Кримінальне право

Інтелектуальний момент при прямому намірі утворює  свідомість суб'єктомсуспільно небезпечного характеру свого діяння і передбачення його суспільнонебезпечних наслідків. Слід сказати, що мова йде про свідомість тихобставин, які відносяться до об'єкта і об'єктивної сторони. Оскількипричинний зв'язок теж відноситься до об'єктивної сторони вбивства, то йсвідомість винного повинно також при намірі охоплювати і її. Якщо смертьпотерпілого була заподіяна діями (бездіяльністю) особи, що випадають зпричинного зв'язку, об'емлемой його умислом, відповідальність за умисневбивство виключається.

Вольовий  момент прямого умислу при вбивстві є бажаннянастання смерті потерпілого.

Непрямий  або так званий евентуальні умисел полягає всвідомості особи суспільно небезпечного характеру своєї дії (бездіяльності),передбачення суспільно небезпечних наслідків. Особа не бажає настанняцих наслідків, але, тим не менше, свідомо допускає їх настання.

 

 

 

 

 

2. Задача

Миронов працюючи у складському цеху радіозаводу, вирішив викрасти радіоприймач. Декілька разів він проносив через прохідну різноманітні деталі до приймача, Миронов був затриманий. Як потрібно кваліфікувати діїї Миронова?

(При аналізі  складу злочину потрібно дати  повну його кримінально-правову  характеристику: Соціально-політичну  характеристику злочину, суспільну  небезпечність злочину, обєкт та предмет злочину, обєктивну сторону, субєктивну сторону, субєкт, кваліфікуючі ознаки складу злочину.)

Р О З В ’ Я З О К

Дії Миронова слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 із посиланням на ч. 2  ст. 15 КК України як закінчений замах на крадіжку поєднану з проникнення в сховище.

Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна — таємність.

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення  чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Крадіжка  визнається закінченою з моменту  протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги), місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, сейфи і тому подібні сховища (складський цех радіозаводу).

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (Миронов був затриманий).

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ:

На життя  особи посягає найтяжчий злочин – убивство. Убивством у кримінальному  праві називається протиправне  і винне заподіяння смерті при  посяганні на життя іншої людини.

Конституція України закріплює невід’ємне право  на життя кожної людини і встановлює обов’язок держави захищати життя  людини (ст. 27). Вбивство позбавляє потерпілого  найціннішого блага – життя. Вбивство заподіює надзвичайно тяжку шкоду  не тільки потерпілому, але і його рідним та близьким. Разом з тим  невинне (casus) чи легальне (наприклад, у стані необхідної оборони, під час війни) позбавлення життя, не є вбивством.

Убивство  – це заподіяння смерті іншій особі. Самогубство або замах на самогубство  вбивством не визнається, оскільки об’єктом вбивства може бути тільки життя  іншої людини щодо вбивці. Але сприяння самогубству чи допомога самогубцеві  у досягненні ним цієї мети визнається сприянням смерті іншій людині. Сприяння самогубству утворює злочин, передбачений ч.5 ст.27 і ч.1 чи ч.2 ст.115 КК України.

Об’єктом  вбивства є життя. Вбивство може бути вчинене не тільки стосовно живої  людини незалежно від її віку, стану  здоров’я, громадського стану чи властивостей її особи.

Життя як об’єкт кримінально-правової охорони містить  у собі суспільні відносини, існуючі  з приводу охорони життя у  біологічному розумінні. Якраз тому, що об’єкт посягання при вбивстві – не тільки біологічна особистість, але й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону  цієї особистості ( у кожному разі, у кожному певному випадку  ця сукупність буває різноманітною  і особливою). Кримінальний закон  містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють ці відносини –  ст.115-119 КК.

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Кримінальний кодекс  України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст. 131.

2. Закон України «Про  оперативно-розшукову діяльність». - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 22, ст. 303.

3. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. — 712 с.

4. Експрес-інформація про  стан злочинності на території  України за 12 місяців 1996 р. —  К., 1997.

5. Кримінальне право України:  Особлива частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти М. І. Бажанов, В. Я. Тацій, В. В. Сташис, І. О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Юрінком Інтер; X.: Право, 2002. – 496 с.

6. Науково-практичний коментар  Кримінального кодексу України  від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.  Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2002. — 1104 с.