Методи та прийоми навчання письма на початковому етапі вивчення німецької мови

 

                                                Ss

 

                                    [s]                  [z]                     [S]

 

  Також потрібні специфічні  вправи, націлені на групування  та вибір слів із набору  їх або з тексту з урахуванням  тієї чи іншої відповідності.  Наприклад, вибрати всі слова,  в яких ‘s’ звучить як [s]. Можна собі уявити й таку вправу, як рознесення учнями слів з буквою ‘s’ по групам, в залежності від того, який звук вона передає. Аналогічні вправи можна застосовувати й при синонімічних графемах.

  Важливу роль при навчанні  звуко-буквеним позначенням відіграє  звуко-буквений та складовий аналіз. Значення такого аналізу полягає в тому , що при його виконанні послідовно розчленовується весь процес кодування слова в графічний образ, під час якого достатньо яскраво виявляються звуко-буквені відповідності. До вправ, націлених на формування графічних навичок, слід віднести:

• вправи на написання окремих простих, потім складних літер, повністю або частково співпадаючих в німецькій та українській мовах (Аа, Мм, Оо, Ее, Кк); тих, що відрізняються, але мають спільні, схожі елементи (Dd, Pp, Uu, Ii, Tt) не співпадаючих за написанням (Ss, Ff, Ch,ch, Rr та ін.); літер з діакритичними знаками ( ö,ä,ü) та ß;
• вправи на написання буквосполучень, які зображують один простий звук: [k]- ch, ck; [∫] –sch, sp, st ; [і:] – ie, ih та складний звук  (дифтонг) – [aі] – ei,; [au] – au; [ɔy] – äu, eu;
• вправи на списування окремих слів, речень, текстів;
• вправи на звуко-буквений аналіз окремих буквосполучень, слів, речень та ін.

  На початковому етапі дуже  важливе значення має навчання  каліграфії, яке відбувається на  навичках, придбаних у процесі навчання письму в рідній мові у початкових класах. Учні легко виконують перенос навичок написання головних та стрічних прописних літер на відповідні літери латинської абетки відносно до різниці в звуковому значенні. Однак наявність літер, які відрізняються в цілому від літер рідної мови і мають лише деякі схожі елементи, інтерферує і гальмує оволодіння каліграфією. В цьому випадку радять застосовувати елементарне письмо. Ним користуються також і тоді, коли спостерігається змішання нарисів в середині мови яку вивчають. Для наочного розрізнення схожих елементів деякі автори  рекомендують різноманітні групування літер, наприклад:

• q,y,j – (спільний елемент – нижня петля);
• а,с,о – (спільний елемент – округлий елемент);
• b,l,d – (спільний верхній елемент).

  Помилок в каліграфії можна в значній мірі уникати, якщо момент презентації супроводжувати поясненням, яке включає в себе показ прописної букви в цілому, окремих її елементів та розмежування елементів зі схожими елементами літер рідної та німецької мови, демонстрацію напряму руху руки при написанні даної літери, показ у прописі цілого слова, в якому міститься дана літера (стрічна й головна).

 

4. Навчання орфографії в німецькій мові

  Навчання орфографічним навичкам  є важливим завданням при  навчанні писемного мовлення на початковому етапі, а створення у учнів елементарних орфографічних навичок є метою навчання письма в середній школі.

  Навчанню орфографії приділяється  особлива увага у 5-6 класах, проте  праці над нею практично не припиняються аж до кінця курсу навчання.

  Як відомо, орфографічна система німецької мови грунтується на наступних трьох принципах :

• фонетичний, коли літера повністю відповідає звуку, наприклад:

        Fünf, Mutter, werden;

• граматичний (морфологічний), коли написання визначається правилами граматики, незалежно від фонетичних девіацій в вимові однієї й тієї ж літери, наприклад: Kind (kint)- Kinder (kinder), legte (le:kte);
• історичний (традиційний), наприклад: fünf, vier,Vater.

  Ведучими принципами в німецькій  орфографії є фонетичний та морфологічний, тому їм потрібно приділяти найбільше уваги при формуванні орфографічних навичок. Навчання граматичній орфографії має відбуватися паралельно з навчанням граматичних явищ в письмових вправах на закріплення цих явищ у письмовій формі. Найбільш придатні для цього мовні граматичні вправи на списування, граматичну трансформацію, граматичну підстановку дописування відмінкових та особистих закінчень з використанням відповідних граматичних правил.

  Правила, які повинні розглядатись як інструкції до виконання дій, можуть торкатись орфографічних явищ, пов’язаних з граматикою, та явищ, зумовлених традиційним написанням.

  Вправи , які ґрунтуються на  використанні правил, можна розбити  на дві групи :

• вправи, метою яких є розпізнання будь-яких слів, відповідаючи правилу. В цю групу входять різноманітні вправи на виписування, наприклад, іменників у множині. Ця ж група включає слова по принципу збіжностей їх написання;
• вправи націлені на самостійне вживання слів. Це вправи на постановку групи слів або окремих слів у складі речень на множину або певну часову форму, добір слів по пам’яті на основі певних орфограм та інше.

  Однак оволодіння орфографією  на основі лише правил неможливе,  тому що в багатьох випадках  традиційне написання не підкоряється правилам. В цьому випадку необхідно спиратись не лише на механічне запам’ятовування, а й мислення учнів. Треба застосовувати вправи, які побудовані по принципу аналогії. Написання слів в таких вправах запам’ятовується на основі з’ясування асоціації з іншими відомими словами . Звичайно дається який-небудь приклад, і учні повинні дібрати слова з аналогічним написанням.

    Для практики навчання  характерна така форма роботи  по засвоєнню орфографії, як тренувальні  диктанти. Ці диктанти є ефективним  засобом  засвоєння орфографії, і на початковому етапі їх слід застосовувати систематично. Розрізняють декілька видів тренувальних диктантів:

• зоровий: учитель читає речення, записує на дошці, підкреслює важкі орфограми і пояснює їх. Потім речення стирають і диктують знову;
• попереджувальний: учитель читає речення, учні аналізують його, написання окремих слів. Найважчі слова пишуться на дошці. Після цього вчитель читає речення ще раз і учні записують;
• пояснювальний: учитель диктує, всі пишуть в зошитах, один учень пише на дошці. Допущені на дошці помилки виправляються. Речення на дошці служить орієнтиром для виправлення помилок.

   Дуже велике значення  в навчанні графіки та орфографії  відіграють наочні посібники. Це перш за все прописи, які ілюструють написання букв та їх з’єднань у німецькій мові. Не менш важливі настінні таблиці, які відображають звуко-буквені відношення, але на початковому етапі не зовсім  демонструють таблиці, які містять ще не розглянуті вчителем буквосполучення та звуко-буквені відношення. У іншому випадку учні сприйматимуть їх як відомі й не звернуть на них належної уваги.              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

   Результати даної роботи показують:

• в процесі комунікації письму надається менше уваги, ніж говорінню, аудіюванню та читанню, але воно використовується як ефективний засіб розуміння, закріплення, заучування та використання лексичних і граматичних явищ;
• письму належить значна учбова функція, що зумовлює підтримку процесу аудіювання, говоріння та читання, дає можливість одночасно здійснювати індивідуальну продуктивну мовленнєву діяльність всіх учнів, є раціональним засобом контролю знань учнів, вчить самоконтролю та самоперевірці;
• завдяки взаємодії різних аналізаторів мовний матеріал в процесі письма запам’ятовується краще, позитивну роль при цьому грають уповільненість акта письма, яка дозволяє проводити ретельний внутрішній аналіз утворення та вживання мовних явищ;
• письмо служить не лише цілям засвоєння мовного матеріалу, а допомагає вдосконалювати вміння читання та усного мовлення. Завдяки писемному фіксуванню усного висловлювання набувається велика свобода й легкість в оперуванні мовним матеріалом в подальшому усному мовленні: конструкції та фрази , котрі фіксувались письмово, набувають більшої варіативності;
• навчання письма та писемного мовлення на початковому етапі характеризується опрацюванням формування графічних, каліграфічних та орфографічних навичок письма у обсязі, передбаченому програмою для середніх шкіл та Державним освітнім стандартом для іноземних мов;
• особливістю початкового етапу навчання письма є формування й закріплення перш за все каліграфічних навичок письма, які передбачають володіння й застосування зорових, слухових, рукомоторних навичок, а також навичок внутрішнього промовляння та аналізу мовного матеріалу;
• дуже важливу роль в формуванні навичок письма на початковому етапі відіграє наочний матеріал, який залучає до роботи всі аналізатори, тобто таблиці різноманітного змісту, прописи та фонематичні засоби навчання;
• поряд із засобом навчання, писемне мовлення може виступати як засіб контролю, за допомогою класних і домашніх перевірочних та контрольних робіт можна за нетривалий період часу з’ясувати ступінь засвоєння мовного матеріалу та рівень володіння деякими мовленнєвими вміннями та навичками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографія

1. Бим. И. Л. Теория и практика обучения немецкому в средней школе. – М.: Просвещение, 1988. – С. 215-222.
2. Вишневський О.І. Діяльність учнів на уроці іноземної мови.- К.: Освіта, 1989.
3. Волошина Н. І. Уроки іноземної мови у старших класах. — К.: Рад. школа. 1988.
4. Державний освітній стандарт з іноземної мови .- К.: Ленвіт,1998.
5. Деркач А.А. Педагогическая эвристика.- М.: Педагогика,1991.
6. Климентенко А.Д. Теоретические основы методики обучения иностранным языкам в средней школе.- М.: Высшая школа,1981.
7. Леонтьев А.А. Общая методика обучения иностранным языкам.- М.: Высшая школа,1991.
8. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах у структурно-логічних схемах і таблицях. – К.: Ленвіт, 2004. – С. 132-140.
9. Методика навчання іноземних мов у загальних навчальних закладах. – К.: Академія, 2010. – С. 190-213.
10. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. – Санкт-Петербург: КАРО, 2008. – С. 77-81.
11. Навчання іноземних мов за методичною системою Ч. Фріза, Р. Ладо та Ю. О. Жлуктенко. – К.: Радянська школа, 1969. – С. 64-66.
12. Ніколаєва С. Ю. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2002. – С. 205-222.
13. Ніколаєва С. Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 1999. – С. 205-220.
14. Онищук В. О. Типи, структура і методика уроку в школі. — К.: Рад. школа, 1973.
15. Основы методики преподавания иностранных языков (под редакцией профессора Демьяненко) - К.: Вища освіта, 1986.