Архітектура і образотворче мистецтво XIV- першої половини XVII

Живопис  увібрав найкращі досягнення бароко — багатий декор, позолоту, складну композицію, поєднавши  їх із традиціями народної творчості. Поряд з існуючими культурними центрами — Львовом, Києвом — сформувалися нові художні школи в Чернігові, Новгород-Сіверському, Жовкві. До храмових розписів входять пейзаж, портрет, жанрова картина. Доба бароко залишила велику кількість пам´яток різьбярства, дерев´яної скульптури, дивовижних багатоповерхових іконостасів, що прикрашались особливо пишно. У живопису, графіці, скульптурі спостерігається перехід від середньовічних канонів до реалістичних форм з виразними демократичними елементами. Подальшого розвитку набуває фресковий живопис, формуються головні іконописні школи — волинська, київська, львівська, при Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, у Межигірському й Троїце-Іллінському монастирях та ін. Український іконопис вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливом народного світогляду.

 В іконописі почали  широко використовуватись народні  мотиви й образи. Святі стають  схожими на українських дідів  та молодих парубків. На іконах ми бачимо запорожців на чолі зі своїм гетьманом, студентів Києво-Могилянської академії, міщан і селян України. Найхарактернішими зразками можна вважати розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, Густинського та Хрестовоздвиженського монастирів на Полтавщині, Михайлівської церкви в Переяславі.

У XVI-XVII ст. в Україні складається  декілька шкіл церковного монументального  живопису та іконопису. Провідна школа  художників сформувалася у XVII ст. в  київських монастирях. Художники  працювали переважно в жанрах монументального живопису, іконопису, гравюри і графіки. У роботах  таких іконописців, як Федір Сенькович, Микола Петрахнович, Іван Руткович, помітною стала відмова від середньовічних естетичних канонів, утверджувалася реалістичність і життєрадісність. Ці ж тенденції  присутні у розписах Успенського  собору та Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, у церквах Полтави, Переяслава та ін. Характерно, що московське духовенство  не схвалювало такого творчого підходу  українських художників, коли святі  зображалися "лицом и очами  светлы и телом дебелы". Характерною  складовою храмового живопису стає ктиторський портрет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Серед майстрів іконопису почесне місце належить І. Рутковичу (розпис іконостасу П´ятницької  церкви в с Жовква) та Й. Кондзелевичу (Богородчанський іконостас у  Манявському скиті). Талановитим, вихованим  на традиціях українського мистецтва  майстром був та-кож І. Бродлакович  у Галичині. Частиною храмового живопису став портрет. У розписах храмів зображали історичних осіб. Наприклад , у вівтарній частині Успенського собору вміщені 85 портретних зображень - від князя Володимира до Петра I, у церкві с Старогородців поблизу Остра відтворено битву запорожців із татарами, а в Покровській церкві Переяслава був зображений Ф. Прокопович із генеральною старшиною та ін.

Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом  займали так звані парсуни - портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Вони відходять від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою ідеалізовані. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. Жіночі портрети зустрічаються рідко, серед них, як перлина, сяє портрет львівської міщанки Варвари Лангиш, виконаний Миколою Петрахновичем. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського, І. Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Й. Галятовсько-го, Л. Барановича та ін. Сім'ї козацької старшини, привілейоване становище яких все більше зміцнювалося, масово замовляли свої портрети. Модним стало мати власну картинну галерею. Художникам іноді навіть замовляли картини, які зображували селян. На другу половину XVIII ст. припадає, вже в повному розумінні слова, світський портретний живопис.

У XVI ст. древні традиції книжкової  мініатюри були продовжені. Видатним твором художнього перекладу і мистецтва  оформлення є вже згадуване “Пересопницьке Євангеліє”. Його мініатюри близькі  до реалістичного трактування образів  в дусі Ренесансу. Книгу в традиціях  книжкового мистецтва Київської  Русі прикрашають заставки, кінцівки, ініціали, орнамент. У наші дні “Пересопницьке Євангеліє” стало одним з символів державності України - на ньому складається  президентська присяга. Розвиток книгодрукування  обумовив розвиток мистецтва гравюри. Ними прикрашалися релігійні видання. Перші світські гравюри з'явилися  у 1622 р. як ілюстрації до “Віршів на жалосний погреб…гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного”. Серед них - портрет гетьмана на коні, батальна сцена взяття Кафи. Видатні художники і гравери працювали тоді в Києво-Печерській друкарні – Никодим Зубрицький, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський.

Абсолютно особливим жанром стала "народна картина". Це - в  першу чергу серія козацьких  образів: "Козак з бандурою", "Козак Мамай". Як елемент народного  побуту такі картини зберігалися  до початку ХХ ст.

На живопис дедалі більшою  мірою впливає світський жанр. Визвольна війна потребувала  від художників нових образів, близьких і зрозумілих широким масам. Наприкінці XVI ст. від іконопису відокремлюється  ландшафтний живопис, портретний, історичний та батальний жанри, які, у свою чергу, впливають на розвиток іконопису. Оригінальним національним явищем стали народні  ікони — так звані Козацькі Покрови, на яких зображувалися козаки, старшини, гетьмани. Естетичні уявлення українців найповніше виявились  у народному малярстві — популярних картинах «Козак Мамай», «Козак-бандурист», що втілюють ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу. Як елемент народного побуту такі картини зберігалися до початку XX ст.

Художникам іноді навіть замовляли картини, які зображували  селян. На другу половину XVIII ст. припадає, вже в повному розумінні слова, світський портретний живопис. Але  в цей же час проявляється тенденція  від´їзду з України талановитої  молоді до Петербурга, в Академію мистецтв: так, найвідоміші художники Росії  того часу: Дмитро Левицький — родом  з Києва, Володимир Боровиковський — з Миргорода. Українцем був  творець історичного жанру російського  академічного мистецтва Антон Лосенко. У жанрі монументальної та монументально-декоративної скульптури працював виходець з України (м. Ічні) — Іван Мартос.

Активно розвивалося графічне мистецтво. Найвідомішими були школи  графіки Києво-Могилянської академії, Києво-Печерської лаври, Чернігівська та Львівська.

Загальною тенденцією у розвитку образотворчого мистецтва на Україні  з II пол. XVII ст. стає дедалі ширший відхід художників від релігійних тем і  підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Під впливом стилю барокко  багато творів живопису відзначались пишністю, декоративністю, яскравим колоритом, грою кольорів. У розписах є безліч життєво конкретних подробиць, архітектурних  і пейзажних мотивів облич. Найважливішими пам’ятками монументального живопису II пол. XVII ст. є іконостаси, зокрема  іконостас Єлецького монастиря  в Чернігові (1669-1676), Богородчанський  іконостас, створений для Манявського  скиту майстром Іовом Кондзелевичем  з Волині, іконостаси, виготовлені  в 1667-1700рр. Іваном Рутковичем із Жовкви. Палітра Рутковича обмежена. Його улюблені кольори: вишневий, кіноварний, жовтий, синьо-зелений. Руткович був  світською людиною, вдача якої, відбита  в його творах, поєднала поривчастий  темперамент життєлюбця з міщанським прагматизмом. Іншої вдачі був  його сучасник – Іов Кондзелевич  – ієромонах Білостоцького монастиря  поблизу Луцька. В його шедеврах-іконах з Манявського скиту нема нічого буденного. Уміння Кондзелевича відтворювати найтонші порухи людської душі виявились  тут на повну силу.

 Будинки прикрашалися  різьбою по дереву, різноманітним  орнаментом, картинами, зокрема популярними  малюнками на теми “Козак Мамай”  і “Чайки”.

 Розвивалося писання  портретів гетьманів, полковників,  іншої старшини. Портрети, як криторські, так і світські, малювалися на  Україні, зокрема у Львові, і  раніше, але з XVII ст. починається  історія власне українського  портрета. Високого рівня у цей  час досягла гравюра, особливо  на міді.

Висновки

В історії архітектури  України XIV — початок XVІI ст. можна  охарактеризувати як період накопичення  нових знань, зародження нових ідей та появи нових типів споруд і  пластичних форм, що призвело до якісних  змін на наступних етапах розвитку. Новим надбанням у будівельній  техніці стало широке застосування брускової цегли замість плінфи на всій території України.

В історії архітектури  України XIV — початок XVI ст. є перехідним етапом, який ще ґрунтується на багатих  традиціях архітектурних шкіл до-монгольського  періоду. Разом з цим, внаслідок  інтенсивних зв'язків з сусідніми  країнами, будівничі творчо засвоюють  і використовують їхні досягнення в  містобудуванні, будівельній техніці  й архітектурі, застосовують елементи нового для них стилю — готики, а починаючи з XVI ст. — архітектурні форми доби Ренесансу. Даний період, який тривав близько трьохсот років, виконав роль своєрідного мосту  між двома вершинами в історії  культури України — мистецтвом епохи  Київської Русі та ренесансним мистецтвом кінця XVI - XVII ст.

В архітектурі України 2-ї  половини XVI — 1-ї половини XVII ст. поширилися стилі ренесанс і раннє бароко, породжені епохою Відродження —  наступним періодом у культурному  й духовному розвитку Європи. На зміну аскетичному світогляду середньовіччя  приходить гуманізм з його ідеалами гармонійно розвиненої особи. Характер історичного перевороту позначився на змісті й формах архітектури. На відміну від середньовіччя, в  архітектурі якого для вираження  духовності зосереджувалися на вирішенні  внутрішнього простору, потрібно було зробити людяними як інтер'єри, так  і зовнішні об'єми. Для цього звернулися до спадщини античного світу, коли застосовувались  ордерні форми, співрозмірні й органічно  узгоджені з реальними розмірами  людини. Тому основою ренесансного пластичного й просторового мислення стало органічне поєднання античної й середньовічної культур. Вперше після античних часів з'явилися трактати, присвячені архітектурі. Формується новий тип зодчого і митця, який працює за індивідуальним замовленням. Потреба в оновленні архітектурної мови в усіх європейських народів та інтенсивне спілкування з Італією — батьківщиною Відродження — зумовили широке проникнення ренесансних форм на північ від Альп. Такі форми засвоювались відповідно до автохтонних мистецьких традицій. Внаслідок цього архітектура кожної з країн набула специфічних рис, які відобразили особливості власного національного відродження.

Список використаних джерел

1. Белецкий П.А. Украинская портретная живопись XVII-XVIII вв. – Ленинград: Искусство. – 1981. – 256с.
2. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. – К.: Мистецтво. – 1981. – 159с.
3. Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV- пер. пол. XVII ст. – Київ: Мистецтво. – 1985. – 173с.
4. Рибалка І.К. Історія України. Частина I: від найдавніших часів до кінця XVIII ст. – Харків: Основа. – 1994. – С. 189-190, 306-307, 414-416.
5. Архітектурна спадщина України / Ред. М. Дьомін; Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. -К., 1995- Вип.2: Національні особливості архітектури народу України/ Ред. В.Тімофієнко. -1995. -273 с.
6. Історія української архітектури / Юрій Асєєв, Віктор Вечерський, Олена Годованюк,; За ред. Володимира Тимофієнка,; Укр. академія арх.. -К.: Техніка, 2003. -471 с.
7. Історія української культури : Побут. Письменство. Мистецтво. Театр. Музика/ За загальною ред. Івана Крип'якевича,. -4-е вид., стереотипне. -К.: Либідь, 2002. -650 с.
8. Історія української культури : В 5 т./ НАН України; Гол. редкол.: Б.Є.Патон (гол. ред.) та ін.. -К. : Наук. думка. -2001. Т.2 : Українська культура ХІІІ - першої половини XVII століть/ Ред. Я.Д. Ісаєвич та ін.. -2001. -846 с.
9. Теорія та історія архітектури/ Редкол.: М. Дьомін (голова) та ін.; Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. -К., 1995. -268 с.