Український живопис у ХІХ столітті

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Луганський національний  університет імені Тараса Шевченка

Кафедра культурології  та кіно-, телемистецства

 

 

 

 

Реферат

На тему: Український живопис у ХІХ столітті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 3 курсу

спеціальності «Культурологія»

Обухова Анастасія Віталіївна

 

 

 

 

Луганськ – 2012

 

ЗМІСТ

 

Вступ   ......................................................................................................................с.3

1. Загальна характеристика розвитку українського живопису у ХІХ столітті………...........................................................................................................с.4

2. Життя та творчість Т.Г. Шевченка………........................................................ с.6

3. Життя та творчість М.К. Пимоненка….............................................................с.8

4. Життя та творчість О.Х. Новаківського…………………..……………....….с.10

Висновки ................................................................................................................с.11

Список використаної літератури ………………………………………....…..с.12

 

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена необхідністю комплексного вивчення українського живопису ХІХ ст., що містить унікальну  інформативну базу, увібравши в себе духовні надбання попередніх поколінь і зберігши їх для нащадків. ХІХ століття  — це час, позначений в історії українського мистецтва таким розмаїттям високих художніх досягнень та видатних імен, що по-праву може вважатися його „золотою добою”. Багатовікові художні традиції народу формували національну самобутність українського живопису тієї епохи, оволодіння надбаннями інших культур сучасності – визначали його адекватність загальномистецьким процесам. ХІХ сторіччя в Україні зачиналося прагненням художників осягнути реальність навколишнього світу.

Слід відзначити найголовніше –гуманістичну спрямованість живопису ХІХ ст., його високу духовність, поетичність, цілісність світосприйняття. За часів сьогоднішньої недостачі високої духовності та потреби виховання у людях гуманізму, глибокий та всебічний рогляд основних напрямків українського мистецтва є актуальним питанням.

Об’єктом роботи постає: Український  живопис.

Предметом: Український живопис ХІХ ст.

Мета роботи полягає у всебічному розгляді та аналізі питання щодо українського живопису ХІХ ст..

Для вирішення цього питання  нами було поставлено наступні завдання:

1. Зібрати та проаналізувати  фахову літературу, що до живопису  ХІХ ст.

2. Виявити основні тенденції розвитку українського живопису ХІХ століття.

3. Зробити мистецтвознавчий аналіз творчості визначних українських митців ХІХ століття.

Основним методом роботи, використаним у даному дослідженні є історико-культурологічний, також було застосовано біографічний, мистецтвознавчий та метод естетичного  аналізу.

Структура даної роботи: робота складається із вступу, двох розділів із підрозділами, висновків та списку використаних джерел.

 

1. Загальна характеристика розвитку українського живопису у ХІХ столітті

 

На межі XIX поч. XXст. на зміну класицизму та романтизму приходить новий стиль — реалізм. Саме в ньому художники вбачали справжній розвиток мистецтва. Основними гаслами митців були: ідейність, народність, реалізм, який отримав втілення в Росії у XIX ст. Саме в цьому середовищі відбувається підйом пейзажного живопису на новий ідейно-художній ступінь, збагачення його декоративними, соціальними мотивами [1,с.97,38].

Крім основних тем українського живопису митці прагнули розкрити красу природи і людини. Тому, улюбленими темами митців стають селянський побут та природа. У другій половині ХІХ поч.. ХХ ст. в Українському живопису починає панувати демократична течія. Це, так би мовити, був протест проти жорстокого національного гноблення, коли переслідувалось все українське [5,с.20]. Художники-пейзажисти розглядають у цей період красу рідної природи не у виняткових її краєвидах, а в звичайних простих буденних мотивах, які є близькими і зрозумілими кожній людині. Створюючи живописні полотна, митці намагалися сповнювати образи рідної природи глибоким соціальним змістом, в результаті чого полотна були близькими до народу. В українському живописі найбільшого розвитку набули побутовий і пейзажний жанри [6, с. 27; 33, с. 6, 7].

Українські художники нагромадили великий досвід роботи з пейзажем. На перших стадіях розвитку точилася боротьба за подолання академічного розуміння, ролі й місця пейзажу в тематичній картині [8, с. 26].

У першій половині XIX ст. розвивається станковий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри. Молоді українські художники привносили до своїх пейзажів теплоту, ліризм українського мистецтва. У кінці XIXст. палітра українських творів стала світлішою, на зміну класичного пейзажу приходе невимушене, емоційне зображення широкого простору: шляхів, хуторів, левад. Особливо життєвими зробились пейзажі українських майстрів завдяки світлу та повітрю.

Українські майстри активно виступають проти умовного „історичного пейзажу” ведуть боротьбу за реалістичний, національний напрямок. Пишуться твори, в яких фігури та пейзаж відіграють рівноцінну роль, або фігура підкоряється пейзажу. Митці створювали пластичну структуру внутрішнього світу людини в її складних і багатогранних зв’язках з навколишнім світом. Все це відповідало змісту нової епохи соціальних катаклізмів та набувало досягнень у галузі науково-технічного прогресу [10, с.116].

Значний вплив на творчість українських  художників в історичному жанрі  мала картина І. Рєпіна "Запорожці". На початку XX ст. український історичний жанр досяг значного розвитку і став характерним явищем національної культури. На історичну тему створили картини Ф. Красицький ("Гість із Запоріжжя"), М. Самокиш ("Запорожці обідають"). Плідно працював в історичному жанрі М.Івасюк ("В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Іван Богун під Берестечком" та ін.).

Символізм та модерн, що склалися на зламі XIX—XX ст., внесли істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. Оригінальним творчим мисленням відзначається Олекса Новаківський. Він є найбільш послідовним представником сецесії в українському образотворчому мистецтві того часу. Його твори — "Музика квітів", "Ноктюрн", "Коляда", "Каштани і бузок" та ін.

Отже, у XIX — на початку XX ст. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбувалося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами. Діячам культури доводилося долати не лише внутрішні суперечності та перешкоди, притаманні будь-якій культурі, але й великий політичний тиск з боку державних російської, німецької, польської культур. Історія культури цього періоду ще раз доводить, що за відсутності держави без політичної, матеріальної, правової підтримки культура нації починає занепадати або продовжує свій розвиток через над-зусилля.

 

2. Життя та творчість Т.Г. Шевченка

Творчість Шевченка-художника належить до здобутків українського образотворчого мистецтва. На ранніх живописних творах Шевченка позначився вплив його вчителя — К. Брюлова. Поступово у творчості художника виявляються спроби відобразити психологічну глибину й індивідуальні особливості характеру людини. Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – майже 1200.

 Для Шевченка тема жіночої  долі була важливим елементом тогочасного буття. Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом,  глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину “Катерина” він написав у 1842 році. До появи “Катерини” не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим  і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях. Дослідники вважають, що композиція картини побудована з дотриманням настанов академічного мистецтва.

Вона являє собою рівнобедрений  трикутник, вписаний в овал, до якого входить зображення москаля – вершника, собачки, цариного діда, стовбура та гілок крислатого дерева. Постать знеславленої дівчини – не лише композиційний, а й смисловий центр твору. Модельована теплими фарбами, вона різко контрастує із силуетно зображеною постаттю москаля на коні зліва та затіненій частині картини. Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним, іграшковим. Таке зображення зумовлене не лише вимогами перспективи, воно давало змогу художникові передати контрастність образів. Холодний, зеленкувато-синій тон підсилює трагедію дівчини – покритки, її сумний настрій. Відірвана гілка на землі символізує скалічене молоде життя.

На мотив поеми  “Слепая” Шевченко виконав олівцем  і сепією однойменний малюнок, а  також шість начерків та ескізів. На малюнку “Сліпа з дочкою” Оксана спить, поклавши голівку матері на коліна. Мати ніби завмерла, боїться порушити спокій дитини. Смуток, утома, біль і тривога на обличчі жінки. У центрі зображено героїню щасливою, але в постаті її є щось скорботне. На ескізі, виконаному сепією, ми бачимо палаючі палати, постаті божевільної Оксани та її матері. Ще один ескіз “Жінка на підлозі” має літературне підґрунтя. Вважають, що він співзвучний з поемою “Марина”, в якій зображено дівчину – месницю.

Пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини  і всього покріпаченого українського села (“Удовина хата”, “Селянське подвір’я”, “На околиці”, “Хата біля річки”, “Хата над ставком”). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченко – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо.

Таким чином ми ще і ще раз зримо  відчули велич і багатогранність  таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки великій праці він  зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв’язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.

 

3. Творчість М.К. Пимоненка

Творчість відомого українського художника  Миколи Корниловича Пимоненка посідає  одне з провідних місць у побутовому живописі України кінця XIX — початку XX сторіччя. Більшість картин він присвятив відображенню життя сучасного йому села, в яких правдиво й поетично показав побут і звичаї українського селянства, створив яскраві образи людей із народу.

З самого початку художньої діяльності Пимоненка приваблює побутовий  аспект відображення життя, відчувається, що він прагне дати соціальні характеристики дійовим особам, розкрити їхню психологію. Про це свідчить, наприклад, картина  «Гальорка» (1885), яку художник вважав своєю першою самостійною роботою. Композиція побудована в ній так, ніби сам глядач знаходиться десь поруч з дійовими особами і, озирнувшись, бачить кілька рядів гальорки, тісно заповнених строкатою публікою. Все це — представники непривілейованих верств населення, об'єднані спільним інтересом до вистави.

Починаючи з кінця 1880-х років, у  творчості Пимоненка визначається провідна тема — зображення життя  українського села. У творах Пимоненка, виконаних наприкінці 1880-х — початку 1890-х років, переважають сюжети побутово-обрядового характеру. В картинах «Святочне ворожіння» (1888) і «Ворожіння» (1893) показано ворожбу на воску й «балабушках» — пиріжках, спечених для ворожіння. На полотні 1888 року зображено сцену ворожіння на воску. Дівчата вилили розплавлений віск у холодну воду, і коли він застиг, набувши дивовижної форми, вийняли його і тримають так, щоб на стіну падала тінь.

Етапною в творчості Пимоненка  стала картина «Весілля в Київській  губернії» (1891), що знаменує початок  художньої зрілості митця. У ній вперше так яскраво виявилося його вміння цікаво й детально розробляти сюжет, майстерно компонувати, досягати життєвої переконливості у відображенні певної ситуації та образів дійових осіб.

У ряді творів («Свати», 1892, «Сватання», «Свати») Пимоненко з етнографічною точністю відобразив українські народні звичаї, пов'язані з сватанням. Ці роботи відрізняються одна від одної лише психологічними й композиційними нюансами, деякі з них відмінні лише в дрібницях.

Осібно у творчості Пимоненка стоять полотна з соціально загостреним сюжетом («Проводи рекрута», 1893; «Жертва фанатизму», 1899; «Самосуд (Конокрад)», 1900; «Призов запасних», 1910), що змушують задуматися над тяжкою долею людей у тогочасних суспільних умовах.

Гармонійним поєднанням жанрової сцени з пейзажем відзначається картина «Збирання сіна на Україні». У більшості творів Пимоненка дія відбувається на тлі краєвиду. В цій особливості виявилася характерна риса українського живопису кінця XIX — початку XX сторіччя — проникнення пейзажу в інші жанри. У більшості робіт майстра, як і в пейзажному живописі того періоду, виявлене лірико-поетичне, оптимістичне начало. Лише в деяких його картинах природа сповнена суму або має драматичне забарвлення.