Хореография

     Ураховуючи  незаперечну цінність існуючих здобутків  вчених, зазначимо, що проблема естетичного виховання учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності ще не знайшла достатнього висвітлення в науковій літературі та педагогічній практиці. У зв’язку з цим виникає необхідність подальшого вивчення естетично-виховних можливостей хореографічної діяльності, визначення її сутності, виявлення компонентів естетичної вихованості в процесі хореографічної діяльності, а також теоретичного обґрунтування педагогічних умов та розробки методичних рекомендацій щодо успішного вирішення проблеми естетичного виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.

      З глибокої давнини і до кінця ХІХ ст. в культурному житті суспільства на державному рівні хореографічна діяльність розглядалася як засіб:

• естетично-духовного та естетично-фізичного розвитку людини (період Античності);
• невербальної комунікації (епоха раннього Середньовіччя);
• етико-естетичного розвитку дітей заможних родин (період пізнього Середньовіччя);
• естетичної розваги (епоха Відродження);
• естетичного розвитку дітей аристократії (період Просвітництва);
• естетично-духовного розвитку осіб середнього і вищого прошарку суспільства (ХІХ ст.).

     Наприкінці  ХІХ – на початку ХХ ст. проблема естетичного виховання дітей шляхом занять хореографією розвивалася в педагогічних та мистецьких теоріях і системах: теорія залежності руху людини від її емоційного стану (Ф. Дельсарт, А. Дункан), система ритмічного виховання (Е. Жак-Далькроз, Н. Александрова, М. Румер), теорія естетичного розвитку дошкільників і молодших школярів засобами українських танців, хороводів, ігор (С. Русова, В. Верховинець). Головним положенням вказаних теорій естетичного виховання особистості дитини в процесі хореографічної діяльності є емоційно-почуттєвий, духовно-творчий, художньо-культурний розвиток особистості кожної дитини, незалежно від наявності в неї хореографічних здібностей.

      У період 30-х – початку 70-х рр. ХХ ст. з метою підвищення естетико-ідеологічного впливу на особистість дитини було збільшено кількість позашкільних культурно-освітніх установ, у яких викладалися предмети мистецького циклу, зокрема хореографія. У 70–80-х роках ХХ століття в радянській освітній системі відбулися зміни, що сприяли педагогічним пошукам ефективних моделей естетичного виховання підростаючого покоління. Це виявилося в появі авторських експериментальних шкіл, де хореографія вводилася до навчально-виховного плану роботи школи і була обов’язковою дисципліною для учнів І–ІV класів. У цей період естетичне виховання спрямовувалося на формування художніх інтересів, смаків, молодших школярів, розвиток їхньої естетичної культури.

      Наприкінці  ХХ – на початку ХХІ століття значно активізувалася увага науковців до естетично-виховних можливостей хореографічного мистецтва, визначення його ролі в житті дитини, пошуків шляхів цілеспрямованого систематичного художньо-естетичного впливу на школярів.

     Осмислення  історії розвитку хореографії як засобу виховання, аналіз змісту, форм і методів хореографічної роботи з дітьми дозволили сформулювати поняття „хореографічна діяльність в системі естетичного виховання молодших школярів”. Хореографічна діяльність в системі естетичного виховання молодших школярів – це процес, в основі якого знаходиться активність дитини, спрямована на інтерпретацію і створення танцювальних рухів, комбінацій, етюдів, композицій, через які виявляється і розвивається емоційно-почуттєва, психофізична, когнітивна та креативна сфери дитини. Сутністю хореографічної діяльності в системі естетичного виховання молодших школярів є танцювально-рухова активність. У процесі такої діяльності дітьми опановуються, відтворюються, інтерпретуються та створюються різноманітні за видами й жанрами танцювальні твори, формується система знань, розвиваються емоції, почуття, творче мислення, накопичуються вміння й навички, удосконалюється фізична краса дитини тощо.

     Встановлено, що естетичне виховання школярів у процесі хореографічної діяльності реалізується в таких формах: урок в загальноосвітніх школах; гурткові позакласні заняття в загальноосвітніх школах; урок і заняття в студіях та гуртках закладів позашкільної освіти. Зміст хореографічної діяльності в закладах шкільної та позашкільної освіти наповнений елементами класичного, народно-сценічного, бального та сучасного танцю. Методи викладання хореографії розраховані на дітей, які мають спеціальні хореографічні й художні здібності, та спрямовані на оволодіння учнями знаннями, вміннями й навичками професійного танцювального мистецтва, виховання в дітей любові до класичного, бального, народного та сучасного танцю, розуміння ними художніх прийомів професійної хореографії.

     На  підвищення рівня естетичної вихованості  молодших школярів безпосередньо впливає  впровадження в зміст хореографічної діяльності форм естетично-виховної роботи, спрямованих на реалізацію психофізичних станів молодших школярів. Активізація психофізичних проявів, формування зв’язків між внутрішнім станом і фізичними рухами дитини відбувається через пластичні, музично-ритмічні, імітаційно-ігрові вправи та сюжетно-рольові ігри. Пластичні і музично-ритмічні вправи характеризуються технічно простими побутовими рухами, у яких кожний жест, поза, елемент та міміка дитини відтворюють її внутрішній стан. Такі рухи, змістовно наповнені думками, емоціями, почуттями, сприяють активізації зв’язків між внутрішніми та фізичними проявами учнів початкових класів. Особливістю імітаційно-ігрових вправ є програмність, яка закладена в їхньому змісті і спонукає учнів до пошуку типових рухів. У ході виконання таких вправ у дітей формується естетичне творче мислення, виховуються емоції та почуття, розвивається психофізична сфера. До педагогічних умов ефективної організації естетичного виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності віднесено використання методів стимулювання імпровізаційної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності: метод дидактичної гри, методи ритмічної, пластичної та колективної імпровізації. Ця педагогічна умова є важливою з огляду на те, що застосування в художньо-творчій роботі молодших школярів означених методів сприяє розвитку в них художнього мислення, емоцій та почуттів, формуванню в них естетичного смаку, естетичної культури, естетичних цінностей, а також самостійної, оригінальної, творчої думки, жвавої уваги, вихованню наполегливості, винахідливості, прагнення до самовираження. 
 

4. Музично-естетичне  виховання, як невід’ємна частина хореографічного мистецтва

     Музичне мистецтво – один з наймогутніших  засобів виховання, з допомогою  якого здійснюється виховання особистості, сила якого полягає, насамперед, у  впливі на емоційну почуттєву сферу  особистості. Використання музики як засобу виховання дітей є одним з найважливіших завдань виховної діяльності шкільних та позашкільних закладів освіти.

     Мета  вчителів – виховувати засобами мистецтва  любов до прекрасного, впливати на почуття  і мислення дитини, її характер і волю, сприяти свідомому сприйняттю дійсності. Заняття музикою – складова частина всебічного виховання дітей: естетичного, морального, розумового і фізичного.

     Найефективніше  музично-естетичне виховання здійснюється в процесі практичної діяльності дітей. Згідно з вченнями І. П. Павлова, рухові навички належать до тих, що створюються найраніше і найлегше. Розвиток дитини йде як по лінії оволодіння новими, більш складними рухами та комбінаціями, так і по лінії постійного їх вдосконалення – вони стають точними, більш вправними і координованими. Любов до спорту необхідно прищеплювати з раннього дитинства.

     За  час перебування в школі молодші  школярі проходять великий шлях щодо розвитку своїх рухів. В цьому  віці формуються засади подальшого фізичного  вдосконалення, поглиблюється інтерес до занять рухливими видами діяльності, але лише за тієї умови, що педагогічний процес буде організовано правильно, діти будуть рости здоровими, веселими і бадьорими.

     Важливим  засобом розвитку рухової діяльності учнів виступає заняття хореографією. Зародження танцювальних рухів сягає в сиву давнину. Людина при виконанні первісних трудових рухів починала поступово опановувати деякі ритмічні елементи, які б імітували робочий процес. Згодом ці рухи набувають не утилітарного, а художньо-естетичного призначення, і в зв’язку з цим стають більш чітко організованими, відповідно до певного темпоритму. Отже, характерною відмінністю хореографічного руху від побутового руху є його своєрідна спрямованість до художності. Дієвість танцювальних рухів чи їх форм можна збагнути лише в певних змістових поєднаннях, конструкціях, що підпорядковуються образно-тематичному розвиткові твору.

     Заняття рухами, поряд з вивченням музики, є вагомим засобом музичного  виховання. Музика і рух – такі ж взаємозв’язані поняття, як звук та його ритмічна пульсація. Протягом не одного десятка років педагоги використовують рух, як засіб музичного розвитку.

     Рухи  полегшують сприйняття і запам’ятовування музики. Розвиток рухових навичок  відбувається одночасно з розвитком  мови. Рівень координації і активності рухів дитини свідчить про розвиток інших якостей особистості, в тому числі психіки.

     Тому  основним завданням хореографічної підготовки школярів виступають наступні: формування музично-ритмічних навичок, засвоєння учнями елементарної мови рухів (пантомімічних і танцювальних), ознайомлення з деякими прийомами композиції танцю.

     Мета  занять – за допомогою ритмічної  діяльності виховувати в учнів уміння слухати музику і передати її в  руках. Але не всі однаково володіють  тілом, щоб вільно передати музику в руках. Діти слухають музику, в них виникають певні емоційні переживання, але виразити це в руках можуть далеко не всі – тіло дитини не завжди слухається її. Тому, спочатку їм потрібно навчитись володіти своїм тілом, згодом – вже більш свідомий і сформований рух – допомагатиме дитині глибше сприймати і передавати музичний образ. В першу чергу, на заняттях потрібно дати дітям відчути радість від вільного володіння своїм тілом, яке вільно рухається і підпорядковується музичному ритму.

     Навчання мові рухів з метою формування в дітей музично-рухової діяльності в танці може бути ефективним лише на основі повноцінного музичного матеріалу. Музика має активізувати фантазію дитини, спрямувати, спонукати до творчого використання виразних рухів.

             Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні настрої, під впливом яких рухи набувають відповідного характеру. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу радує, бадьорить, що виявляється у підтягнутій поставі, точних, підкреслених рухах рук і ніг. Навпаки, спокійний, плавний характер танцю дає змогу зробити поставу вільнішою, рухи неквапливими, м’якшими, круглішими.

     Таким чином, через активізацію школярів в умовах цікавої, захоплюючої діяльності - ритміки - відбувається музично-естетичний розвиток дитини. Заняття ритмікою сприяють формуванню особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфер.

     Отже, музично-ритмічні рухи змушують дітей  переживати виражене в музиці. А  це, в свою чергу, впливає на якість виконання. Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає особливе піднесення, життєрадісність. 
 

5. Висновок

   Мистецтво хореографії має значні можливості у вихованні школярів, особливо молодшого шкільного віку, оскільки танець, а також пов'язані з ним ігри, вправи з рухами, співом тощо розвивають розумові й фізичні здібності дітей, їхні почуття й творчу фантазію. У системі естетичного виховання воно недооцінюється, тому предмет "Хореографія" не набув статусу базової дисципліни інваріантної частини навчального плану в загальноосвітній школі і викладається за рахунок варіативної частини - як предмет за вибором. Елементи ритміки та  хореографії застосовуються на уроках фізичного виховання, музичного мистецтва, у позаурочній діяльності учнів.

     Завдяки участі  в музичних іграх, танцях учні мають чудову можливість доторкнутися до джерел українського народного мистецтва, а також традицій народів світу. Танцювальний етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та хореографічної культури українського народу, сприяє розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів. Різноманітні ігри, лічилки, казки, пісні, що залучають дітей до фольклору, - це доступна й цікава форма навчання і виховання.

     Складнощі екологічного і економічного характеру в нашій країні вплинули на загальний стан здоров'я школярів, що зумовило низький рівень їхнього фізичного розвитку. Рухова діяльність є необхідною, оскільки рухи всіляко зміцнюють організм.

     Процес хореографічного виховання добре впливає на подолання труднощів у стосунках між хлопчиками і дівчатками. Сумісне виконання танців, зокрема парних, участь у масових іграх і забавах вчить доброзичливому та уважному ставленню один до одного, формує риси гуманності, людяності. Емоційно забарвлена музика, різноманітність видів  танців зацікавлюють і приваблюють учнів шкільного віку. Практичне оволодіння хореографічними навичками сприяє розвитку творчої активності, фантазії та уяви, здібності до імпровізації.

     Таким чином, виховні можливості  хореографічного мистецтва визначають його вплив на основні сфери розвитку особистості - світоглядної, морально-етичної, інтелектуальної, емоційно-почуттєвої, комунікативної та ін.

     Навчально-виховними завданнями  художньо-естетичного виховання

школярів  засобами хореографії у навчальній діяльності є: ознайомлення з елементами  культури (історичними, географічними фактами,  середовищем, звичаями, традиціями) народів України, світу; формування гуманістичних загальнолюдських цінностей, характерних для сучасного громадянина світу; формування пізнавального інтересу до мистецтва, зокрема музичного і хореографічного, виховання потреби у сприйманні  й інтерпретації музичних творів і хореографічних вистав; здоровлення організму, корекція фізичних вад і психологічних відхилень, розвиток фізичних якостей - сили, рухливості,вимогливості, легкості, спритності та ін., формування  краси і