кримінальний кодекс України, зокрема його Особлива частина, також суттєво впливає на формування загальних уявлень про  механізм кримінально-правової охорони здоров'я населення.

   Теоретичну ж базу можна поділити на шість груп для детального та всебічного її аналізу. Першу групу джерел становлять нормативно-правові акти та документи, а також їх проекти, в яких проголошується право на охорону здоров’я; розкриваються його зміст, структура; формулюються принципи охорони здоров’я; передбачаються гарантії забезпечення права на охорону здоров’я. До другої групи відносяться наукові праці із загальної теорії права та держави, філософії права (С. Алексєєв, Т. Андрусяк, Л. Глухарьова, О. Грищук, С. Доб­рянський, В. Карташкін, Г. Кленнер, А. Ковлер, К. Лукашова, М. Марченко, О. Наливайко, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, П. Рабінович, Н. Раданович, В. Си­рих, О. Ющик), які присвячені загальнотеоретичним проблемам прав людини та юридичному механізмові забезпечення цих прав. У третю групу об’єднані ті джерела, які розкривають правові аспекти охорони здоров’я, зокрема юридичне забезпечення такої охорони в Україні та в інших державах, відповідальність за неналежне надання медичної допомоги, стан і сучасні тенденції розвитку медичного права та проблеми вдосконалення законодавчої бази у сфері охорони здоров’я. У четвертій групі джерел виділяються медичні, біоетичні та філософські видання з метою з’ясування загальносоціального змісту понять, які застосовуються при дослідженні права на охорону здоров’я. П’яту групу джерел становлять різноманітні періодичні видання (правові, медичні, наукові), у яких висвіт­люються окремі аспекти права на охорону здоров’я, стан і тенденції розвитку медичного права, правові основи медичної деонтології і проблеми біоетики. У шостій групі зібрані матеріали юридичної практики. [9]

1.2. Громадська безпека і здоров’я населення як об’єкт кримінально-правового регулювання.

Існуючі визначення громадської безпеки хоча і досить ефективно використовуються, але все ж носять занадто загальний характер: вони  не відображають її специфіки і не дають можливості, в багатьох випадках, відмежувати ці злочини від злочинних діянь, що передбачені в інших главах КК. Тобто, зважаючи на існуючі визначення, можна зробити висновок, що на громадську безпеку загалом посягає будь-який злочин.[8]

Зміст безпеки різний за видами і проявами, що, відповідно, потребує численних засобів для досягнення тих або інших її видів. Окрім того, види безпеки настільки різні, що для їх всебічної характеристики в кримінальному праві використовується ціла система понять і визначень, кожне з яких відображає особливості тих чи інших видів, одночасно виступаючих антиподами небезпеки.

Аналіз існуючого поняття громадської безпеки також показує, що вона включає в себе комплекс інтересів, які відносяться до різних сфер життя суспільства.

Загальна безпека - система громадських відносин, які забезпечують і гарантують захищеність широкого кола осіб від загрози завдання шкоди здоров’ю або позбавлення життя, знищення майна і тощо від джерел підвищеної небезпеки - їх володіння, використання, виготовлення або зберігання. Загальна безпека включає в себе всі інші види безпеки - громадську, виробничу, пожежну тощо. Загальна безпека відрізняється від будь-якого іншого виду безпеки, перш за все, притаманними тільки їй засобами захисту, який надається всім громадянам суспільства.[7] Зовнішньою правовою оболонкою, відповідно, є система об’єднаних правових норм і необхідних умов, шляхом яких гарантується кримінально-правовий захист громадських відносин, пов’язаних з вільним поводженням і обігом загальнонебезпечних предметів.

У сучасній юридичній літературі щодо класифікації об’єктів, немає загально прийнятої точки зору, що викликає необхідність більш глибокого аналізу питань, пов’язаних зі змістом і структурою об’єктів конкретних складів злочинів, “механізмом” спричинення  шкоди злочинними діяннями і т. ін. Протиріччя думок при визначенні об’єктів конкретних злочинів або схожих за основними ознаками їх груп у більшості випадків є наслідком недостатнього опрацювання проблеми суспільних відносин об’єкта злочинів, його структури, відмінності від схожих соціальних явищ, інших вагомих факторів.

Проведені в цьому напрямку дослідження демонструють, що при визначенні безпосередніх об’єктів різними авторами перешкоджаючим є сам термін “відносини”, який, хоча і не завжди, є домінантним. Відповідно термін “відносини” запропоновано замінити терміном “інтереси”, котрий більше, у цьому випадку, відповідає функціональному призначенню.

Здебільшого в кримінальному законі відсутні будь-які вказівки на безпосередній об’єкт конкретного складу злочину і для його з’ясування виникає необхідність в проведенні ретельного соціально-політичного і юридичного аналізу складу певного злочину.

Авторський колектив одного із проектів КК запропонував поділ глави Х КК за груповими об’єктами, але тільки відносно злочинів проти громадського порядку і моральності, безпеки руху та експлуатації транспорту, безпеки виробництва. Склади злочинів, умовно названі “проти громадської безпеки” і “проти народного здоров’я”, в чинному КК повинні бути об’єднані одним спільним об’єктом, і навіть не одним із запланованих, а набагато ширшим і обгрунтованішим не лише за обсягом, але й за змістом, відображаючим повною мірою соціально-правову необхідність захисту від означених злочинів.

Незалежно від того, що безпосередні об’єкти злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я майже не співпадають, вони все ж об’єднуються між собою: а) внутрішнім зв’язком; б) зовнішніми цілями; в) загальними інтересами; г) особливими конкретними завданнями; д) чітко обгрунтованим загальним завданням; е) небезпекою, яку вони становлять для суспільства.

Тому безпосередні об’єкти складів злочинів, які розглядаються, з урахуванням всього сказаного, можуть бути об’єднані в одному родовому об’єкті (одним поняттям “злочини проти загальної безпеки”) і ввійти в нього в складі своїх класифікаційних груп як видових, відмежовуючись один від одного в окремих параграфах. [8]

Розділ ІІ. Характерні особливості механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення.

2.1. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

   Серед особливостей функціонування механізму кримінально-правової охорони здоров'я населення важливе місце посідає забезпечення стабільного екологічного середовища. Питання екологічної безпеки, зокрема відповідальність за злочини проти довкілля, класифікація таких злочинів та відповідальність за правопорушення стосовно довкілля  розглядається у розділі VIII особливої частини Кримінального кодексу України.

   У цьому розділі визначається, зокрема, типи відповідальності за порушення правил екологічної безпеки, різноманітні злочини проти довкілля тощо. Кримінальну відповідальність за екологічні злочини можна вважати однією з характерних особливостей механізму кримінально-правового захисту здоров'я населення, так як екологічний стан оточуючого середовища відіграє значний вплив на стан здоров'я людей, і екологічний злочин можна вважати зумисною спробою нашкодити здоров'ю населення. Саме тому особа, яка вчинила екологічний злочин, має нести кримінальну відповідальність відповідно чинного законодавства.

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. (розділ VIII) передбачає наступні екологічні злочини:

-   порушення правил екологічної безпеки (ст. 236) - порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проек­тування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологі­чне забруднення значних територій або інші тяжкі на­слідки;