Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності

можуть припинятись шляхом необхідної оборони (обман покупців та

замовників, давання хабара тощо). 

     7) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка

є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення

чи припинення посягання. Закон не вимагає механічної рівності між

засобами і характером оборони та засобами і характером посягання.

Правомірним буде і застосування більш серйозних засобів або заподіяння

більш значної шкоди, ніж ті, що об'єктивно були достатніми для відбиття

нападу, якщо особа, яка оборонялась, не могла правильно оцінити

обставини нападу і вибрати абсолютно адекватні засоби оборони чи

заподіяти при захисті виключно необхідну для відбиття нападу шкоду.

Проте заподіяння при необхідній обороні явно надмірної шкоди, якщо той,

хто оборонявся, розумів, що посягання можна припинити із заподіянням

менш значної шкоди, за певних умов може бути визнане перевищенням меж

необхідної оборони.

     У випадках, коли має місце посягання групи осіб, яка за кількістю

переважає тих, хто захищається, і діє агресивно, з очевидною загрозою

для життя чи здоров'я, для захисту ці особи мають право застосовувати

такі засоби, які мають в наявності.. 
 
 
 
 
 

В.         Перевищення меж необхідної оборони.  
 

     Право на необхідну оборону надає лише суспільно небезпечне посягання, що виявляється в активних діях особи. Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом (напр., знищення майна його власником). Правомірність дій, якими об'єктивно заподіюється шкода, проти яких не допускається необхідна оборона, може зумовлюватися: 1) реалізацією особою прав, які належать їй чи надані законом, у тому числі, і вчинення дій за наявності обставин, що виключають їх суспільну небезпечність чи протиправність, зокрема, не допускається необхідна оборона проти дій особи, які вчиняються нею в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця; 2) виконання особою професійних чи службових функцій із дотриманням умов їх правомірності, напр., проти дій працівників міліції, якими проводиться обшук, вилучаються знаряддя вчинення злочину, затримання правопорушників тощо.

     На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки особи щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільно небезпечного посягання: 1) особою правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільно небезпечне посягання (уявна оборона); 2) при фактичному припиненні суспільно небезпечного посягання особа вважає, що посягання триває (запізніла). Пленум ВС в своїй постанові від 29.06.91 №4 “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” роз'яснив, що дії, вчинені в стані мнимої оборони, тобто коли особа, яка захищається, щиро помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної оборони, а якщо при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа має нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або , залежно від обставин справи, - за необережний злочин.

     Під перевищення меж необхідної оборони, згідно з ч.4 ст.15 розуміється завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Ознаками перевищення між необхідної оборони є: 1) наявність стану необхідної оборони; 2) явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання; 3) явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання і захисних дій. Відповідальність за заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони, відповідно до ч.4 ст.15, настає лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Чинний КК передбачає два таких випадках - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст.104) та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.97). Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди здоров'ю (середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень) кримінальної відповідальності не тягне, але не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяної шкоди на підставі ст.444 ЦК. На практиці може мати місце так звана провокація необхідної оборони, точніше, провокація суспільно небезпечного посягання для надання зовнішньої правомірності заподіяння начебто в стані необхідної оборони шкоди особі, спровокованої на таке посягання. Дії особи, яка завдала шкоду іншій особі, спровокованій нею на суспільно небезпечне посягання, мають кваліфікуватися як умисний злочин у залежності від наслідків та спрямованості її умислу.  
 
 
 
 
 
 

3.               перевищення меж необхідної оборони 

     Перевищенням меж необхідної оборони закон визнає умисне заподіяння тому, е заподіяння тому,хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності

посягання або обстановці захисту.

     Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти

смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження.

Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає,

небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною

тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної

людини, отже і для того, хто обороняється. Так, явно невідповідним буде

не викликане необхідністю заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особі,

яка має намір вчинити крадіжку і не робить спроб чинити фізичний опір.

Перевищенням меж необхідної оборони слід також вважати і випадки, коли

особа заподіяла тяжку шкоду тому, хто посягає, маючи при цьому

можливість відвернути чи припинити посягання із заподіянням явно меншої

шкоди і усвідомлюючи наявність такої можливості.

     Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає лише при

заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження;

умисного вбивства. Відповідальність за таке перевищення меж необхідної

оборони передбачена ст. ст. 118 і 124 КК. В інших випадках перевищення

меж необхідної оборони не є злочином.

     Слід зазначити: щоб установити наявність або відсутність ознак

перевищення меж необхідної оборони, потрібно враховувати не лише

відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, але і

характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що

могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто

захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до

його відбиття, кількість нападаючих І тих, хто захищається, їх фізичні

дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

     Вирішуючи   питання  про   правомірність  заподіяння шкоди, належить встановити, чи захищалася особа від реального, вжерозпочатого і ще не закінченого суспільне небезпечного посягання. Лишепри наявності стану необхідної оборони треба зробити висновок,

перевищила вона межі необхідної оборони чи ні.

     Також при розгляді справ потрібно з'ясовувати, чи мала особа, яка

захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне

посягання іншими засобами, із заподіянням нападаючому меншої шкоди, і

чому не використала такої можливості.

     Якщо в діях особи визнається перевищення меж необхідної оборони, то слід

вказати, в чому полягає перевищення та які засоби захисту в конкретній

ситуації не були використані винним, щоб уникнути тяжких наслідків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності полягає в

таких ознаках: 

-Небезпеку, що вимагає потребу захисту в стані необхідної оборони

створюють суспільно не безпечні дії фізичної особи, а небезпеку крайньої

необхідності - дії людей, сил природи, тварин, фізіологічні процеси і т.

ін. 

-В стані необхідної оборони шкода спричиняється нападаючому, а в стані

крайньої необхідності - непричетним до події третім особам. 

-Заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхідності правомірнем в стані крайньої необхідності правомірне

лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. При

необхідній обороні такої умови немає. 

-Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна шкода була

меншою ніж відвернута. Заподіяна при необхідній обороні шкода може бути

і більшою ніж відвернута. 

-На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає

лише при наявності сукупності всіх його умов. Відсутність хоча б однієї

з них виключає стан крайньої необхідності. 

-Особа, що заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності зобов'язана

відшкодувати її потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може

перекласти цей обов'язок на особу, в інтересах якої ця шкода була

заподіяна. 

 

Висновок  

      На завершення своєї роботи я хотів би коротко підбити висновки. 

      Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості

уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до

інших осіб чи органів влади.

     Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних

законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а

також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно

небезпечного посягання шляхом заподіяних тому, хто посягає, шкоди,

необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи

припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж

необхідної оборони. 

Умови правомірності необхідної оборони : 

-посягання повинно бути суспільно небезпечним; 

-посягання повинно бути наявним; 

-при необхідній обороні заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто

посягає; 

-необхідна оборона може здійснюватися для захисту охоронюваних законом

прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також

суспільних інтересів та інтересів держави; 

-у процесі необхідної оборони не повинно бути ексцесу оборони, тобто

перевищення її меж. 

-Кримінальна справа, порушена за фактом діяння, вчиненого у стані

необхідної оборони (якщо не було перевищення її меж), підлягає закриттю

за відсутністю події злочину (п. 1 ст. 6 КПК).