Українська хата, двір, садиба

Українська хата, двір, садиба"

План

І. Хата та її походження.

ІІ. Двір.

    1. Форми забудови двору.

    2. Відкритий тип.

    3. Дворядна забудова.

ІІІ. Садиба.

Хата - загальнопоширена на території України назва житлової споруди. Поряд із цим терміном у західних районах побутували назви хита, халупа, на Лівобережжі - хатина. У південних степових районах частково заглиблене в землю житло називали бурдей, землянка, а підвищене - верхова хата, горішня хата, горішник. Бідняцька хата гуцулів та бойків Карпат також мала назву бурдей (бурдій).

Українська хата пройшла багатовіковий шлях розвитку від одноподільних до дво-, три- та багатоподільних споруд, яким були притаманні яскрава зональна виразність, локальна специфіка, різноманітність планування тощо. Поруч із повсюдним поширенням двоподільного житла, яке складалося з хати та неопалюваних сіней, у північно-східних районах на початку ХХ ст. з'явилися споруди, в яких обидва приміщення мали печі, а на Закарпатті двоподільне житло об'єднувало в собі два незалежних приміщення, кожне з яких мало зовнішній вихід (хата і кліть), причому лише перше опалювалося піччю. Ускладнення двоподільного житла на Поліссі та Слобожанщині відбувалося за рахунок або виділення в сінях ще однієї житлової кімнати з піччю (теплушки, теплуки, кухні), або повного перетворення сіней на тепле приміщення. У другому випадку вхід влаштовували безпосередньо з вулиці у так званий прихаток, а заможні господарі прибудовували перед вхідними дверима ще й сінці, ганок.

Найбільш поширеною в Україні в кінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. була триподільна хата багатьох варіантів. На Поліссі, Північному Правобережжі, на Полтавщині, Слобожанщині та в долинних районах Прикарпаття й Закарпаття цей класичний тип українського житла мав розташовані по центру споруди сіни (сінь, сінці, хороми, боїще, баще, приклад) та розташовані по обидва боки від них житлову кімнату та підсобне приміщення для зберігання продуктів харчування, дрібного реманенту та сезонного одягу (комору, кліть). Своєрідність карпатського варіанта полягала в тому, що вхід до комори влаштовувався не з сіней, як в інших районах, а з двору. Це давало змогу прибудовувати комору не лише до сіней, а й до тильної стіни житлової кімнати. Таким чином, остання ставала в центрі всієї будівлі. В економічно більш розвинутих південних районах переважав варіант, коли два житлових приміщення симетрично розташовувались відносно сіней. Він мав назве: хата на дві половини, або дві хати через сіни.

Традиційним типам хат різних регіонів України надавали своєрідності такі елементи, як ганок (крильце, калідор, рундук), значні виноси даху (піддашшя, піддашок, підсобійка, підострішина, дармовик, піднакат) та галерея (рукійма, лавочки).

Подальше ускладнення плану хати йшло через виокремлення в сінях комори, а приміщенні - кухні (боковки, ванькіри, алькіру, хатчини). На Поліссі, крім комори, в сінях виділяли приміщення, яке використовували замість льоху (стебку, стьобку), оскільки високі грунтові води заважали копанню глибоких льохів. Аби при мілкому заливанні в грунт коренеплоди не промерзали, стебки обігрівали жаровнями з розпеченим вугіллям.

Традиційний план хати ускладнювався й за рахунок прибудови господарських приміщень, які розміщувались під поздовжнім спуском даху. Такі будівлі набули поширення на Волинському Поліссі (хата з прибічками, пуклітом, покліттю), Поділлі (з прибоками, притулами, причепами), у Карпатах (з пелевною, половинком, прихатою, захатою, шатром, гадобаю), на Слобожанщині (з захатником, припусницею, приханабаном, сутком).

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. під впливом міських споруд в українських селах з'являється новий тип триподільного житла, який складається з двох суміжних хат, розташованих у ряд по один бік сіней (однобічна хата). Деякі житла Полісся, Карпат і Півдня являли собою значно видовжену будівлю (довга хата), в якій в одному ряді з типовими приміщеннями під окремим чи спільним дахом об'єднувались господарські прибудови.

Найбільш заможні селяни Лісостепу та інших районів будували багатоподільне житло з трьох-чотирьох кімнат (кругла хата, домок). Такі споруди виникали в результаті членування кожної з камер триподільного житла: в сінях виділялась комора, а кожне з житлових приміщень переділялось на два - чисту хату (велику хату, залу) та кухню або кухню-спальну (хатину, ванкір, алькір).

Українська хата на всій території свого поширення являла собою наземну одноповерхову споруду, за винятком гірських районів Карпат, придніпровської зони Буковини та Поділля, де під житлом, розташованим на крутих схилах, влаштовували цокольний поверх (погреб, пивницю), який використовувався для господарських потреб. Винятком було житло вкрай зубожілого сільського населення деяких районів - напівземлянки та землянки. Декоративно-художнє оздоблення хати було досить різноманітним у різних районах України. У крайніх північно-західних районах, окрім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний розпис. У прикарпатських зонах Поділля, Буковини застосовували прийоми художнього викладання - шалівку, шинілі, пікування.

Двір

Під двором українське селянство розуміло загороджене на садибі місце, зайняте будівлями. Двір був центром господарського і побутового життя селянства. Основна увага при будівництві садиби приділялася розміщенню житлового будинку, причому бік його з найбільшою кількістю віконних прорізів повинен був орієнтуватися на південний схід та південний захід, що забезпечувало хату сонячним освітленням. На Поліссі, в Карпатах та поселеннях, розташованих у басейнах рік, річок, враховувався такий важливий фактор, як рівень води під час паводків.

Орієнтація будинків значно впливала на їх розташування стосовно вулиці (залежно від її напрямку). Якщо вулиця спрямована з півночі на південь та з південного сходу на північний захід або з південного заходу на північний схід, то житлові будинки розташовувалися перпендикулярно до вулиці, тобто вузькою стороною (торцем). Коли ж вулиця йшла зі сходу на захід, то будинки споруджувалися паралельно вулиці довгим фасадом або напільною стороною.

У розташуванні хати і господарських будівель щодо вулиці чи дороги (у вуличних і рядових поселеннях) побутувало три варіанти: житло знаходилось ближче до комунікації, а господарські будівлі - в глибині двору; житло розташовувалось у глибині двору, а господарські будівлі - ближче до вулиці; житло знаходилось на одній стороні вулиці, а на другій - господарські будівлі (таке розташування характерне для українського Полісся).

Коли в низинних районах житло та господарські будівлі розташовували, орієнтуючись переважно на вулицю, то в гірських місцевостях будівництво зумовлювалося природними факторами - рельєфом місцевості. Якщо у вузькій долині потік чи річка текли близько гори, житло розташовувалося на тому боці потоку, де був широкий простір, - тоді між потоком та двором утворювалася дорога. У деяких селах забудова проводилася вздовж ріки, з обох боків потоку, зрідка - з обох одночасно.

Залежно від напрямку течії ставилося житло і завжди з орієнтацією на південні румби. Зрідка, коли ширина ділянки була більшою за довжину або дорівнювала їй, житло орієнтували до вулиці довгим боком (здебільшого переднім фасадом). У долинах і низовинах, де переважали вуличні поселення, розташування будинку залежало від локальної морфології (напрямок вулиць, форми земельних ділянок тощо). Тут переважала орієнтація жител вузьким торцевим боком до вулиці. Причина цього - дальше дрібнення внутрішніх (садибних) наділів і звуження будівельних ділянок, внаслідок чого проводити забудову у більшості випадків інакше було неможливо.

Іноді, як наслідок малоземелля, на одній вузькій садибі розміщувалися витягнуті в лінію дві-три і більше хат, залежно від батька. Умови одноосібного сільського господарства вимагали простого, зручного й короткого зв'язку житла з господарськими будівлями.

Розташування житлових і господарських будинків на присадибних ділянках залежало від розміру площі, місця розташування вулиці, ріки, ландшафту і т.д.

В Україні існувало три форми забудови дворів: вільний, зімкнутий та замкнутий.

За твердженням деяких дослідників, до найдавнішого типу забудови належить замкнутий. Ці двори, так звані підварки, побутували на Поліссі, де господарські та житлові приміщення споруджували компактно чотирикутним, об'єднані стінами і дахом. Для підварків характерні двоє воріт. У даному районі побутував ще один варіант замкнутих господарських будівель (клуні, стайня тощо), які розміщувались окремо від хати. У гуцулів такий замкнутий чотирикутник з будівель, куди входили і житлові приміщення, називався хата у брашах, браши, гратда, хата з гратдою, причому з тильного та обох торцевих боків були холодні прибудови, часто під низьконависаючим дахом.

Зімкнутий тип двору, де всі будівлі розташовувались під одним дахом, поширений майже по всій Україні. Така система залежала переважно від того, чи далеко знаходилася дорого або вулиця. У вуличних та рядових поселеннях побутували два варіанти: житло розташовувалось ближче до комунікацій, а господарські будівлі - у дворі; житло знаходилось вглибині двору, а господарські будови - ближче до вулиці. Обидва варіанти відносяться до давніх.

Зімкнутий тип побудови двору має однорідні або видовжені - Г-подібні, П-подібні варіанти. При однорідній забудові житло частіше знаходилося ближче до вулиці, а господарські будівлі - за ним, під одним дахом. Найпоширенішим варіантом є: хата + сіни + комора + стайня + стодола + шопа. Були й такі варіанти: хата + сіни + хата + комора + стайня + стодола. Такий однорідний тип побудови на Бойківщині, менше - в інших районах України. Окремий варіант цього типу забудови двору знаходився на Лемківщині: хата + сіни + комора + стодола + стайня.

У деяких районах Полісся, Волині та Поділля житло розташовували з одного боку вулиці, а господарські споруди - з іншого. При різноманітних варіантах житлові приміщення завжди орієнтували на сонячний бік.

В Україні всі двори, а також садиби були огороджені. Спеціально перед хатою виділяли місце на город - невеликий клаптик землі для квітів, що теж огороджували. Найстаріші форми огорож - частоколи - збереглися на Поліссі до кінця ХІХ ст. Вони походять від оборонних споруд Київської Русі. Балки діаметром 10-15 см з гострою кінцівкою закопували одну коло одної. Верх та низ цього частоколу скріплювали з внутрішнього боку поперечними балками за допомогою дерев'яних шибель. Висота частоколу - 2,5-3 м. У деяких районах огорожі мали стовпову конфігурацію в щули (вкопані стовпи з пазами) і заповнювалися, наприклад, крупним деревом. Ворота та калитки були на бігунах, робились за конструкцією дверей. На Поліссі, у Карпатах та в міських районах бідніше населення ставило паркани (загородки із штахетника), пліт з ліщини, плетений горизонтально. З архівних матеріалів відомо, що бойківські садиби мали й огорожі з кругляків під дашками, покритими соломою, драницею, гонтами. Шляхетські садиби огороджувалися частоколами, навіть кам'яними мурами. Широко побутували огорожі, виготовлені з плетеного хворосту, штахетники з різного матеріалу, примітивні огорожі - з двох-трьох укріплених горизонтально жердин.

На Поділлі, Покутті, у деяких районах Карпат огорожі робили з каменю, влаштовуючи дерев'яні ворота, стовпи яких багато орнаментовані геометричною різьбою (рідше - рослинною). Над вершиною та воротами розташовували дашок з гонтів і т.д.

У сприятливих природно-кліматичних умовах України на всій території сформувався так званий відкритий тип двору. Це означає, що земельна ділянка, прилегла до хати (хиті) та господарських споруд, завжди лишалась просто неба - на відміну від побутуючого в інших східнослов'янських народів закритого типу, коли під спільним дахом із житлом знаходилася певна площа двору.

За типом взаємозв'язку житлового будинку з господарськими спорудами український відкритий двір у ХІХ - на початку ХХ ст. характеризувався переважно незалежним розташуванням житла.

За формою взаєморозташування житла і господарських споруд український двір мав шість типів забудови. При вільній забудові господарські будівлі й хати розташовувалися без певної системи, підпорядковуючись особливостям рельєфу садиби та господарським вимогам її хазяїна. При дворядній забудові господарські будівлі та хати утворювали два паралельних ряди і також мали бути зовсім не зв'язані.

В умовах народної колонізації земель виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів, постановкою її в середині двору. Двір з проїздом набув значного поширення на початку ХХ ст. майже по всій Україні, особливо в умовах нової садибної забудови вуличних поселень Лісостепу та Степу.

Література

Етнографія України: Підручн. / За ред. С.А. Макарчука. - Львів: Світ, 1994.

Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник. - К.: Либідь, 1993.