Архітектура і образотворче мистецтво XIV- першої половини XVII

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту

Академія муніципального управління

Економічний факультет

 

 

 

 

Реферат з дисципліни

Історія української культури на тему:

«Архітектура і образотворче мистецтво XIV- першої половини XVII»

 

 

 

 

Виконала

студентка групи ЕП-11

Опанасенко  Ольга

 

 

 

Київ  2012

Вступ

1. Розвиток архітектури
2. Розвиток образотворчого мистецтва

Висновки 

Список використаних джерел

 

Вступ

Своєрідність української  культури XVI — першої половини XVII ст. зумовлювалася тим, що український  народ був позбавлений власної  державності. Українські землі перебували у складі кількох держав. Тож умови  для культурного поступу українців, що перебували в тих державах, були неоднаковими.

Сприятливі умови склалися у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські  князі прагнули прилучитися до великої  культури Київської Русі, надбання якої не відкидалися, а підтримувалися й відроджувалися разом із православною вірою та руською мовою і правом, що визнавалися державними. Литовські  можновладці перебрали й традиційний  для Русі-України спосіб життя.

Ситуація змінилася, коли українські землі потрапили під  владу Польщі. Маючи високорозвинену  культуру, спрямовану на західноєвропейський  католицький світ, Польське королівство  домагалося підкорення українських  земель задля збільшення території  та збагачення. Відмінна культура українців  перешкоджала загарбницьким планам корони. Тому ні про яку підтримку  й заохочення культурного поступу  українців за давніми традиціями не було й мови.

Водночас через Польщу в Україну потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система  освіти.

Потреба національного самозбереження, яка особливо гостро постала після  Люблінської унії, спричинила надзвичайне  піднесення української культури. За відсутності держави культура залишалася єдиною цариною, де українці могли боронити свою самобутність. Саме тому культурне  життя в Україні XVI — першої половини XVII ст. визначають як національно-культурне  відродження.

 

Розвиток архітектури

Розглядаючи розвиток архітектури  на Україні в XVI – XVIII ст., треба відмітити, що він відбувався у особливих  історичних умовах. Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі  входили до складу різних держав –  все це зумовило особливості розвитку української архітектури XVI – XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити  на 2 етапи: 1) XVI – I пол. XVII ст., коли більшість  українських земель знаходилась  під владою Польщи і 2) II пол. XVII – XVIII ст., коли Більшість українських  земель знаходилась в складі Російської держави.

Архітектура України XVI - XVII ст. розвивалась на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів – з другого.

З активізацією суспільного  життя в архітектурі намічається  небувале піднесення. Хоч для будівництва  через історичні умови цей  період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.

У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему  та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала  закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

В українській архітектурі XVI – I пол. XVII ст. важливе місце займало  оборонне будівництво. Часто використовувалася  традиційна фортифікаційна система  з земляними валами, глибокими  ровами та дерев’яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. У  цей період в оборонній архітектурі застосовувалися й нові способи будівництва. Їхнє утвердження було пов’язане з появою нових видів вогнепальної зброї. По-іншому зводили захисні мури: вони стали нижчими, проте значно ширшими.

Водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на запрошення польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.

У XVI ст. внаслідок будівельних  робіт нових обрисів набув  славнозвісний Луцький замок. Було перебудовано й замок в Острозі.

Протягом XVI - початку XVII ст. перебудовувалась і Камянець-Подільська фортеця. Її обклали каменем, звели нові вежі.

Слави нездоланних фортець  у XVII ст. зажили замки-бастіони у Бродах та Бережанах. Фортеця Броди, споруджена в 1630-1635 рр., була потужним укріпленням, що мало вигляд п'ятикутного замку з  п’ятьма бастіонами, який із західного  боку поєднувався із міським укріпленням  з десятьма бастіонами.

Будівництво замку в Бережанах  було значно тривалішим. Розпочалося  воно ще 1535 р. і здійснювалося за давньою (баштовою) системою. Згодом власники фортеці вирішили надати їй сучаснішого  вигляду. Саме тому вежі-бастіони, споруджені в середині XVII ст., поєднувалися в  ній з високими товстими мурами, характерними для давніших часів. Двох’ярусні галереї, мереживні навершя, тонке різьблення наближають замок до ренесансних палаців.

Замки у Збаражі, Золочеві й Підгір’ях поєднують риси оборонної  архітектури з палацовою.

Потреби оборони враховувалися  також під час будівництва  культових споруд. Великі монастирі  подекуди набували вигляду справжніх  фортець, захищених міцними мурами і вежами-бастіонами.

Такими, зокрема, є Троїцький  монастир у межиріччі під Острогом, Успенський Почаївський монастир.

В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам’яні замки  здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й  культові споруди – церкви і монастирі.

Архітектори України вміло  поєднували в будівництві  український  національний стиль з кращими  надбаннями європейського ренесансу. Так було збудовано такі прекрасні  споруди, як будинок активного діяча  Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580). Вежа Корнякта (1588), каплиця  Трьох святителів (1578) і Успенська  церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.

З II пол. XVII ст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєстверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам’ятки українського бароко створювались на ґрунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність.

На селі і значною мірою  в містах як будівельний матеріал використовувалось переважно дерево. На ґрунті традицій дерев’яного будівництва  виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещаті у плані, мають центричну  композицію мас і кристалоподібні  об’єми. Їх особливістю є відсутність  скільки-небудь чітко визначеного  головного фасаду.

 Старі міста, відбудовуючись, набували інших архітектурних рис. Невпізнанно змінилися, зокрема, Львів, Дрогобич, Острог.

Виникало багато нових  міст. Серед них - Жовква, Броди, Станіслав (тепер Івано-Франківськ), Бережани, Тернопіль, що закладались як фортеці-резиденції магнатів.

Сприятливішими для появи  нових міст були західноукраїнські  землі, більш віддалені від кочового Степу.

На Київщині, Брацлавщині, Волині, які за тих часів потерпали  від татарських та ногайських нападів, міста здебільшого зникали із заселенням давніх городищ, коли для  будівництва міських укріплень  використовувалися вали і рештки оборонних споруд минулих часів.

Містобудування XVI - першої половини XVII ст. зазнало відчутного впливу європейського  Відродження. Особливо яскраво ренесансні риси втілено в західноукраїнських містах. Адже проекти забудови міст подекуди замовлялися архітекторами-європейцями. Деякі з архітекторів, чужинці  за походженням, знайшли в Україні  другу батьківщину і втілювали  тут свої творчі задуми, поєднуючи  набуті в Європі знання з місцевими  традиціями.

Провідне місце в архітектурі  Відродження належить світським  будівлям - ратушам, замкам-палацам, житлам міщан. Унікальним зразком ренесансного будівництва став ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корнякта, Чорна кам’яниця, пам'ятки, пов’язані з львівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Войтех Капінос, Амброджо Прихильний, Петро Барбон та ін

 У містах частіше будівлі споруджували з цегли й каменю – гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монастирів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались, то міста Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались. Російський зодчий Йосип Старцев Збудував кам’яні собори Микільського (1690-1696) і Братського (1690-1693) монастирів в Києві.

За зразком Ніжинського  собору (1668-1670) коштом  гетьмана І.Самойловича  за планом архітектора Йоганна Баптіста був споруджений Троїцький собор  в Чернігові (1679-1695). Порівняно з  Ніжинським, він стрункіший за пропорціями, динамічніший за грою мас, вертикальних і горизонтальних архітектурних  ліній. Три яруси хорів у ньому  своїми балюстрадами висувалися як балкони  у внутрішній простір. Цей же архітектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський  собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684-1692), Покровський собор  у Харкові (1689) та ін.

У XVIII ст. значний крок уперед зробила на Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли  й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних  будівель – адміністративних, господарських, житлових та ін.

Велику кількість чудових  будівель було зведено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І.Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна  церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.

У першій половині XVIII ст., переважно  у стилі барокко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. У 1731-1745 рр. під керівництвом архітектора  Йоганна Готфріда Шеделя збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври. У 1747-1753 рр. за проектом архітектора  В.Растреллі під керівництвом архітектора  І.Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, а  в 1752-1755 рр. - царський палац.

Із 60 – 70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі  приходить так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від  пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель, світлі фарби.

 

Велике значення для розвитку архітектури на Україні мала діяльність видатних російських архітекторів, що працювали на Україні, - В.Ростреллі, А.Квасова, П.Неєлова та ряду ін. Найвидатнішими українськими архітекторами XVIII ст., які  працювали в тісній співдружності  з архітекторами російськими, були С.Ковнір (1695-1786) та І.Григорович-Барський (1713-1785).

Кріпак Києво-Печерської лаври, С.Ковнір навчився будівельної  справи і створив оригінальні  архітектурні споруди, які виділяються  мальовничістю і багатством ліпного  оздоблення стін і фронтонів. Це так  званий Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах  у Києво-Печерській лаврі, Кловський  палац, над яким Ковнір працював разом  з П.І.Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського монастиря, дзвіниця і церква у Василькові.

Вихованець Київської  академії, талановитий учень Растреллі, І.Григорович-Барський став автором  багатьох архітектурних будов: церков Покровської і Миколи Набережного  на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козельці та ін.

У XVIII ст. розвивалася й  дерев’яна архітектура. Найбільш видатною пам’яткою дерев’яної архітектури  є Троїцький собор у Новомосковську, споруджений народним майстром Якимом Погребняком у 1773-1778 рр. Маючи 65 м  у висоту, цей собор був найвищою дерев’яною будівлею XVIII ст. в Україні.

Таким чином, на Україні в  XVI-XVII ст. достатньо розвивалася архітектура. Вона мала свої особливості, пов`язані з особливими історичними умовами, з розвитком західноєвропейської та російської культури. Та не дивлячись ні на що, українська  та архітектура була своєрідною, зберігаючи місцеву самобутню народну основу.

 

Розвиток образотворчого мистецтва

Для образотворчого мистецтва  цього періоду властиве художнє  використання народних і релігійних традицій. Його головними жанрами  були фрески (польські королі доручали українським майстрам розписувати  найголовніші храми Польщі — вавельська каплиця і кафедра у Кракові  тощо), ікони. До кращих зразків української  іконографії та церковного різьблення цього періоду належить іконопис в Успенському соборі Києво-Печерського  монастиря, Богородчанський іконостас  у Скиті Манявському у Галичині видатного маляра й різьбяра Іова Кондзелевіча, світські полотна (портрети, пейзажі тощо). У живописі світського характеру найпопулярнішим стає легендарний образ козака Мамая. Збереглось чимало тогочасних портретів: К.Острозького, Р.Сангушкого, К.Корнякта, Софії Тарковської та ін.