Загальні положеня про господарські зобовязання

 

Більшість зобов'язань припиняється їх виконанням. Одначе припинення зобов'язань  може бути обумовлено не будь-яким, а  саме належним його виконанням, тобто  таким, яке відповідає умовам зобов'язання, вимогам закону та інших правових актів, а в разі відсутності таких  вимог і умов - іншим вимогам, які  зазвичай висуваються. Належне виконання - це таке виконання коли досягнуто  мету, заради якої виникло зобов'язання. Якщо зобов'язальна сторона мала два або декілька зобов'язань, за якими вона мала право вибору (альтернативне  зобов'язання), і належним чином виконала хоча б одне - то господарське зобов'язання вважається виконаним. В альтернативному  зобов'язанні боржник повинен вчинити  для кредитора одну із декількох  дій, які передбачені чи законом, чи договором. При цьому альтернативне  зобов'язання, незважаючи на множинність  предмета, - єдине зобов'язання.

 

Зарахування зустрічної однорідної вимоги як спосіб припинення зобов'язання характеризується тим, що при наявності двох зустрічних однорідних вимог, строк виконання  яких настав чи виконання яких можна  вимагати в один і той же час, вони взаємно погашають один одного повністю (якщо суми зустрічних зобов'язань рівні) чи частково (якщо суми зустрічних зобов'язань  різні). Зарахування повинно бути проведене за заявою однієї зі сторін, за наявності трьох умов у сукупності: зустрічність вимог, тобто участь сторін одночасно у двох зобов'язаннях; однорідність предмету зобов'язання; настання строку виконання за цими вимогами. Не допускається зарахування вимог, за якими за заявою іншої сторони належить застосувати строк позовної давності і цей строк вийшов. Крім цього, не можна вимагати зарахування зобов'язання, за яким вийшов строк позовної давності.

 

Господарське зобов'язання може бути припинене за згодою сторін. Розрізняють  три види підстав припинення господарських  зобов'язань за згодою сторін: угода  про заміну одного зобов'язання іншим  між тими ж сторонами - новація, відступлення та прощення боргу. Для новації характерні такі ознаки: наявність угоди сторін, тобто відсутність спору щодо припинення дії попереднього зобов'язання і щодо умов нового зобов'язання; припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань, які забезпечують виконання попереднього зобов'язання, у разі якщо сторони не домовились при укладенні нової угоди  про інше; виникнення між тими ж  особами нового зобов'язання, яке  містить умови про інший предмет  чи інший спосіб виконання. При прощенні боргу зобов'язання припиняється звільненням  кредитором боржника від покладених на нього обов'язків, якщо це не порушує  прав третіх осіб щодо майна кредитора. За згодою сторін зобов'язання може бути припинено наданням замість виконання  відступного (сплата грошей, передача майна, виконання робіт тощо). Розмір, строки та порядок надання відступного  встановлюється сторонами.

 

Господарське зобов'язання припиняється при поєднанні управненої та зобов'язальної сторін в одній особі. Ця умова припинення зобов'язання має місце у випадках злиття та приєднання юридичних осіб, пов'язаних взаємними зобов'язаннями. В обох випадках зникає інший суб'єкт правовідносин, у зв'язку з чим припиняються і самі правовідносини. Зобов'язання виникає знову, якщо це об'єднання припиняється.

 

Господарське зобов'язання припиняється у разі неможливості його виконання. Зобов'язання припиняється, якщо неможливість виконання викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає, тобто неможливість виконання повинна  настати через об'єктивні обставини (випадково). На практиці такі обставини  сторони називають обставинами  нездоланної сили (форс-мажор). Зобов'язання припиняється неможливістю виконання  при ліквідації суб'єкта господарювання (боржника або кредитора), крім випадків, коли виконання зобов'язань ліквідованої юридичної особи покладається на іншу особу в порядку правонаступництва. Крім того, однією з підстав припинення господарського зобов'язання є ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута, який є учасником зобов'язання.

 

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від  інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак  належать:

 

Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються  за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських  відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних  контрактів, зокрема), негосподарських  організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників  суб'єктів господарювання.

 

Спрямованість на забезпечення господарської  діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації  господарської діяльності та ін.

 

Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-мопополістів) і комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

 

Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, передання-приймання  виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

 

Обмеження договірної свободи з  метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських  інтересів, у тому числі щодо захисту  економічної конкуренції, національного  товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної  конкуренції, обов'язковість укладення  державних контрактів для окремих  категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

 

6. Можливість відступлення від  принципу рівності сторін (державні  контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах  рамочних контрактів).

 

Узагальнення найбільш істотних ознак  господарського договору дозволяє дати таке визначення цього поняття:

 

Господарський договір - це зафіксовані  в спеціальному правовому документі  на підставі угоди зобов'язання учасників  господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської  діяльності (господарських потреб), що грунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

 

Господарський договір є основною формою реалізації господарських зобов’язань, а його роль зводиться до регулювання  товарно-грошових відносин учасників  господарського обороту.

 ГК України не передбачає  визначення господарського договору  та виходить з того, що господарський  договір є підставою для виникнення  майново-господарського зобов’язання. У ст. 179 ГК України наводиться  поняття господарсько-договірного  зобов’язання як майново-господарського  зобов’язання, що виникає між  суб’єктами господарювання або  між суб’єктами господарювання  і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів.

 Господарський договір –  це засноване на згоді сторін  і зафіксоване у встановленій  законом формі зобов’язальне  правовідношення між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов’язки сторін у сфері господарської діяльності.

  Господарський   договір   –  це  майнова  угода   господарюючого суб'єкта   з контрагентом,  яка встановлює  (змінює,   припиняє) зобов'язання   сторін   у   сфері господарської   і   комерційної діяльності:  при виробництві і реалізації  продукції,  виконанні робіт, наданні послуг.

Господарський договір опосередковує  відносини (конкретніше, як йшлося вище, - зобов'язання), що виникають між  суб'єктами господарювання або між  суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами, а також  органами державної влади, органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією. Іншими словами, характерною ознакою господарського договору є те, що він укладається  між суб'єктами господарської (в  тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і не господарюючою юридичною  особою, в тому числі органами влади. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та не господарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються  іншими актами законодавства (ч. З ст. 175 ГК України).

Категорія  господарського зобов'язання водночас є і загальною  (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського  договору. Загальною  вона є тому, що господарські зобов'язання  виникають  з  ряду  підстав,  а  саме: з державного замовлення;  з  іншого  акта  органу  управління;  з  господарського  договору,  укладеного   на  підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового  акта; з  господарського  договору, укладеного за простою згодою  сторін;  з  інших  підстав,  що  не  суперечать закону (з  конкурсу,  тендеру,  іншого публічного торгу).

      Таким   чином,  з  одного боку, господарський  договір  є  лише  частковою  підставою виникнення господарських  зобов'язань. У  цьому  розумінні   категорія   господарського   зобов'язання   узагальнює  договірні   господарські  зобов'язання, засновані   на  договорі.  З  іншого   боку,  зміст  господарського  договору  –  це  сукупність  господарських  зобов'язань   сторін,  тобто  їх  взаємних  прав   і  обов'язків,  що  виникають саме з такого договору. Тобто  категорія  господарського    договору   є   узагальненою   щодо    договірних  господарських   зобов'язань. Господарський договір   –  це  юридичне  джерело  договірних господарських зобов'язань.

Передоручення – передача особою, якій видано доручення, права  на вчинення всіх або окремих дій, на які її уповноважено, іншій особі.

3. Класифікація господарських  договорів

 

У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських  договорів, що зумовлює доцільність  їх класифікації з навчальною метою  та з практичних міркувань - з метою  виявлення тенденцій у регулюванні  певного виду договірних відносин і  застосуванні їх у законотворчій  та правозастосовчій діяльності. Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

 

І. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють: Плановані договори укладаються  на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття  є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-мопополістів, підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою;

 

Регульовані договори укладаються  вільно, на розсуд учасників господарських  відносин.

 

II. За ознакою взаємного  становища сторін у договірних  відносинах господарські договори  поділяють на:

 

вертикальні - укладаються між нерівноправними  суб'єктами - органом господарського керівництва та підпорядкованим  йому підприємством (наприклад, державний  контракт); певні умови договору є обов'язковим для підпорядкованої  сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової  процедури (судового порядку розгляду переддоговірного спору);

горизонтальні - укладаються між  рівноправними суб'єктами; при цьому  всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору можуть звернутися до суду.

 

III. За строками дії  розрізняють:

довгострокові договори - укладаються  на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного  майнового комплексу підприємства); в таких договорах організаційні  елементи переважають майнові;

 

середньострокові договори - строком  дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими;

 

короткострокові договори - строком  дії до 1 року; в цих договорах  переважають майнові елементи;

 

разові договори укладаються на одну господарську операцію, містять  зазвичай лише майнові елементи.

 

IV. За сукупністю критеріїв  (економічним змістом та юридичними  ознаками) господарські договори  можна поділити на такі групи;

 

договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

договори на передачу майна в  користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);

 підрядні договори (підряд на  капітальне будівництво, підряд  на виконання проектно-вишукувальних,  дослідно-конструкторських та інших  робіт);

транспортні договори (перевезення  вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.);