Порівняльний аналіз творення ступенів порівняння в українській та російській мовах

Державний вищий навчальний заклад

“ Запорізький національний університет ”

Міністерства освіти і науки України

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Порівняльний  аналіз  творення  ступенів  порівняння  в

українській та російській мовах.»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студентка групи 3592-1

Котова Лілія Андріївна

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя

2013

 

Проблема вивчення прикметника  як частини мови знаходиться у  полі зору лінгвістів: В.А. Белошапкової, В.В. Виноградова, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. Грищенка, М.А.Жовтобрюха,  М.Я. Плющ, О.Д. Пономарева та інших. Крім того, виникає явище міжмовної розбіжності в українській та російській мовах, що досліджують вчені Г.Д. Басова та Е.І. Мазниченко. Складність полягає в тому, що граматичні категорії прикметника специфічно виражаються в обох мовах.

Цим і зумовлено актуальність дослідження, яка визначається недостатнім вивченням  частиномовного статусу прикметника, а також явища міжмовної розбіжності  граматичної категорії прикметника  в російській та українській мовах  в різних аспектах, а особливо на рівні морфології.

На основі аналізу поглядів В.А. Белошапкової, В.В. Виноградова, І.Р. Вихованця, В.О. Горпинич, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та О.Д. Пономарева щодо частиномовного статусу прикметника, ми слідом за вченими приймаємо таке визначення: «це одна з периферійних частин мови, яка позначає ознаку предмета, має зумовлені опорним іменником словозмінні морфологічні категорії роду, числа й відмінка, функціонує в реченні як формально-синтаксичний прийменниковий другорядний член речення і як семантико-синтаксичний атрибутивний компонент (атрибутивна синтаксема) та може виконувати комунікативну функцію теми чи реми або входити до складу комплексної теми чи реми».

Значення семантичної особливості  прикметника, як зазначають вчені О.К. Безпояско та В.О. Горпинич, становить те, що він виражає статичну ознаку предмета. З боку морфологічного аспекту, прикметнику властиві граматичні категорії роду, числа, відмінка та ступенів порівняння. Відзначено, що основна синтаксична роль прикметника в реченні – бути морфологізованим (узгодженим) означенням. Також прикметник у реченні може бути іменною частиною складеного присудка.

Ми уточнили суть таких понять як: граматична форма та граматична категорія. У дослідженні ми дотримуємося визначення граматичної форми, яке сформулювала лінгвіст В.Н. Ярцева: «це мовний знак, у якому граматичне значення знаходить своє регулярне (стандартне) вираження. Усі форми змінного слова складають його парадигму. Конкретне слово в певній його морфологічній формі називається словоформою».

Під граматичною категорією розуміється сукупність однотипних граматичних значень, або грамем, об’єднаних певним змістом. Граматична категорія являє собою мовне явище, представлене однотипними граматичними значеннями.

В українській та російській мовах  прикметнику властиві однакові граматичні категорії, однак вони різняться граматичними формами вираження.

Проаналізувавши граматичні форми  роду прикметників можемо стверджувати, що в російській й українській  мовах система прикметників тричленна, представлена у формах чоловічого, жіночого й середнього роду. Порівняльний аналіз показав, що для форми чоловічого роду в російській мові характерні закінчення -ой, -ий, -ый, а для української лише -ій, -ий. Жіночий та середній роди в російській мові можуть виражатися флексіями -ая, -яя, -ое, -ее, а в українській ці закінчення мають відмінності, бо виражаються  -а, -я, -е, -є та характеризуються наявністю стягненої форми.

При порівнянні засобів  вираження відмінкових форм прикметників в досліджуваних мовах було визначено, що в російській мові виділяються дві парадигми відмінювання прикметників: а) ад'єктивних, до якого належить більшість прикметників; б) змішане, має риси ад'єктивного і субстантивного відмін. А в  українській мові подібні парадигми відмінювання прикметників не виділяються, тому, що можливе лише відмінювання повних стягнених прикметників твердої і м'якої груп відмінювання.

Систематизація графічних  засобів вираження відмінка в  обох мовах дає підстави стверджувати, що для кожної з мов характерні свої відмінкові закінчення. Але в  деяких випадках флексії можуть збігатися.

При зіставлені форм ступенів порівняння прикметників в російській та українській мовах можна зробити висновок про те, що в них функціонує тричленна  лексико-граматична категорія ступенів порівняння.

В українській мові категорія  ступенів порівняння більш синтетично уніфікована і цілісна. Синтетичні деривати в ній виразно домінують над аналітичними на відміну від їх функціональної рівноправності в російській мові. Це пояснюється ад'єктивним характером словозміни українського компаратива й практично повним охопленням групи якісних прикметників і прислівників продуктивним компаративним суфіксом -іш- і суперлативним префіксом най-. Крім того, українські ступені порівняння зважаючи на наявність флексій у компаратива більш послідовно розподілені за частиномовни сферами, а з дериваційної точки зору послідовні й співвідносні внутрішньо- і міжпарадегматично. У російській мові дві сфери перетинаються в простих компаративах і складних суперлативах, а прості й складні ад'єктивні форми найвищого ступеня не мають прислівникових відповідників. В українській мові є чужорідними і нечисленними префіксальні компаративи і відсутні спеціальні засоби вираження елативного значення, як російські деривати з -ейш-/-айш-.

Отже, ми порівняли граматичні форми роду, відмінка та ступенів порівняння прикметників в російській та українській мовах. Визначили специфічні особливості засобів вираження прикметника для кожної з мов, що виникають при міжмовних розбіжностях.

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.      Безпояско О.К. Граматика української мови / О.К. Безпояско [К.Г. Городенська, В.М. Русанівський]. – К.: Либідь, 1993. – С. 93-139.

2.      Белошапкова В.А. Современный русский язык / В.А. Белошапкова. – М.: Высшая школа, 1981. – С. 290-296.

3.      Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. – 2-е изд. / В.В. Виноградов. – М.: Высш. шк., 1972.— С. 30-42, С. 615.

4.      Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська. – К.: Пульсари, 2001. – С. 121-146.

5.      Горпинич В.О. Морфологія української мови / В.О. Горпинич. – К.: Академія, 2004. – С. 20-31, 89-117.

6.      Грищенко А.П. Сучасна українська літературна мова / А.П. Грищенко [Л.І. Мацько, М.Я. Плющ, Н.І. Тоцька, І.М. Уздиган]. – К.: Вища школа, 1997. – С. 365-378.

7.       Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови / М.А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик. – К.: Радянська школа, 1965. – С. 265-275.

8.       Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства / Ю.О. Карпенко. – К.: Академія, 2009. – С. 258-265.

9.       Мазниченко Е.И. Сопоставительная грамматика русского и украинского языков / под ред. Е.И. Мазниченко. – К.: Наукова думка, 2003. – С. 211-212, 228-231, 293-300, 320-327.

10.   Мацько Л.І. Українська мова: Навчальний посібник / Л.І. Мацько             [О.М. Мацько, О.М. Сидоренко]. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2003. – С. 202.

11.   Плющ М.Я. Граматика української мови: Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Підручник / М.Я. Плющ. - К.: Вища школа, 2005. – С. 171, 270-286.

12.   Пономарів О.Д. Сучасна українська мова / О.Д. Пономарів. – К.: Либідь, 2001. – С. 135-148.

13.  Ющук І.П. Українська мова / І.П. Ющук – К.: Либідь, 2004. – С. 335, 640.

14.   Ярцева В.Н. Большой энциклопедический словарь. Языкознание / под ред. В.Н. Ярцевой. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. –        С. 116, 396.