Незаконна приватизація державного і комунального майна

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розділ І.ПОНЯТТЯ ТА ГОЛОВНІ ЦІЛІ ПРИВАТИЗАЦІЇ. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ

Розділ ІІ.Особливості  складу злочину «Незаконна приватизація державного та комунального майна»

2.1.Об’єкт та обєктивна сторона злочину, передбаченого ст. 233 ККУ

2.2.Суб’єкт та суб’єктивна сторона досліджуваного злочину

Розділ ІІІ.ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЗАКОННОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Перехід від економіки командно-адміністративного  типу до  ринкової супроводжується значною криміналізацією цієї сфери життя суспільства. Воно має як нормативне, так і фактичне наповнення.

Новий КК України, прийнятий 05.04.2001 р., в розділі VII «Злочини у сфері господарської діяльності» містить 37 статей. При ньому 8 статей, які були передбачені КК України 1960 р., не мають аналогів у КК України 2001 р. Однак не в усіх випадках це означає декриміналізацію відповідних посягань, оскільки вони підлягають кваліфікації за іншими статтями нового КК. В той самий час у розділ VII «Злочини в сфері господарської діяльності» введено цілий ряд зовсім нових статей.

Наведені  дані насамперед свідчать про увагу  держави до питань боротьби з господарськими злочинами, що, в свою чергу, викликано підви-щенням суспільної небезпеки, кількісним зростанням відповідних посягань. Водночас наявність таких змін об’єктивно є передумовою труднощів у застосуванні відповідних кримінально-правових норм.

По-друге, в умовах, коли за офіційними і неофіційними даними половина економіки України працює в «тіні», господарські злочини мають значне поширення.

У зв’язку з відомими тенденціями в розвитку вітчизняної економіки (збільшення кількості суб’єктів підприємництва, розширення господарських операцій між ними, тінізація економіки), а також враховуючи невисокий рівень правової культури в нашій державі, слід було б очікувати збільшення кількості таких злочинів. Однак офіційні дані вказують на зворотне. Причому йдеться про стійку тенденцію до зменшення кількості зареєстрованих і направлених до суду справ про господарські злочини.

Приватизація  державних і комунальних підприємств  здійснюється відповідно до законів  України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р. в редакції від 19.02.1997 р., «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1994 р. в редакції від 15.05.1996 р. тощо. Згідно з вказаними законами, приватизація державного майна - це відчуження майна, яке знаходиться у державній власності, на ко-ристь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економіч-ної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.   Для визначення цілей приватизації, її пріоритетів, мож-ливих та необхідних обмежень Фондом державного майна України розробля-ється Державна програма приватизації, яка затверджується Верховною Ра-дою України один раз на 3 роки, не пізніше, ніж за один місяць до затверд-ження Державного бюджету.

Мета  даної курсової роботи - аналіз особливостей незаконної прива-тизації державного і комунального майна.

Завдання  дослідження витікають з поставленої  мети. Це зокрема, розкриття поняття та головних цілей приватизації, аналіз особливостей скла-ду досліджуваного злочину, висвітлення засад відповідальності та проблем розслідування незаконної приватизації державного та комунального майна.

Обєкт дослідження - нормативно-правові акти, що регламентують  засади приватизації державного і комунального майна.

Предмет дослідження - суспільні відносини, що виникають в процесі незаконної приватизації державного і комунального майна.

 

 

 

Розділ  І.ПОНЯТТЯ ТА ГОЛОВНІ ЦІЛІ ПРИВАТИЗАЦІЇ. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ

 

Поняття приватизації вживається в економічному і формально-юри-дичному розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансфор-мацію) державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто (згідно із Законом України «Про власність») на приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Визначення  приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон  України «Про приватизацію державного майна» від 4 бе-резня 1992 р. (в редакції від 19 лютого 1997 р.) [4]. Згідно з зазначеним Зако-ном приватизація - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробниц-тва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1).

Головні цілі приватизації є одним із засобів  досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних  і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. Внаслідок  своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною  програмою приватизації. Так, основною метою приватизації у 2010-2012 роках є ство-рення умов для сприяння підвищенню ефективності діяльності підпри-ємств, установ, організацій (далі - підприємств) та створення конкурентного сере-довища, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до Дер-жавного бюджету України.

Варто згадати, що на самому початку свого формування законодавство, яким визначався порядок  зміни форми державної власності  на недержавну, не називалося приватизаційним, оскільки і процес зміни власності не визнавався приватизацією в нинішньому розумінні.

Так, п. 1 ст. 10 Основ законодавства Союзу  РСР і союзних республік про  оренду, прийнятих 23 листопада 1989 p., передбачалося, що орендар може повністю або частково викупити орендоване майно. Умови, порядок  і строки викупу визначалися договором  оренди.

Після викупу орендованого майна орендне підприємство за рішенням його трудового колективу  могло бути перетворено на колективне підприєм-ство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, яке діє на основі колективної власності (отже за відсутності приватної власності йшлося не про приватизацію, а про роздержавлення власності).

Згодом  Закон СРСР «Про власність» від 6 березня 1990 р. розширив підстави виникнення колективної власності: згідно з п. 1 ст. 12 цього Закону власність колективного підприємства виникала у разі переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендова-ного майна або придбання майна іншими передбаченими законом способами.

Цим же законом  хоч і в дещо спрощеному вигляді  визначався механізм перетворення державного підприємства на акціонерне товариство (тобто, якщо оцінювати з сучасних позицій - визначався механізм роздержавлення власності): державне підприємство за спільним рішенням трудового колекти-ву та уповноваженого на те державного органу могло бути перетворено на акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходили до відповідного бюджету [10, с.255].

Ще за часів існування Союзу РСР  Верховна Рада УРСР в постанові «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. доручила Раді Міністрів УРСР у 2-місячний строк підготу-вати серед інших проект законодавчого акта про роздержавлення власності.

Фактично  початок формуванню приватизаційного (у вузькому, спеціальному розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону України «Про приватизацію майна державних підпри-ємств» від 4 березня 1992 p., який встановлював правові, економічні та орга-нізаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республікан-ської (Республіка Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки України.

6 березня  1992 р. приймаються: Закон України  «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [5], яким встанов-лювався правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом відчуження їх на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також Закон України «Про привати-заційні папери», який визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення.

З цього  часу законодавство України про  приватизацію почало формува-тися як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі стали: а) об’єкти приватизації; б) суб’єкти приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації [10, с.257].

Основним  актом у цій системі є вже  згадуваний Закон України «Про приватизацію державного майна» (від 4 березня 1992 р. в редакції від 19 лютого 1997 p.) [4].

Визначаючи  систему законодавства про приватизацію, ст. З цього акта зазначає, що законодавство  України про приватизацію складається  з цього Закону, інших законів  України з питань приватизації. Із цією нормою важко погодитися, оскільки вона, по-перше, не відображає реального  стану речей. Як буде показано далі, систему законодавства становлять не тільки власне закони, а й підзаконні нормативні акти. По-друге, зазначена  норма вступає у суперечність з іншими нормами цього ж Закону, які допускають регулювання відносин приватизації в інших формах нормативних  актів. Як приклад можна назвати  п. 2 ст. 9 Закону, в якому йдеться  про те, що порядок створення і  діяльності довірчих товариств, інвестиційних  фондів та інвестиційних компа-ній визначається законодавчими актами України; п. 3 ст. 13 Закону, в якому зазначається, що діяльність комісії з приватизації об’єкта регулюється Поло-женням, яке затверджується Фондом державного майна; ст. 16 Закону про те, що продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом тощо здійсню-ється у порядку, що затверджується Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Можна назвати й інші подібні посилання в Зако-ні, які свідчать про те, що віднесення до законодавства про приватизацію лише нормативних актів у формі власне законів є дещо поспішним і щонай-менше некоректним [4].

Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми нормативних  актів складається з сукупності не тільки законів, а й інших нормативних  актів, що регулюють майново-правові  та організаційні відносини щодо приватизації державного майна.

За своїм  характером законодавство про приватизацію - це комплексне законодавство, яке  об’єднує норми цивільного, адміністративного, фінансо-вого та інших галузей права.

Важливою  ознакою і особливістю приватизаційного законодавства є поєднання в  ньому двох видів норм: публічно-правових та приватно-право-вих із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна пояснити тим, що методологічні основи приватно-правової концепції, які спираються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи, еквівалент-ності тощо, не можуть охопити регулюванням так звані вертикальні відно-сини. Публічно-правовий сегмент регулювання господарських процесів спря-мовує орієнтованість ринкової економіки на обслуговування потреб всього суспільства. Доцільно у зв’язку з цим нагадати, що відповідно до ст. 13 Конс-титуції України «держава забезпечує... соціальну спрямованість економіки». Тут важливо відзначити ще одну, чи не найголовнішу, причину домінування саме публічно-правових норм у приватизаційному законодавстві: держава, визначаючи правила поведінки суб’єктів приватизаційного процесу і забезпе-чуючи реалізацію проголошених нею принципів приватизації, діє при цьому не лише як носій політичної влади, а й як власник основних засо-бів вироб-ництва, що виступають об’єктами приватизації. Саме як власник держава встановлює механізм відчуження державної власності на користь недержав-них суб’єктів.

Закон України  «Про приватизацію державного майна» регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації майна будь-яких державних об’єктів приватизації незалежно від їх розмірів, тобто поширюється на всі об’єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим у Законі спеціально передбачено, що він не поширюється на [4]:

-приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об’єктів сфери охорони здоров’я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються;

-зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Таким чином, уже з самого початку приватизаційних  процесів законо-давець, надаючи величезного значення трансформації державної власності у вигляді основних засобів виробництва, враховуючи відмінності її від прива-тизації житлового фонду, земельних ділянок, виділив законодавство про при-ватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових актів.

У статтях 3 та 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» вміщено норми про те, що положення Закону поширюються на відчуження майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності Консти-туції України згаданих положень Закону. Зокрема, суб’єкт права на конститу-ційне подання вважав, що поширення положень Закону України «Про прива-тизацію державного майна» на відчуження майна, що є комунальною влас-ністю, автоматично включає останню до складу державної власності. Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані питання приватизації лише об’єктів державного майна.

Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України виходив з низки  законів, що регулюють відносини  власності, в тому числі з Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p., в якому, зокрема, визначено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплено повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, у тому числі, шляхом приватизації. Конституційний суд дійшов висновку, що цим положенням, які підкреслюють особливість право-вого режиму об’єктів комунальної власності порівняно з об’єктами держав-ної власності, не суперечать норми Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки у статтях 3 і 7 Закону є посилання на відповід-ну компетенцію органів місцевого самоврядування у питаннях відчуження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж враховано особли-вості механізму приватизації комунального майна.