Поняття, ознаки та принципи господарської діяльності

 

МІНИСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціально – гуманітарних дисциплін

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З дисципліни господарське право

На тему: «Поняття, ознаки та принципи господарської діяльності»

 

 

Виконала:

ст.гр. МЗД-09-1

Талах А.С.

Перевірив:

Розсказов А.Г.

 

 

 

Алчевськ,2012

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Поняття господарської діяльності
2. Ознаки господарської діяльності
3. Принципи господарської діяльності

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

У сфері економіки виникають  і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції  загального управління економікою, З  цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами. 
У народному господарстві застосовується наймана праця працівників.

Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право. 
Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

 

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської  діяльності, яке ми знаходимо в  різних нормативно-правових актах, зокрема:

   - у Законі України  від 16 квітня 1991 р. “Про зовнішньоекономічну  діяльність”, у ст. 1 якого подане  таке визначення: “Господарська  діяльність - будь-яка діяльність, у  тому числі підприємницька, пов'язана  з виробництвом і обміном матеріальних  та нематеріальних благ, що виступають  у формі товару”;

   - у Законі України  від 28 грудня 1994 р. (діє в редакції  Закону України від 22 травня 1997 р.) “Про оподаткування прибутку  підприємств”, у п. 1.32 ст. 1 дається  дещо інше визначення: “Господарська  діяльність - будь-яка діяльність  особи, направлена на отримання  доходу в грошовій, матеріальній  або нематеріальній формах, у  разі якщо безпосередня участь  такої особи в організації  такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою  участю слід розуміти зазначену  діяльність особи через свої  постійні представництва, філіали,  відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу,  агента або будь-яку іншу особу,  яка діє від імені і на  користь першої особи”.

   Проте в ч. 1 ст. З Господарського кодексу України,  з врахуванням положень зазначених  та інших законів, закріплюється  уніфіковане поняття господарської  діяльності:

   “Під господарською  діяльністю у цьому Кодексі  розуміється діяльність суб'єктів  господарювання у сфері суспільного  виробництва, спрямована на виготовлення  та реалізацію продукції, виконання  робіт чи падання послуг вартісного  характеру, що мають цінову  визначеність”.[1]

Господарська діяльність — це діяльність членів суспільства, їх об’єднань і асоціацій по відтворенню  матеріальних благ. Перш за все, це виробничо-господарська діяльність (виконання робіт, створення  нових технологій, надання послуг виробничого характеру). Ця виробнича  діяльність визнається господарською  діяльністю за наявності 2 умов:

   1. результати виробничої діяльності повинні бути призначені не для особистого споживання тих, хто їх створив, а для задоволення потреб інших;

   2.передача результатів цієї діяльності повинна здійснюватися на платній основі, що дає змогу суб’єкту, який здійснює таку діяльність, продовжувати її.[4]

Одна і та сама діяльність може бути як господарською, так і  не господарською. Виробнича діяльність лише тоді визнається господарською, коли її результати функціонують як товар. До господарської діяльності належить також діяльність по кредитуванню, страхуванню, наданню послуг в галузі торгівлі, культури, охорони здоров’я тощо за умови, якщо всі ці послуги надаються за плату.

Господарська діяльність має здійснюватися належним чином  та давати якісні результати, що можливо  забезпечити якщо суб’єкти господарювання будуть мати достатні знання, навички, досвід, а це досягається коли така діяльність здійснюється постійно у  вигляді промислу. Тобто, важливою ознакою  господарської діяльності є її систематичність, виконання на професійній основі.[5]

Отже, господарська діяльність — це суспільно-корисна діяльність, яка виконується на професійній  основі, якщо її результати реалізуються як товар. В залежності від мети і  механізму здійснення, господарська діяльність поділяється на:

• підприємницьку (комерційну) діяльність;
• непідприємницьку (некомерційну) діяльність.

Відповідно до ст. 42 ГКУ  підприємницька діяльність, тобто підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Непідприємницька діяльність, тобто некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ст. 52 ГКУ).

Здійснюється непідприємницька діяльність, як правило, державними суб’єктами господарювання, але може здійснюватися  і на основі інших форм власності (політичні партії, релігійні організації).[6]

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові  та інші відносини, що виникають між  суб’єктами господарювання при безпосередньому  здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у ГК України розуміються  відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських  повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між  структурними, підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами.[3]

При цьому не є господарською  діяльністю:

— майнові та особисті немайнові  відносини, що регулюються Цивільним  кодексом України (далі — ЦК України);

— земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

— трудові відносини;

— фінансові відносини  за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

— адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів  господарювання, в яких орган державної  влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською  компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських  повноважень щодо суб’єкта господарювання.[7]

 

2. ОЗНАКИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Можна виділити кілька ознак господарської діяльності. Насамперед, саме слово “діяльність” означає систематичні дії членів суспільства, їх об'єднань, спрямовані на досягнення певного результату. Змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, а метою - задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар. Отже, ознаками господарської діяльності є такі:

- сфера здійснення - суспільне  виробництво (господарська сфера);

- зміст - виробництво та  реалізація продукції, виконання  робіт, надання послуг відбувається  не для власних потреб виробника,  а для задоволення потреб інших  осіб - споживачів в широкому розумінні  (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних  організацій, що використовують  зазначені блага для задоволення  своїх господарських чи інших потреб);

- передача зазначених  благ іншим особам на платній  основі, тобто їх функціонування у формі товару;

- професійні засади господарської діяльності;

- спеціальний суб'єкт,  який повинен зазвичай мати  статус суб'єкта господарювання;

- поєднання приватних  інтересів виробника (в одержанні  прибутку чи інших вигод/переваг  від господарської діяльності) та  публічних інтересів (суспільства  в особі широкого кола споживачів - в отриманні певних благ; держави  - в отриманні прибутків та  інших обов'язкових платежів від  суб'єктів господарювання; територіальної  громади - в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності, у задоволенні потреб громади в певних продукції, роботах, послугах, в участі суб'єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої, у сплаті місцевих податків та зборів тощо).[5]

Господарські відносини мають певні ознаки. Особливістю господарської діяльності є також її суб'єкти - не будь-які особи, а лише ті з них, що відповідно до вимог Господарського кодексу визнаються суб'єктами господарювання. Діяльність таких осіб здійснюється не тільки в їх власних (приватних) інтересах (зазвичай з метою отримання прибутку від реалізації вироблених благ), ай в інтересах суспільства (для задоволення певних суспільних потреб у продукції, роботах, послугах). Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумовлює професійні засади здійснення господарської діяльності. Такими суб'єктами є: 
господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт та послуг. 
Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.[4]

Другою характерною ознакою  господарських відносин є поєднання  в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено  тим, що однією з правових підстав  виникнення та функціонування господарських  правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу  Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є  рішення їхніх суб'єктів укласти  відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани). 
Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).[3]