Міністерство  освіти та науки України

Національний  технічний університет  України

«Київський  політехнічний інститут» 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виникнення  громад та їх роль у  національному відродженні  України.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав : Приходько О.І. 
 
 
 

Київ 2010 p 

Зміст

 

Зміст 2

Основна частина 3

1. Взаємозалежність розвитку національних рухів і виникнення громад. 3

2. Національно-культурне відродження на пр. XVIII — поч. XIX ст. 3

2.1 Перший етап 3

2.2 Другий етап. 4

2.3 Третій етап. 4

Висновок 5

Список літератури 6

 

Основна частина

1. Взаємозалежність  розвитку національних  рухів і виникнення  громад.

     Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів три основні етапи, які  умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, літературним (або культурницьким) та політичним. На першому, фольклорно-етнографічному етапі невеличкі групи вчених з метою підтвердження самобутності власного народу збирають та вивчають історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. Змістом  другого, літературного, або ж культурницького, етапу є відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо в літературі та освіті. Третій, політичний, етап характеризується більшим  організаційним згуртуванням національних сил, появою та зміцненням їхніх політичних організацій, усвідомленням національних інтересів, активною боротьбою за національне  визволення.¹

     Таким чином, виникнення громад та розвиток національного руху є взаємозалежними подіями, які не можуть існувати окремо.

2. Національно-культурне відродження на пр. XVIII — поч. XIX ст.

     Аналогічними  до описаної вище схеми є національно-культурні процеси в Україні. Розглянемо поетапно.

2.1 Перший етап

     Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Україні  розпочинається національно-культурне відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їхнього занепаду. Відродження пов'язане із значним зростанням уваги до проблем, явищ та процесів, які є національно значимими, але у попередні часи свідомо чи несвідомо гальмувалися або замовчувалися. У добу відродження посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя — від культури до політики.

     Характерною рисою відродження є те, що цей  процес, як правило, спирається на здобутки, традиції та досвід попередніх поколінь. У зв'язку з цим закономірно, що наприкінці XVIII — початку XIX ст. помітно зріс інтерес до національної історії. Це виявилося в активному збиранні та публікації історичних джерел і пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України тощо.

     Результатом цих закономірностей є поява в першій половині XIX ст. двох самобутніх, оригінальних, хоча і протилежних за ідеологічною основою творів, які відіграли значну роль у процесі формування історичної й національної самосвідомості українського народу та позитивно вплинули на розвиток наукових досліджень української історії. Йдеться про «Історію Русів» анонімного автора та працю Д. Бантиш-Ка- менського «Історія Малої Росії».

     Поява цих творів, які по суті являються першими працями з історії України, стимулювала посилення цікавості елітної частини українського суспільства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. Глибше вивчення цих сюжетів зумовило виділення етнографії, фольклористики та мовознавства із загального масиву історичних знань.

     Як  результат у 1777 р. на світ виходить «Опис весільних українських простонародних обрядів» Г. Калиновського, друкована граматика української мови — «Грамматика малорусского наречия» О. Павловського та словник української мови укладений І. Войцеховичем, що мало велике значення до розгортання процесу національного відродження.

2.2 Другий етап.

     Причиною  переходу до другого етапу можна  назвати умови, які склалися у  середині 40-х років XIX ст.  і сприяли  кристалізації національної політичної думки, організаційному згуртуванню  передової інтелігенції, тобто переходу процесу українського національного  відродження на якісно вищий етап. Але все по по черзі.

     У 30-х роках змінюються акценти  у внутрішній політиці Російської імперії. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави  лежить через зміцнення трьох  принципово важливих суспільних основ  — самодержавства, православ'я, народності. Поява пропагандистського гасла  «народності» означала не що інше, як посилення  процесу русифікації та новий  наступ на права національних меншин. У цьому контексті й слід оцінювати  та сприймати факт виникнення 1846 р. у Києві української політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Таємна організація  виникла під впливом загострення  протистояння в Європі між силами абсолютизму і демократії; ідеологічно  сформувалася на основі передових західноєвропейських  філософських систем та ідей польського романтизму; організаційно згуртувалася, наслідуючи приклад європейських таємних  організацій; стала своєрідною реакцією українського народу на посилення наступу  царату на його права.

     Засновниками  Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Кулгпі, О. Маркевич. Також активну  участь у роботі братства приймав  Т.Шевченко. Основні програмні положення  цієї організації сформульовані  у «Книзі буття українського народу», яка є спробою врахування релігійних, соціальних та національних чинників. Концепція кирило-мефодіївців містила: 1) створення демократичної федерації  християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в  суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поширення  християнського ладу на весь світ.

     Навесні 1847 р. після доносу студента О. Петрова  Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене.

 2.3 Третій етап.

     Третім  етапом можна назвати виникнення першої громади в Петербурзі, через  десять років після розгрому Кирило-Мефодіївське товариства. Не дивно, що її членами  стали стали в першу чергу  його колишні учасники.

     Скориставшись послабленням цензури, вони почали видавати українською та російською мовами журнал «Основа» (1861—1862), який став рупором  передової української громадськості, продовжував справу будителів національного  руху. Стривожений успіхом журналу  і його потужним впливом на українське суспільство, російський уряд поспішив закрити його. Але громадівці не припинили своєї діяльності. Зокрема, П. Куліш створив перший переклад Біблії українською мовою (його завершував видатний український вчений, професор Іван Пулюй), М. Костомаров написав серію  фундаментальних праць з історії  України. Члени Петербурзької та інших громад провадили культурно-освітню  роботу серед селянства, робітничої молоді, брали активну участь у  створенні недільних шкіл, збирали  матеріали з етнографії, філології  та історії українського народу, писали й видавали навчальну літературу, газети, підтримували українську літературу й театр.

     Однією  з перших і водночас найвпливовішою організацією такого типу була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка зі студентів Київського університету — «українофілів», або, як презирливо їх називали польські шовіністи, хлопоманів (в польській мові слово chlop означає  «селянин»), які заперечували постулати  польських шовіністів про те, що Україна є частиною Польщі, а українці — частиною польського народу. До Київської  громади входили науковці та літератори, зокрема етнограф і автор українського гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...» Павло Чубинський, філолог Павло Житецький, Олександр  Кониський та ін. (всього понад 200 осіб). Ідейним натхненником Київської  громади був видатний історик, археограф, етнограф, археолог, публіцист та громадський  діяч Володимир Антонович (1834—1908), який майже півстоліття очолював український  громадсько-політичний рух.

     Зрозуміло, що російський уряд був стурбований  діяльністю громад. Запобігти розгортанню  українського національно-визвольного  руху мали каральні заходи. Приводом до них стало польське повстання 1863—1864 років, яке охопила в тому числі  і правобережну Україну.

     Частина українців стала на боці польських  повстанців, у результаті чого, після  їх поразки підпала під репресії російського уряду. Українські громади  були безпідставно звинувачені в  підтримці повстанців та «сепаратизмі». У 1862 р. були закриті майже всі  недільні школи — підставою була боротьба з революційною пропагандою, але насправді за те, що в них  активно звучала українська мова. Але набагато тяжчі наслідки мав  сумнозвісний таємний циркуляр, підписаний міністром внутрішніх справ Російської імперії графом Петром Валуєвим (Валуєвський  циркуляр від 20 липня 1863 p.). Всупереч очевидним  фактам ним проголошувалося, що «ніякої  малоросійської мови немає, не було і  бути не може». Заборонялося видання  шкільної та релігійної літератури українською  мовою, заборонялися недільні українські школи, було заслано декого з українських  діячів. Як наслідок — діяльність громад була припинена.

Висновок

     Отже, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в  Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе іменами Т. Шевченка, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.

     Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.

     Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. А їх розгром поклав початок створення перших Українських громад.

 

Список  літератури

 

1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — с. 229 - 238 (Альма-матер).
2. Ю. А. Мицик Історія України: Навчальний посібник / Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов  — Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008.                                    URL: http://ebk.net.ua/Book/history/mitsyk_iu/part11/1101.htm