Граматичний період в історії арабського мовознавства

Починаючи з 1610 р., було перекладено чисельні граматичні роботи на латинську мову. Арабістика як комплекс гуманітарних наук, що вивчають не лише арабську мову, а й релігію, історію, культуру, літературу, наукові дослідження арабомовних народів, сформувалася і стала окремим напрямом в Західній Європі в XVI ст. У XVII- XVIII ст. її основними центрами виступають Рим, Париж і Лейден, при цьому вона продовжувала зберігати тісний зв’язок з богослов’ям: арабська мова вивчалася насамперед задля розуміння і тлумачення Корану.

Семітське мовознавство XVIII ст. можна охарактеризувати як період поступового переходу до історизму. Ця тенденція стала особливо очевидною в 80-90 рр. XIX ст., коли Самуель Фрідріх Гюнтер Валь у праці «Загальна історія східних мов і літератури» запропонував нову класифікацію семітських мов.

В кінці XIX, на початку XX ст. в європейській арабістиці досягнуто значних здобутків у галузях граматики, лексикографії та літературознавства. У цей період здобули розголосу роботи Сільвестера де Сасі, Х.Ельварда, К.П.Каспарі та ін.⁵

Друга половина XIX ст. позначилась також виданням добре відомого в арабській лінгвістичній традиції важливого граматичного трактату аз-Замахшарі (помер в 1144 р.) «Al-Mufassal» («Поділений на розділи»), з коментарями до нього Ібн Йа’іша, а також «Книги» Сібавейхі.

Далі теоретичне вивчення арабської мови та арабської  лінгвістичної традиції продовжилося  працями Т. Ньольдеке, К. Брокельмана, Лейна та ін.

Початком арабської  філології в Росії вважається видання в 1827 р. арабської граматики та хрестоматії А.В. Болдирєва (Москва). Важливу роль в розвитку лінгвоарабістики відіграли праці В. Гіргаса та В.В Розена (Санкт-Петербург). Видатними арабістами Росії стали М.Т.Навроцький, Н.В.Юшманов, І.Ю.Крачковський. Видатний український сходознавець А.Ю. Кримський досліджував арабські діалекти. Вивчення арабської мови та класичного арабського мовознавства в СРСР пов’язано також з іменами А.Я. Борисова, Д.В. Семенова, В.І. Біляєва та ін.

У другій половині XX століття у світ вийшли діалектологічні публікації ряду західноєвропейських та американських арабістів та семітологів, серед них Т.Мітчел, Д.Коен, Х.Бланк. Різноманітні аспекти фонетики та фонології, граматичної будови та словникового складу сучасної арабської літературної мови того періоду стали об’єктом дослідження арабістів Європи та США – Ш.Пелла, Й.Фюка, Ч.Фергюсона, Г.Вера та ін.

Пізніше у світовій арабістиці помітно посилюється інтерес до сучасної літературної арабської мови та арабської літератури. Відбувся подальший спеціалізований поділ між мовознавством та літературознавством, унаслідок чого лінгвоарабістика поступово виділяється як самостійний науковий напрям. Її об’єктом стає арабська мова в її різноманітних структурних і функціонально-стилістичних варіантах.

У СРСР після Другої світової війни були опубліковані дослідження з арабського мовознавства Б.М. Гранде, Г.Ш. Шарбатова. Видані книги з граматики сучасних арабських діалектів Ю.Н. Завадовського, Е.Н. Мішкурова. Опубліковані підручники арабської мови Х.К. Баранова, А.А. Ковальова, Г.Ш. Шарбатова, В.М. Бєлкіна та ін.⁶

Таким чином, першочерговою  методологічною основою сучасної інтерпретації спадщини класичного арабського мовознавства стає комплексний підхід до об’єкта вивчення, всебічне і пропорційне врахування всіх мовних та немовних моментів: будь-яка з перелічених проблем не може вирішуватись окремо від інших і без оцінки ролі національних та традиційних зовнішніх утворень (поетична традиція, способи та системи передачі інформації в суспільстві, філологія, риторика тощо), а також характеру впливу релігійних та суспільно-політичних доктрин, етносоціальних та міграційних факторів, духовних вимог суспільства тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Ара́бська мо́ва (اللغة العربية‎‎; al-luġa 'l-ʿarabiyya) — найпоширеніша семітська мова семіто-хамітської родини мов, якою розмовляють у західній Азії і північній Африці близько 240 мільйонів[1] (як рідною) та ще 50 мільйонів (як другою) осіб. Класичну арабську — мову Корану — обмежено використовують з релігійною метою мусульмани всього світу (загальна кількість 1,570 млрд осіб).

Писемність на основі арабського письма (напрямок якого справа наліво). Арабська є офіційною та робочою мовою Генеральної асамблеї та деяких інших органів Організації Об'єднаних Націй (ООН); а також офіційною мовою всіх арабських держав (в Іраку — разом із курдською). Крім того є однією з офіційних мов Ізраїлю, Чаду, Еритреї, Джибуті, Сомалі, Коморських островів та невизнаного Сомаліленду.

Сьогодні розрізняють три основні види арабської мови:

Класична (або середньовічна, якою написано Коран).

Літературна (яку використовують мас-медії та політики арабських країн).

Розмовна (або побутова, яка поділяється на багато різновидів та діалектів, поширених у різних регіонах арабського світу).

Арабська тісно пов'язана з ісламом, оскільки нею (в класичному варіанті) написано Коран. Водночас арабською розмовляють араби-християни, араби-юдеї та іракські мандеї. Більшість мусульман у світі не розмовляють арабською як рідною мовою, проте багато з них можуть читати та цитувати оригінальний текст Корану. Серед неарабських мусульман переклади Корану зазвичай супроводжують оригінальним арабським текстом.

Деякі мусульмани вважають арабську мову посланою Богом на благо людства — первинною мовою, прототипом системи комунікації, з якої пішли інші мови. Розповіді про те, що арабська була мовою раю, дослідники хадису не визнають автентичними й широко їх критикують

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ

 

Амер, Атеф (2003), Арабська мова. Київ, Видавничий дім  «КМ Академія», ISBN 966-518-193-9 (укр.)

Кезма, Тауфік (1928). Элементарные основи грамматики арабского  языка. Киев (рос.)

Крымский, Агатангел (1910), Семитические языки и народи. Изд. 2, ч. 2. Москва (рос.)

Осадча, Ю.Б (2006), Арабська мова. Початковий рівень. Київ, Видавничий центр КНЛУ, ISBN 966-638-208-3 (укр.)

¹ Рыбалкин В.С. Классическое арабское языкознание. – К., 2003. – С.405.

² Рибалкін В.С. Арабська лінгвістична традиція: класичні концепції та їх сучасна інтерпретація. – К., 2000.

³ Encyclopedia of Islam CD-ROM Edition v.1.1.

⁴ Тут і далі автор статті цитує працю В.С. Рибалкіна „Классическое арабское языкознание” (К., 2003).

⁵ Рыбалкин В.С. Классическое арабское языкознание. – К., 2003. – С. 174.

⁶ Рыбалкин В.С. Арабская лингвистическая традиция: истоки, теории, концепции. – К., 2000.