Суб’єкти господарського права та їх характеристика

     Розділ 2 .Види суб'єктів господарського права.

     Згідно чинному законодавству  ст. 2 Господарського кодексу «Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [2].

     Головне значення статті 2 ГКУ полягає в тому, що в ній вперше у господарському законодавстві чітко окреслене коло учасників відносин у сфері господарювання. Справа в тому, що всі згадані у цій статті «учасники» поодинці згадувалися у тих чи інших господарсько-правових актах і відігравали значну роль у різних правовідносинах. Однак лише кодифікація дала можливість узагальнити таку участь і зробити вичерпний перелік її представників, який допомагає більш чіткому визначенню понять «господарські відносини» і «господарські правовідносини». Таким чином і виникло узагальнююче поняття «учасник відносин у сфері господарювання».

     Можна сподіватися, що воно не стане зайвим як у самому господарському законодавстві, так і в практиці його застосування. 
Узагальнення, про яке йшлося вище, не позбавляє юридичної специфіки кожний різновид учасників відносин у сфері господарювання.

     Питанню правового статусу суб'єкта господарювання (а це провідний учасник відносин у сфері господарювання) присвячено майже 80 статей (Розд. II «Суб'єкти господарювання»)[9; 832].

     Суб'єктами господарювання  визнаються  учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав  та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна,  крім випадків, передбачених законодавством.

     До них відносяться :

     громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно  до закону як підприємці;

     господарські  організації  -  юридичні   особи,   створені відповідно до Цивільного кодексу України  ,  державні, комунальні  та  інші  підприємства,  створені  відповідно до Господарського Кодексу,  а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

     Чимало статей Г К України присвячено й визначенню правового статусу інших учасників відносин у сфері господарювання. За логікою законодавця, суб'єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усі інші учасники не мають такої ознаки, хоча їх дії так чи інакше конкретно пов'язані саме з такою діяльністю.

     Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 ГК). Однак вони можуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господарською компетенцією.

     Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

     Законодавець визначив, що держава, а також органи державної влади не є суб'єктами господарювання, оскільки це суперечило б цілям держави, закріпленим у Конституції України. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України [11; 400].

     Зміст законодавчого припису кореспондує з положенням, закріпленим у ст. 2 Г К, -- органи державної влади та органи місцевого самоврядування зазначені не як суб'єкти господарювання, а як учасники відносин у сфері господарювання.

     Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [1].

     Ці конституційні обмеження волі держави у сфері господарювання створюють межі її правосуб'єктності. Вона обмежена цілями, заради яких існує держава (цільова правосуб'єктність). Держава бере участь у господарському обороті не у своїх інтересах, а з метою найбільш ефективного відправлення влади, що визначає сутність правоздатності держави, тобто остання, вступаючи у господарський оборот, повинна додержуватися свого призначення.

     Особливості участі в господарському обороті органів місцевого самоврядування зумовлені тим, що в силу конституційних норм місцеве самоврядування в Україні забезпечує самостійне вирішення населенням питань місцевого значення, володіння, користування і розпорядження комунальною власністю. Органи місцевого самоврядування не входять у систему органів державної влади, але можуть бути наділені законом окремими державними повноваженнями з передачею необхідних для їх здійснення матеріальних і фінансових коштів.

     Створювані державою, її органами та органами місцевого самоврядування юридичні особи можуть мати господарську правосуб'єктність, однак і в цьому разі держава та органи місцевого самоврядування не повинні виходити за межі своїх конституційних цілей.

     Конституція України передбачає встановлення особливостей набуття права власності і його припинення залежно від того, у чиїй власності перебуває майно: громадянина, господарської організації, держави, її органів чи органів місцевого самоврядування. Однак у будь-якому разі такі особливості можуть встановлюватися тільки законом (п. 7 ст. 92 Конституції) [1].

     Деяких пояснень потребує поняття «споживачі». Кодекс не дає визначення цього поняття. Тому слід скористатися тим визначенням, яке міститься в іншому акті господарського законодавства, а саме у Законі України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. Стаття 1 цього Закону визначає споживача товарів як фізичну або юридичну особу, що придбаває товар. Виходячи з цього стає зрозумілим, що Кодекс, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб -- організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими або не господарюючими суб'єктами (споживачі енергії, природного газу тощо) [7].

     Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 p. ст.1 «споживач»   -  фізична  особа,  яка  придбаває,  замовляє, використовує або має намір  придбати  чи  замовити  продукцію  для особистих  потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника [6].

     До учасників господарських відносин входять громадяни, громадські та інші організації, які здійснюють щодо суб'єктів господарювання організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Зміст організаційно-господарських повноважень, а також коло суб'єктів таких повноважень можна визначити за допомогою ст. 176 ГК «Організаційно-господарські зобов'язання».

     Організаційно - господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно господарських повноважень, унаслідок яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а певна сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку [13; 264].

     Розділ 3. Утворення та державна реєстрація суб'єкта господарювання. Установчі документи.

     Відповідно до господарського законодавства необхідною умовою здійснення всіх видів підприємницької діяльності є державна реєстрація її суб'єктів, а для окремих видів діяльності -- ліцензування. Питання державної реєстрації суб'єктів господарювання регулюються ст. 58 ГКУ та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р.[5]

     Основне призначення державної реєстрації:

     1. державний облік суб'єктів підприємницької діяльності;

     2. збір публічно-достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище;

     3. здійснення контролю за законністю виникнення, зміни та припинення правового статусу підприємця.

     Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця [5].

     Відповідно до закону державний реєстратор -- посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці наділений такими повноваженнями:

     1. проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

     2. проводить резервування найменувань юридичних осіб;

     3. передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

     4. формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;

     5. здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну;

     6. оформлює та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру;

     7. проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців;

     8. проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами-підприємцями;

     9. звертається до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку.

     Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи власник, уповноважений ним орган чи особа особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи:

     1. рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи;