Пенітенціарна система Швейцарії
Пенітенціарна система Швейцарії,
як однієї з самих заможних та розвинутих
країн Європи, має свої особливості,
що напряму пов'язані з її державним
устроєм. Публікація розкриває правові
основи та принципи виконання покарань
в Швейцарії.
Виконання покарань
і заходів правового характеру
I. Правова основа для
виконання покарань та заходів
правового характеру
Відповідно до федерального
устрою Швейцарії та статтею
123 Конституції Федерації (КФ), законодавство
в галузі кримінального правосуддя
- це відповідальність федерального
уряду. Виконання покарань, однак,
область відповідальності кантонів,
якщо тільки закон не встановлює
іншого.
На федеральному
рівні Швейцарія має єдине
кримінальне законодавство - Кримінальний
кодекс (КК), який набрав чинності
1 січня 2007 року. Оновлений КК пояснює
цілі і завдання кримінального
закону, містить основні положення
з виконання кримінального закону,
описує різні кримінальні санкції
і типи пенітенціарних установ.
Обов'язки та компетенція
кантонів
Принцип, прописаний
у статті 123, пункт 2 КФ, містить
дві вимоги: 1) кантони зобов'язані
виконувати рішення своїх судів,
та 2) кантони зобов'язані будувати
свої пенітенціарні установи
та забезпечувати їх функціонування,
і в цьому питанні можуть
досягати угоди з іншими кантонами.
У першу чергу це стосується
питань спільного будівництва
та використання подібних інститутів
(міжкантональні угоди з виконання
покарань).
Міжкантональні угоди
з виконання покарань
У незалежності
від того, що кожен кантон будує
і забезпечує функціонування
всіх типів в'язниць, необхідних
для виконання покарань та
заходів правового характеру,
на своїй території, кантони
підписують ряд регіональних
угод. Ці формальні міжкантональні
угоди заповнюють прогалини, що
існують у федеральному законодавстві
та законодавстві самих кантонів.
Міжкантональні угоди, в основному,
покривають такі сфери:
- взаємне використання
установ з точки зору економічної
доцільності;
- гармонійний і обґрунтований
підхід до розміру заробітної
плати, виплачуваної правопорушникам
за їх трудову діяльність у
в'язниці та при особливих формах
виконання покарань.
Обов'язки та компетенція
федерального уряду
Ґрунтуючись на
статті 123, пункт 1 і 3, КФ, федеральний
уряд може займатися законодавчою
діяльністю щодо призначення
покарань та відігравати активну
роль у наданні субсидій на
будівництво установ для дорослих
і неповнолітніх, а також надавати
субсидії для виховних установ
для неповнолітніх. Додатково, федеральний
уряд має можливість підтримувати пілотні
проекти в даній області.
У 2009 році контрибуції
на будівництво, ремонт та оновлення
пенітенціарних установ і закладів
для виконання заходів правового
характеру склали 17 мільйонів швейцарських
франків (близько 133 млн. грн.).
Федеральний уряд витратив приблизно
1 мільйон франків на пілотні
проекти та виплати субсидій
і надав загалом суму в 73
мільйони франків на розвиток
і утримання 170 виховних установ
для неповнолітніх.
Федеральне уряд
зобов'язаний забезпечувати всі
стандарти і гарантувати права
засуджених відповідно до міжнародних
угод, ратифікованих і підписаних
Швейцарією.
Найбільш важливими
серед них є:
Європейська Конвенція
з прав людини
Європейська конвенція про
запобігання катуванням
Європейські в'язничні правила,
прийняті Радою Європи
Конвенція проти тортур ООН
II. Категорії санкцій: покарання
і заходи правового характеру
Кримінальний кодекс
містить 2 основні категорії кримінальних
санкцій - покарання і заходи
правового характеру.
1. Покарання
Кримінальний кодекс
містить 3 види покарань: тюремне
ув'язнення, покарання у вигляді
штрафу та громадські роботи.
Кожне з цих покарань може
носити умовний або частково
умовний характер протягом певного
часу. На початку виконання покарання
засуджений проходить період
пробації, за результатами якого
визначається чи буде він реально
виконувати покарання, яке йому
було призначено. Якщо правопорушник
успішно проходить період пробації,
то покарання може бути змінено
на умовне. Якщо умови періоду
пробації були порушені, то покарання
залишається без змін.
1.1 Тюремне ув'язнення
Тюремне ув'язнення
- це санкція, яка обмежує свободу.
Зазвичай термін тюремного ув'язнення
варіюється від 6 місяців, як
мінімум, до 20 років, як максимум.
У разі, якщо законом встановлені
спеціальні вимоги, тюремне ув'язнення
може бути довічним. Суд може
призначити тюремне ув'язнення,
забезпечене правовою санкцією,
строком менше 6 місяців, у випадку,
коли вимоги умовного вироку
не виконані.
Тюремне ув'язнення
наполовину - це особлива форма
виконання покарання у вигляді
позбавлення свободи, що представляє
собою з'єднання свободи і тюремного
ув'язнення. Зазвичай це використовується,
якщо строк покарання не перевищує
1 рік. При виконанні такого
покарання засуджений продовжує свою
професійну діяльність або навчання на
волі, а решту часу проводить в тюремній
установі.
1.2 Покарання у вигляді
штрафу
Короткострокове позбавлення
волі може бути замінено на
покарання, не пов'язане з позбавленням
волі: штраф або громадські роботи.
Штрафи накладаються
судом як альтернатива тюремного
ув'язнення, що не перевищує
6 місяців. Суд визначає суму
і порядок щоденних виплат
залежно від вини правопорушника,
його особистих і фінансових
обставин. Максимальний розмір щоденної
виплати не може перевищувати
3000 франків.
1.3 Громадські роботи
В якості альтернативи
тюремного ув'язнення, що не
перевищує 6 місяців, або замість
штрафів, суд може накласти
на правопорушника обов'язок виконувати
громадські роботи. Однак, правопорушник
повинен з цим погодитися і,
в разі згоди, виконувати громадські
роботи, пов'язані із соціальною
діяльністю, суспільними інтересами
або допомагати людям, які потребують
підтримки. Чотири години громадських
робіт відповідають одному дню
тюремного ув'язнення або одному
розміру щоденної виплати штрафу.
2. Заходи правового характеру
Кримінальний кодекс
містить наступні заходи правового
характеру: терапевтичні заходи,
ув'язнення на невизначений термін
та інші заходи.
Заходи відрізняються
від вироків своєю тривалістю
і не ґрунтуються тільки на
вині правопорушника, заходи можуть
тривати стільки часу, скільки
необхідно і мають особливу
мету - знизити ризик повторних
правопорушень, причому тільки
в тих випадках, коли є реальні
позитивні перспективи. Як правило,
заходи пропонуються судом на
додаток до вироку, хоча вони
можуть використовуватися і самостійно.
Кримінальний кодекс
вимагає, щоб відповідальні органи
переглядали, принаймні один раз
на рік, результати відбування
покарання з метою з'ясування
питання чи може правопорушник
бути звільнений умовно-достроково
і коли. Пробаціонний період у
разі умовно-дострокового звільнення
може тривати від 1 року до 5
років, в залежності від призначеного
покарання або заходів правового
характеру.
Правопорушник, якому
призначено певне покарання, також
бере участь у розробці свого
власного плану виконання покарання.
Якщо він здатний працювати,
його в цьому підтримують. Після
певного періоду призначена міра
може бути змінена, наприклад,
у вигляді надання можливості
один день на тиждень працювати
або проживати поза тюремною
установою.
2.1 Терапевтичні
заходи
Лікування психіатричних
хвороб
Цей захід передбачає
дотримання 2-х умов: перше, правопорушник
скоїв кримінальний злочин або
проступок, внаслідок своєї психіатричної
хвороби; і друге - ризик рецидиву
може бути знижений за допомогою
лікування.
Цей захід виконується,
в основному, спеціальними психіатричними
закладами або установами, спеціально
створеними для виконання таких
заходів. До тих пір, поки
залишається ризик втечі засудженого
і здійснення ним подальших
злочинів, він буде утримуватися
в цьому спеціальному закладі.
У рамках Кримінального кодексу
визначено, що обмеження волі
з професійним лікуванням психіатричних
хвороб може тривати максимум
5 років. Якщо після закінчення
цього терміну стан здоров'я
засудженого не відповідає умовам
для звільнення, суд може продовжити
вирок ще на 5 років, а якщо
необхідно, то й на все життя.
Лікування залежностей
Мета цього заходу -
знизити ризик здійснення повторних
правопорушень людьми, що мають
наркотичну або іншу залежність,
чиї злочини були пов'язані
з цією залежністю. Ця міра
застосовується до тих, про
яких можна сказати, що відносно
них спеціальне лікування буде
мати позитивний ефект і дозволить
знизити реальну тягу до наркотичних
або інших речовин.
Лікування надається
спеціалізованою установою або,
якщо це необхідно, психіатричною
клінікою. Обмеження свободи, поєднане
з лікуванням, зазвичай триває
не більше 3-х років. Суд може
продовжити цей термін один
раз і не більше ніж на
один рік.
Заходи правового
характеру для молоді
Ці заходи призначені
для призначення покарання молодим
людям у віці від 18 до 25 років
за скоєння ними кримінальних
діянь і покликані максимально
враховувати особливості даної
категорії правопорушників. Ці
заходи спрямовані на таких
правопорушників, хто, відповідно
зі своїм біологічним віком,
не є більше суб'єктом ювенальної
юстиції, але все ще потребує
спеціальної підтримки. Всі установи
для молодих правопорушників
працюють на соціально-виховної
та терапевтичної основі. Розміщення
в таких установах покликане
сприяти розвитку і підтримки
інтересу у засудженого щодо
отримання ним освіти та професійних
навичок.
Установи для молодих
людей функціонують окремо від
інших установ, передбачених у
Кримінальному кодексі. Молоді
правопорушники, які вчинили насильницькі
чи тяжкі злочини, не направляються
в описані вище установи для
молоді.
Амбулаторне лікування
Призначення амбулаторного
лікування не вимагає, щоб правопорушник
скоїв кримінальний злочин або
проступок кримінального характеру
та може застосовуватися за
будь-який тип правопорушення. Правопорушник
повинен демонструвати мотивацію,
бажання виконувати призначене
лікування. Суд може призначити
амбулаторне лікування як спільно
з тюремним ув'язненням, так і
без нього. У першому випадку
покарання виконується тюремною
установою. Якщо суд відкладає
виконання вироку, то засуджений
може залишатися в місці свого
проживання і проходити амбулаторне
лікування за місцем проживання.
Приблизно половина
амбулаторного лікування що призначається
судами підпадає на людей, що
мають наркотичну залежність.
2.2 Заходи, спрямовані
на забезпечення безпеки та
лікування
Дані заходи покликані
забезпечити безпеку суспільства.
Люди повинні бути захищені
від повторних злочинів, які можуть
скоїти засуджені. У таких випадках
використовують ув'язнення на
невизначений термін. Хоча заходи,
спрямовані на забезпечення безпеки
і лікування, спрямовані на
ізоляцію правопорушника від
суспільства, принцип соціальної
реінтеграції є тут основним,
як і при призначенні всіх
інших заходів. Правопорушник
має право відбувати своє покарання
в умовах, максимально наближених
до нормальних.
Дві умови, необхідні
для призначення ув'язнення на
невизначений термін: 1) злочин має
бути дуже серйозним, наприклад,
вбивство або захоплення заручників,
заподіяння тяжких тілесних ушкоджень
іншій особі, та 2) оцінка ризиків
вчинення подібних правопорушень
у майбутньому щодо даної особи
показує високу ймовірність.
Дане покарання
виконується в тюремній установі
високого рівня безпеки. Зазвичай
цей захід виглядає як довічне
позбавлення волі. Однак, перегляд
і оцінка поведінки засудженого
проводиться регулярно, з метою
з'ясувати чи можна застосувати
до даного правопорушника умовно-дострокове
звільнення або призначення амбулаторного
лікування.
2.3 Інші заходи
правового характеру
На додаток до
покарання, терапевтичним заходам
або ув'язнення на невизначений
термін, суд може призначити додаткові
санкції, наприклад, заборону
на роботу за професією, дискваліфікацію
на керування автомобілем, публічне
оголошення рішення суду, конфіскацію
небезпечних об'єктів або цінностей
та інше.
III. Установи
У Швейцарії 114 установ,
які виконують кримінальні покарання
і заходи правового характеру.
Більшість з них - СІЗО та
установи відкритого типу для
виконання короткострокових видів
покарань. Приблизно 30 установ виконують
покарання тривалого характеру.
Наповнюваність більшості установ
не перевищує 100 осіб, і тільки
в 4-х установах тримається
близько 200 осіб.
Типи установ
Кримінальний кодекс
встановлює два типи установ,
які повинні бути в кантонах:
відкриті і закриті тюрми. Закрита
тюрма може мати відкриту секцію,
так само як відкрита тюрма
може мати закриту секцію. Однак,
терапевтичні установи повинні
функціонувати окремо від тих
установ, де виконуються інші
покарання.