Запорізька Січ

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
 
 
 
 
 
 

                          
 
 

Запорізька  Січ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

                                                                    

                                                                                                                           Підготувала:

                                                                                                                           Студентка ЕіМ 1-6

                                                                                                                    Опанасюк О.С.

                                                                                                            Перевірив:

                                                                                                                           Кобилянський Є.Е. 

Київ-2009 р.

Вступ 

    Термін "козак" вперше згадується  у  джерелі  XIII  ст.  (в   початковій

монгольській  хроніці 1240 року) і походить  з  тюркських  мов.  Він  означав

"одинокий", "схильний до розбою, завоювання". У  словнику  половецької   мови "Соdeх Сumanicus" (1303 р.) "козак" перекладено як "страж, конвоїр".

    Цікава  така  деталь.  Східні  старовинні  джерела  називають  половців

"жовтою ордою". Поклонялися половці  Вічно  Блакитному  Небу.  З  1055  року половці почали переможно  оволодівати  степовими  просторами  України.  Йшли вони курінями (так  в  половців  називалися  роди),  які  ділились  на  коші (сімейства), і називались вони козаками ("ко" — небо", "зак" — захищати).  З часом,  коли  половці  почали  приймати  християнство,   поганський   термін "захисники неба" став непотрібним. Корінь слова "коз"  (вільна  людина)  був зрозумілим та актуальним. В степу на південно-східних рубежах Русі  в  кінці XII ст. виникають військові об'єднання з русів і половців,  які формувались не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка  захищала  кордони Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово "гетьман" (вожак).

   Козаки, тобто спільні прикордонні загони половців та русів, стали тією

силою,   яка   першою   вчинила   відчайдушний   опір    монголо-татарським

завойовникам.

    Отже, корені  українського  козацтва  сягають  ще  в  часи  половецьких

куренів. Період кінця XII — першої половини XIII  ст.  характеризується  як

перший етап формування та розвитку українського козацтва. 

Передумови  виникнення Запорізької  Січі 

    З  другої половини XV ст. починається  відродження українського  козацтва

на пустопорожніх  землях. Це була територія  на  півдні  від  Білої  Церкви,

землі, не закріплені за власниками. На думку Д. Яворницького,

першопричиною відродження тут козацтва були "ухідництво" та "добичництво". Вже  в  другій половині XV — на початку  XVI  ст.  на  Наддніпрянщині  утворилися  громади вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок  невдоволених існуючим ладом в польсько-литовській державі. Починаючи з  другої  половини XVI ст., у безкраї простори  Дикого  Поля  ринув потік селян-втікачів  з Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Втечі стали основною формою соціального

протесту селян  проти сваволі панів. Внаслідок  втеч селян і міської  бідноти

в степах південної  Київщини та Брацлавщини  зростала  чисельність  вільного населення — козаків, було засновано ряд козацьких слобід і хуторів.

    Козаки  розорювали   "пустопорожні"   землі,   займалися   мисливством,

рибальством, бджільництвом. Їх життя було небезпечним: доводилося не тільки обробляти землю, а й оборонятись від  нападів  татар.  Згодом  козаки  самі почали здійснювати походи на кримських татар. В  кінці  XV  ст.  українські козаки вчинили ряд походів проти татар,  завдавши  їм  поразки  біля  гирла Дніпра. Кримське ханство змушено  було  побудувати  фортеці  на  Дніпрі  та Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі  фортеці.  В 1521  році вони здійснили похід у Молдавію, в 1523  році  ходили  у  Крим  та  спалили Очаків, в 1545 році знову напали на Очаків і здобули його.

    З  одного боку, поява такої небезпечної  сили, як  козацтво, на  рубежах

Польсько-литовської федерації непокоїла її уряд. Кожної  миті  ця  руйнівна

сила могла  нанести удар по державі.  Внаслідок  втеч  селян  пани  втрачали

робочу силу. З іншого боку, новоосвоєні козаками  землі  на  Наддніпрянщині приваблювали панів та шляхту. Держава в особі козаків придбала  безкоштовну силу, яка захищала кордони як Литви, так і Польщі.

    На  нових землях склався своєрідний  козацький лад. Козаки  об'єднувалися

у громади і  всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах.  Тут

обирали козацьку старшину: отаманів,  осавулів,  суддів.  Кожен  козак  мав

право брати  участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати  на звіра.

    На  землях,  освоєних  козаками,  вже   ніколи,  як  їм  здавалося,   не

з'являться державні урядовці, не виникне кріпосна неволя.

    Але  на початку XVI ст. король своїми  указами, а господарі  —   грамотами

починають роздавати  простори, зайняті  козаками,  литовським  та  польським панам — магнатам. Острозькі, Вишневецькі, Ражинські отримували документи на "окраїнні"  землі,  будували  там свої  замки-маєтки.  Чимало  цих земель віддавалось за службу великому князю чи королю з правом збирати з місцевого населення чинші та накладати на нього повинності на свою користь.

    Королівські  старости непокоїлися, спостерігаючи, як  зростає  кількість

озброєних незалежних козаків,  котрі  часто  виявляли  неповагу  до  влади.

Щоправда, старости ці як члени магнатських родів  самі часто  наживалися  на ситуації  та  отримували  чималі  гроші,  обкладаючи  великими   (й   часто

несанкціонованими) поборами  козаків,  що  намагалися  торгувати  у  містах

рибою, шкурами  тварин, тощо. Однак найважливішим  було те, що вони знайшли в козаках ідеальних оборонців кордонів від татарських  наскоків,  а  одним  з найобтяжливіших обов’язків старост якраз і був захист кордонів. Так, у 1520 р. черкаський староста Сенько Полозович завербував  загін  козаків  служити прикордонною вартою. У наступні десятиліття інші старости, такі як Євстафій Дашкевич,  Предслав  Лянцкоронський  та  Бернард  Претвич,  почали  активно мобілізувати козаків не лише для оборони, а й для нападів на турків.

    Перші   магнати,   що   організували   козаків,   були    православними

неспольщенними  українцями.  До  найславетніших  серед  них  належав  Дмитро (“Байда”) Вишневецький, канівський староста. У 1553-1554  рр.  Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував  на  віддаленому,  стратегічно розташованому острові за дніпровими порогами острові Мала Хортиця форт,  що мав стати заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорозьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва. Незабаром він із своїми козаками організував кілька походів у Крим і навіть мав зухвалість напасти на  самих турків-оттоманців. Коли Річ Посполита відмовилась підтримати його хрестовий похід проти мусульман, Вишневецький поїхав у Московію,  звідки  продовжував наскоки на Крим.  Але  там  він  швидко  розчарувався  і,  повернувшись  на Україну, втягнувся у молдавські справи. Це була  його  фатальна  помилка  – молдавани підступно передали Вишневецького туркам, які в 1563  р.  стратили його у Константинополі.

    Утворення  Запорізької Січі підривало польсько-шляхетське  землеволодіння в  Україні.  Стурбований  непокірністю  козацтва,  посиленням   національно- визвольної боротьби, польський уряд намагається розколоти  козаків,  посіяти між ними ворожнечу. Цьому  сприяли  деякі  об'єктивні  обставини.  З  кожним десятиріччям  серед   козаків   міцнішав   прошарок   заможних   хуторян   і промисловців, частина з яких належала до "шляхетних" козаків  —  вихідців  з шляхти. В той же час зростають багатства козацької старшини,  яка  поступово перетворюється в заможну верству населення.

    Зосередження  значних  коштів  в  руках   заможного  козацтва  у  другій

половині  XVI  ст.  стало  економічною   та   соціальною   базою   створення

реєстрового козацтва.

    5 червня 1572 року король Сігізмунд П   Август  своєю  грамотою  доручив

коронному гетьману Язловецькому набрати "певний почет" з козаків,  які  мали одержувати платню від Речі Посполитої, та вчинити "постановенье межа  козаки низовими", тобто запровадити контроль над Запоріжжям.

    Перший  загін складався з 300 "низових  козаків", які одержували  по  2,5

злотих "на квартал" і сукно на жупан. Відтепер ці  козаки  були  внесені  до

"реєстру"  і  знаходилися  на  державній   службі.  Так  було   започатковане

реєстрове козацтво. Уряд сподівався, що, спираючись на  цей  добірний  полк, вдасться встановити  контроль  над  усім  козацтвом.  Проте  цим  надіям  не судилося здійснитися, і незабаром реєстр припиняє своє існування.  Поновлено його було у 1578 році королем Стефаном Баторієм,  який  набрав  на  державну службу реєстровий полк у 500 козаків. Після цього  реєстр  то  збільшувався» то зменшувався, то розпускався, то знову відновлювався. Наприкінці  XVI  ст. до реєстру входило 1000 козаків. У  1625  році  реєстрове  козацтво  досягло 6000,  яких  було  поділено   на   шість реєстрових   полків:   Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський.  Канівський  і Черкаський.  У 1630 році реєстр нараховував уже 8000, але сейм 1635 року скоротив  його  до 7000.

     Під час селянсько-козацького повстання 1637—1638 років польський уряд намагається скасувати права та привілеї реєстрового козацтва.  У  1638  році сейм ухвалив  постанову  "Ординація  Війська  Запорізького  реєстрового,  що перебуває на службі Речі Посполитої".  На  "вічні  часи"  знищувалися  права реєстровців  на  обрання  старшин  та  на   козацьке   судочинство.   Реєстр встановлювався в  6000. Козакам заборонялося  поселятися  в містах,  крім прикордонних (Черкаси, Чигирин,  Корсунь).  Два  полки  реєстровців  повинні були постійно перебувати на  Запоріжжі,  щоб  не  допускати  туди  втікачів. Військова  і  судова  влада  над  реєстровцями   зосереджувалася   в   руках комісара,, який обирався сеймом.

    Реєстрові   козаки  мали  ряд  привілеїв.  Вступаючи  до  реєстру,  вони

виходили з-під  юрисдикції панів і звільнялися  від влади воєвод  та  старост,

якщо проживали  на королівських землях. Реєстрові козаки мали право  судитися в своїх судах. Вони звільнялися від податків,  мали  право  купувати  землю, вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу  вони  отримували з державної скарбниці грошове жалування, сукно, порох, свинець.

   Але непослідовна  політика  польського  уряду щодо  реєстру негативно

позначалася  на  правовому  становищі  рядових  козаків.  У  будь-яку   мить

адміністрація  могла  розігнати  реєстрове  козацтво,  і  ті   козаки,   які

викреслювалися  з списків, повинні були повернутися до колишніх хазяїв.

    У  меншій мірі ліквідація або  скорочення реєстру позначалися  на верхівці

реєстрового козацтва. До неї входили козацька старшина та заможне  козацтво. Головним чином, то були вихідці з  української  шляхти,  які мали  села  та хутори,  млини,  корчми.  Врешті-решт  і  ця  частина  козацтва,  як  і  все реєстрове козацтво,  дуже  болісно  сприймала  національно-релігійний  гніт, який різко посилюється в кінці XVI ст. Цими обставинами  і  пояснюється  той факт, що в народних повстаннях кінця  XVI  —  першої  пол.  XVII  ст.  брало участь все українське козацтво, в тому числі і реєстрове. 

Особливості військово-політичного  та адміністративного  устрою

Запорізької Січі 

    Запоріжжя  стало зародком нової української  державності. Козаки створили