Господарсько-правова відповідальність

• штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Застосовується, як правило, за пошкодження вагонів або

контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.

-Неустойка. Це різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Вона застосовується, в основному, як штрафна санкція в разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочення виконання зобов'язань не залежить від терміну прострочення виконання. Так, за прострочення або недопоставку продукції поставщик сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури.

· Пеня. Вона застосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане (ст. 214 ЦК). Залежністю суми пені від кількості днів прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.

· Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення чи зменшення його шкідливих наслідків. Вони застосовуються безпосередньо  самими суб'єктами господарських правовідносин  в оперативному порядку. За своєю спрямованістю оперативно-господарські санкції поділяються на два види:

1. Санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у

вигляді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання.

2.  Санкцій спрямовані  на зміну правовідносин. Найбільш  пощиреним на практиці видом  таких санкцій є переведення  несправного платника на акредитивну  форму розрахунків чи на попередню оплату продукції.

· Оцінні санкції. До цього  виду належать економічні санкції, що впливають на розмір фондів матеріального заохочення державних підприємств. Зокрема, фонди матеріального заохочення державних підприємств зменшуються внаслідок: виготовлення продукції з відхиленням від стандартів, технічних умов; повернення покупцем підприємству-виробнику недоброякісної продукції; порушення підприємством державної дисципліни цін тощо.

3. Підстави господарсько-правової відповідальності

Основними підставами господарсько-правової відповідальності є:

1. Правова. Це сукупність  норм права про відповідальність  суб'єктів господарських відносин.

2. Господарська правосуб'єктність  правопорушника і потерпілого.  Сторонами правовідносин щодо  застосування відповідальності  цього виду можуть бути підпри­ємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоро-нюваних законом інтересів.

3. Юридико-фактична. Це протиправні  дія або бездіяльність особи  — господарського правопорушника, що порушують права і законні  інтереси потерпілої особи чи  заважають їх реалізації. Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

 

• факт господарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту  тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

• протиправність поведінки  господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, Що порушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Цей зв'язок необхідно доводити відповідними документальними доказами;

• вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення  правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого. Вина у господарській  практиці — це наявність двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності:

- наявність в особи-правопорушника  реальних можливостей для належного  виконання; 

- невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, за­побігання збиткам (шкоді) потерпілого.

Формою вини може бути:

- умисел правопорушника;

- необережність правопорушника.

При цьому діє принцип  презумпції вини, тобто "відсутність  вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання", що передбачено ст. 209 Цивільного кодексу України. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, судовий орган (суд, господарський суд, третейський суд) відповідно

зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 211 ЦК).

Вина господарюючого суб'єкта — це вина його працівників. Отже, принцип  відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або  бездіяльність яких спричинили невиконання  зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Сукупність чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.

Список використаної літератури

1. Мамутов В.К., Хозяйственное  право.-К.: Юринком Интер, 2002.

2. Пилипенко А.Я., Щербина  В.С. Господарське право, К.:- Вентурі, 1996.

3. Пилипенко АЛ., Щербина  В.С. Господарське право.-К: Вентурі, 1996.

4. Омельченко А.К. Законодавство  про іноземні інвестиції в  системі законодавства України  // Право України.- 1996.- №8.

5. Мусієнко В.О. Щодо  законодавчих гарантій іноземних  інвестицій // Право України.-1997.-№3.

6. Святоцький О.Р., Захарченко  Т.Л., Борисенко І Р. Окремі питання  правового регулювання іноземних  інвестицій // Право України.-1997.- №3.

7. Шавкун В.І. Правові  основи підприємницької діяльності.-К.: Правові джерела, 1997.

Товариство з обмеженою  відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю, їх характеристика

Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження  відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна  або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

 

 У товаристві з обмеженою  відповідальністю створюється статутний  фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

 

 Однією з особливостей  змісту установчих документів  товариства з обмеженою відповідальністю  є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

 

 До моменту реєстрації  товариства з обмеженою відповідальністю  кожен з учасників зобов'язаний  внести не менше 30 відсотків  зазнаваного в установчих документах  вкладу, що підтверджується документами,  виданими банківською установою.Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства.

 

 Учасник товариства  з обмеженою відповідальністю  може за згодою решти учасників  відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між ними розмірі.

 

 У разі передачі  частки (її частини) третій особі  відбувається одночасний перехід  до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

 

 Будь-який з учасників  має право вийти з товариства  зі сплатою його вартості частини  майна товариства, пропорційної  його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі[6, c. 37-38].

 

 Вищим органом товариства  з обмеженою відповідальністю  є збори учасників, що складаються  з учасників або призначених  ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

 

1) визначення основних  напрямів діяльності товариства  і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

 

2) внесення змін до статуту товариства;

 

3) обрання та відкликання  членів виконавчого органу та  ревізійної комісії;

 

4) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

 

5) створення, реорганізація  та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

 

6) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

 

7) затвердження правил  процедури та інших внутрішніх  документів товариства, визначення  його організаційної структури;

 

8) встановлення розміру,  форми і порядку внесення учасниками  додаткових вкладів;

 

9) вирішення питання про  придбання товариством частки  учасника;

 

10) виключення учасника  з товариства;

 

11) визначення умов оплати  праці посадових осіб товариства;

 

12) затвердження договорів  (угод), укладених на суму, що перевищує  зазначену в статуті товариства;

 

13) прийняття рішення про припинення діяльності товариства Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання.

 

 З питань, зазначених у пунктах 1, 2 і 10, у вищому органі необхідна одностайність. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді).

 

 Збори учасників товариства  з обмеженою відповідальністю  скликаються не рідше як два рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учасники. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

 

 Дирекція (директор) вирішує  всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства.

 

 Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб, її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства".

Амірова Ю. Товариство з обмеженою  відповідальністю: переваги і недоліки //Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 3. - C. 20-22

 Вінник О. Закрите  акціонерне товариство і товариство  з обмеженою відповідальністю:порівняльна характеристика і проблеми вдосконалення правового регулювання //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2007. - № 8. - C. 3-7