Методологія та організація наукових досліджень

Алан Т’юринг був одним з першопроходців в області штучного інтелекту, і він представив у своїй роботі одну з найоригінальніших ідей минулого століття: гру в імітації, або тест Т’юринга. Він запропонував визначати здатність машини до мислення шляхом перевірки, чи зможе вона впевнити свого співрозмовника у тому, що вона – людина. Цей підхід можна вважати вірним, якщо враховувати, що ми не в змозі спостерігати за процесами мислення і судимо про його наявність тільки з результатів, а отже і про наявність машинного мислення слід також судити виходячи з результатів. Також Т’юринг окреслює, що саме слід вважати за машин у такому випадку. Шляхом відсіву, він виділяє ЕОМ з-поміж усіх можливих варіантів (наприклад штучно створена людина) і пояснює деякі принципи їх роботи.

Т’юринга цікавило не те, наскільки добре зможуть проходити сучасні на той час ЕОМ гру в імітацію, а те, чи можуть бути в майбутньому такі, що справді це зможуть. Вчений цікавиться потенціалом штучного інтелекту. Т’юринг говорить, що він вірить у те, що через 50 років будуть існувати машини, які б змогли обманювати співрозмовника протягом як мінімум 5 хвилин. І, на противагу своєму ставленню до проблеми, приводить точки зору протилежні почергово розгляд спростовуючи їх.

У своїй роботі «Что же могут машины?» (1975) Бірюков становить питання про можливості штучного інтелекту і людини як центральне питання кібернетики. На основі аналізу робіт, він виносить два підходи до цієї проблеми. Перший, який він називає «Кібернітичним оптимізмом», зазвичай підтримують представники технічних напрямків наук, а протилежний йому – представники гуманітарних областей науки. Але, у той самий час, відкидання прихильниками другої теорії можливості машин імітувати деякі окремі сфери людської психіки відкриває перед кібернетиками нові поля діяльності. Але така занадто позитивна точка зору багатьох кібернетиків призвела до того, що у науковій літературі США і Заходу мало кваліфікованих робіт, що тверезо б осмислювали можливості і обмеження нового наукового напрямку.

Як одного з найвагоміших критиків штучного інтелекту Бірюков згадує Дрейфуса і його працю «Чого не можуть машини». Він підкреслює, що Дрейфус був компетентним у питаннях кібернетики і міг розмовляти з представниками течії кібернетичного оптимізму на знайомій їм мові. Його книга розкривала точку зору лінії скептичного ставлення до створення мислячих машин, і Бірюков стверджує, що матеріал цієї книги може сприяти поглибленню розуміння проблеми.

Також автор торкається проблеми психології, він каже, що взаємодія штучного інтелекту і психології сприяє теоретичному і експериментальному дослідженням пізнавальної діяльності, сприяє розробці нових психологічно-кібернетичних теоретичних «моделей» інтелекту.

Дж. Серл вчений у своїй праці «Свідомість, мозок і програми» розрізняє два напрямки розвитку штучного інтелекту: сильний і слабкий. Поняття сильного штучного інтелекту має на увазі, що комп’ютер це не просто інструмент у дослідження свідомості, а, певним чином, свідомість, адже вони володіють когнітивними станами. З точки зору слабкого штучного інтелекту, основною цінністю комп’ютера у вивченні свідомості є те, що він дає нам потужний інструмент. У своїй роботі Серл критикує точку зору сильного штучного інтелекту, ставлячи у приклад віртуальний експеримент. Експеримент полягає у моделюванні людиною діяльності машини, тобто людині надається текст на невідомій їй мові, деякі правила, що дозволяють оперувати з елементами тексту та «питання» - такий самий незрозумілий текст з деякими позначками на зрозумілій мові. Таким чином, набивши руку, людина може ввести в оману того, хто буде оцінювати знання нею невідомої мови за якістю відповідей на питання до тексту. В такому випадку людина поводить себе як обчислювальна машина, але такі маніпуляції значно відрізняються від справжнього мислення над текстом, що вона розуміє. Таким чином, Серл стверджує, що претензії прихильників сильного штучного інтелекту на розуміння машиною смислу не справджуються, а тому не справджуються і претензії на пояснення психічних процесів роботою машин.

У своїй статті «Скільки лишилось до суперінтелекту?» (1997) Бостром приводить основні аргументи на користь того, що штучний інтелект з’явиться вже у першій треті 21 століття. Він вбачає проблему створення штучного інтелекту в основному у недостатній потужності комп’ютерів, але на основі закону Мура вираховує, що необхідних значення (10^17) вона досягне вже до 2025 року. Можливість побудови штучного інтелекту, що за рівнем не поступається людині не викликає у нього сумнівів і обмеження Бостром вбачає тільки у фізичній здатності матерії пропускати інформацію, але і це – якщо не стануть відомими нові закони фізики. Стагнації штучного інтелекту у 70-80 роках, вчений не надає великого значення, адже наука не стоїть на місці і після цього вже було зроблено ряд великих відкриттів. Бостром є одним з яскравих представників науковців кібернетиків, що оптимістично ставляться до розробки штучного інтелекту не зважаючи на ряд проблем, пов”язаних з психологією.

Якщо ж розглядати проблему можливості створення штучного інтелекту з точки зору психології, то слід розпочати, певно, з робіт Тихомирова. Він виділяє три позиції щодо входження психології в сферу наук, що вивчають штучний інтелект:

1) Відтворення людського розуму попри відсутність знань про нього, така позиція характерна для багатьох фахівців з кібернетики, що створюють логічні програми для ЕОМ, вважаючи що відтворюють когнітивні процеси людини.

2) Другим рішенням є констатація нестачі знань про психічні процеси людини і намагання вирішити цю проблему шляхом вивчення інтелектуальних процесів машини. Іншими словами, основою для нових відомостей вважається аналіз метод вирішення машиною задач, аналогічних людським.

3) Третя позиція розглядає дослідження психологічні і кібернетичні як незалежні одні від одного. Таким чином, можливим стає тільки застосування знань з галузі психології для вирішення питань у сфері штучного інтелекту.

Відповідно до тісної взаємодії психології і сфери штучного інтелекту, зміни відбуваються і в рамках психологічної науки, а саме – виділяється нова сфера досліджень, що проводить порівняльний аналіз способів вирішування задач комп’ютером і людиною. Крім того, вже перші роботи з штучного інтелекту показали необхідність подальших досліджень в області мислення в цілому, а не тільки рішення задач. Виникла потреба також більш точного визначення і охарактеризування деяких психологічних явищ, таких як, наприклад, творчість, мислення, тощо.

Описуючи розуміння терміну мислення, Тихомиров зазначає, що у 20 столітті з’явилося ще одне, розуміння мислення як процесу обробки інформації. Поява ЕОМ значно вплинула на розвиток психологічної науки, поняття кібернетики переносилися на класичні психологічні моделі. «Планування» ототожнювалося з програмами ЕОМ а питання про специфіку планування дій людиною було забуте. Під загальним впливом кібернетичних наук психологію почали трактувати як науку про переробку інформації, а критерієм науковості стало трактування психічних процесів як програм для ЕОМ.

Визначенням когнітивних процесів стало таким: «Це активність, пов’язана набуттям, організацією і використанням знань». Тихомиров зауважує, що таке формулювання випускає найважливіша для психології мислення ланка – породження нових знань. Також Тихомиров виділяє обмеження, до яких призводить розуміння мислення як інформаційного процесу:

1) не розрізняються інформаційно-кібернетичні і власне психологічні моделі

2) не вивчається суб’єктивна обумовленість мислення

3) не аналізуються смислоутворення, цілеутворення, емоційно-.мотивуюча регуляція мислення, співвідношення усвідомленого і не усвідомленого в розумової діяльності, види узагальнень, не аналізується розвиток мислення.

Саме ці питання і є суттю психологічного дослідження. Між тим відомо, що когнітивні процеси людини значно відрізняються від машинних, що значно обмежує можливості співставлення. Головним завданням психології Тихомиров постулює саме виявлення і дослідження цих відмінностей, що роблять людину людиною. Отже, характерною рисою для сучасної науки Тихомиров бачив не розрізняння інформаційних і психічних процесів, що виникла в період НТР і пов’язана з виникненням ЕОМ. Пояснення психології аналогічно до принципів дії комп’ютерів він називає комп’ютерним детермінізмом.

На семінарі «Психологія і Штучний Інтелект», що відбувся 1975 року було сформована така основна теза: «Дослідження тих сторін інтелектуальної діяльності людини, які не відтворюються сьогодні в роботі систем «штучного інтелекту», намічають перспективи подальшого прогресу в області «штучного інтелекту» і разом з тим є «точкою зростання» самої психологічної науки».

Серед усіх представлених робіт були також статті, що розкривали характеристики взаємодії психології і штучного інтелекту. Окрім Тихомирова свої статті представляли такі вчені як, наприклад, А.В. Брушлінскій, котрий вважає, що «штучний інтелект» відображає, в найкращому разі, тільки формально-логічний, але не психологічний аспект мислення, що сучасні обчислювальні машини стають необхідним знаряддям (але лише знаряддям) творчої і нетворчої праці. Л.П. Гур'єва показує, що при використанні можливостей «штучного інтелекту» з'являються нові мотиви, що визначаються специфікою роботи людини в умовах взаємодії з машиною. А.М. Матюшкин відносить до числа детермінант психіки, що нині не можуть бути змодельовані, потреби, мотиви, емоції. А.Г. Асмолов показує, що за дослідженням співвідношень між евристичним пошуком машини і інтелектуальною діяльністю людини виступає одна з основних методологічних проблем психології - проблема пошуку шляху подальшого розвитку психологічної науки. Проблеми побудови систем «штучного інтелекту» пов'язують з питаннями формалізації тих чи інших сторін людської діяльності. Аналізуючи питання про формалізацію процесу цілеутворення, Ю.Д. Бабаєва описує існуючі на цьому шляху труднощі і робить висновок про те, що «на подальший прогрес у напрямку формалізації процесу цілеутворення можливий лише на основі глибокого психологічного аналізу цього процесу». Е.Ю. Артем'єва показує обмеженість підходу до побудови «штучного інтелекту», перебільшеність ролі логічного синтезу. Д.Н. Завалішина пише, що одним з позитивних моментів розширення робіт по «штучному інтелекту» для психології пізнавальних процесів є звернення психологів до вивчення таких специфічних характеристик психічної діяльності, як мотиви, цілепокладання, емоційна регуляція.

Підсумовуючи вище сказане можна побачити деяку подвійність поглядів на перспективи створення «сильного» штучного інтелекту. До позитивно настроєної групи налехить більшість вчених, зайнятих у сферах кібернетики, інших точних наук. До критиків такої позиції відносяться психологи та меншість кібернетиків. Позитивно настроєні вчені аргументують свою впевненість у можливості такого розвитку подій, спираючись на швидкий розвиток технічних наук і втіленні того, що раніше можливим не вважалося. Їх критики відмічають, що такий підхід до машинного моделювання, чкий панує сьогодні несе у собі занадто велике спрощення людських психічних процесів, зведення їх до формально-логічних операцій.

Висновок

Підбиваючи підсумки по проведеному аналізу, можна говорити про подвійність сучасного стану розвитку штучного інтелекту. З одного боку, нібито, кібернетика сміливо крокує до створення справжнього штучного інтелекту, що імітував би людську гностичну діяльність. Але якщо прислухатися до точки зору фахівців з психології, можна помітити, що новітні розробки у галузі кібернетики на даний момент примножуються кількісно. Адже, захопившись вирішенням задач, кібернетики не звертають уваги на значні відмінності людської психіки від логічних алгоритмів машинних кодів. На сучасному етапі розвитку науки, коли не існує незборимих перешкод в області технічного устаткування машин, коли подолано більшість методологічних перешкод, слід намагатися глянути на ситуацію, що склалася зі сторони. Тоді і тільки тоді можливими стануть якісні зрушення в області моделювання людських гностичних актів, вихід когнітивної науки на новий рівень.

Розглядаючи розвиток когнітивної психології і, особливо, галузі штучного інтелекту, можна прослідкувати ряд якісних змін у підходах до рішення проблеми створення моделюючих психічні процеси машин. Судячи з ситуації на сьогодняшній день, слід шукати способів вийти на новий якісний рівень, інакше є загроза зайти у глухий кут. Коли будь-яка галузь науки припиняє свій розвиток і починає ходити по колу, її місце моментально займає інша, більш перспективна і модернізована.

Суспільство на даному етапі видається не готовим сприйняти створення штучного розуму. Можливо необхідні деякі зрушення у суспільній свідомості, до яких може привести кардинальне зрушення у науці, яким і стала когнітивна наука на початку 50 років ХХ століття. Можливо, тоді перспектива стати не єдиними розумними істотами у світі не стане викликати негативної реакції.

Отже, на мою думку, всі аспекти проблеми штучного інтелекту приводять нас до висновку про необхідність масштабних якісних змін у підходах, методах та розумінні наукою пізнання як цілісного і складного процесу. У цьому процесі велика роль надається психології, адже саме вона повинна чітко окреслити поняття, встановити взаємозв”язки між ними і визначити їх суттєві риси і характеристики.

Список літератури

   Russel S.J., Norvig P. «Artificial Intelligence: A Modern Approach»

   Аллахвердов В.М. СОЗНАНИЕ КАК ПАРАДОКС

   Аллахвердов. Научная группа. Петербургская школа психологи\\ http://www.cogpsy.ru/

   Бирюков Б.В. «Что же могут вычислительные машины»

   Брушлинский А.В. Возможен ли "искусственный интеллект"