Вели́ка францу́зька револю́ція

Вели́ка францу́зька револю́ція (1789–1799) — одна з найважливіших подій в історії Франції. Протягом цього часу республіканський устрій замінив абсолютну монархію у Франції і спричинив радикальні зміни у французькому суспільстві. Французька революція вважається головним переломним моментом в історії західної демократії — як епоха переходу від віку абсолютизму і аристократії, до віку демократії і участі широких верств населення в житті країни.

Французька революція була наслідком кризи французького абсолютизму. Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими привілейованими станами — дворянством і духовенством. Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політична безправні та прагнули змінити існуючий порядок.

 Невдоволення викликала  система громадянської нерівності  та станових привілеїв, якими  користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від  сплати основних податків, могли  обіймати найвищі посади в  адміністрації, судах, армії.

 Абсолютизм став гальмом  розвитку торгівлі і промисловості, сільського господарства: королівська  влада, дво­рянство і духовенство  чинили опір будь-яким реформам, що могли знищити цехову систему  і монопольні привілеї, що надавалися "обраним" компаніям і власникам "королівських" мануфактур, послабити  феодальну залежність селянства.

 Ідейним підгґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істо-; риків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер обстоювали свободу і громадянську рівність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Людовик XVI (23 серпня 1754, Версаль -21 січня 1793, Париж) — король Франції з 1774 року, онук Людовика XV Улюбленого, син Людовика Дофіна. Під час його правління сталася Французька революція.

Народився під ім'ям Людовик Огюст, по народженні також отримав титул герцога Беррійського.

20 грудня 1765 року - його батько помер від  туберкульозу, і 11-річний Людовик-Огюст  став дофіном Франції і новим наступником престолу. На відміну від батька, матері та деяких інших членів родини, які померли від туберкульозу, дофін був здоровим хлопцем. Він цікавився мисливством, технічними науками, володів англійською мовою і латиною.

16 травня 1770 року - за клопотанням Людовика XV, був укладений шлюб дофіна  Людовика з австрійською принцесою  Марією Антонією Габсбург-Лотрінген, згодом відомою у Франції під ім'ям Марія Антуанетта.

10 травня 1774 року — Людовик Огюст став  королем Франції під ім'ям Людовик XVI. На той час юнакові було  лише 19 років і він був неготовий  до нових обов'язків, був нерішучим  і непослідовним, перебував під  впливом своєї дружини, Марії-Антуанетти.

На той час Франція переживала гостру фінансову кризу. Уряд мав величезні борги, зростало невдоволення монархією серед французького суспільства, зокрема, з боку буржуазії, яка вимагала реформи застарілої податкової системи. Зразу після сходження на престол молодий король відправив у відставку деяких міністрів попереднього уряду, але залишив на керівних посадах кількох досвідчених міністрів, зокрема канцлера Жана-Фредеріка Морепа, який почав впроваджувати реформи, скорочував придворні витрати, скасовував феодальні права. Також у серпні 1774 р. міністром фінансів був призначений Анн-Робер Тюрго, який почав реформи у фінансовій сфері, що перебувала в найгіршому стані — були скасоване внутрішнє мито, монополія ремісничих цехів, запроваджена свобода хлібної торгівлі, деякі податки були поширені також і на представників вищих станів королівства. 12 листопада 1774 року були відновлені представницькі установи держави — парламенти.

Впроваджені реформи викликали незадоволення серед різних верств населення, духовенство та дворянство чинили тиск на молодого і непослідовного монарха. Хвилі невдоволення викликані лібералізацією цін на хліб призвели до відставки міністра Тюрго та відміни деяких реформ. На посаду міністра фінансів був призначений один із критиків Тюрго — Жак Неккер. На відміну від попередника, він не впроваджував реформ, а намагався лавірувати між інтересами різних верств і станів, зокрема брав великі позики, які між іншим йшли на підтримку Американської революції. Погіршення фінансового стану держави призвело до консолідації у парламентах передставників «першого» та «другого станів» (духовенство і шляхта), які посилили тиск на короля і змусили його звільнити міністра. Новий міністр Шарль Калонн запропонував досить амбітну фінансову реформу, але розчаровані та налаштовані вороже представники вищих станів відхилили всі її спроби.

Поступово через неможливість контролювати ситуацію Людовик XVI був вимушений скликати Генеральні штати, які замість пошуку шляхів виходу з фінансової кризи призвели до консолідації опозиції та стали першим кроком до революції. Коли король втратив контроль над парламентом, представники "третього стану" в червні 1789 року створили Національну Асамблею. Подальша нерішучість короля та погіршення ситуації призвели до формування 9 липня 1789 Національних установчих зборів, які перебрали на себе більшість повноважень короля і перетворили країну на конституційну монархію. Кульмінацією революції та рішучим кроком у позбавленні короля влади став штурм Бастилії 17 липня 1789 року.

Людовик повністю втратив авторитет у червні 1791 року, коли намагався втекти з країни (при допомозі Мат'є Дюма), але був перехоплений і повернутий до Парижу.

У серпні 1792 року парижани взяли штурмом палац Тюїльрі й взяли під варту королівську родину.

Був скинутий з престолу в грудні 1792 року, засуджений у січні 1793 і гільйотинований.